Ухвала

від 30.03.2015 по справі 2а-2187/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2015 року м. Київ К/9991/22637/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Полтаві

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2011

у справі №2а-2187/10/1670

за позовом Дочірнього підприємства «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000482310/0 від 23.07.2007 в частині визначення податкового зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 2205,20 грн. та штрафних санкцій в розмірі 1102,60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000482310/0 від 23.07.2007 про визначення податкового зобов?язання по ПДВ в сумі 944488,76 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 472244,38 грн., прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог в цій частині, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000482310/0 від 23.07.2007 про визначення податкового зобов?язання по ПДВ в сумі 944488,76 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 472244,38 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові в повному обсязі, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.12.2006, за результатами якої складено акт від 09.07.2007 №1281/23-8/32017261.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 23.07.2007 №0000482310/0, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1420241,00 грн., у т.ч. за основним платежем 946724,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 473517,00 грн.

Щодо визначення позивачу податкового зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 919889,50 грн. у зв?язку з віднесенням до складу податкового кредиту грудня 2006 року податку на додану вартість, сплаченого в ціні обладнання, придбаного за рахунок капітальних трансфертів, що мають цільове призначення, то судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність такого донарахування.

Відповідно до положень абзаців 1, 3 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З наведеної норми Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що право на податковий кредит у платника податку на додану вартість виникає у зв'язку з придбанням основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачає, що не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Як випливає зі змісту 3.2.7 пункту 3.2 статті вказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), він регулює оподаткування операцій саме з виплат зазначеного у ньому цільового фінансування, і не регулює оподаткування операцій з придбання основних фондів.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не забороняє формування податкового кредиту у зв'язку з придбанням основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку залежно від походження належних платникові податку коштів.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Положення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) регулюють питання включення до складу валових доходів бюджетних коштів у вигляді дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів та можливість включення податку на додану вартість, сплаченого при придбанні товарів (послуг) за рахунок таких коштів до складу податкового кредиту, та не регулюють питання включення податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання основних засобів за рахунок коштів, що отримані платником податку як трансферти з цільовим призначенням.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податку на додану вартість у загальній сумі 919889,50 грн., сплаченого при придбанні основних фондів виробничого призначення.

Щодо включення позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2006 року ПДВ в сумі 24599,26 грн., сплаченого ТОВ «Євроспецмаш-Нагель» в ціні послуг по навантаженню та перевезенню піску, то судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України не спростовано реальність господарських операцій, підтверджених належними первинними документами. Посилання відповідача на не встановлення кому саме належав перевезений пісок, на правильність висновку суду апеляційної інстанції не впливає.

Суди попередніх інстанцій, встановивши факт придбання позивачем робіт з реконструкції кімнати відпочинку у СПД ФО ОСОБА_2 за договором №2 від 04.01.2005 та сплати у складі їх вартості податку на додану вартість, дійшли вірного висновку про правомірне формування за даною операцією податкового кредиту.

Самі по собі недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження її даних іншими первинними документами, зокрема, дефектним актом, зведеним кошторисом, актом приймання робіт за локальним кошторисом 2-1-1.

Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанцій не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 1 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун