Постанова

від 05.05.2015 по справі 826/4339/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 травня 2015 року № 826/4339/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу та додані до неї матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ФБР-Прінт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2014 р. №139026552209

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «ФБР-Прінт», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08 жовтня 2014 року № 139026552209, яким визначено суму податкового зобов'язання та застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 30 335 грн. (тридцять тисяч триста тридцять п'ять гривень) 00 коп., з яких основний платіж у розмірі 24 268 грн. (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят вісім гривень) 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 067 грн. (шість тисяч шістдесят сім гривень) 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що посилання в акті перевірки на те, що контрагентом ТОВ «ФБР-Прінт» (а саме, ТОВ «Мазурек-Груп») не підтверджені податкові зобов'язання, як на порушення податкового законодавства з боку ТОВ «ФБР-Прінт» є неспроможним, оскільки жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що матеріалами перевірок податкового органу свідчать про сумнівність постачання товарів по ланцюгу постачання товарів(робіт послуг), а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином, у ТОВ «ФБР-ПРІНТ» не було підстав для податкового обліку операцій, а отже податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «ФБР-ПРІНТ» (код ЄДРПОУ 37449211) щодо підтвердження відносин по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Мазурек-Груп» (код ЄДРПОУ 38899716) за березень 2014 року.

За результатами перевірки складено Акт від 22 вересня 2014 року № 876/26-55-22-09/37449211 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення: п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України від 02.12.2010 р №2756- VІ зі змінами та доповненнями, та п. 5. Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. №1379 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної", із змінами та доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 22.11.2011 року за № 1333/20071 в результаті чого, Товариством було занижено податок на додану вартість у розмірі 24 268грн., в тому числі, за березень 2014 року на суму 24 268 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 139026552209 від 08 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 30 335,00 грн. (24 268,00 грн. - основний платіж та штрафні (фінансові) санкції - 6 067,00 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.

Між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «МАЗУРЕК-ГРУП» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено Договір №1401/15 від 03.01.2014 р. (надалі - Договір №1401/15).

У відповідності до п. 1.1 Договору №1401/15 Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати поліграфічні послуги у відповідності з замовленням і передати Замовнику у власність.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 Договору №1401/15 вартість та ціна поліграфічних послуг викладається в додатках до даного Договору - Листі-замовленні, в рахунках-фактурах та актах. Ціна даного Договору визначається Сторонами, виходячи з обсягів замовлень наданих поліграфічних послуг в національній валюті України - гривні.

Відповідно до п. 3.1 - п. 3.4 Договору №1401/15 ціна Послуг є договірною і погоджується Сторонами. Найменування Послуг, їх кількість, а також загальна вартість Продукції за даним Договором вказуються в рахунку/фактурі до даного Договору. Замовник здійснює післяоплату в розмірі 100 % загальної вартості поліграфічних послуг згідно рахунку-фактури Виконавця в строк 30 (банківських) днів. Оплата, здійснена в зазначений термін, вважається своєчасною і відсотки за право користування товарним кредитом не стягуються. Оплата здійснюється в національній валюті України на поточний рахунок Виконавця, який вказаний в рахунку/фактурі.

Сторонами було укладено додаткові угоди: №1 від 03.03.2014 р. на надання послуг з фальцювання стікерів - 2046 шт., сума з ПДВ - 28092,00 грн.; №2 від 06.03.2014 р. на надання послуг з фальцювання стікерів - 2268 шт., сума з ПДВ - 31 752,00 грн.; №3 від 17.03.2014 р. на надання послуг з фальцювання стікерів та папок - 2276 шт., сума з ПДВ - 31883,39,00 грн.; №4 від 24.03.2014 р. на надання послуг з фальцювання стікерів - 3610 шт., сума з ПДВ - 53880,00 грн.

В підтвердження придбаних послуг позивачем надано суду наступні документи: Акти здачі - приймання робіт (надання послуг): №ОУ-1725 від 17.03.2014р.; №ОУ-0610 від 06.03.2014р.; №ОУ-0329 від 03.03.2014р.; №ОУ-2412 від 24.03.2014р. та податкові накладні: від 03.03.2014 р. №329; від 24.03.2014 р. №2412; від 17.03.2014 №1725; від 06.03.2014 р. №610.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні рахунки-фактури, замовлення на отримання послуг (на надання послуг з фальцювання стікерів та папок), докази отримання товару (послуг), докази відвантажується та транспортування товару, довіреності на отримання товару; товарно-транспортні накладні, докази поставлення на склад товару та його обліку, не надано докази оплати за придбаний товар.

Також, судом встановлено, що позивач в перевіряємий період надавав сам поліграфічні послуги, що самим позивачем не заперечувалося.

У відповідності до пункту 1.1, Наказу Міністерства охорони здоров'я "Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Підприємства та організації поліграфічної промисловості"" від 19.12.2011 N 932, у цих Правилах терміни та визначення вживаються в такому значенні фальцювання - згинання паперових аркушів у визначеному порядку з фіксацією згинів.

Згідно з абзацом 5 пункту 7.1 вищезазначеного Наказу, найбільш інтенсивний звуковий тиск створюють рулонні ротаційні і фальцювальні машини, високоінтенсивний - аркушеві ротаційні машини, брошурувально-палітурне обладнання. Високий рівень високочастотного шуму генерують пневмосистеми, які працюють на стиснутому повітрі, противідмазувальні або вакуумні пристрої. Потужні вентиляційні системи, пневмотранспорт, внутрішньоцеховий транспорт та інші види допоміжного обладнання додатково створюють високий рівень виробничого шуму.

В додатку №1 (п. 3.1.3) та в Додатку №2 (Хімічні речовини, які поступають у повітря робочої зони в поліграфічних процесах) Наказу, зазначено, що Фальцювання віддрукованих аркушів; комплектування книжкових і журнальних блоків; обтискування (пресування) та вставляння зошитів, книжкових блоків - стереотипні робочі рухи (кількість за зміну): при локальному навантаженні за участю м'язів кистей та пальців рук (робота вручну на робочому столі ножем, гладилкою). Сенсорні навантаження: навантаження на зоровий аналізатор (робота вручну) та Фальцювання віддрукованих аркушів на ножовій, касетній, комбінованій фальцювальній машинах - паперовий пил.

З аналізу вищезазначених визначень вбачається, що у контрагента позивача повинно бути наявне спеціальне приміщення та спеціальне обладнання для надання послуг (фальцювання), оскільки обладнання для фальцювання є шумним та пильним, отже приміщення повинно бути обладнане спеціальними пристроєм, крім того і вентиляційними системами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у контрагента позивача повинні бути наявні приміщення, відповідні фахівці в галузі поліграфії.

В матеріалах справи міститься Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мазурек-Груп» (код ЄДРПОУ 38899716) з контрагентами, з якими платником податків задекларовані взаємовідносини за період з 01.01.2014 р. по 31.03.2014 р. за №1167/26-59-22-13/38899716 від 30.04.2014 р., який складено співробітниками ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (надалі - Акт звірки №1167/26-59-22-13/38899716 ).

Так, в Акті звірки №1167/26-59-22-13/38899716 зазначено, що основними видами діяльності ТОВ «Мазурек-Груп», згідно КВЕД - організація будівництва будівель; неспеціалізована оптова торгівля; інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах; рекламні агентства.

В акті звірки №1167/26-59-22-13/38899716 та згідно бази податкового органу вбачається, що на ТОВ «Мазурек-Груп» рахується директор ОСОБА_1, вона і є головним бухгалтером, інших працівники не рахуються.

Як зазначає позивач, що ним згідно Договору №1401/15 було отримано послуги у сфері поліграфії (фальцювання), проте, суд вважає необґрунтованими дані твердження, оскільки, як вбачається з Акту звірки №1167/26-59-22-13/38899716, ТОВ «Мазурек-Груп» надає послуги в будівництві, торгівлі, згідно КВЕД, контрагент позивача не надає поліграфічні послуги, також, як вбачається з Акту звірки, у контрагента не має працівників, які мають спеціальний досвід в поліграфічній сфері та спеціальне приміщення та обладнання для надання такого виду діяльності, як фальцювання.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Таким чином, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому Свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують контрагента позивача, як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань, а отже, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договору, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи (фальцювання), які є предметами договору, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Крім того, про відсутність ділової мети при укладенні угоди між позивачем та його контрагентом свідчить той факт, що надання таких послуг є одним із основних видів діяльності самого позивача.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи та пояснення, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані поставки на склад позивача товару і ким і коли даний товар поставлявся і в якому обсязі, а з наданих позивачем документів не є можливим встановити коли і ким поставлявся товар і яким чином він обліковувався.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Суд вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2014 р. по справі К/9991/33719/12, Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2014 року по справі №К/800/45861/13; Ухвалах Вищого адміністративного суду України: від 13.03.2014р. по справі №К/9991/17487/141 від 23 квітня 2014 року по справі №К/800/16727/13, від 24 квітня 2014 р.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ФБР-Прінт" відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФБР-Прінт" решту суми судових витрат у розмірі 1 644,30 грн. до Державного бюджету України.

3. Стягнення решти суми судових витрат у розмірі 1 644,30 грн. доручити ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук