Постанова

від 11.08.2009 по справі 29/163-08-4988

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

29/163-08-4988

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" серпня 2009 р. Справа № 29/163-08-4988

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:   Журавльова О. О. та Шевченко В. В.,

(згідно розпорядження Голови Одеського апеляційного господарського суду Балуха В. С. №121 від 10.08.2009 р., склад колегії суддів змінений з колегії суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Бєляновського В. В. та Шевченко В. В. на колегію суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Шевченко В. В. та Журавльова О. О.),

при секретарі   судового засідання - Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –не з'явився,                                                                                   

відповідача –Хапіцького П. Ф.,

3-ї особи –Доброва Ю. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Військової частини А 1357, м. Роздільна Одеської області,  

на рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2009 р.                    

у справі №29/163-08-4988                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” в особі Роздільнянського РЕМ, м. Роздільна Одеської області,      

до Військової частини А 1357, м. Роздільна Одеської області,  

3-я особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –КЕВ м. Одеси, м. Одеса,

про стягнення 18627,69 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

25.11.2008 р. (вх. №6904) у господарському суді Одеської області ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” в особі Роздільнянського РЕМ (далі - позивач) пред'явлено позов до Військової частини А 1357 (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по пені у сумі 13338,50 грн., індексу інфляції у сумі 3595,56 грн. та 3% річних у сумі 1693,63 грн. (а.с. 2-4, т.1). Свої вимоги він мотивував наступним.

Відповідно до умов договору №087 від 24.04.2007 р., №087 від 23.02.2007 р., укладеного між позивачем і відповідачем на постачання електроенергії, позивачем постачається відповідачу електрична енергія. Згідно п.9.4 договору, останній укладається на термін до 31.12.2007 р. і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Позивач, згідно п.2.2.2 договору, постачає споживачеві електроенергію в межах обумовлених договором, умовами й обсягами поставки електроенергії й потужності. У свою чергу, споживач зобов'язаний вчасно провадити сплату за спожиту електроенергію й виконувати інші умови договору. Договір передбачає, що при виконанні умов договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені даним договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством та Правилами користування електричною енергією (ПКЕЕ). Відповідно до умов договору і п.6.1 Правил, затверджених Постановою Національної Комісії Регулювання Електроенергетики України №28 від 31.07.1996 р. (зі змінами та доповненнями від 12.10.2006 р.), поставлена електрична енергія повинна оплачуватися щомісяця в повному обсязі. Розрахунки відповідачем за спожиту електричну енергію оплачувалися не в повному обсязі. Неналежне виконання відповідачем умов договору у частині своєчасного проведення розрахунків по оплаті за активну (спожиту) електроенергію привело до виникнення дебіторської заборгованості станом на 01.07.2006 р. у сумі 67246,60 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та актом звірки від 16.06.2006 р. Згідно гарантійного листа №271/06 від 16.06.2006 р., відповідач повністю визнав свій борг у сумі 67246,60 грн. (за активну електроенергію, реактивну електроенергію, пеню, індекс інфляції та 3% річних) та гарантувало проведення розрахунків по заборгованості. Як зазначено у п.4 гарантійного листа, він є невід'ємним додатком до договору на користування електричною енергією №087 від 01.07.2003 р. У зв'язку з необхідністю погашення заборгованості у сумі 67246,60 грн., між сторонами по справі була укладена угода №271/06 від 16.06.2006 р. про порядок погашення заборгованості у встановлений даною угодою термін. В п.3.4 даної угоди зазначено, що вона є невід'ємним додатком до укладеного договору на користування електричною енергією №87 від 01.07.2003 р. Однак, вищезазначена заборгованість за цією угодою відповідачем була тільки частково сплачена, а частково і збільшена по окремим видам платежів. Так, станом на 01.07.2008 р. заборгованість вже склала 22579,10 грн. (за активну електроенергію, реактивну електроенергію, пеню, індекс інфляції та 3% річних), що підтверджується розрахунком заборгованості та актом звірки від 01.07.2008 р. Після укладеної угоди відповідач продовжував споживати електроенергію. Розрахунки оплачувалися не в повному обсязі, неналежне виконання умов договору в частині своєчасного проведення розрахунків по оплаті за активну (спожиту) електроенергію призвело до виникнення дебіторської заборгованості на протязі 2006-2008 р.р., що підтверджується розрахунком заборгованості, гарантійним листом, угодою про погашення заборгованості, актами звірок. Отже, на суму заборгованості за активну електроенергію відповідно до умов договору, чинного законодавства, а також згідно розрахунку була нарахована пеня у сумі 13338,50 грн., індекс інфляції у сумі 3595,56 грн., а також 3% річних у сумі 1693,63 грн. Таким чином, заборгованість за прострочення виконання грошових зобов'язань станом на 01.11.2008 р. складає 18627,69 грн., але ця заборгованість споживачем не сплачена. Порядок проведення розрахунків на ринку електричної енергії передбачений ст. 15-1 ЗУ „Про електроенергетику”, згідно якого споживачі зобов'язані вносити плату за поставлену їм електроенергію винятково на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання енергопостачальника, яким є позивач. Відповідно до Постанови Національної Комісії Регулювання Електроенергетики України №608 від 06.06.2002 р., кошти, які надходять від споживачів електроенергії як оплата за електроенергію й за споживання електроенергії понад договірну величину за розрахунковий період у розмірі підвищеної, згідно з законом, вартості різниці між фактично спожитою й договірною величиною, надходять на розрахунковий рахунок Енергоринка України. Отже, споживачі електроенергії несвоєчасно провадять розрахунки за спожиту електроенергію, чим не виконується Постанова КМУ №441 від 24.03.1999 р. і вимоги ст. 26 ЗУ „Про електроенергетику”, які спрямовані на прийняття невідкладних заходів по стабілізації фінансового становища підприємств електроенергетичної системи. В обґрунтування свого позову позивач також послався на ст.ст. 9,11,19,509,525,526,625,638 ЦК України, ст. 179 ГК України.

04.02.2009 р. (вх. №2750) позивач надав суду уточнення позовних вимог (а.с. 47-49, т.1), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 94489,77 грн. витрат від інфляції за весь час прострочення, 3% річних у сумі 23927,35 грн., пеню в сумі 92076,04 грн.

18.02.2009 р. (вх. №4001) відповідач подав до суду клопотання про залишення уточнених позовних вимог від 04.02.2009 р. №21/1899 без розгляду (а.с. 4, т.2).

18.02.2009 р. (вх. №3994) позивач надав суду заяву про зміну та доповнення позовних вимог (а.с. 6-9, т.2), в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 28840,26 грн. втрат від інфляції, 3% річних у сумі 4453,05 грн., пеню в сумі 27370,15 грн., за перетоки реактивної електроенергії - 2592,33 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.02.2009 р. (а.с. 40, т.2)  залучено до участі у розгляді цієї справи, в якості 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - КЕВ м. Одеси.

16.03.2009 р. (вх. №6180) відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 48-49, т.2), в якому просив відмовити у його задоволенні через незаконність і необґрунтованість та з урахуванням строків позовної давності, оскільки у наданих до суду розрахунках (пені, 3% річних та збитків від інфляції) позивач необґрунтовано вказує невірні суми фактичної заборгованості відповідача, на які він нараховує штрафні санкції. Так, заборгованість відповідача, згідно розрахунку-фактури на 29.12.2006 р., складала 1851,32 грн. (це заборгованість за реактивну електроенергію, а заборгованості за активну електроенергію взагалі немає), в той же час в розрахунку позивача, наданого до суду, вказана сума 18238,05 грн. (до вказаної суми позивач включає не тільки фактичну заборгованість за активну і реактивну електроенергію, а й нарахування пені, 3% річних та інфляції) і знову на них нараховує пеню, 3% річних та інфляцію. А пеня, збитки від інфляції та 3% річних мають нараховуватися лише на суму основного боргу - простроченого зобов'язання за договором (тобто на суму спожитої активної і реактивної електроенергії). Більш того, позивач під час проведення розрахунків за лютий 2007 р. припустився арифметичної помилки (52387,38 + 11796,03 = 400408,65 грн. - ?, а має бути сума - 64183,41 грн.), та у подальшому, виходячи з невірної суми заборгованості проводить невірні розрахунки збитків від інфляції та 3% річних з березня 2007 по лютий 2009 р. Також, на підставі вказаної помилки, щодо фактичної заборгованості відповідача позивач невірно проводить розрахунки пені з листопаду 2007 р. по січень 2009 р. Враховуючи те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом в кінці листопаду 2008 р. (вих. №ю-08/1506 від 21.11.2008 р.), то вбачається, що позивач необґрунтовано провів розрахунок пені за період з 01.11.07р. по 31.01.09р. (за 15 місяців), з порушенням встановленого п.п.1 п.2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності (в один рік). Відповідно до п.5 ст. 261 ГК України (2003 р.), за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Тому позивачем пропущенні строки позовної давності, визначені ст.ст. 256,258 ЦК України, що, згідно п.п.3,4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у стягненні пені. Відповідно  до  ч.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. В свою чергу, ст. 2 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. №543/96-ВР передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім цього, згідно з п.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій припиняється, якщо інше не встановлено законом або договором, через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки п.4.2.1 договору від 23.02.2007 р. №087 не має вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановлено в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців. Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Отже, неправильно обрахував розмір пені та не врахував того, що строк позовної давності сплив відносно тієї суми, яка зазначена у гарантійному листі та додатковій угоді до договору №087 від 16.06.2006 р. Частинами 3,4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Нарахування позивачем збитків від інфляції боргу відповідача вимагає підтвердження ним офіційної величини інфляції грошових коштів у спірних періодах, але такі докази в матеріалах справи відсутні. Позивач не надав до суду документи про підтвердження розміру інфляції за період з червня 2006 р. по лютий 2009 р., за який він здійснює нарахування збитків від інфляції. Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа несе відповідальність за наявності її вини у порушенні зобов'язання, це обов'язкова умова для   виникнення майново-господарських зобов'язань у стосунках між юридичними особами. У зв'язку з тим, що відповідач є бюджетною установою і фінансується виключно з державного бюджету, він має право витрачати кошти лише на ті видатки, які затверджені у бюджеті (кошторисі) на відповідний бюджетний рік. Кошти для відповідача на оплату спожитої електроенергії у 2007-2008 рр. виділялися не в повному обсязі через недофінансування МО України. Вина відповідача в цьому відсутня.

16.03.2009 р. (вх. №6179) 3-я особа надала суду пояснення (а.с. 50-51, т.2), в яких просила відмовити у задоволенні позову через незаконність і необґрунтованість та з урахуванням строків позовної давності, з тих же підстав, що були викладені відповідачем у відзиві на позов.

17.04.2009 р. судом до справи залучене уточнення позовних вимог (а.с. 69-71, т.3), в якому позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 9589,45 грн. інфляційних витрат, 1427,33 грн. 3% річних, 12095,22 грн. пені, 2592,33 грн. за перетоки реактивної електроенергії.

18.05.2009 р. (вх. №12182) 3-я особа надала суду пояснення (а.с. 88-89, т.3), в яких просила відмовити у позові позивачу, з тих же підстав, що були викладені нею у попередніх письмових поясненнях, а також враховуючи те, що також необґрунтованими є позовні вимоги   щодо стягнення з відповідача пені за угодою про порядок погашення заборгованості від 16.06.2006 р. №271/06 в сумі 8963,73 грн. Так, згідно вказаної угоди, укладеної між сторонам по справі, строк погашення по пені в сумі 8963,73 грн. був визначений до 26.09.2006 р. Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст. 258 ЦК України, строк позовної давності щодо стягнення вказаної заборгованості (пені) закінчився 26.09.2007 р., а позивач у зазначений період до суду не звертався. Тому сплив позовної давності відносно пені в сумі 8963,73 грн., згідно ч.4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові в цій частині вимог позивача.

25.05.2009 р. (вх. №13033) позивач знов надав суду уточнення позову (а.с. 93-95, т.3), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 9210,23 грн. інфляційних витрат,   465,10 грн. 3% річних, 3131,49 грн. пені, 10305,18 грн. боргу за угодою від 16.06.2006 р. №271/06, 2592,33 грн. за перетоки реактивної електричної енергії.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.06.2009 р. (підписаним суддею Аленіним О. Ю. 09.06.2009 р.) з цієї справи позов задоволено, а саме стягнено з відповідача на користь позивача 9169,01 грн. збитків від інфляції, 461,49 грн. 3% річних, 3131,49 грн. пені, 10305,18 грн. боргу за угодою від 16.06.2006 р. №271/06, державне мито у сумі 230,67 грн. та 118 грн. за ІТЗ судового процесу (а.с. 105-108, т.3). У своєму рішенні суд  зазначив, що заяви про уточнення позовних вимог від 18.02.2009 р., 17.04.2009 р. та 25.05.2009 р. в частині  стягнення з відповідача боргу за перетоки реактивної електроенергії в сумі 2592,33 грн.,  інфляційних витрат в сумі 41,22 грн. та 3% річних в сумі 3,61 грн., що нараховані, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання по сплаті боргу за перетоки реактивної електроенергії, судом відхилені, з огляду на положення ст. 22 ГПК України та приписи  інформаційного листу ВГСУ від 02.06.2006 р. №01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (зі змінами і доповненнями, внесеними інформаційним листом ВГСУ від 08.04.2008 р. №01-8/218), згідно яких зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви). На думку суду, позивач, звертаючись із заявою про уточнення первісних позовних вимог, фактично звернувся із додатковими вимогами, чим змінив як підставу, так і предмет позову. З огляду на відхилення судом заяв про уточнення позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу за перетоки реактивної електроенергії в сумі 2592,33 грн., інфляційних витрат в сумі 41,22 грн. та 3% річних в сумі 3,61 грн., що нараховані, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання по сплаті боргу за перетоки реактивної електроенергії, предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі  9169,01 грн., 3% річних - 461,49 грн., пені - 3131,49 грн. та 10305,18 грн. боргу за угодою від 16.06.06р. №271/06. Саме ж рішення суд мотивував тим же, що й позивач позов. Також, суд зазначив, що твердження відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності за нарахованими ним штрафними санкціями відхилено, оскільки позивач звернувся з позовом до суду 25.11.2008 р. Відповідно до положень ст.ст. 256,257,258,261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. В матеріалах справи наявні гарантійний лист від 16.06.2006 р. та угода про погашення заборгованості від 16.06.2006 р., згідно яких відповідач визнав заборгованість по пені, витратам від інфляції та 3% річних і зобов'язався сплатити цю заборгованість. Також, між сторонами складений акт звірки розрахунків від 01.07.2008 р., яким визнана за відповідачем заборгованість в сумі 22579,10 грн., з яких 13209,42 грн. пені, 3594,38 грн. витрат від інфляції та 1677 грн. 3% річних. Отже, на думку місцевого суду, відповідач своїми діями визнав заборгованість, а оскільки закон з такими діями по визнанню боргу пов'язує переривання перебігу позовної давності, позовна давність за вимогами позивача не сплинула. В обґрунтування свого рішення суд послався на ст.ст. 525,526,612,625 ЦК України, ст. 231 ГК України.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково його скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у стягненні пені в сумі 8963,73 грн. (за додатковою угодою від 16.06.2006 р. №271/06), а також пені, згідно розрахунку позивача за період з червня 2006 р. по 25.11.2007 р., з тих підстав, що у письмовому договорі №87 від 01.07.2003 р. не встановлений конкретний розмір пені (у відсотках) за порушення зобов'язань. А це, відповідно до п.2.2 Роз'яснення №02-5/293 ВГСУ, є підставою для відмови позивачу у стягненні пені. Як видно із розрахунків пені, які надавалися позивачем до суду, розрахунок пені здійснювався, виходячи з подвійної ставки НБУ, а укладений договір про постачання електроенергії не містить конкретно визначеного розміру пені (у відсотках) за порушення строків оплати електроенергії. А це є підставою для відмови позивачу щодо стягнення пені з відповідача. Позивач помилково ототожнює встановлений ГК України період, за який можуть бути нараховані штрафні санкції у спірних правовідносинах, з позовною давністю, протягом якої особа може звернутися до суду за стягненням цих штрафних санкцій. Тому наданий позивачем розрахунок пені, за період з червня 2006 р. по грудень 2008 р., необґрунтований та суперечить положенням ст. 232 ГК України, але був прийнятий та задоволений у повному обсязі господарським судом. У винесеному судом рішенні не надана правова оцінка тому, що в позовній заяві позивач не обґрунтував та не підтвердив належними доказами свої позовні вимоги щодо суми понесених збитків та правових підстав для їх стягнення з відповідача. Всупереч вимог ст.ст. 32,33,34 ГПК України, суд безпідставно, при відсутності доказів спричинення збитків позивачу з вини відповідача, виніс рішення про стягнення з нього збитків від інфляції на загальну суму 9169,01 грн. Відповідач є бюджетною установою, яка утримується за кошти державного бюджету України і, згідно бюджетного законодавства, вона має право здійснювати видатки (витрачання) коштів лише, згідно затвердженого кошторису. Згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язань та сплата коштів на видатки, які не мають кошторисних призначень, містять склад бюджетного правопорушення. Бюджетне фінансування відповідача здійснюється виключно на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, а оплату за спожиту електроенергію здійснює Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, на рахунки якого від МОУ надходять кошти для оплати спожитої військовими частинами електроенергії, тому відповідач не міг та не повинен був сплачувати заборгованість за спожиту електроенергію, а суд застосував до відповідача штрафні санкції - пеню. Суд, приймаючи рішення щодо стягнення з відповідача боргу за угодою від 16.06.2006 р. №271/06, не надав юридичної оцінки змісту укладеної сторонами угоди. Так, суд не врахував те, що укладена угода передбачала порядок погашення заборгованості по основному боргу та штрафним санкціям у визначений угодою термін. Відповідачем у зазначеній в угоді термін була повністю погашена заборгованість (за спожиту активну та реактивну електроенергію). А непогашеною залишилась ні заборгованість, а штрафні санкції - пеня, а також інфляція та 3% річних. Тому суд помилково, не враховуючи змісту угоди, визнав пеню - боргом і не застосував, хоча на цьому наполягав відповідач, строки позовної давності (1 рік) щодо пені. Але ж указана в додатковій угоді від 16.06.2006 р. пеня в сумі 8963,73 грн. не змінила своєї суті та не припинила бути пенею, тому до неї мають застосовуватися визначені п.2 ст. 258 ЦК України строки позовної давності в 1 рік. Крім того, в угоді від 16.06.06р. сторонами не визначалися інші строки позовної давності, ніж ті, що передбачені п.2 ст. 258 ЦКУ. Так, згідно додаткової угоди, пеня в розмірі 8963,73 грн. повинна була бути сплачена відповідачем до 26.09.2006 р. Таким чином, позивач мав право звернутися до суду за примусовим стягненням зазначеної пені до 27.09.2007 р., але він не звертався і тому строк позовної давності сплинув. А, відповідно до п.4 ст. 267 ЦКУ, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Але суд цю норму закону не застосував. Також, відповідач вважає необґрунтованими висновки суду щодо переривання строків позовної давності. Так, суд посилається у рішенні на акт звірки розрахунків від 01.07.08р., який нібито свідчить про визнання відповідачем боргу (а саме по пені - 13209,42 грн., втрат від інфляції - 3594,38 грн. та 3% річних - 1677,0 грн.), а також як на підставу для переривання перебігу позовної давності. Але з цими доводами суду погодитися не можна. По-перше, вказані в акті звірки від 01.07.2008 р. суми пені, інфляції та 3% річних не відповідають сумам, які вказані позивачем у розрахунках, доданих до позову (станом на 01.07.2008 р.) в обґрунтування заявлених сум до стягнення з відповідача. По-друге, постає питання, з яких розрахунків виходив суд, при прийнятті рішення, якщо він задовольнив позовні вимоги повністю і стягнув з відповідача суму пені - 3131,49 грн. (за період з червня 2006 р. по грудень 2008 р.), в той час, коли в акті звірки, на який посилається суд в рішенні, вказано, що (станом на 01.07.2008 р.) пеня складала 13209,42 грн. По-третє, суд не врахував існування інших актів звірки, які підписувалися сторонами до 01.07.2008 р. та після 01.07.2008 р., які свідчать про те, що відповідач не визнавав зазначених в актах звірки розрахунків суми стосовно пені, інфляції та 3% річних. Суд зробив висновок лише по одному акту звірки від 01.07.2008 р., а фактично позивач заявив до стягнення пеню за період з червня 2006 року по грудень 2008 р. Виникає питання щодо періоду нарахування пені з 01.06.2006 р. по 30.06.2007 р. Крім того, ст. 264 ЦК України, на яку посилається суд в рішенні, передбачає саме вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а в даному випадку в акті звірки від 01.07.2008 р. відповідач не вчиняв дій, які б підтверджували наявність боргу, він взагалі не заповнював колонку споживача (що є бездіяльністю, а не дією). А в актах звірки, які були складені сторонами за квітень, вересень, жовтень 2008 р. відповідач зазначав у колонці „за даними споживача”, що не визнає вказані позивачем суми розрахунків пені, інфляційних та 3% річних. Також, судом першої інстанції не було враховано, що на мережах військової частини А 1357 перебувають і мешканці військового містечка (військовослужбовці та члени їх сімей). В актах про обсяги спожитої електроенергії та в рахунках-фактурах зазначено, що частину електроенергії, яка обліковується за відповідачем, споживають мешканці військового містечка - фізичні особи. А заборгованість, яку вказує позивач у своїх позовних вимогах, як заборгованість відповідача є також заборгованістю, що виникла через несплату населенням частини вартості спожитої електроенергії та різницею в тарифах. Крім того, з державного бюджету не надавались субвенції для погашення різниці за надані пільги для пільгових категорій населення (ветеранів війни, учасників бойових дій, ветеранів військової служби, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС та іншим категоріям громадян). Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції не враховував положення ст. 1 Закону від 20.02.2003 р. №554-ІУ „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, якою передбачено, що заборгованість за комунальні послуги (в тому числі і за електроенергію), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. А статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховуються штрафні санкції на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв. Між позивачем та відповідачем угодою від 16.06.2006 р. №271/06 був визначений порядок погашення (реструктуризація) заборгованості протягом 6 місяців (з червня  по  жовтень 2006 р.).  Фактично за цей період відповідач повністю погасив заборгованість за активну і реактивну електроенергію. А суд чомусь задовольнив за цей період вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій (пені) з відповідача.           

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2009 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 11.08.2009 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

31.07.2009 р. від ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з находженням у відпустці його представника, який здійснює представництво з цієї справи і який знайомий з матеріалами.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.    

Судова колегія відхилила вищевказане клопотання ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” про відкладення розгляду справи та прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю позивача з огляду на  таке.  

По-перше, находження представника сторони у відпустці не є підставою, у розумінні ст. 77 ГПК України,  для відкладення  розгляду справи, оскільки юридичну особу може представляти іншій представник за дорученням, який міг ознайомитись з матеріалами справи, враховуючи, що ухвала про призначення розгляду справи до розгляду була отримана ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” за 25 днів до розгляду, або керівник підприємства, згідно посадового стану. По-друге, до суду з позовом звернулось ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” в особі Роздільнянського РЕМ і, відповідно, цей підрозділ, який також отримав ухвалу за 25 днів до розгляду справи, міг здійснювати представництво позивача в суді апеляційної інстанції. По-третє, двохмісячний строк розгляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачений ст. 102 ГПК України, закінчується 09.09.2009 р., а судова колегія з 17.08.2009 р. по 18.09.2009 р. буде знаходитись у відпустці, тобто відкладення, в силу вказаної статті, неможливе, оскільки це буде грубим порушенням вищевказаної процесуальної норми.                                                                                                                                                                                                                           

Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник 3-ї особи просив задовольнити скаргу.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Апелянт у скарзі послався на те, що у договорі №87 від 01.07.2003 р. не встановлений конкретний розмір пені (у відсотках) за порушення зобов'язань. А це, відповідно до п.2.2 Роз'яснення №02-5/293 ВГСУ, є підставою для відмови позивачу у стягненні пені. Як видно із розрахунків пені, які надавалися позивачем до суду, розрахунок пені здійснювався, виходячи з подвійної ставки НБУ, а укладений договір про постачання електроенергії не містить конкретно визначеного розміру пені (у відсотках) за порушення строків оплати електроенергії. А це є підставою для відмови позивачу щодо стягнення пені з відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з п.4.2. договору №87 від 01.07.2003 р. (а.с. 7-13, т.1), за внесення платежів з порушенням термінів, визначених додатком „Порядок розрахунків”, споживач сплачує постачальнику електроенергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до п.2.1 Роз'яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності  за  невиконання  чи  неналежне виконання грошових зобов'язань” №02-5/293 від 29.04.1994 р. (зі змінами), якщо сторони у відповідному договорі не  встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої ст.ст. 1,2 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами  законодавства.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія не погоджується з твердженням скаржника щодо не визначення розміру пені у договорі №87 від 01.07.2003 р., оскільки, згідно його п.4.2., за внесення платежів з порушенням термінів споживач сплачує постачальнику електроенергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Таким чином, посилання скаржника на Роз'яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності  за  невиконання  чи  неналежне виконання грошових зобов'язань” також у даному випадку є недоречним.

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідачем підписані та скріплені його печатками акт звірки розрахунків за договором №87 від 01.07.2003 р. (а.с. 22, т.1), гарантійний лист (а.с. 23, т.1), який є невід'ємним додатком до договору №087 від 01.07.2003 р., та договір від 16.06.2006 р. (а.с. 24), предметом якого є порядок сплати заборгованості відповідачем за договором №87 від 01.07.2003 р. Всі вищезазначені документи також підтверджують згоду відповідача з цієї справи з нарахуванням пені у сумі 8963,73 грн. за несвоєчасну сплату електроенергії, що встановлено судом першої інстанції.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що, відповідно до приписів ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, п.4.2. договору №87 від 01.07.2003 р. встановлено, що за внесення платежів з порушенням термінів, визначених додатком „Порядок розрахунків”, споживач сплачує постачальнику електроенергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.   

Отже, на думку колегії суддів, фразу п.4.2. договору „враховуючи день фактичної оплати” можливо трактувати як встановлений договором інший термін (ніж шість місяців, передбачених законом) припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, підстав для відмови позивачу у стягненні пені за договором №87 від 01.07.2003 р. у сумі 8963,73 грн. немає.

Апелянт також вказує на те, що наданий позивачем розрахунок пені, за період з червня 2006 р. по грудень 2008 р., необґрунтований та суперечить положенням ст. 232 ГК України, але був прийнятий та задоволений у повному обсязі господарським судом.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, що апелянт має на увазі нарахування пені за договором від 16.06.2006 р. (а.с. 24), предметом якого є порядок сплати заборгованості відповідачем за договором №87 від 01.07.2003 р., і вважає наступне.

Відповідно до п.2.1. вказаного договору, у випадку несплати боржником своєї заборгованості в строки, зазначені п.1.2. даної угоди, електропостачальна організація має право відключити об'єкти боржника від енергопостачання, додатково попередивши за три робочі дні.

Отже, відповідальністю за невиконання договору від 16.06.2006 р. передбачено відключення об'єктів боржника від енергопостачання, тобто нарахування пені цим договором не передбачено взагалі.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п.2.1 Роз'яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності  за  невиконання  чи  неналежне виконання грошових зобов'язань” №02-5/293 від 29.04.1994 р. (зі змінами), якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої ст.ст. 1,2 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами  законодавства.

Апеляційна інстанція також вважає за необхідне зазначити, що договір від 16.06.2006 р. є самостійною угодою, хоча і укладений на виконання договору №87 від 01.07.2003 р., тобто умови цього договору не доповнюють умови договору №87 від 01.07.2003 р., у тому числі і відносно нарахування пені.

Наведене, на думку колегії суддів, підтверджується самим предметом договору від 16.06.2006 р., передбаченим п.1.1. договору, яким є порядок сплати заборгованості відповідачем за договором №87 від 01.07.2003 р., тобто він встановлює самостійні умови сплати електроенергії, у зв'язку з виникненням у відповідача боргу.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що позивачем безпідставно нараховано, а місцевим судом неправомірно стягнено з відповідача суму пені у розмірі 3131,49 грн. за договором від 16.06.2006 р.

Скаржник у скарзі також посилається на те, що суд не застосував, хоча на цьому наполягав відповідач, строки позовної давності (1 рік) щодо пені (п.2 ст. 258 ЦК України). Згідно додаткової угоди, пеня в розмірі 8963,73 грн. повинна була бути сплачена відповідачем до 26.09.2006 р. Таким чином, позивач мав право звернутися до суду за примусовим стягненням зазначеної пені до 27.09.2007 р. Також, відповідач вважає необґрунтованими висновки суду щодо переривання строків позовної давності. Крім того, ст. 264 ЦК України, на яку посилається суд в рішенні, передбачає саме вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а в даному випадку в акті звірки від 01.07.2008 р. відповідач не вчиняв дій, які б підтверджували наявність боргу, він взагалі не заповнював колонку споживача (що є бездіяльністю, а не дією).

З приводу наведеного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач звернувся з позовом до суду 25.11.2008 р.

Згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вірно зазначено в оскарженому рішенні суду першої інстанції, в матеріалах справи наявні гарантійний лист та угода про погашення заборгованості від 16.06.2006 р., згідно яких відповідач визнав заборгованість по пені, втратам від інфляції та 3% річних і зобов'язався сплатити цю заборгованість. Також між сторонами складений акт звірки розрахунків від 01.07.2008 р. (а.с. 25), яким визнана за відповідачем заборгованість в сумі 22579,10 грн., з яких 13209,42 грн. пені, 3594,38 грн. втрат від інфляції та 1677 грн. - 3% річних.

Отже, на думку судової колегії, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач своїми діями, тобто підписанням вказаних документів, визнав заборгованість, а оскільки закон з такими діями по визнанню боргу пов'язує переривання перебігу позовної давності, позовна давність за вимогами позивача не сплинула.

Також, скаржник у скарзі вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано, що на мережах військової частини А 1357 перебувають і мешканці військового містечка, а заборгованість, яку вказує позивач у своїх позовних вимогах, як заборгованість відповідача є також заборгованістю, що виникла через несплату населенням частини вартості спожитої електроенергії та різницею в тарифах.

Наведене твердження не може бути прийнято судовою колегією до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, договірні відносини існували саме між позивачем і відповідачем з цієї справи, тобто ніяким чином не стосуються мешканців військового містечка.

У скарзі, крім вищенаведеного, також зазначено, що під час розгляду цієї справи суд першої інстанції не враховував положення ст.ст. 1,5 Закону від 20.02.2003 р. №554-ІУ „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, якими передбачено, що заборгованість за комунальні послуги (в тому числі і за електроенергію), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктурується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації; на суму реструктуризованої заборгованості не нараховуються штрафні санкції. Між позивачем та відповідачем угодою від 16.06.2006 р. №271/06 був визначений порядок погашення (реструктуризація) заборгованості протягом 6 місяців (з червня  по  жовтень 2006 р.). Фактично за цей період відповідач повністю погасив заборгованість за активну і реактивну електроенергію.

З приводу наведеного, судова колегія зазначає, що вказаний Закон України від 20.02.2003 р. №554-ІУ „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” стосується жилих приміщень та громадян, тобто його норми не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.

Скаржник також посилається на те, що, всупереч вимог ст.ст. 32,33,34 ГПК України, суд безпідставно, при відсутності доказів спричинення збитків позивачу з вини відповідача, виніс рішення про стягнення з нього збитків від інфляції на загальну суму 9169,01 грн.

Згідно до ч.1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначене також передбачено ч.1 ст. 193 ГК України.

Статтею 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до договору від 16.06.2006 р., відповідач повинен був розрахуватися з заборгованістю за договором №87 від 01.07.2003 р. у сумі 67246,6 грн. до 26.10.2006 р., однак не сплатив суму у розмірі 10305,18 грн., як вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, на думку судової колегії, зазначені вище докази є достатніми, належними та допустимими і підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 10305,18 грн. і місцевий суд, давши їм оцінку, дійшов обґрунтованого, тобто такого, що відповідає фактичним обставинам, висновку щодо наявності у відповідача вказаної заборгованості, а відтак мотивовано задовольнив позов в частині стягнення 3% річних у сумі 461,49 грн., яка була заявлена до сплати позивачем, та не перевищує суму 3% річних за період з червня 2006 р. по січень 2009 р., але не мотивовано задовольнив позов в частині стягнення втрат від інфляції у сумі 9169,01 грн., оскільки їх розрахунок не вірний, так як судова колегія дійшла висновку, що сума, яка підлягає сплаті за втрати від інфляції з червня 2006 р. по січень 2009 р. складає 6112,32 грн.

Відповідачем у скарзі також зазначено, що він є бюджетною установою, яка утримується за кошти державного бюджету України і, згідно бюджетного законодавства, вона має право здійснювати видатки (витрачання) коштів лише, згідно затвердженого кошторису. Бюджетне фінансування відповідача здійснюється виключно на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, а оплату за спожиту електроенергію здійснює Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, на рахунки якого від МОУ надходять кошти для оплати спожитої військовими частинами електроенергії, тому відповідач не міг та не повинен був сплачувати заборгованість за спожиту електроенергію, а суд застосував до відповідача штрафні санкції - пеню. Відповідачем у зазначеній в угоді термін була повністю погашена заборгованість (за спожиту активну та реактивну електроенергію).

З приводу наведеного, судова колегія зазначає, що відповідач, як він сам стверджує, погашав заборгованість (за спожиту активну та реактивну електроенергію), тобто його посилання на те, що він не міг та не повинен був сплачувати заборгованість за спожиту електроенергію є недоречним.

Як вже було встановлено вище, позивач правомірно, відповідно до акту звірки розрахунків за договором №87 від 01.07.2003 р. (а.с. 22, т.1), гарантійного листа (а.с. 23, т.1), який є невід'ємним додатком до договору №087 від 01.07.2003 р., та договору від 16.06.2006 р. (а.с. 24), предметом якого є порядок сплати заборгованості відповідачем за договором №87 від 01.07.2003 р., просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 10305,18 грн., яка, серед іншого, складається і з пені у сумі 8963,73 грн. за несвоєчасну сплату електроенергії.

Однак, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що фінансування Збройних Сил України і зокрема відповідача, відповідно до ст. 19 Закону України „Про Збройні Сили України”, здійснюється виключно за рахунок коштів державного бюджету. Частиною 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Кожна бюджетна установа може розраховувати тільки на ту суму, яку визначив відповідний орган влади при затвердженні державного бюджету.

Згідно до ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність та справедливість.

Згідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно до ч.2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.  

Отже, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а також наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що даний випадок є винятковим і вважає за необхідне, на підставі ч.3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір стягуваної з відповідача пені за договором №87 від 01.07.2003 р. до 1% від заявленої до стягнення суми (8963,73 грн.), тобто до 89,63 грн.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційну скаргу задовольняє частково, оскільки у даному випадку, згідно чинного господарсько-процесуального законодавства, рішення підлягає зміні, а не частковому скасуванню, як просить апелянт, рішення - змінює, а позов –задовольняє частково.

Враховуючи викладене, підлягають перерахуванню суми державного мита і витрат на ІТЗ судового процесу, сплачених позивачем при зверненні ним до суду першої інстанції з позовом, що повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга задовольняється частково, на користь апелянта підлягає стягненню держмито, сплачене ним при зверненні зі скаргою, в частині, в якій вона задоволена.

                 Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1.  Апеляційну скаргу Військової частини А 1357 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2009 р. у справі №29/163-08-4988 –змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

   „1. Позов задовольнити частково.

     2. Стягнути з Військової частини А 1357 (Одеська область, м. Роздільна, код 08456231) на користь ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” в особі Роздільнянського РЕМ (Одеська область, м. Роздільна, вул. Леніна, 28, код 26302359): 3% річних у сумі 461,49 грн., втрати від інфляції у сумі 6112,32 грн., борг у сумі 1431,08 грн., державне мито у сумі 168,79 грн., витрати за ІТЗ судового процесу у сумі 86,34 грн.

    3. В  решті частині позову відмовити.”

3. Стягнути з ВАТ „ЕК „Одесаобленерго” в особі Роздільнянського РЕМ (Одеська область, м. Роздільна, вул. Леніна, 28, код 26302359) на користь Військової частини А 1357 (Одеська область, м. Роздільна, код 08456231) 61,88 грн. держмита, сплаченого відповідачем при зверненні зі скаргою, зважаючи на її часткове задоволення.  

4. Доручити господарському суду Одеської області видати накази відповідно до цієї постанови.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                  Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Журавльов О. О.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 11.08.2009 р.