Ухвала

від 28.04.2015 по справі 2а-8580/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 3876/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Мікули О.І., Рибачука А.І.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 05.10.2012 №№0000602340, 0000642340. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, нереальності) його господарських операцій з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Сід-Маріне» (далі - ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рідне місто» (далі - ТОВ-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕнДжіКонсалтанс» (далі - ТОВ-3), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі №2а-8580/12/1370 позов задоволено повністю.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з урахуванням істотних недоліків та суперечностей, надані позивачем первинні документи не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки такі фактично не відбулися.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 15.02.2002, взято на податковий облік у відповідача 11.03.2002, 04.10.2004 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування (а.с.212-215 т.1).

На підставі акта від 25.09.2012 №1418/22-4/31895956 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань господарських відносин з ТОВ-2 за грудень 2011 року, січень 2012 року, ТОВ-1 за вересень 2011 року та з ТОВ-3 за березень 2012 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.198.1, 198.3, п.198.6ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на 197843,33грн, в т.ч. за вересень, грудень 2011 року в розмірі 31333,33грн та 25105грн відповідно, січень, березень 2012 року - 16000грн та 12405грн відповідно;

-п.138.1, 138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 150075, 25грн, в т.ч. за ІІІ кв. 2011 року та І кв. 2012 року в сумі 18400грн та 131675,25грн відповідно (а.с.138-158 т.2).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаними контрагентами, використавши при цьому акти про неможливість проведення зустрічних звірок останніх, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними (а.с.223-227 т.1).

05.10.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР:

№0000602340, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 247304,16грн (основний платіж 197843,33грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 49460,83грн);

№0000642340, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 182994,06грн (основний платіж 150075,25грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 32918,81грн) (а.с.11-12 т.1).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.15-24 т.1).

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх роботи та послуги використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження реальності, товарності господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ були надані відповідні первинні документи, які були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Вони були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів роботи та послуги, використані ним у своїй господарській діяльності.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю його контрагентів, які виключно ґрунтувалися на висновках актів про неможливість проведення зустрічних звірок, де зроблено висновки, що господарські операції ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3 є нереальні (фіктивні).

Між тим, відповідні висновки таких актів були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що такими підприємствами не представлено до зустрічних звірок жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та податкової звітності таких), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в ТОВ, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Водночас, необхідно зазначити таке.

Сторони подали клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін внаслідок досягнення податкового компромісу щодо грошових зобов'язань, визначених оспорюваними ППР, у порядку визначеному підрозділом 9-2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (далі - Підрозділ) та сплатою грошового зобов'язання (5 %) в сумі 17397грн (9893грн та 7504грн відповідно).

В підтвердження досягнення сторонами податкового компромісу, апеляційному суду надані рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (де на теперішній час перебуває на податковому обліку позивач) про погодження застосування податкового компромісу від 16.03.2015 №14/13-04-22-01/31895956 та №13/13-04-22-01/31895956 та платіжні доручення від 04.03.2015 №№583, 584 на суму 9893грн та 7504грн відповідно.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу», який набрав чинності 17.01.2015, передбачене право застосування сторонами процедури податкового компромісу, яке, зокрема, поширюється на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового оскарження (п.7 Підрозділу).

Відповідно до п.1 Підрозділу податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених ст.102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується (п.2 Підрозділу).

Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній п.2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим (п.7 Підрозділу).

Згідно з п.8 Підрозділу податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Відтак, в справі наявні Рішення за результатами розгляду заяв позивача від 03.03.2015 №№2776, 2777 про погодження застосування податкового компромісу, щодо загальної суми заниженого податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток в розмірі 197843,33грн та 150075,25грн відповідно (штрафні санкції не застосовуються) по взаємовідносинах з ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3 та докази сплати платником податків узгодженого податкового (грошового) зобов'язання.

Відповідно до п.11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до Підрозділу.

Також, частинами 3, 4 ст.51 цього ж Кодексу визначено, що сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Подібно, частинами 1, 3 ст.113 КАС України передбачено, що сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

При цьому ст.203 цього ж Кодексу визначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги те, що обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після ухвалення оскарженого судового рішення, повне врегулювання сторонами спору на основі взаємних поступок, примирення сторін стосується їх прав та обов'язків і предмета позову, його умови не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси, апеляційний суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Визнати умови примирення сторін внаслідок досягнення податкового компромісу.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року визнати нечинною, а провадження у даній справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.І. Мікула

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 30 квітня 2015 року.