Ухвала

від 30.04.2015 по справі 815/48/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/48/15

Категорія: 10.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Яковлева Ю.В.,

- Вербицької Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року по справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Тарутинському районі Одеської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області про стягнення заборгованості в розмірі 876,44 грн.,-

В С Т А Н О В И Л А:

Управління Пенсійного фонду України у Тарутинському районі Одеської області (далі - позивач, або УПФУ у Тарутинському районі Одеської області) звернулось до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області (далі - відповідач, або Фонд) про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на загальну суму 876,44 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року вказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову наголошуючи, зокрема, на порушенні судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного її вирішення.

В судове засідання представник позивача не прибув, попередньо звернувшись з заявою про розгляд справи за його відсутності (а.с.75-78 т.1).

Представник відповідача в судове засідання, також, не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.86 т.1), причини неприбуття не відомі.

Згідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Крім того, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають на обліку в УПФУ у Тарутинському районі Одеської області та отримують пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або профзахворювання (а.с.10-11 т.1).

Трудове каліцтво вказаних пенсіонерів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сталися у 1984 році, що підтверджується наданими позивачем належним чином засвідченими копіями матеріалів пенсійних справ ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в тому числі, відповідними належним чином засвідченими копіями актів форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, висновками ВТЕК, витягами з актів огляду та довідками МСЕК (а.с.12-14, 92-254 т.1).

За період серпень - листопад 2014 року вказаним пенсіонерам: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем було здійснено виплату основної пенсії у розмірі 876,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями списку № 1 на зарахування пенсій, соціальних допомог на поточні рахунки в ПАТ «ПриватБанк», складений УПФУ у Тарутинському районі Одеської області, та листом ПАТ «ПриватБанк» від 14.04.2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150409/3751 (а.с.91).

Також, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, УПФУ у Тарутинському районі Одеської області були направлені відповідачу відповідні акти щомісячної звірки витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за серпень-листопад 2014 року (а.с.15-16,18-19,21-22,24-25 т.1).

Проте, вказані акти були підписані з розбіжностями, про що свідчать копії актів звірок та таблиці розбіжностей за серпень - листопад 2014 року, а саме: не врахована сума витрат на виплату пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.15-26 т.1).

Згідно актів розбіжностей, та розрахунків сум заборгованості відповідач не приймає до заліку для відшкодування суми витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну у розмірі 876,44 грн.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи заявлений адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що, витрати, понесені позивачем у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (каліцтво на підприємствах, що розташовані на території СНД-РФ) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, як належного страховика.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Так, колегія суддів наголошує, що статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ).

Відповідно до пункту 4 статті 25 вказаних Основ за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

З огляду на викладене, оскільки пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 вказаних Основ є Фонд, що, також, передбачено статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною 4 статті 26 цих же Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Дія зазначеного Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

На підставі ч. 2 ст. 2 названого Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до зазначеного Закону.

При цьому, право на таке забезпечення, встановлене в Україні, не залежить від того, у якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Відповідно до п. «а» ст. 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Згідно п. 3 розділу XI «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на такі страхові виплати і соціальні послуги (абзац 2); уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності зазначеним Законом підприємства, установи й організації не відшкодували матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами й організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника Фондом (абзац третій).

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду страхування відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, які ліквідовано та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як зазначено в абзаці сьомому того самого пункту, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», які ліквідуються.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, укладеної в м. Москві 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за Угодою, несе держава, яка його надає. За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть провадитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04 березня 2003 року № 5-4/4, не врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлені ним правила розраховані на відсутність спору між сторонами.

Викладене свідчить про те, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, та особі, котра стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території України, є Фонд страхування. Він також має відшкодовувати витрати в разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України.

Із врахуванням викладеного та наведених вище положень чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, понесені Управлінням ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва на виробництві на території колишньої республіки СРСР підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків як належного страховика від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у спорах цієї категорії, зокрема, у постановах від 12 червня 2012 року № 21-165а12, від 21 травня 2013 року № 21-129а13, від 12 листопада 2013 року у справі № 21-388а13.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на загальну суму 876,44 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року по справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Тарутинському районі Одеської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області про стягнення заборгованості в розмірі 876,44 грн. - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /Ю.В. Яковлев/

Суддя: /Н.В.Вербицька/