Рішення

від 28.04.2015 по справі 908/1043/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 10/42/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2015 Справа № 908/1043/15-г

за позовом: Спільного Українсько-Німецького підприємства "Ta.Ma.Ka.So.", м. Іллічівськ

до відповідача : Державного підприємства "Селидіввугілля", м. Селидове

про стягнення 8 843 732,9 грн.

Суддя: Алейникова Т.Г.

Представники сторін:

від позивача - Печерський М.Ю., директор на підставі довіреності № 5 від 17.03.2015 р.;

від відповідача - не з'явився;

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частитни рішення.

До господарського суду Запорізької області звернулось Спільне Українсько-Німецьке підприємства "Ta.Ma.Ka.So.", м. Іллічівськ із позовною заявою до Державного підприємства "Селидіввугілля", м. Селидове про стягнення заборгованості в розмірі 8 843 732, 90 грн.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., відповідно до довідки автоматичного розподілу справи між суддями від 18.02.2015 р., справу 908/1043/15-г передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.

Ухвалою господарського суду від 19.02.2015 р. порушено провадження у справі № 908/1043/15-г. Справі присвоєно номер провадження № 10/42/15, її розгляд призначено на 23.03.2015 р.

Ухвали суду були направлені на адреси сторін, в установленому законом порядку та в строк.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК ( 1798-12 ).

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК) (1798-12), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Виходячи з вищевикладеного, сторони належним чином і завчасно були сповіщенні судом про дату, час і місце проведення судового засідання.

Відповідно до п. п. 3.9.2, 3.9.3 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України",

- у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК (1798-12), або залишити позов без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК) (1798-12), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК (1798-12 ).

Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК) (1798-12), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК (1798-12) або статтею 90 ГПК (1798-12).

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За клопотанням представника позивача судовий процес ведеться без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Відповідач чи його представник в судове засідання 23.03.2015 р. не з'явився, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Відповідач без поважних причин не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі суду від 19.02.2015р., витребуванні документи не надав, без поважних причин не направив в судове засідання компетентного повноважного представника.

Представник позивача 23.03.2015 р. підтримав вимоги викладені в позовній заяві та просив суд задовольнити їх повністю.

У зв'язку з неявкою представника відповідача та з метою витребування від сторін додаткових документальних доказів, судом, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено розгляд справи на 14.04.2015 р.

До початку судового засідання від відповідача 14.04.2015 р. надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Також відповідач надав до суду клопотання про розгляду справи без участі його представника. Суд клопотання прийняв.

У судовому засіданні 14.04.2015 р. представник позивача надав до суду клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів та письмові уточнення на позовну заяву.

Згідно ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Беручи до уваги клопотання позивача про продовження строку розгляду справи на 15 днів, судом було продовжено строк розгляду справи на 15 днів до 05.05.2015 р. та призначити судове засідання на 28.04.2015 р. о 10:00 год.

Представник відповідача у судове засідання 28.04.2015 р. не з'явився, ніяких письмових клопотань та заяв на адресу суду не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 28.04.2015 р. підтримав вимоги викладені в позові та надав до суду уточнення до позовної заяви.Суд заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог не приймає, так як позивач не повідомив належним чином відповідача про збільшення розміру позовних вимог.

Статтею 64 ГПК України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам спору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Таким чином, відповідач є повідомленим належним чином, про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" з наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника відповідача не перешкоджала вирішенню спору, у судовому засіданні 28.04.2015 р., розгляд справи був закінчений, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Справа була розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши докази надані позивачем, суд

ВСТАНОВИВ:

Свої позовні заяви представник позивача обґрунтовує тим, що Рішенням Господарського суду Донецької області по справі № 4/33 від 27.02.2004 року було вирішено: стягнути з Державного Підприємства «Селидіввугілля» м. Селидове на користь Спільного Українсько-Німецького підприємства «Та.Ма.Ка.Sо.» всього: 2 503 889,11 грн. (два мільйони п'ятсот три тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять гривень, 11 коп.). Відповідно до наказу, виданому Донецьким Господарським судом, № 4/33 від 09.03.2004 було відкрите виконавче провадження, але зі спливом строку виконавчого документу 13.02.2006 р. державним виконавцем було зупинено виконавче провадження та на момент подання позову до суду СП «Та.Ма.Ка.Sо.» не отримало стягнутої за рішенням суду суми боргу.

У 2008, 2009, 2012 роках надходили акти звірки від ДП «Селидіввугілля», в яких СП «Та.Ма.Ка.Sо.» наполягало на стягненні з ДП «Селидіввугілля» судового боргу в розмірі: 2 503 889,11 грн. (два мільйони п'ятсот три тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять гривень, 11 коп.).

Відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.

За змістом ст.ст.598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання, щодо виплати грошового зобов'язання в сумі 2 503 889,11 грн. (два мільйони п'ятсот три тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять гривень, 11 коп.) та, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, не позбавляє СП «Та.Ма.Ка.Sо.» отримати, окрім основного боргу індекс інфляції та три процента річних за весь час прострочення (з 1 березня 2004 року по січень 2015 включно). За цей період ДП «Селидіввугілля» своїми діями поставило СП «Та.Ма.Ка.8о.» в дуже складне фінансове становище.

Позивачем також було зазначено, що грощі в наслідок інфляції знецінились, тому, ДП «Селидіввугілля» повинно нести грошову відповідальність за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначену правову позицію наведено також в постанові Верховного Суду України від 20.12.2010 року по справі №10/25; постанові Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013 №01-06/767/2013); постанові ВГСУ 01 листопада 2012 року, справа № 5011-32/5219-2012.

З урахуванням викладеного, згідно ст.625 ЦК України позивачем була нарахована сума боргу ДП «Селидіввугілля» перед СП «Та.Ма.Ка.8о.», враховуючи індекс інфляції та 3% річних за період з 01.03.2004 - 31.01.2015 року в розмірі, 8 843732,9 грн. (вісім мільйонів вісімсот сорок три тисячі сімсот тридцять дві) грн., 90 коп., яка складається з інфляційних нарахувань в розмірі 8 023211,87 грн. та 3 % річних в розмірі 8 20521, 03 грн.

Згідно зі ст.ст. 526, 527 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, суб'єкти господарювання зобов'язані виконувати свої зобов'язання належним чином згідно умов Договору. Кожна зі сторін зобов'язана прийняти всі міри, необхідні для виконання їх зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представник позивача 14.04.2015 р. направив уточнення позову. В своїх уточненнях позивач зазначає, що позивна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу( ст.256 ЦКУ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст.257 ЦКУ). Згідно ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. В матеріалах справи є акти звірки 2007, 2008,2009,2012 роках між ДП "Селидіввугілля" та СП "ТА.МА.КА.ЗО." в яких СП "ТА.МА.КА.SО." наполягає на стягненні судового боргу у розмірі 2 503 889, 11 грн. Позивач вказує, що після переривання перебігу позивної давності починається заново. Час що минув до переривання перебігу позивної давності до нового строку не зараховується( п. 3 ст. 264 ЦКУ).

З урахуванням викладеного, згідно ст.625 ЦК України сума боргу ДП «Селидіввугілля» перед СП «Та.Ма.Ка.Зо.», враховуючи основний борг, індекс інфляції та 3% річних складає, за період з 31.03.2004 р. по 31.03.2015 року, 10 194 704 грн. ( десять мільйонів сто дев'яносто чотири тисячі сімсот чотири грн.).

Позивачем 28.04.2015 р. було направлено ще одне уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивачем було заявлено до стягнення з відповідача індекс інфляції в розмірі 6853172, 88 (шість мільйонів вісімсот п'ятдесят три тисячі сто сімдесят дві гривні 88 коп.), 3 % річних - 832058, 56 (вісімсот тридцять дві тисячі п'ятдесят вісім) гривен 56 коп.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України: «Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Відповідач направив до суду письмові заперечення в яких проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення представник відповідача обґрунтовує тим, що відповідач просить стягнути 3% річних та індекс інфляції від простроченої суми боргу за весь період існування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Позивач просить стягнути 3% річних та індекс інфляції за період з 31.03.2004 р. по 31.12.2015 р., та мотивує переривання перебігу строку позовної давності актами-звірки за 2008, 2009, 2012 роки.

У постанові Вищого господарського суду України (далі ВГСУ)_від 16.12.2010 у справі №17/717 зазначено, що у розумінні ст.ст. 9,10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», акт-звірки є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками.

Таким чином, за наведеною справою, ВГСУ, фактично, заперечує цивільну правову природу акту звірки і не визнає його первинним документом.

Отже відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Підстав для переривання та зупинення перебігу строку позовної давності, передбачених ст.ст. 263, 264 ЦК України не має.

Позивач про поновлення строку позовної давності клопотань не заявляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України «Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться».

Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання: нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Невиконанням своїх грошових зобов'язань Відповідач порушив вищевказані вимоги законодавства.

Згідно п. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, не дивлячись на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст.ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи та доказів наданих до суду позивачем вбачається, що відповідач в добровільному порядку заборгованість не сплатив.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки.

Здійснивши детальних розрахунок ціни позову та врахувавши строк позовної давності тривалістю в 3 роки , суд частково задовольнив позовні вимоги на загальну суму в розмірі 1116932, 58 грн., яка складається з інфляційних нарахувань за період з 11.02.2012 р по 31.01.2015 р. в сумі 8 93616, 93 грн. та 3 % річних (за період з 11.02.2012 р. по 31.01.2015 р.) в сумі 2 23315,65 грн.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. На адресу суду направив відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Суд частково прийняв до уваги заперечення відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані докази, суд частково задовольняє позов Спільне Українсько-Німецьке підприємства "Ta.Ma.Ka.So.", м. Іллічівськ із позовною заявою до Державного підприємства "Селидіввугілля", м. Селидове про стягнення заборгованості в розмірі 11 16932, 58 грн., яка складається з інфляційних нарахувань за період з 11.02.2012 р по 31.01.2015 р. в сумі 8 93616, 93 грн. та 3 % річних (за період з 11.02.2012 р. по 31.01.2015 р.) в сумі 2 23315,65 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подасться до суду; ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється 2 % від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82, 84, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Спільне Українсько-Німецьке підприємства "Ta.Ma.Ka.So.", м. Іллічівськ із позовною заявою до Державного підприємства "Селидіввугілля", м. Селидове задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля», м. Селидове, вул. К. Маркса, буд. 41, ОКПО: 00175293, п/р: 26005301490031 в АК ПІБ м.Селидове, МФО: 334312 на користь Спільного Українсько-Німецького підприємства «Та.Ма.Ка.8о.», юридична адреса: 68003, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 41/а, поштова адреса: 65026, м. Одеса, провулок Віце-Адмірала Жукова, 3/7, п/р: 2600832651 в АБ «Південний», м. Одеса, МФО: 328209, ОКПО: 19368599 - індекс інфляції в розмірі 8 93616 (вісімсот дев'яносто три тисячі шістсот шістнадцять) грн. 93 коп., 3 % річних в сумі 223315 (двісті двадцять три тисячі триста п'ятнадцять) грн. 65 коп. та судовий збір в розмірі 9 281 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят одна) грн. 16 коп.

Видати наказ.,

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Т.Г. Алейникова

Рішення оформлено та підписане 08.05.2015 р.