Рішення

від 05.05.2015 по справі 633/395/13-ц

ПЕЧЕНІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №633/395/13-Ц

провадження №2/633/1/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2015 року смт. Печеніги

Печенізький районний суд Харківської області

у складі: головуючого - судді - Смирнова В.А.

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_1

прокурорів - Хмелевського А.О, ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи - ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в залі суду смт. Печеніги за позовом Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах Головного управління Держземагенства у Харківській області до ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8, треті особи - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_7 районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки з моменту їх видачі, скасування державної реєстрації державних актів на право власності на землю, припинення права власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок у власність держави в придатному для використання стані, -

ВСТАНОВИВ:

Чугуївський міжрайонний прокурор Харківської області, звернувся до Печенізького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8, треті особи - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_7 районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки з моменту їх видачі, скасування державної реєстрації державних актів на право власності на землю, припинення права власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок у власність держави в придатному для використання стані, в якому просив суд, визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області № 302 від 28.10.2005 «Про затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок для оформлення права власності на землю громадянам, членам фермерського господарства «Фортуна» у розмірі середньої земельної частки (паю) із земель, що належать фермерському господарству на умовах постійного користування для ведення фермерського господарства на території Артемівської сільської ради». Припинити право власності ОСОБА_3 - на земельну ділянку площею 6,3642 га, розташовану на території Артемівської сільської ради Печенізького району Харківської області, визнати недійсним з моменту видачі державний акт на право власності серія ХР № 020574, зареєстрований під номером № 010570100008 від 22.11.2005 на земельну ділянку площею 6,3642 га (кадастровий номер 6324680500:04:005:0181) для ведення фермерського господарства, скасувавши запис про його державну реєстрацію. Припинити право власності ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 6,3642 га, розташовану на території Артемівської сільської ради Печенізького району Харківської області, визнати недійсним з моменту видачі державний акт на право власності серія ХР № 020573, зареєстрований під номером № 010570100007 від 22.11.2005 на земельну ділянку площею 6,3642 га (кадастровий номер 6324680500:04:005:0182) для ведення фермерського господарства, скасувавши запис про його державну реєстрацію. Припинити право власності - ОСОБА_8 - на земельну ділянку площею 8,3878 га, розташовану на території Артемівської сільської ради Печенізького району Харківської області, визнати недійсним з моменту видачі державний акт на право власності серія ХР № 020575, зареєстрований під номером № 010570100006 від 22.11.2005 на земельну ділянку площею 8,3878 га (кадастровий номер 6324680500:04:005:0183) для ведення фермерського господарства, скасувавши запис про його державну реєстрацію. Зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 повернути у державну власність вищевказані земельні ділянки загальною площею 21,1162 га, що знаходяться на території Артемівської сільської ради Печенізького району Харківської області, у придатному для використання стані.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що згідно розпоряджень ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області від 15.11.2004 за №№ 335, 336, 337, надано дозвіл на розробку технічної документації по встановленню меж земельних ділянок в розмірі середньої частки (паю) із земель фермерського господарства членам фермерського господарства «Фортуна» - ОСОБА_4 О О., ОСОБА_3, ОСОБА_8 Суб'єкту земельних відносин - фермерському господарству «Фортуна» вказана земельна ділянка на праві власності або на праві користування, не належить та не передавалась. Фактично господарство використовувало земельну ділянку надану громадянину ОСОБА_5 у постійне користування для ведення селянського господарства. Однак, встановлено, що розпорядженням голови ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок для оформлення права власності на землю громадянам, членам фермерського господарства «Фортуна» із земель, що належать членам фермерського господарства на умовах постійного користування, згідно зі списком: ОСОБА_3 земельна ділянка площею 6,3642 га; ОСОБА_4 земельна ділянка площею 6,3642 га; ОСОБА_8 земельна ділянка площею 8,3878 га. На час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок для оформлення права власності на землю громадянам, членам фермерського господарства «Фортуна» у розмірі середньої земельної частки (паю), право користування вказаними землями ФГ «Фортуна» згідно з чинним законодавством оформлено не було. Прокурор вважає, що ОСОБА_7 районною державною адміністрацією Харківської області при наданні спірних земель у власність членам фермерського господарства порушено вимоги ст. ст. 31, 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки члени ФГ «Фортуна» не мали права на безкоштовну приватизацію земель, які не надавались фермерському господарству у встановленому законодавством порядку.

Прокурор в судовому засіданні на задоволенні позову наполягав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Особливо наголошував та тому, що земельна ділянка на право постійного користування була надана не фермерському господарству, а фізичній особі ОСОБА_5. За таких обставин, без вилучення цієї землі у ОСОБА_5 її розпаювання на членів фермерського господарства було незаконне. Законність включення в члени господарства відповідачів по справі, розмір виділених їм земельних часток, не оспорює.

Представник Позивача - Головного управління Держземагенства у Харківській області, в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, через канцелярію суду надав заяву про слухання справи без його участі, позовні вимоги підтримав. Надав письмові пояснення, вивчені у судовому засіданні, з яких вбачається наступне. На час виготовлення документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності громадян, відповідачів по справі, на земельні частки, право користування землею фермерським господарством, відповідно до чинного законодавства оформлене не було. Члени цього господарства не мали права на безкоштовну приватизацію. Земля не надавалася фермерському господарству у встановленому законом порядку. Оскільки, вказані землі уже перебували у користуванні ОСОБА_5 та з його користування не вилучалися, передача цих земель у власність членам фермерського господарства була порушенням ЗК України.

Представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_5- ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив наступне. Фермерське господарство у постійне користування отримало землю відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Закон України «Про фермерське господарство» передбачав право членів цього господарства отримати безкоштовно у приватну власність земельні частки із земель господарства. Крім того, наголошував, що форма захисту начебто порушеного права, шляхом скасування державних актів не відповідає вимогам закону. Вказав на відсутність будь-яких правових підстав вимагати повернення земель, наданих фермерському господарству у постійне користування. Вважає, що сплив строк позовної давності для звернення до суду і просить його застосувати. У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи. Представляти свої інтереси доручила представнику ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_3в судовому засіданні підтримав свого представника ОСОБА_6У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_8в судові засідання призначені судом неодноразово не з'являлася, хоча про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином згідно ст.74 ЦПК України, причину неявки суду не повідомила. Суд вважає, що відповідачка належним чином повідомлялась про розгляд справи відповідно до вимог ч.5 ст.74 ЦПК України та розглядає дану цивільну справу за її відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської областів судове засідання не з'явися, хоча про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, через канцелярію суду надав заяву про слухання справи без його участі.

Представник третьої особи - Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, через канцелярію суду надав заяву про слухання справи без його участі.

Третя особа - ОСОБА_5, в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Представляти свої інтереси доручив представнику ОСОБА_6

Суд відповідно до ст. 169 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у відсутності не з'явившихся осіб за наявними доказами справи.

Вислухавши прокурора, представника відповідачів ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_3, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи із наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 32 Земельного кодексу України , громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Чинне законодавство розширює коло суб'єктів, які мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Таке право гарантоване нині чинним законом не тільки голові фермерського господарства, а й іншим його членам. В той же час необхідно зазначити, що самостійно реалізувати право на безоплатне одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в розмірі земельної частки (паю) можуть лише ті члени фермерського господарства, які є громадянами України та досягли 18-річного віку. Діти, які досягли 14-річного віку, і згідно зі ст.3 Закону України «Про фермерське господарство» стали членами фермерського господарства, до досягнення повноліття реалізують право на безоплатне одержання у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) через своїх опікунів.

Право на приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства, передбачене даною статтею, не тотожне праву на отримання земельної частки (паю) в процесі паювання колективних сільськогосподарських підприємств, передбаченому Указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 №666 (зараз не чинний) та «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій» від 08.08.1995 №720, не дивлячись на законодавче зрівняння розмірів відповідних земельних ділянок. У першому випадку йдеться про передачу земель із державної або комунальної власності членам фермерського господарства, у другому - із колективної власності членам колективного сільськогосподарського підприємства. Слід також відрізняти приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства від приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, коли земельна ділянка передається із земель державної або комунальної власності працівникам державного або комунального сільськогосподарського підприємства (ст. 25 ЗК України).

Стаття 32 ЗК України регулює відносини лише щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, і лише тих земельних ділянок, що були раніше надані цим особам в користування.

Порядок приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств визначається ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009-XII, (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім'ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.

Відповідно до ч. 5 вказаної статті, на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Судом встановлено, що 10 серпня 1992 року ОСОБА_5 звернувся Артемівської сільської ради із заявою, відповідно до якої просив видати йому землю під ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.148).

В 1992 році ОСОБА_5 виконавчим комітетом ОСОБА_7 районної ради депутатів трудящих був виданий державний акт на право користування землею серії Б №047964, відповідно до якого йому передали в безстрокове безоплатне користування 32,51 гектара землі в межах згідно з планом землекористування (міститься в матеріалах справи). Землі були надані у постійне користування для ведення селянського господарства. (а.с.47-51).

Отже, Державний акт на землю виданий саме на ім'я голови селянського (фермерського) господарства, як і передбачено Законом. Іншого порядку Закон не передбачав.

До Державного акту додано план землекористування з описом суміжних земель, зазначенням сторонніх землекористувачів, який виконаний головним (старшим) інженером-землевпорядником ОСОБА_9 і ним підписаний. При цьому вказано, що це план землекористування саме селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5. Тобто, не ОСОБА_5 як фізичної особи.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській ОСОБА_6 народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Для державної реєстрації до відповідної ОСОБА_6 народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім'я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна ОСОБА_6 народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, надану господарству земельну ділянку.

У 1992 році ОСОБА_5 створив фермерське господарство «Фортуна», саме на земельній ділянці переданій йому згідно з державним актом на право користування землею серії Б №047964, що підтверджується розпорядженням ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області про реєстрацію фермерського господарства (а.с.205).

До складу членів фермерського господарства «Фортуна» входили сам ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_10, та їх доньки ОСОБА_4, ОСОБА_8, та чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_3, що підтверджується статутом фермерського господарства «Фортуна» в редакції 2002 року (а.с.153-155).

Отже, Законом №2009-ХІІ визначено наступний порядок:

1. Отримання на ім'я особи, яка створює господарство для ведення саме господарства земельної ділянки у власність чи користування.

2. Після цього державна реєстрація господарства з набуттям статусу юридичної особи.

Як вбачається, при створенні фермерського господарства «Фортуна» ОСОБА_5 цього порядку дотримано.

Зазначене підтверджується і нормами, викладеними в ч. 4 ст. 5 Закону №2009-ХІІ згідно яких громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ОСОБА_6 народних депутатів за місцеположенням земельної ділянки заяву, яку підписує голова селянського (фермерського) господарства, що створюється.

Тобто передумовою створення господарства було отримання на ім'я голови господарства, яке буде створено в майбутньому, конкретної земельної ділянки.

Отже, і державний акт на право користування чи власності на землю не міг бути виданий селянському господарству як юридичній особі до його створення, оскільки законом , передумовою його створення, було передбачено виділення на ім'я голови створюваного господарства (за цим позовом на ім'я ОСОБА_5) певної земельної ділянки з її цільовим призначенням - для ведення такого господарства.

Зазначене підтверджується і тим, що у Розпорядженні голови районної ради народних депутатів №41 «Про державну реєстрацію фермерського господарства г. Германа О.Г.», зазначено, що головою господарства є ОСОБА_5

Наведеним спростовується твердження позивача про те, що користування спірною земельною ділянкою фермерським господарством «Фортуна» не було юридично оформлено.

Про те, що земельна ділянка виділялася саме фермерському господарству, крім указівки в Державному акті на те, що земля надана в безстрокове і безплатне користування, також свідчить і наданий для ведення господарства розмір цієї ділянки - 32,51 га, що відповідає вимогам ст. 6 Закону №2009-ХІІ де зазначено, що цей розмір не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь.

Для інших цілей, у таких розмірах і саме окремій фізичній особі, земельна ділянка, відповідно до чинного на той час законодавства і не могла бути виділена.

Так, ст. 7 Земельного Кодексу України , в редакції чинній на час створення фермерського господарства (надалі ЗК України - №561-Х11) передбачалося наступне.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається ОСОБА_6 народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:

- громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;

- сільськогосподарським підприємствам і організаціям;

- громадським об'єднанням;

- релігійним організаціям;

- промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;

- організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони;

- для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам;

- житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;

- спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Отже, що стосується громадян України у постійне користування земля могла їм бути виділена лише у двох випадках - для ведення селянського (фермерського) господарства і особистого підсобного господарства;

При цьому, згідно ст. 52 ЗК України - №561-ХІІ, для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких, не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, установлених частиною першою цієї статті, визначають сільські, селищні, міські, районні ОСОБА_6 народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Для цільового використання інших земель ЗК України - №561-ХІІ встановлює зовсім другі розміри земельних ділянок які можуть бути надані громадянам. Так, для ведення: підсобного господарства - 0,6 га (ст. 56), садівництва 0,12 га (ст. 57), городництва - 0,15 га (ст. 59), випасання худоби - 1 га (ст.59).

Отже, фізичній особі - громадянину України, в тому числі і ОСОБА_5, не могла бути надана земельна ділянка сільськогосподарського призначення у розмірі 32,51 га без створення ним в подальшому юридичної особи - селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, твердження позивача про те, що земля фермерському господарству «Фортуна» у встановленому порядку не надавалася, що вона була надана ОСОБА_5 просто як фізичній особі, наведеним вище спростовується.

Як встановлено у судовому засіданні, статус спірної земельної ділянки залишався незмінним до її розпаювання членами господарства у 2004 році.

Згідно розпоряджень ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області від 15.11.2004 за №№ 335, 336, 337, надано дозвіл на розробку технічної документації по встановленню меж земельних ділянок в розмірі середньої частки (паю) із земель фермерського господарства членам фермерського господарства «Фортуна» - ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8

Розпорядженням голови ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області № 302 від 28.10.2005 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок для оформлення права власності на землю громадянам, членам фермерського господарства «Фортуна» у розмірі середньої земельної частки (паю) із земель, що належать членам фермерському господарству на умовах постійного користування для ведення фермерського господарства, які розташовані на землях Артемівської сільської ради Печенізького району Харківської області, згідно зі списком: ОСОБА_3 земельна ділянка площею 6,3642 га; ОСОБА_4 земельна ділянка площею 6,3642 га; ОСОБА_8 земельна ділянка площею 8,3878 га.

На момент виникнення спірних правовідносин відповідачі, яким були передані земельні ділянки у власність, були членами фермерського господарства «Фортуна», рішення про скасування державної реєстрації змін до установчих документів Фермерського господарства на час передачі земельних ділянок не було прийнято.

На підставі розпорядження ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області №302 від 28.10.2005 року видані:

ОСОБА_3 - державний акт на право власності серії ХР №020574, зареєстрований під номером №010570100008 від 22.11.2005 на земельну ділянку площею 6,3642 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6324680500:04:005:0181);

ОСОБА_4 - державний акт на право власності серії ХР №020573, зареєстрований під номером №010570100007 від 22.11.2005 на земельну ділянку площею 6,3642 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6324680500:04:005:0182);

ОСОБА_8 - державний акт на право власності серії ХР №020575, зареєстрований під номером №010570100006 від 22.11.2005 на земельну ділянку площею 8,3878 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 6324680500:04:005:0183).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» № 586-ХIV, в редакції чинній на час видання розпорядження, (надалі Закон № 586-ХIV), на виконання Конституції України , законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

При цьому, згідно ст. 41 Закону № 586-ХІV, голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність, згідно із законодавством. Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

Право місцевих адміністрацій розпоряджатися землями державної власності відповідно до закону передбачено п.2 ч.1 ст. 21 Закону № 586- ХІV.

Отже, видаючи вищезазначені розпорядження голова ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області діяв в межах своїх повноважень та в порядку і в спосіб встановлений законом.

Крім того, суд зважає і на те, що позивач на інші підстави незаконності спірного розпорядження, крім тих, що відповідачі - фізичні особи не мали права на отримання у власність земельних часток, не посилається.

Суд вважає що Розпорядження РДА видане без порушень чинного на той час законодавства на чому у судовому засіданні наголошували відповідачі.

Так, станом на час підписання Розпорядження РДА, діяв Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06. 2003 року № 973-ІV (надалі Закон № 973-IV), з прийняттям якого втратив чинність Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-ХІІ від 20.12.1991року.

Частинами 1,2 ст. 3 Закону № 973-IV передбачено наступне: членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

У судовому засіданні прокурор законність включення в члени господарства відповідачів по справі, розмір виділених їм земельних часток, не оспорює.

Відповідно до ч. 5 ст. 7, ч.ч. 1-3 ст. 13 Закону № 973-IV передбачено право, порядок і обмеження щодо отримання членами фермерського господарства у власність земельних ділянок.

Так, згідно ч. 5 ст. 7 Закону № 973-IV громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 13 (Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств): члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач стверджує, що розпаювання землі членами господарства відбулося в порушення ст.ст. 31 , 122 , 123 , 149 , 151 , 126 , ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу . Суд з таким обґрунтуванням позовних вимог не погоджується з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 1 Земельного кодексу України від 25.10. 2001 року № 2768-111(надалі ЗК №2768-111), в редакції чинній на час видання спірного Розпорядження РДА, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства.

Згідно ч.ч. 2,3 ст. 2 цього Закону, суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин крім іншого віднесено: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону ( п.п. а, ж ч.1 ст. 17 ЗК №2768- 111).

Право членів фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної часткм (паю) передбачено ч.2 ст. 31 ЗК №2768-111.

Ст. 32 ЗК №2768 -111 ( Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств) визначено: громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Зазначене вище кореспондується з аналогічними нормами ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство».

Позивач, посилаючись на ч. 5 ст. 116 ЗК №2768 111 стверджує, що без вилучення землі, яка була надана ОСОБА_5 її неможливо було приватизувати членами фермерського господарства. Дійсно в ч.5 ст. 116 ЗК №2768-111 зазначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, визначеному законом.

Проте, слід зазначити, що зазначена норма закону в такій редакції діє лише з 01 січня 2013 року, відповідно до розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року, № 5245-VI .

Вищевикладеним було доведено, що набуття у власність земельних паїв членами фермерського господарства «Фортуна» відбулося законно і для його здійснення не було потреби вилучати земельну ділянку, оскільки вона була виділена на ім'я голови створюваного господарства.

У відповідності до положення ст. 153 ЗК №2768-111, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Крім того, до спірних правовідносин зазначена норма не може бути застосована і з огляду на таке.

Вилучення, викуп це способи припинення прав на землю урегульовані главою 22 ЗК №2768-111.

Зокрема, відповідно до ст. 140 ЗК №2768-111 підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Вичерпний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою визначений ст. 141 ЗК №2768-111. Це наступні:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Оскільки необхідно дослідити тільки таку підставу як вилучення, слід прийняти до відому, що вилучення можливе, як зазначено вище, тільки у випадках, передбачених цим Кодексом. Аналізом норм ст.ст. 142-151 ЗК №2768-111 встановлено відсутність підстав для вилучення (викупу) як земельної ділянки, наданої у постійне користування для ведення селянського господарства з метою її подальшого розпаювання між членами цього господарства, так і отриманих на праві власності земельних ділянок кожним із членів господарства, що посвідчено відповідними Державними актами. При цьому, відповідно до ч.10 ст. 149 ЗК №2768-111, вилучення за усіх обставин можливе лише за згодою землекористувача, а за її відсутності це питання вирішується тільки у судовому порядку.

Посилання позивача на порушення норм ст. ст. 122, 123 ЗК №2768-111 також безпідставне, оскільки в них йдеться про повноваження та порядок надання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування земельних ділянок у постійне користування юридичним особам.

Позивачем не надано жодних доказів про те, спірна земельна ділянка не була надана фермерському господарству як юридичній особі. Навпаки, як в позовній заяві так і у судовому засіданні прокурор стверджував, що ця земля була надана фізичній особі ОСОБА_5 .

В судовому ж засіданні встановлено, що Державний акт на право постійного використання землею виданий на ім'я голови Господарства для ведення селянського господарства, яке і могло бути створене тільки після вчинення таких дій.

Не вбачає суд і порушень норм ст. 125 ЗК №2768-111 (Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою) де в частині 1 зазначено, що право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Такий документ, а саме Державний акт на право постійного користування землею, на ім'я голови створюваного господарства був ним одержаний та зареєстрований, про що вже йшлося вище.

У ОСОБА_5 був відсутній і обов'язок переоформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою на право власності або оренди, оскільки положення п.6 Перехідних положень ЗК №2768-111, який зобов'язував здійснити такі дії, рішенням Конституційного Суду України за конституційним поданням 51 народного депутата України (справа №1-17/2005 від 22.09.2005 року, 35-рп/2005) визнано неконституційними.

Отже, ОСОБА_5 на законних підставах отримав в користування землю для створення фермерського господарства, після чого на цій землі створив фермерське господарство, членами якого стала його родина, а у 2004 році члени фермерського господарства приватизували земельну ділянку, яка знаходилась у користуванні фермерського господарства саме відповідно до вимог законодавства чинного на той час.

Суд погоджується з тим, що позивач визначив правовідносини за цим позовом, як такі, що мають приватно-правовий характер.

На підставі оспорюваного Розпорядження голови РДА відповідачами у справі отримано Державні акти на право приватної власності на землю, які зареєстровані в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Отже, Розпорядження РДА вичерпало свою дію шляхом його застосування, а отже і з цієї підстави воно не може бути скасоване.

Як вбачається з позову, скасування Розпорядження голови РДА це спосіб позбавлення права власності на земельні ділянки відповідачів. Але такий спосіб припинення права власності на землю не передбачений ні Законом України «Про фермерське господарство» ні Земельним Кодексом України .

Крім того, обраний спосіб захисту цивільних прав не відповідає і вимогам ч. 2 ст. 16 ЦК України .

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволені вимог позивача про скасування Розпорядження голови РДА, визнання недійсними з моменту видачі державних актів на право власності на земельні ділянки відповідачів фізичних осіб, слід відмовити і у задоволенні вимог щодо скасування державної реєстрації цих актів, як похідних.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Окрім того, відповідно до правової позиції викладеної в постанові ВСУ від 18.03.13 року у справі за № 6-92цс13 - особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Разом із тим, як випливає з роз'яснення, яке міститься в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , «позов про визнання права власності на майно (стаття 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

Установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника у зазначений спосіб, суд обґрунтовано відмовив у позові, заявленому з підстав, передбачених статтею 392 ЦК України , оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є належним способом захисту.

У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387 , 388 ЦК України).»

Позовних вимог про витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації Прокурором у вказаному позові заявлено не було.

Відповідно до принципу диспозитивності (стаття 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (стаття 31 ЦПК України).

Вказана позиція викладена також в постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67 цс 14.

Також суд зважає і на наступне.

Як у судовому засіданні так і під час розгляду справи, відповідачі заявляли про необхідність застосування позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (ч.1 ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст. 261 ЦК України).

Оспорюване Розпорядження голови РДА видане 28.10.2005 року. В цьому ж році відповідачами фізичними особами отримані державні акти на право власності на земельну ділянку.

Отже, строк позовної давності сплив. Заяви про поновлення строку позовної давності Позивачем подано не було.

Заява сторони у справі про застосування позовної давності зроблена до винесення судового рішення, чим дотримано вимоги ч.3 ст. 267 ЦК України .

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що розпорядження ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області №302 винесено 28.10.2005 року, строк позовної давності сплинув, ще в 2008 році. Крім того, позивачем не надано до суду клопотання про його поновлення із зазначенням поважних причин його пропуску.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.11 № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, отже позивач пропустив строк для подачі даного позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1 , 31 , 32 , 78 , 116 , 121 Земельного кодексу України , ст.ст. 3 , 9 , 7 , 13 , 32 Закону України «Про фермерське господарство» , ст.ст. 3 , 10 , ч. 1 ст. 11 , ст. ст. 57-60 , 88 , 208 , 209 , 212-215 , 223 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах Головного управління Держземагенства у Харківській області до ОСОБА_7 районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8, треті особи - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_7 районної державної адміністрації № 302 від 28.10.2005 р., визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки з моменту їх видачі, скасування державної реєстрації державних актів на право власності на землю, припинення права власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок у власність держави в придатному для використання стані - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області в 10- денний строк з дня проголошення рішення .

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.А. Смирнов