Ухвала

від 29.04.2015 по справі 810/5963/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5963/14 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

29 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідача свідківБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Приходько К.М. Рукіна В.В. Борисова І.І. ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарм-Союз» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарм-Союз» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарм-Союз» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.10.2014 № 0003542202 та № 0003522202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 03.09.2014 по 09.09.2014 Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Фарм-Союз» (код ЄДРПОУ 30607776) з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Магірус ЛТД» (код ЄДРПОУ 37122550) за період з 01.10.2010 по 30.06.2014.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 111 800 грн., в тому числі по періодах: 2-й квартал 2011 р. - 26 013 грн., 2-3 квартал 2011 р. - 53 475 грн. (3 квартал 2011 р. - 27 462 грн.), 2-4 квартал 2011 р. - 85 491 грн. (4 квартал 2011 р. - 32 016 грн.), 1-й квартал 2012 р. - 26 309 грн., І півріччя 2012 р. - 26 309 грн. (2,3,4 квартали - 0 грн.);

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 10 782 грн., в т.ч. по періодах: квітень 2011 р. - 1 044 грн., травень 2011 р. - 835 грн., червень 2011 р. - 835 грн., липень 2011 р., 856 грн., серпень 2011 р. - 940 грн., вересень 2011 р. - 1 141 грн., жовтень 2011 р. - 1 141 грн., листопад 2011 р. - 1 141 грн., січень 2012 р. - 1 995 грн., лютий 2012 р. - 854 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 16.09.2014 № 1879/22-00/30607776 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.10.2014:

- № 0003542202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 98 942 грн. у тому числі за основним платежем у сумі 85 787 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція - 13 155 грн.;

- № 0003522202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 408 грн. у тому числі за основним платежем у сумі 6 272 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція - 3 136 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано документів первинного бухгалтерського обліку, які дають можливість встановити обсяг вантажних перевезень, факт їх здійснення, переміщення товару від замовника до перевізника і далі по ланцюгу постачання, а відтак у позивача не виникло право на формування податкового кредиту та невірно визначено об'єкт оподаткування.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 85.4 статті 85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно зі статтею 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06 липня 2009 року № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зі змісту зазначених положень чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на послуги до складу податкового кредиту, підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги. У випадку надання експедиційних послуг, у первинному документі має бути конкретизовано, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції). Крім того, для включення до складу податкового кредиту, такі послуги повинні бути використані у господарській діяльності платника податку.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, між ТОВ «Компанія «Фарм-Союз» (замовником) та ТОВ «Магірус ЛТД» (перевізником), 30.03.2011 було укладено договір перевезення вантажів №ФС-30/03/79-ФС, за умовами якого, перевізник повинен був здійснити перевезення довіреного йому вантажу в пункт призначення, визначений замовником в заявці доданої до договору та видавати його особі, уповноваженій замовником в заявці.

Підставою для одержання вантажу перевізником був дорожній лист, завірений печаткою перевізника, довіреність перевізника та/або документ, що посвідчував його особу (п. 2.7 розділу 2). Видача вантажу повинна була проводитись особі, особистість якої зазначалася в заявці та вказуватися в товарно-транспортній накладній за умови, що така особа надавала вантажну декларацію разом з документами, що її посвідчували (п. 2.8 розділу 2 Договору).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору, позивачем надано договір перевезення вантажів по території України №ФС-30/03/79-ФС від 30.03.2011, звіти з банківської проводки за 2011 р. на суму 296 400 грн., за 2012 р. - 194 880 грн.; платіжні доручення № 71 від 19.12.2011 на суму 55 680 грн., № 355 від 18.01.2012 на суму 55 680 грн., № 210 від 11.04.2012 - 55 680 грн., № 83 від 20.02.2012 - 41 760 грн., № 183 від 21.03.2012 - 41 760 грн. про оплату послуг перевезення згідно договору №ФС-30/03/79-ФС від 30.03.2011; заявки на транспортно-експедиційні послуги за 2011-2012 рр. та супровідні документи до них: товарно-транспортні накладні про перевезення вантажу з м. Києва до міст вантажоотримувачів, рахунки-фактури із зазначенням вартості послуг, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні про оплату послуг перевезення.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Пунктом 11.8 визначено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Таким чином, саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

Між тим, як вірно вказано судом першої інстанції, у товарно-транспортній накладній №35/ФС від 11.04.2011 відсутні такі дані: номер подорожнього листа; не вказана ціна одиниці товару; вид пакування; код та клас вантажу; не зазначена посада особи, яка здійснила відпуск вантажу; посада особи, яка здала вантаж, її прізвище та ініціали; відсутні відомості щодо отримувача вантажу для перевезення, зокрема не зазначені прізвище та ініціали особи, яка отримала вантаж для перевезення, реквізити доручення на отримання товару вантажоодержувачем (т.1 а.с.70-71).

У товарно-транспортній накладній №37/фс від 13.04.2011 не зазначено номер подорожнього листа, відсутні прізвище та ініціали водія-експедитора в графі про прийняття ним вантажу до перевезення, а також реквізити доручення на отримання товару; посада, прізвище та ініціали вантажоодержувача; вид пакування; код та клас вантажу; не зазначена посада особи, яка здійснила відпуск вантажу; відсутні дані щодо вантажно-розвантажувальних операцій; не вказана ціна одиниці товару (т.1 а.с.81).

Товарно-транспортна накладна №38/ФС не містить таких відомостей: номер подорожнього листа, ціна одиниці та кількість товару, вид пакування, код та клас вантажу; крім того, не зазначені: посада особи, прізвище та ініціали особи, яка здійснила відпуск вантажу, посада особи, яка здала вантаж, прізвище та ініціали особи, яка отримала вантаж для перевезення, реквізити доручення на отримання товару (т.1 а.с.86).

У товарно-транспортній накладній №60/ФС від 28.07.2011 відсутні такі дані: номер подорожнього листа; не вказана ціна одиниці та кількість товару; вид пакування; код та клас вантажу; не зазначена посада особи, яка здійснила відпуск вантажу; посада особи, яка здала вантаж, її прізвище та ініціали; відсутні відомості щодо отримувача вантажу для перевезення, зокрема не зазначені прізвище та ініціали особи, яка отримала вантаж для перевезення, реквізити доручення на отримання товару вантажоодержувачем (т.2 а.с.2).

Товарно-транспортна накладна №125/ФС від 28.09.2011 не містить номеру подорожнього листа. У відомостях про вантаж вказаної накладної відсутні такі дані: ціна одиниці та кількість товару, вид пакування, код та клас вантажу. Крім того, не зазначена посада, прізвище та ініціали особи, яка здійснила відпуск вантажу, посада, прізвище та ініціали особи, яка здала вантаж, прізвище та ініціали, а також підпис особи водія, який отримав вантаж для перевезення, реквізити доручення на отримання товару вантажоодержувачем (т.2 а.с.140).

Крім цього, відповідно до умов договору про перевезення вантажів по території України №ФС-30/03/79-ФС від 30.03.2011, підставою для одержання вантажу перевізником до перевезення був дорожній лист, завірений печаткою перевізника, довіреність, при пред'явлені водієм або іншим представником перевізника, та/або документ, що посвідчував його особу: паспорт громадянина України, посвідчення водія, яких позивачем надано не було.

Разом з тим, згідно п. 14.4 Правил № 363, остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадився замовником на підставі рахунку перевізника, який мав бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписувався на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачувалась виходячи з часу роботи автомобіля у замовника, - тільки дорожніх листів.

Подорожніх листів - первинних документів обліку вантажних автомобільних перевезень, що характеризують роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство, позивачем також надано не було.

Крім цього, матеріали справи не містять вантажних декларацій про прийняття товару, довіреностей, оформлених на матеріально-відповідальних осіб за прийняття та передачу товару, а також документів, які супроводжували відпуск товару перевізнику, серед яких, акти перевезення товарів, акти переміщення товару по складу.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було надано первинних документів бухгалтерських обліку, які дають можливість встановити обсяг вантажних перевезень, факт їх здійснення, переміщення товару від замовника до перевізника і далі по ланцюгу постачання, а тому у позивача не виникло право на формування податкового кредиту та невірно визначено об'єкт оподаткування.

Слід також зазначити, що Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів отримано постанову від 29.07.2014 про призначення документальної позапланової перевірки у кримінальному провадженні №32013170000000324 від 05.06.2013 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що група осіб у складі: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 під керівництвом ОСОБА_7 організували діяльність так званого «конвертаційного центру». Схема незаконної діяльності «конвертаційного центру» полягала в тому, що вказані особи, використовуючи підприємства з ознаками фіктивності, зокрема, ТОВ «Магірус ЛТД» документально оформляли неіснуючі фінансово-господарські операції з продажу товарів (робіт, послуг), після чого передавали вказані документи замовникам послуг - реально діючим суб'єктам господарської діяльності різних областей України для їхнього відображення в бухгалтерському і податковому обліках з метою незаконного формування податкового кредиту і валових витрат, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств.

В судових засіданнях суду апеляційної інстанції 28 та 29 квітня 2015 року були допитані в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які в порядку статті 141 КАС України були приведені до присяги та зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України ознайомлені. Однак, будь-яких доказів на підтвердження реальності виконання спірних господарських операцій, крім усних пояснень, вказаними свідками надано не було.

Колегія суддів звертає увагу на наявний в матеріалах справи протокол допиту свідка від 04.07.2014 (т.IV а.с.36-42), з якого вбачається, що будучи допитаним в якості свідка, ОСОБА_8 вказав, що на прохання ОСОБА_7 став засновником ТОВ «Магірус ЛТД», однак фінансово-господарської діяльності він не здійснював, наміру займатися господарською діяльністю не мав, ТОВ «Магірус ЛТД» зареєстрував без мети здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Викладене кореспондується також з позицією наведеною у постанові Верховного Суду України від 01.09.2009 № 21-1258во09, а саме: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

За нормами ПК України, право платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Одними із належних рівнів обачності є: відсутність інформації про фактичне місцезнаходження контрагента, а також про місцезнаходження складських (виробничих та/або торгових) приміщень, відсутність інформації про спосіб отримання відомостей про контрагента, відсутність реклами в ЗМІ, рекомендації партнерів або інших осіб, сайту контрагента, тощо).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Магірус ЛТД» не потребують доведення в силу їх нікчемності.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

На думку колегії суддів, відповідачем були надані до суду всі належні та допустимі докази правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 02.10.2014 № 0003542202 та № 0003522202, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарм-Союз» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 07.05.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.