Ухвала

від 28.04.2015 по справі 803/1735/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 876/11945/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоцентр» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоцентр» звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, в якому, із урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.07.2013 року №0006242204 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1773,00 грн основного платежу та 886,5 грн штрафної санкції, всього 2659,50 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 30.07.2013 року №0006242204 в частині нарахування ТзОВ «Енергоцентр» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1773,00 грн основного платежу та 886,5 грн штрафної санкції, всього 2659,50 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що між ТзОВ «Енергоцентр» та ПП «Техстандартпроект» укладено договір постачання від 20.09.2011 року №200901, предметом якого є поставка електроконвекторів, електроконвекторів, електролічильника. Реальність здійснення господарських операцій ТзОВ «Енергоцентр» з його контрагентом - ПП «Техстандартпроект» підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами. Вказані первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704. Розрахунки між підприємствами ТзОВ «Енергоцентр» та ПП «Техстандартпроект» проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Частину отриманих від ПП «Техстандартпроект» товарно-матеріальних цінностей в подальшому позивач реалізував покупцям, перелік яких наведено в акті перевірки. Дані операції були досліджені перевіркою та підтверджені позивачем первинними документами. Крім того, судом першої інстанції встановлено порядок і спосіб доставки товару: товар доставлявся транспортним засобом позивача, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1, копією наказу від 01.04.2011 року № 3 «Про взяття в безоплатне користування автомобіля в ОСОБА_1.».

Суд першої інстанції вказує на те, що відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних не впливає на стан конкретних активів та зобов'язань та не дає підстав вважати, що господарські операції не відбулися, оскільки їх здійснення за певний період підтверджується іншими документами бухгалтерського обліку, наявність яких згідно з пунктами 198.6 ПК України дає право на формування податкового кредиту.

Наявність трудових ресурсів, підтверджена податковим розрахунком форми № 1-дф, транспортного засобу дозволяла позивачу здійснювати господарську діяльність, в тому числі пов'язану із використанням товарно-матеріальних цінностей, придбаних в ПП «Техстандартпроект». Придбання такого виду товару обумовлена видами діяльності, які здійснює позивач: роздрібну торгівлю побутовими електротоварами, електромонтажні роботи, що визначено у відомостях з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Суд першої інстанції посилається на те, що чинним законодавством не ставиться у залежність право позивача на податковий кредит від наявності чи відсутності у нього сертифікатів відповідності на поставлений товар та паспортів якості.

Таким чином, з огляду на достатні докази, які вказують на зміни майнового стану позивача у зв'язку з купівлею-продажем товару за номенклатурою, визначеною первинними документами, виписаними ПП «Техстандартпроект», та доведенням позивачем зв'язку таких операцій із його господарською діяльністю, позивач набув право на податковий кредит та підтвердив його належними і допустимими доказами. Порушення контрагентом ТзОВ «Енергоцентр» вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (споживачем послуг) вимог закону при формуванні податкового кредиту. У разі, якщо контрагент не виконав своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, адже податковим законодавством іншого не передбачено.

Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги посилання податкового органу в акті перевірки №14/22.4/20138539 від 09.07. 2013 року на протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 03.04.2013 року, оскільки вказані свідчення (уривок з них) взагалі не містять інформації, яка б стосувалася відносин ПП «Техстандартпроект» та ТзОВ «Енергоцентр».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що під час проведення перевірки ТОВ «Енергоцентр» не було надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували доставку товару від ПП «Техстандартпроект» до ТОВ «Енергоцентр», сертифікатів відповідності на придбаний товар. Також, під час проведення позапланової перевірки сертифікати (паспорти) якості або відповідності на придбаний товар у вищезазначеного контрагента ТОВ «Енергоцентр» не надавались.

Крім того, апелянт вважає, що оскільки під час проведення перевірки контрагента ТзОВ «Енергоцентр» - ПП «Техстандартпроект» було встановлено відсутність придбання та реалізації товарів (робіт, послуг), встановлено укладання угод, які не мають господарської мети та не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, а також встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок оформлення операцій з контрагентом ТзОВ «Медео Захід», щодо посадових осіб якого порушено кримінальну справу за статтею 205 Кримінального кодексу України, то діяльність ПП «Техстандартпроект» спрямована на проведення транзитних операцій з метою отримання (надання) податкової вигоди третім особам.

Апелянт стверджує, що надані позивачем до позову первинні документи не мають силу первинних документів, оскільки відсутня подія фактичного здійснення господарської операції .

Таким чином, правочини здійснені ТзОВ «Енергоцентр» без мети настання реальних наслідків, а для проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту та як наслідок заниження своїх податкових зобов''язань належних до сплати..

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що у червні 2012 року Луцькою ОДПІ, на підставі п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Енергоцентр» з питань здійснення фінансово-господарської діяльності з ПП «Техстандартпроект» за період з 1 січня 2009 року по 1 липня 2012 року, за результатами якої складено акт №14/22.4/20138539 від 09.07.2013 року.

В ході проведення перевірки були встановлені порушення позивачем ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого ТзОВ «Енергоцентр» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 10286,00 грн, в тому числі: за липень 2011 року на 3 668 грн, за серпень 2011 року на 2 367,00 грн, за вересень 2011 року на 3 391,00 грн, за грудень 2011 року на 860,00 грн; та завищено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4 460,00 грн, в тому числі: за жовтень 2011 року на 1 063,00 грн, за листопад 2011 року на 671,00 грн, за січень 2012 року - 1 284,00 грн, за червень 2012 року - 276 грн, за липень 2012 року - 67,00 грн, за вересень 2012 року - 133,00 грн, за листопад 2012 року - 200,00 грн, за грудень 2012 року - 467,00 грн, за січень 2013 року - 76 грн, за лютий 2013 року - 100 грн.

На підставі вказаного акта перевірки від 9 липня 2013 року №14/22.4/20138539 та висновку за результатами розгляду заперечення на акт перевірки від 25 липня 2013 року № 1501/10/22.1 Луцькою ОДПІ винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2013 року №0006242204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем 4140,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2070,00 грн, а всього 6210,00 грн. Розглядаючи заперечення на акт перевірки та з урахуванням додатково наданих документів, Луцька ОДПІ дійшла висновку про завищення позивачем податкових зобов'язань на загальну суму 12 504,00 грн, завищення податкового кредиту на загальну суму 16 644,00 грн, заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 10 286,00 грн, завищення ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 6146,00 грн.

Судом встановлено, підтверджено матерівалами справи, що 20 вересня 2011 року між ТзОВ «Енергоцентр» (покупець) та ПП «Техстандартпроект» (постачальник) укладено договір постачання №200901, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця наступний товар: електроконвектори ЗВНА - 1,5 кВт в кількості 20 штук, електроконвектори ЗВНА - 2,0 кВт в кількості 10 штук, електролічильник SL-700 в кількості 1 шт. вартістю 23 508,00 грн, в тому числі ПДВ 3918,00 грн. Як передбачено договором, прийом-передача товару проводиться сторонами шляхом підписання накладних.

На виконання договору постачальником - ПП «Техстандартпроект» виписано видаткові накладні від 20 вересня 2011 року №Т-200901 та від 22 вересня 2011 року №Т-220904, рахунки-фактури від 20 вересня 2011 року №Т-200901 та від 22 вересня 2011 року №Т-220901, податкові накладні від 20 вересня 2011 року № 22 на суму 17160,00 грн, в тому числі ПДВ на суму 2860,00 грн та від 22 вересня 2011 року №30 на суму 6348,00 грн, в тому числі ПДВ - 1058,00 грн.

Крім того, ТзОВ «Енергоцентр» отримало від ПП «Техстандартпроект» й інші товари, що стверджується видатковими накладними від 25 липня 2011 року №Т-250707, від 21 жовтня 2011 року №Т-211001, від 30 грудня 2011 року №Т-00301201 (11-13,23-26, 29-31,33- 34), податковими накладними від 25 липня 2011 року №27 на суму 22005,00 грн, в тому числі ПДВ - 3667,50 грн, від 21 жовтня 2011 року №30 на суму 26900,40 грн, в тому числі ПДВ 4483,40 грн, від 30 листопада 2011 року №43 на суму 7368,00 грн, в тому числі 1228,00 грн, від 30 грудня 2011 року №29 на суму 5880,00 грн, в тому числі ПДВ -980,00 грн, а також рахунками-фактурами від 25 липня 2011 року №Т-250701, від 21 жовтня 2011 року №Т- 211011, від 18 жовтня 2011 року №Т-181001, від 30 листопада 2011 року №Т-301101.

Згідно із зазначеними документами ТзОВ «Енергоцентр» придбано товару на загальну суму 85 661,40 грн, в тому числі ПДВ 14 276,90 грн. Зазначену суму ПДВ позивач відобразив в податковій звітності у складі податкового кредиту. Крім того, до податкового кредиту позивач відніс ПДВ у сумі 2 367,00 грн з господарських операцій по ремонту 6 кабінетів (з приводу даної суми, знятої податковим органом за результатами перевірки, позивач заперечень не має). Згідно з карткою клієнтів загальна сума операцій з ПП «Техстандартпроект» становить 99 861,40 грн, в тому числі ПДВ 16 643,50 грн.

Розрахунки між підприємствами ТзОВ «Енергоцентр» та ПП «Техстандартпроект» проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Частину отриманих від ПП «Техстандартпроект» товарно-матеріальних цінностей в подальшому позивач реалізував покупцям, перелік яких наведено в акті перевірки. Дані операції були досліджені перевіркою та підтверджені позивачем первинними документами і факт реалізації ТзОВ «Енергоцентр» товару не заперечує відповідач. Рух придбаного в ПП «Техстандартпроект» товару відображено в бухгалтерському обліку, про що свідчать оборотно-сальдові відомості по рахунку 281, картки рахунку 281 за видами товарів, видаткові та податкові накладні, виписані ТзОВ «Енергоцентр» покупцям, акти здачі- прийняття виконаних робіт. У зв'язку із реалізацію товару покупцям, ПДВ, що сплатили покупці, позивач відобразив у складі податкового зобов'язання і зазначена сума, як і сума податкового кредиту, брала участь у визначенні податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, апеляційний суд дійшов до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку, органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п.201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно зі статтею 1, частиною першою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі первинних документів: договору поставки, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень. Зазначені документи підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентом - ПП «Техстандартпроект».

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних не впливає на стан конкретних активів та зобов'язань та не дає підстав вважати, що господарські операції не відбулися, оскільки їх здійснення за певний період підтверджується іншими документами бухгалтерського обліку, наявність яких згідно з пунктами 198.6 ПК України дає право на формування податкового кредиту.

Наявність трудових ресурсів у позивача підтверджена податковим розрахунком форми № 1-дф, знаходження у володінні ТзОВ «Енергоцентр» власного транспортного засобу дозволяла здійснювати господарську діяльність, в тому числі пов'язану із використанням товарно-матеріальних цінностей, придбаних в ПП «Техстандартпроект». Придбання такого виду товару обумовлена видами діяльності, які здійснює позивач: роздрібну торгівлю побутовими електротоварами, електромонтажні роботи, що визначено у відомостях з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

На момент вчинення господарських операцій контрагент позивача - ПП «Техстандартпроект» знаходилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та був зареєстрованим платником ПДВ.

Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання Луцької ОДПІ в акті перевірки №14/22.4/20138539 від 9 липня 2013 року на протокол допиту свідка ОСОБА_1, оскільки зазначені покази взагалі не містять інформації, яка б стосувалася відносин позивача з його контрагентом - ПП «Техстандартпроект» (стосується діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та його відносин із ПП «Техстандартпроект» щодо поставки товару на користь ТзОВ «Пакко-Холдинг»).

Необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість і, крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом тягне відповідну відповідальність саме для нього і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Під час розгляду справи відповідачем не надано жодного рішення суду, прийнятого в порядку ст.234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст.228 ЦК України; рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст.207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Під час розгляду справи не встановлено обставин, які б відповідно до норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не надано вироку або іншого рішення суду, прийнятого в рамках кримінального провадження, відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємства - контрагента позивача на підставних осіб.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

Виходячи із вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року у справі №803/1735/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоцентр» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 28.04.2015 року.