Ухвала

від 11.06.2012 по справі 2а/1770/4921/2011

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Дудар О.М.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"11" червня 2012 р. Справа № 2а/1770/4921/2011

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Бондарчука І.Ф.

ОСОБА_2

при секретарі Степанській А.В.

за участю представника позивача :

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "08" лютого 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ у м .Рівне) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.09.2011р. №0056591744 про визначення податкового зобов'язання за платежем - земельний податок у сумі 19281,50грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у суб'єкта малого підприємництва, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку, відсутній обов'язок щодо сплати земельного податку за земельну ділянку, яка використовується ним у підприємницькій діяльності.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним і скасовано повідомлення-рішення від 02.09.2011р. №0056591744 про визначення податкового зобов'язання за платежем - земельний податок у сумі 19281,50грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ДПІ у м. Рівне подала апеляційну скаргу в якій просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість винесеної судом першої інстанції постанови судова колегія апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення форми "Ф" від 02.09.2011р. №0056591744 про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб у сумі 19281,50грн.

Не погодившись із отриманим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржила його в адміністративному порядку. Рішеннями ДПА в Рівненській області про результати розгляду скарги від 03.11.2011р. №22089/25-16/447 її скарга залишена без задоволення, а прийняте ДПІ у м. Рівне податкове повідомлення-рішення від 02.09.2011р. №0056591744 - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, податкове зобов'язання з податку на землю визначено відповідачем відповідно до належної позивачу на праві власності земельної ділянки площею 0,0726га. Нормативна грошова оцінка належної позивачу землі становить у 2009р. - 689252,13грн., у 2010р. та у 2011р. - 729918,01грн. З врахуванням даної оцінки ДПІ у м. Рівне було здійснено розрахунок сплати позивачем податкового зобов'язання із земельного податку за 2009-2011 роки в загальній сумі 19281,50грн.

Судова колегія, як і суд першої інстанції, не погоджується з такими висновками податкового органу і зазначає наступне.

Позивач зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 16.11.2001р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, перебуває на обліку як платник податків в органі державної податкової служби.

Відповідно до свідоцтв про сплату єдиного податку 2009 - 2011 роках перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку й звітності та була платником єдиного податку за видом діяльності: здавання в найм нежитлових приміщень площею понад 100 кв.м.

27.04.2009р. позивач придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку (реєстровий №979), згідно з яким позивач отримала у власність земельну ділянку площею 0,0726га, розташовану у м.Рівне, вул.Академіка Грушевського, 77 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування адміністративно-фінансового центру, кадастровий номер 5610100000:01:030:0120. Право власності позивача на обумовлену земельну ділянку підтверджується також державним актом на право власності на земельну ділянку від 08.09.2009 року.

Отримавши документи та дозволи на будівництво адміністративно-фінансового центру, позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності, розпочала будівництво центру.

23.11.2010 року вищевказаний закінчений будівництвом об'єкт прийнято в експлуатацію, що підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації від 23.11.2010 року №464. 10.02.2011р. позивач на дане приміщення отримала свідоцтво про право власності.

Упродовж 2009р. - 2010р. розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку було врегульовано Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992р. №2535-XII (далі - Закон №2535-XII), а починаючи з 01.01.2011р. Податковим кодексом України (далі ПК України).

Відповідно до вимог ст.2 Закону №2535-XII використання землі в Україні є платним, і плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Обов'язок по сплаті земельного податку вказаним Законом покладався на власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів.

Згідно з пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Разом з тим, абзацом п'ятим частини першої ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. №727/98 (далі Указ №727/98) звільнено від сплати ряду податків і зборів (обов'язкових платежів) , у тому числі земельного податку, суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок.

У пункті 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000р. №507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98", в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що суб'єкт малого підприємництва звільняється від плати (податку) на землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що пунктом 1 підрозділу 8 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу ХІV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. №727/98 та абзаци шостий двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. №13-92 застосовуються з урахуванням певних особливостей, а саме, абзацом г) підпункту 1 даного пункту визначено, що платники єдиного податку не є платниками такого податку, визначеного Податковим кодексом України, як земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

Таким чином, законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;

- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається зі свідоцтв про сплату єдиного податку, позивачу надавалося право провадити такі види діяльності, як здавання в найм нежитлових приміщень площею понад 100 кв.м. Доказів того, що позивач не здійснювала таких чи інших видів підприємницької діяльності відповідачем не здобуто і суду не надано.

Згідно з укладеними договорами оренди нежитлових приміщень та актами прийому-передачі приміщень в найм (оренду) частина приміщень за адресою: м. Рівне по вул. Грушевського, 77, які належать позивачу та розташовані на земельній ділянці, що в даному випадку стала об'єктом оподаткування, передавалися позивачем у строкове платне володіння, обумовленим вказаними договорами наймачам.

Оскільки операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди за визначенням є підприємницькою діяльністю.

Фіксація у свідоцтвах про сплату єдиного податку, які видавалися податковим органом позивачу, такого виду діяльності як здавання в найм нежитлових приміщень площею понад 100 кв.м., свідчить про те, що такий вид діяльності для позивача є основним.

Зважаючи на це, а також на те, що Указ №727/98 не містить будь-яких застережень чи приміток, за яких суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, буде сплачувати плату (податок) за землю, платник єдиного податку не є платником земельного податку при здаванні в оренду земельної ділянки.

Відповідно, позивач, згідно з Указом №727/98 та з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, звільнена від сплати земельного податку. Таким чином укладаючи вищевказані договори оренди позивач діяла як суб'єкт підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок, нарахування останньому податковим органом земельного податку є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того та обставина, що земельна ділянка, згідно з державним актом, належить на праві власності позивачу як фізичній особі, а не як суб'єкту підприємницької діяльності, не вказує на відсутність зв'язку володіння такою земельною ділянкою з господарською діяльністю, оскільки ст.80 ЗК України та пп.14.1.34 п.14.1 ст.14 ПК України обмежують коло суб'єктів права власності на землю, визначаючи, що такими на землі приватної власності є громадяни та юридичні особи.

Враховуючи вказане обмеження та вимоги до документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002р., в редакції постанови №1019 від 12.11.2008р., реєстрація права власності на земельну ділянку за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, або фізичною особою - підприємцем, не передбачена. Разом з тим, для використання земельної ділянки у власній господарській діяльності фізичною особою не вимагається, щоб така ділянка була зареєстрована на праві власності саме за нею, і саме як за суб'єктом підприємницької діяльності чи приватним підприємцем.

Згідно до пп.54.3.3 п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до п.286.5 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Обов'язок самостійного визначення суми податкового зобов'язання окремих платників податків, який покладається на податкові органи нормами ПК України, повинен був реалізовуватися з дотриманням вимог іншого чинного законодавства, зокрема і Указу №727/98.

Оскільки сума податкового зобов'язання із земельного податку, від сплати якого звільнена позивач, в силу використання земельної ділянки у підприємницькій діяльності та поширення на неї дії Указу №727/98, самостійно визначена відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням, таке податкове повідомлення-рішення є незаконним.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ДПІ у м. Рівне не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.098.2011р. №0056591744 про визначення податкового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб у сумі 19281,50грн., а тому правомірно задовольнив адміністративний позов.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "08" лютого 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: ОСОБА_4

ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_5 вул.Грушевського, 77,м.Рівне,33000

3- відповідачу ОСОБА_6 податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул.Відінська , 8,м.Рівне,33023