Ухвала

від 08.04.2015 по справі 808/8270/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"08" квітня 2015 р. справа № 808/8270/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2014 р. у справі №808/8270/13-а

за позовом Комунального підприємства «Водоканал»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000152800 від 08 жовтня 2013 року про донарахування податку на додану вартість у розмірі 5 470 660,50 грн., у тому числі основний платіж 3 647 107,00 грн., штрафні санкції 1 823 553,50 грн., винесене відповідачем.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю. Судове рішення вмотивовано тим, що відповідачем не доведена правомірність винесення податкового повідомлення рішення №0000152800 від 08 жовтня 2013 року про донарахування податку на додану вартість на загальну суму 5 470 660,50 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити постанову суду без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не

підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 07 серпня 2013 року по 11 вересня 2013 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі проведено документальну позапланову виїзну перевірку КП «Водоканал» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Гліцинагро» (код ЄДРПОУ 37359500), ТОВ «Атаресагро» (код ЄДРПОУ 35928602), ТОВ «Агропортал» (код ЄДРПОУ 37359610), ТОВ «Ексімсервіс» (код ЄДРПОУ 32952894), ТОВ «Тандем 2006» (код ЄДРПОУ 34513163), ТОВ «Компанія енергетичних систем» (код ЄДПОУ 37517129) за період березень 2013 року - червень 2013 року, питання правильності заповнення та подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ за лютий 2013 року (№ 9028281310 від 17 травня 2013 року).

За результатами перевірки складено акт № 128/28-0/03327121 від 18 вересня 2013 року (далі- акт № 128).

Висновками акту перевірки встановлено порушення КП «Водоканал» пункту 187.1 статті 187; пункту 189.4 статті 189; статті 194; пунктів 198.2, 198.3 статті 198; пункту 200.1 статті 200; пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 647 107 грн., у тому числі по періодам: за березень 2013 року на суму 1 056 724 грн., за квітень 2013 року на суму 1 048 230 грн., за травень 2013 року на суму 428 274 грн., за червень 2013 року на суму 1 113 879 грн.

На підставі акту № 128 від 18 вересня 2013 року заступником начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152800 згідно якого КП «Водоканал» визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 5 470 660,50 грн., у тому числі за основним платежем 3 647 107 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1 823 553,50 грн.

Сума основного платежу визначена в результаті заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 3 647 107 грн., у тому числі по періодам: за березень 2013 року на суму 1 056 724 грн., за квітень 2013 року на суму 1 048 230 грн., за травень 2013 року на суму 428 274 грн., за червень 2013 року на суму 1 113 879 грн.

Штрафні санкції нараховувались податковим органом на підставі абз. 3, 4 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Антаресагро».

Судом першої інстанції встановлено, що між КП «Водоканал» (комітент) та ТОВ «Антаресагро» (комісіонер) було укладено договір комісії № 18/10-К від 18 жовтня 2012 року. За умовами договору комісіонер приймає на себе зобов'язання прийняти товар на реалізацію, знайти покупця (нерезидента), укласти з ним угоду, відвантажити товар, отримати від покупця грошові кошти за товар і перерахувати їх в гривневому еквіваленті комітенту.

Відповідно до пункту 1.1 договору, Комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду укласти від свого імені та за рахунок комітента в строки та у порядку, передбачених цим договором, зовнішньоекономічні контракти з продажу товарів, наданих комітентом по номенклатурі, наведеної у специфікаціях до даного договору, за ціною не нижчою, ніж зазначена у специфікаціях. Матеріали справи також містять додаткові угоди до вказаного договору комісії.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено фактичне вивезення за межі митної території України товарів, що підтверджується копіями митних декларацій, отже, господарські операції з вивезення цих товарів за межі митної території України у митному режимі експорту відповідно до абзацу «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Враховуючи, що в рамках укладеного договору комісії КП «Водоканал» через комісіонера ТОВ «Антаресагро» експортував товар за межі митної території України, що підтверджується належним чином оформленими митними деклараціями, то відповідно до пункту 189.6 статті 189 Податкового кодексу України, норми пунктів 189.3-189.5 цієї статті не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України або з ввезення на митну територію України товарів у межах зазначених договорів.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що за даними Держсанепідемслужби у Запорізькій області санітарні сертифікати на олію соєву, що експортується, закладами вказаної служби не видавались. Також, податковий орган звертає увагу на те, що перевізники олії соєвої, зазначені у гр. «50. Принципал» вантажно-митних декларацій, спростовують інформацію щодо взаємовідносин з позивачем та ТОВ «Антаресагро». Зазначає, що ТОВ «Антаресагро» не видавались ліцензії на здійснення експортних операцій. Крім того, відповідач зазначає, що згідно гр. « 20.Умови поставки» вантажно-митних декларацій та специфікацій до договору № 18/10-К від 18.10.2012 року умовою постачання товару є FCA с. Високогірне, Запорізької області (згідно правил INCOTERMS 2010), отже, на думку податкового органу, реалізація олії соєвої та соєвих бобів здійснена на митній території України. Причому подією, з якою, у відповідності з п. 187.1 ст. 187 ПК України пов'язується виникнення податкових зобов'язань, є факт передачі товару на комісію, тобто фактично реалізація товару відбулась на території України, а тому відсутні підстави для застосування нульової ставки оподаткування ПДВ, встановленої абзацем «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору комісії позивач передав комісіонеру соєву олію та соєві боби згідно з Актами приймання-передачі товару на реалізацію (т.1 а.с. 148-177). Передача товару від позивача комісіонеру і в розумінні Цивільного кодексу України (стаття 1018 ЦК України), і в розумінні Податкового кодексу України (пп.14.1.202) не є продажем товару і право власності на товар від комітента (позивача) комісіонеру не переходить.

На виконання договору комісії комісіонером укладені зовнішньоекономічні контракти купівлі-продажу товару, переданого позивачем на реалізацію, з наступними нерезидентами: Firma «P.H.U VENUS Daniel Jaworski S.J.», Польща, «Agrokam Sp. z o.o», Польща, Wist Sp. z o.o, Польща, Company SC «Balkan Drinks», Румунія, «Teodora-Grup» SRL, Молдова, AgroChemical Group Inc., Віргінські острови, Firma «ISRABAR OILS&GRAINS LTD», Ізраїль, PPH «STANDART» Sp. z o.o., Польща, GLENCORE GRAIN BV, Нідерланди, Firma «Gorzowskie Towarzystwo Handlu Zagranicznego GOREX sp z o.o.», Польща, Firma «INT DARIUSZ KOTARA», Польща, STW Przedsiebiorstwo Wielobranzowe Leszek Leszczynski, Польща, Company SC «Kauno grudai», Литва.

В усіх укладених зовнішньоекономічних контрактах купівлі-продажу комісіонер вказував, що він діє на підставі укладеного між ним та позивачем договору комісії.

Відповідач, на думку колегії суддів, помилково пов'язує право на оподаткування господарських операцій за нульовою ставкою ПДВ з моментом переходу права власності на товар, а не такою ознакою, як вивезення товарів за межі митної території України, що передбачена підпунктом 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до всіх специфікацій, що є невід'ємними частинами до укладених зовнішньоекономічних контрактів (крім специфікації до Контракту, укладеному між комісіонером та GLENCORE GRAIN BV), товар поставляється на умовах FCA (ІНКОТЕРМС-2010) м. Запоріжжя автомобільним транспортом покупця, адреса подачі автотранспорту (місце завантаження) - вул. Мічуріна, 1А, с. Високогірне, Запорізький район, Запорізька область, України.

За правилами ІНКОТЕРМС-2010 термін FCA «Франко перевізник» означає, що продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання по поставці товару, який пройшов митне очищення для вивезення, з моменту передачі його в розпорядження перевізника в обумовленому пункті.

Встановлюючи, що реалізація олії соєвої здійснена на митній території України, відповідач взагалі не приймає до уваги наявності вантажно-митних декларацій (далі по тексту - «ВМД»), що оформлялись при експорті олії соєвої та соєвих бобів., а саме:

- відповідно до Класифікатору типів декларацій, затвердженого Наказом Державної митної служби України №107 від 15.02.2011р., код «ЕК10» означає експорт товарів в загальному порядку (графа 1 всіх ВМД);

- пунктом 1 Розділу І Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. №651 (далі по тексту - «Порядок №651») визначено, що відправником є особа, яка передала або має передати заявлені у МД товари в розпорядження перевізника відповідно до договору про перевезення для доставки одержувачу та яка зазначена в транспортному документі або така, що самостійно доставляє ці товари одержувачу, не користуючись послугами перевізника. В графі 2 всіх ВМД відправником значиться ТОВ «Антаресагро»;

- згідно абз. 2 порядку заповнення графи 9 при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов'язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис: «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про комітента. В графі 9 ВМД вказано, що особами, відповідальні за фінансове врегулювання (з урахуванням додатків до цих ВМД), є саме ТОВ «Антаресагро» та КП «Водоканал»;

- відповідно до порядку заповнення графи 20 ВМД у першому підрозділі графи 20 наводиться скорочене літерне найменування умов поставки згідно з класифікатором умов поставки, а у другому - зазначається літерний код альфа-2 країни (відповідно до класифікації країн світу), на території якої міститься географічний пункт доставки товарів, через пропуск - назва цього географічного пункту. В усіх ВМД в першому підрозділу графи 20 зазначено «FCA», а в другому - «UA м. Запоріжжя», що відповідає Класифікатору умов поставки, затвердженого Наказом Державної митної служби України №107 від 15.02.2011р., та Класифікатору країн світу, затвердженого Наказом Державного комітету статистики №527 від 22.12.2010р.

- згідно з порядком заповнення графи 50 ВМД графа заповнюється, якщо здійснюється переміщення митною територією України. У графі згідно з додатком до цього Порядку зазначаються відомості про перевізника (експедитора) товарів, задекларованих у МД, номер його телефону в міжнародному форматі (з урахуванням коду країни та населеного пункту або мережі оператора мобільного зв'язку) та відомості про особу, що приймає задекларовані товари до перевезення: прізвище, ініціали, серія та номер паспорта (для громадян нерезидентів: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), громадянство, реквізити паспортного документа або документа, що його замінює).

Як свідчать копії ВМД, що містяться в матеріалах справи, в графі 50 зазначені всі реквізити, що вимагаються Порядком №651, в тому числі найменування перевізника та відомості про фізичну особу, що приймає задекларовані до перевезення товари.

Враховуючи відсутність відміток митного органу про відмову в митному оформлені в графі «Результат», митний орган засвідчив наступні факти:

- товар призначався для експорту;

- особами, що відповідальні за фінансове врегулювання є ТОВ «Антаресагро» (комісіонер) та КП «Водоканал» (комітент);

- товар постачався покупцю на умовах FCA Україна, м. Запоріжжя,;

- принципали одержували вже задекларований до перевезення товар.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПКУ). Датою виникнення податкових зобов'язань в разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Отже, за операцією з експортування (вивезення) товарів за межі митної території України податкові зобов'язання з ПДВ визначаються на дату фактичного здійснення такого вивезення, тобто на дату оформлення вантажної митної декларації контролюючим органом.

Що стосується посилання Відповідача на відсутність ліцензії на зовнішньоекономічні операції у ТОВ «Антаресагро», що, на його думку, ставить під сумнів господарську операцію з реалізації олії та соєвих бобів на митній території України, то такий висновок колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем не здійснено посилання на норму закону, яка передбачає ліцензування такого виду діяльності.

Відсутність санітарних сертифікатів не впливає на визначення ставки оподаткування податком на додану вартість та не може свідчити про порушення податкового законодавства.

З огляду на встановлені норми, суд першої інстанції правильно визначив, що висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.187.1 ст.187 та п.189.4 ст.189 Податкового кодексу України, в результаті яких встановлення заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціях з реалізації соєвої олії на загальну суму 2 171 995,59 грн. є такими, що не відповідають дійсності.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Ексімсервіс».

05 грудня 2012 року між КП «Водоканал» та ТОВ «Ексімсервіс» укладено договір за №П-12/1 на постачання вугілля та додаткові угоди до нього №4 від 14 лютого 2013 року, № 5 від 11 березня 2013 року, № 6 від 26 березня 2013 року, № 7 від 02 квітня 2013 року, № 8 від 09 квітня 2013 року, № 9 від 27 червня 2013 року.

Згідно зазначеного договору та його додаткових угод, ТОВ «Ексімсервіс» повинно поставити на адресу КП «Водоканал» вугілля АКО(25-100), вугілля АМ(13-25). Згідно з підпунктом 3.1., пункту 3 Договору № П-12/1 від 05 грудня 2012 року «Товар за цим договором постачається на умовах СРТ склад ДП «ГЗФ «Богучарська».

Суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання товару та використання його у господарській діяльності позивача підтверджено наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими та податковими документами, виписаними відповідно до пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні», пункту 2.4. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Заявник апеляційної скарги зазначає, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, залізничні накладні та інші документи, які доводять факт транспортування вугілля від ТОВ «Ексімсервіс» до ДП «ГЗФ «Богучарська». До перевірки ненадані договори зберігання вугілля укладені з ДП «ГЗФ «Богучарська» або з ТОВ «Ексімсервіс». Таким чином відповідач зазначає, що до перевірки не надано документи, що можуть свідчить про фактичну поставку ТОВ «Ексімсервіс» вугілля на адресу КП «Водоканал», тому не можливо встановити факт постачання від виробника вугілля. Виходячи з наведеного, вважає, що фактичного здійснення господарської операції з придбання КП «Водоканал» вугілля у ТОВ «Ексімсервіс» не було, тому надані до перевірки документи не можуть вважатись первинними для цілей ведення податкового обліку.

Отже, на думку податкового органу, на порушення п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, КП «Водоканал» в березні, квітні, червні 2013 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Ексімсервіс» у розмірі 1 475 110,88 грн., у тому числі по періодах: за березень 2013 року на суму 688 750 грн., за квітень 2013 року на суму 453 027,55 грн., за червень 2012 року на суму 333 333,33 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що такі твердження відповідача є необґрунтованими та суперечать діючому законодавству. Колегія суддів погоджується з таким висновком, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

КП «Водоканал» придбало вугілля для здійснення господарської діяльності у сфері торгівлі в межах оподатковуваних операцій, передбачених статтями 194, 195 Податкового Кодексу України.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього ТОВ «Ексімсервіс» надано КП «Водоканал» видаткові накладні та податкові накладні, позивачем оформлені довіреності. Розрахунки між сторонами здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до акту звірки між КП «Водоканал» та ТОВ «Ексімсервіс» станом на 28 лютого 2013 року дебіторська заборгованість складає 3 399 187,03 грн.

Суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 1, 3, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України № 996-IV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-IV) та підпункт 1.2 пункту 1, підпункт 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення) та дійшов висновку, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, а крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що було встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи.

Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, залізничні накладні, які доводять факт транспортування вугілля від ТОВ «Ексімсервіс» до ДП «ГЗФ «Богучарська»; ТОВ «Ексімсервіс» та ДП «ГЗФ «Богучарська» не мають дозволів, що надають права добувати та збагачувати вугілля; ставить під сумнів господарські операції ТОВ «Ексімсервіс» та його контрагентів ТОВ НВП «Метал» та ТОВ «Антрацитсервіс», а тому вважає, що фактичного здійснення операції позивача з ТОВ «Ексімсервіс» не відбулося.

Проте, на думку колегії суддів, відповідач не встановив суть господарської операції, та не прийняв до уваги, що товар за угодою був поставлений на умовах СРТ склад ДП «ГЗФ «Богучарська», а тому його перевезення від ТОВ «Ексімсервіс» до ДП «ГЗФ «Богучарська» не відноситься до оподатковуваної операції за участю позивача, тому він не несе обов'язку щодо доведення таких обставин. Це також стосується зберігання вугілля на складі до його передачі позивачу. В той же час, податковим органом не враховано, що передача товару від покупця до його контрагента за договором комісії - ТОВ «Компанія Енергетичних систем» відбулася в день його отримання від ТОВ «Ексімсервіс», що також виключає необхідність його зберігання.

Колегія суддів також звертає увагу, що товар в подальшому був проданий за експортним контрактом, що підтверджується вантажно-митними деклараціями.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду щодо застосування рішень Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, до спірних правовідносин.

Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Порушення контрагентом правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

З огляду на встановлені норми, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого КП «Водоканал» в березні, квітні, червні 2013 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Ексімсервіс» у розмірі 1 475 110,88 грн., є такими, що не відповідають дійсності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та його скасування.

Доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2014 р. у справі №808/8270/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун