Рішення

від 03.06.2009 по справі 48/151

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/151

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  48/151

03.06.09

Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

розглянувши матеріали справиза позовом№ 48/151Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК-А»

доТериторіального медичного об'єднання міста Києва «Лівобережне»

провизнання недійсним договору та стягнення 2811791,71 грн.

за участю представників сторін:

від позивача- Дегтярьов С.В.

від відповідача - Геньбач В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІК-А»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним п. 6.3 договору поставки № 7 від 01.04.2008 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІК-А»та Територіальним медичним об'єднанням міста Києва «Лівобережне»; стягнення з Територіального медичного об'єднання міста Києва «Лівобережне»на користь позивача 2088146,89 грн. основного боргу, 193748,99 грн. інфляційної складової боргу, 29640,98 грн. процентів річних, 321514,75 грн. пені, 178740,10 грн. штрафу, разом 2811791,71 грн.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилається на те, що він на виконання договору поставки № 7 від 01.04.2008 р. поставив відповідачу дезінфекційні засоби на загальну суму 2608638,00 грн.; відповідач розрахувався за поставлені дезінфекційні засоби частково у сумі 520491,11 грн., отже розмір основної заборгованості становить 2088146,89 грн.; разом з тим, положення п. 6.3 спірного договору суперечать ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 229 ГК України, оскільки застосування цього пункту договору призведе до безпідставного збереження грошових коштів відповідачем за рахунок ТОВ «ВІК-А», що, на думку позивача, суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме принципу справедливості, передбаченому ч. 6 ст. 3 ЦК України

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2009 р. (суддя Сулім В.В.) порушено провадження у справі, зобов'язано сторони виконати певні дії.

Через канцелярію господарського суду міста Києва 07.04.2009 р. надійшло клопотання позивача про відшкодування витрат з оплати послуг адвоката, відповідно до якого просить суд при розподілі судових витрат по справі № 48/151 врахувати витрати ТОВ «ВІК-А» у сумі 70294,00 грн., пов'язані з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги.

Відповідач в судовому засідання 09.04.2009 р. подав суду відзив на позов, в якому просить суд відмовити у задоволені позовних вимог виходячи з наступного. Відповідач є бюджетною неприбутковою організацією, що заснована на комунальній власності територіальної громади м. Києва; на підставі висновку Міжвідомчої комісії з питань державних закупівель від 20.03.2008 р № 3/979-вс за результатами проведення переговорів з учасником процедури закупівлі –ТОВ «ВІК-А»було укладено договір поставки № 7 від 01.04.2008 р.; заборгованість станом на 01.04.2009 р. становить 2077146,89 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків № 690; затримка у розрахунках викликана через недоліки фінансування з міського бюджету, на які відповідач не може вплинути; оскільки в п. 6.3 Договору міститься погоджена сторонами умова проведення розрахунків у разі затримки бюджетного фінансування; вимоги п. 6.3 договору поставки № 7 відповідають суті відносин між сторонами та відображають особливості виконання зобов'язання бюджетною організацією, що не суперечить чинному законодавству.

Поряд з цим, в судовому засіданні 09.04.2009 р. сторони звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження строків розгляду даного спору відповідно до ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2009 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 48/151.

Через канцелярію господарського суду міста Києва 13.04.2009 р. від позивача надійшло додаткове обґрунтування позовних вимог.

15 квітня 2009 року відповідач надав суду заперечення проти клопотання про відшкодування витрат з оплати послуг адвоката, в якому зазначає, що договір про надання правової допомоги складений між позивачем та адвокатом Дехтярьовим С.В., однак оплата коштів була здійснена на користь приватного підприємця Дехтярьова С.В., а отже кошти перераховано не за адвокатські послуги, а за юридичні послуги приватного підприємця, що унеможливлює відшкодування їх в якості судових витрат в порядку ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Крім того, відповідач надав суду письмові пояснення з приводу складення та подання фінансової звітності. Відповідач вважає, що вжив всіх можливих заходів щодо ліквідації заборгованості, своєчасно складав та подавав до ГУДКУ України в м. Києві замовлення на фінансування, фінансову звітність за встановленою формою, зокрема, звіт про заборгованість за бюджетними коштами, пояснювальну записку до річного фінансового звіту, своєчасно інформував ГУОЗ та МЗ про находження позовної заяви про стягнення заборгованості, фактично сплатив позивачу 554455,44 грн.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.05.2009 р. № 01-1/415 у зв'язку з призначенням судді Суліма В.В. суддею Київського апеляційного господарського суду справу № 48/151 передано на розгляд судді Нарольському М.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2009 р. суддя Нарольський М.М. прийняв справу до свого провадження, призначив судове засідання на 27.05.2009 р. з викликом представників сторін, яких зобов'язав виконати певні дії.

В судове засідання 27.05.2009 р. представники сторін з'явились.

Представник позивача подав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати недійсним п. 6.3 Договору поставки № 7 від 01.04.2008 р., укладеного між ТОВ «ВІК-А»та Територіальним медичним об'єднанням м. Києва «Лівобережне»; стягнути з відповідача 1922178,89 грн. основного боргу, 193748,99 грн. інфляційної складової боргу, 29640,98 грн. процентів річних, 321514,75 грн. пені, 178740,10 грн. штрафу, разом 2645823,71 грн.; припинити провадження в частині стягнення з Територіального медичного об'єднання м. Києва «Лівобережне»165968,00 грн. основного боргу, сплачених ним Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІК-А» після звернення з позовом до суду; судові витрати по справі покласти на Територіальне медичне об'єднання м. Києва «Лівобережне». Суд прийняв вказану заяву до розгляду.

В судовому засіданні 27.05.2009 р. судом оголошено перерву до 03.06.2009 р. у відповідності до ст. 77 ГПК України.

В судове засідання 03.06.2009 р. представники сторін з'явились.

Представник позивача підтримав позовні вимоги відповідно до поданих уточнень позовних вимог та просить суд задовольнити їх. Представник позивача проти позову заперечив.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 1 квітня 2008 року між Територіальним медичним об'єднанням м. Києва «Лівобережне»(Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІК-А»(Постачальник) укладений договір поставки № 7 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник передає у власність Покупця товар, а Покупець сплачує за отриманий товар - продукти агрохімічні (засоби дезінфікуючі), асортимент, кількість та ціна якого зазначені у специфікації (Додаток № 1), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною. Постачання товару здійснюється на умовах DDP-Київ (Інкотермс у редакції 2000 р.) (п. 1.1 Договору).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поставка Товару на виконання цього Договору здійснюється протягом календарного року з моменту підписання даного Договору до 31.12.2008 р. (п. 4.1 Договору).

Відповідно до п. 5.3 Договору загальна сума цього Договору складає 2861248,00 грн.

Порядок розрахунків визначено у ст. 6 Договору, а саме:

- оплата Товару здійснюється Покупцем за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених їх кошторисами, у суворій відповідності з вимогами Бюджетного кодексу України (п. 6.1. Договору);

- розрахунок за Товар здійснюється Покупцем, на підставі даного договору самостійно з відстрочкою платежу терміном до 30 днів від дати поставки, але не пізніше останнього числа місяця наступного за звітнім (п. 6.2. Договору);

- у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за Товар здійснюється на протязі 3 банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 6.3. Договору);

- оплата проводиться за рахунок бюджетних коштів в розрізі КФК в таких розмірах: КФК 080101 - 1549017,00 грн.; КФК 080203 - 427166,00 грн.; КФК 080300 - 885065,00 грн. (п. 6.4. Договору).

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку невиконання умов Договору, покупець несе відповідальність в порядку визначеному ст. 231 Господарського кодексу України.

Сторони у п. 10.1 Договору погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2008 р.

Додатковою угодою № 50 до Договору № 7 від 01.04.2008 р. від 26.12.2008 р. сторони виклали у наступній редакції, зокрема: «п. 5.3. Загальна сума цього Договору складає 2608638,00 грн. та може змінюватись на підставі пункту 1.2 та 5.2 даного Договору».

Судом встановлено, що позивач протягом червня –листопада 2008 року поставив відповідачу дезінфекційні засоби на загальну суму 2608638,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Станом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача за Договором становила 2120182,56 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків № 559 від 12.12.2008 р., який підписано представниками обох сторін.

Під час судового розгляду даної справи відповідач частково сплатив заборгованість позивачу на загальну суму 165968 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 19.03.2009 р. на суму 11000,00 грн.; від 13.04.2009 р. на суму 55000,00 грн.; від 08.05.2009 р. на суму 99968 грн., в зв'язку з чим заборгованість зменшилась і становить суму 1922178,89 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору, вимога позивача про стягнення з відповідача 1922178,89 грн. основного боргу підтверджується матеріалами справи, є законною, обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Разом з тим, в частині стягнення з відповідача 165968 грн. заборгованості суд припиняє провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору у відповідності до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 6.3 Договору, відповідно до якого у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за Товар здійснюється на протязі 3 банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Позивач просить визнати недійсним вищезазначений пункт Договору з тих підстав, що вказане положення суперечить ч. 1 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 229 ГК України, що може призвести до безпідставного збереження грошових коштів відповідачем за рахунок позивача, тим самим суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме принципу справедливості, передбаченому ч. 6 ст. 3 ЦК України.

Суд вважає зазначені посилання позивача безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідач є бюджетною організацією, яка відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України цілком утримуються за рахунок бюджету.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтями 51 та 78 Бюджетного кодексу України передбачено виконання Державного бюджету України за видатками та виконання місцевих бюджетів, відповідно до яких встановлена процедура здійснення видатків з відповідного місцевого бюджету, а саме передбачено, що стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.

Іншого порядку здійснення видатків з місцевого бюджету не передбачено.

Як було встановлено судом, Договір був укладений сторонами за результатами торгів, а тому позивачу було відомо, що відповідач може здійснювати оплату лише у разі своєчасного бюджетного фінансування. Отже, укладаючи Договір, сторони враховували особливості бюджетного фінансування відповідача як бюджетної організації. Саме тому сторони у п. 6.3 Договору встановили альтернативний порядок здійснення оплати поставленого товару за Договором на випадок, коли бюджетне фінансування відповідача не дозволятиме останньому здійснити платежі в порядку, визначеному п. 6.2 Договору. Позивач не зазначає про те, що укладення Договору з включенням умови п. 6.3 не відповідало його волевиявленню. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що умови п. 6.3 Договору відповідають волевиявленню сторін в момент укладення Договору.

Статтею 625 ЦК України врегульовано відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Згідно із ч. 1 цієї статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В той же час ст. 229 ГК України визначає порядок та умови відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань. Так, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, в обґрунтування визнання недійсності п. 6.3 Договору позивач посилається на те, що зазначений пункт Договору суперечить положенням чинного законодавства, яке врегульовує настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Суд вважає дані посилання безпідставними та необґрунтованими, оскільки відносини виконання зобов'язання за своєю природою не є тотожними до відносин, що виникають внаслідок порушення зобов'язання. Відтак, норми законодавства, які регулюють порядок та умови настання відповідальності за порушення зобов'язання, не врегульовують відносини порядку виконання відповідного зобов'язання. Разом з тим, чинне цивільне та господарське законодавство України не містить приписів, якими зобов'язує визначати порядок виконання грошового зобов'язання згідно із положеннями, які встановлюють відповідальність за порушення відповідного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Посилання позивача на постанови Вищого господарського суду України від 16.09.2008 р. у справі № 20/378; від 26.02.2008 р. у справі № 15/548 та від 13.11.07р. у справі № 2-9/4581-2007 суд до уваги не приймає, оскільки сторони у даній справі не є сторонами у справах, в яких були винесені зазначені постанови, а спірний Договір не був предметом розгляду зазначених справ.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання п. 6.3 Договору недійсним є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, згідно заяви позивача про уточнення позовних вимог заявлені вимоги про стягнення з відповідача 321514,75 грн. пені, 178740,10 грн. штрафу.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідач допустив порушення умов Договору та не виконав свої зобов'язання за Договором протягом строку дії Договору, який сплив 31.12.2008 р. Сторони не надали суду доказів того, що строк дії Договору був продовжений, відповідач не виконав своїх зобов'язання належним чином та у повному обсязі в строк до 31.12.2008 р.

Таким чином, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач вважає, що він вжив всіх залежних від нього заходів для ліквідації заборгованості за Договором, зокрема, своєчасно складав та подавав Головному управлінню Державного казначейства України в місті Києві замовлення на фінансування, фінансову звітність за встановленою формою, зокрема, звіт про заборгованість за бюджетними коштами (№ 7д, № 7м), пояснювальну записку до річного фінансового звіту та своєчасно повідомив Головне управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про отриманий позов.

Суд приймає до уваги те, що відповідач протягом 2008 року отримував бюджетне фінансування за кодом КЕКВ 1132 у розмірі, який перевищує суму заборгованості за Договором. Крім того, відповідно до умов п. 5.3 Договору розмір загальної вартості товару за Договором сторони мали право змінювати у разі зменшення реального фінансування видатків, як то було зроблено Додатковою угодою № 50 до Договору від 26.12.2008 р.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідач, отримуючи бюджетне фінансування у меншому розмірі, ніж той, на який він розраховував при укладенні Договору, міг ініціювати внесення змін та доповнень до Договору, яким була б зменшена загальна ціна Договору відповідно до реального бюджетного фінансування.

Крім того, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України, а саме: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У статті 217 ГК України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Сторони у п. 7.3 Договору погодили, що покупець несе відповідальність у порядку, визначеному ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені в заявленому розмірі суд враховує положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також враховує приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приймаючи до уваги розмір основної заборгованості відповідача за Договором, ступінь виконання зобов'язання боржником, розмір відсотків стягуваної неустойки у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора, співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення зобов'язання, суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафу та пені, які підлягають стягненню та стягнути з відповідача 20000 грн. штрафу та 20000 пені.

Крім того, згідно заяви про уточнення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення 193748,99 грн. інфляційної складової боргу, 29640,98 грн. процентів річних,

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у повному обсязі, то у позивача виникло право вимагати стягнення інфляційної складової боргу та відсотків річних.

Враховуючи часткові оплати відповідача в процесі розгляду справи, згідно розрахунку суду з відповідача підлягає стягненню 151010,88 грн. інфляційної складової боргу та 24798,36 грн. відсотків річних.

Позивач також просив відповідно до ст. 49 ГПК України відшкодувати за рахунок відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 70294,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження надання адвокатських послуг позивач надав суду договір від 12.02.2009 р. № 12/09-VIK-A про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат Дехтярьов Сергій Валентинович зобов'язався надати правову допомоги позивачу пов'язаної з підготовкою позовних матеріалів та представництвом інтересів позивача у господарських судах України усіх інстанцій та Верховному суді України по справі за позовом ТОВ «ВІК-А»до Територіального медичного об'єднання м. Києва «Лівобережне»про стягнення заборгованості за засоби дезінфікуючі, поставлені за договором поставки № 7 від 01.04.2008 р. з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних та штрафних санкцій; додаткова угода до Договору № 12/09-VIK-A від 12.02.2009 р.; посвідчення адвоката, видане на ім'я Дехтярьова Сергія Валентиновича № 2400/10 від 27.11.2003 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2400/10 від 27.11.2003 р.; платіжні доручення № 349 від 16.03.2009 р. на суму 35147,00 грн. (призначення платежу: плата за надання правової допомоги згідно договору № 12/09-VIK-А від 12.02.2009 р.) та № 361 від 18.03.2009 р. на суму 35147,00 грн. (призначення платежу: плата за надання правової допомоги згідно договору № 12/09-VIK-А від 12.02.2009 р.).

Зважаючи на те, що позивач та його представник досягли згоди щодо укладення договору надання правової допомоги, а не надання адвокатських послуг, позивач зазначеними вище платіжними дорученнями здійснив оплату за надання правових послуг, а не адвокатських, зазначені платіжі не підпадають під визначення судових витрат в розумінні ст. 44 ГПК України.

Враховуючи зазначене, суд відхиляє клопотання позивача про відшкодування витрат з оплати послуг адвоката.

Всебічно та об'єктивно дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК-А» до Територіального медичного об'єднання м. Києва «Лівобережне» підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Територіального медичного об'єднання міста Києва «Лівобережне»(02002, м. Київ, вул. Луначарського, 5, код ЄДРПОУ 35207930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК –А»(поштова адреса 03680, м. Київ, вул. Зоологічна, 3-я, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, код ЄДРПОУ 31305135) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 1922178,89 грн. основного боргу, 20000 грн. пені, 20000 грн. штрафу, 151010,88 грн. інфляційних витрат, 24798,36 грн. відсотків річних, 2137,98 грн. державного мита, 89,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 165968 грн. основного боргу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                     М.М. Нарольський

Дата підписання рішення: 30.07.2009 р.