Постанова

від 28.07.2015 по справі 908/1043/15-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.07.2015р. справа №908/1043/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівПопков Д.О. Зубченко І.В., Марченко О.А. при секретарі судового засідання Максимовій О.Ю. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуСпільного Українсько-Німецького підприємства «Ta.Ma.Ka.So.», м.Іллічівськ Одеської області на рішення господарського суду Запорізької області від 28.04.2015р. (повний текст підписано 08.05.2015р.) по справі№908/1043/15-г (суддя Алейникова Т.Г.) за позовомСпільного Українсько-Німецького підприємства «Ta.Ma.Ka.So.», м.Іллічівськ Одеської області до Державного підприємства «Селидіввугілля», м. Селидове Донецької області пропро стягнення 8843732,90грн. В С Т А Н О В И В:

Спільне Українсько-Німецького підприємство «Ta.Ma.Ka.So.», м. Іллічівськ Одеської області (Позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства «Селидіввугілля», м. Селидове Донецької області (Відповідач) про стягнення 8843732,90грн., з яких інфляційної індексації 8023211,87грн., 3% річних 820521,03грн.

В перебігу розгляду справи Позивач своїми заявами (а.с.а.с.28-29,43-44) в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України неодноразово змінював розмір позовних вимог, остаточно вимагаючи стягнення 7 685 231,44грн., що складається з суми інфляційних нарахувань 6 853 172,88грн. та 3% річних 832 058,56грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2015р позовні вимоги Позивача були задоволенні частково з мотивів прострочення виконання Відповідачем грошових зобов'язань, визначених рішенням Господарського суду Донецької області у справі №4/33 від 24.02.2004р., та нарахування стягуваних коштів з урахуванням строків позовної давності, про застосування якої зазначив Відповідач.

Спільне Українсько-німецьке підприємство «Та.Ма.Ка.So.» м. Іллічівськ Одеської області, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою з вимогами про його скасування та задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційної індексації в сумі 5519322,76грн. і 3% річних в розмірі 820521,03грн.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неправильне застосування норм матеріального права щодо переривання перебігу строку позовної давності.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., Зубченко І.В., Марченко О.А.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2015р. відновлено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 28.07.2015р. о 14.00. год.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін у судове засідання 28.07.2015р. попри належну обізнаність про судовий розгляд (а.с.а.с.105,106) без пояснення причин не з'явились, що, зважаючи на невизнання явки представників обов'язковою та достатність наявних матеріалів справи для, не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи у розумінні ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи 27.02.2004р. Господарським судом Донецької області у справі № 4/33 було прийнято рішення (а.с.а.с.12-15), яким з Державного Підприємства «Селидіввугілля» м. Селидове Донецької області на користь Спільного Українсько-Німецького підприємства «Та.Ма.Ка.Sо.» м. Іллічівськ Одеської області було стягнуто 2503889,11грн., у тому числі - 1700грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний суд, проаналізувавши зміст означеного рішення, наголошує, що розмір задоволених позовних вимог в сумі 2502071,11грн. складається з боргу право попередника Відповідача в розмірі 17264220,2грн., тоді як решта є пенею, що і було визнано в межах справи про банкрутство №15/30б (абз. 7 зверху рішення суду у справі №4/33 - а.с.83)

Зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2005р. (а.с.16) вбачається, що на виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №4/33 від 27.02.2004р. було видано наказ 09.03.2004р., що є моментом набрання цим рішенням законної сили.

В подальшому виконавче провадження за цим наказом було зупинено згідно постанови державного виконавця від 13.02.2006р. (а.с.10). Разом із цим, бухгалтерами сторін неодноразово складалися і підписувалися акти звірення розрахунків (станом на 31.12.2008р., 31.12.2009, 31.12.2012р.), за змістом яких визначалась сальдо на користь Позивача в загальному розмірі 2503889,11грн. згідно наказу Господарського суду Донецької області №4/33 від 09.03.2004р., однак структура цієї суми сторонами визначена наступна: 1535925,38грн. - основний борг, 966145,73грн. - інфляційна індексація, 1700грн. - державне мито та 118грн. і витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

За таких обставин Позивач, нарахувавши на загальну суми стягнення за наказом №4/33 від 09.03.2004р. в розмірі 2503889,11грн. інфляційну індексацію та 3% річних за період з 01.03.2004р. по 31.01.2015р. у загальному розмірі 8843732,9грн., звернувся 11.02.2015р. (згідно відмітки печатки на конверті - а.с.22) до суду з позовом про стягнення цієї суми, визначаючи її заборгованістю.

В подальшому, в перебігу розгляду справи Позивач уточненням, поданим 14.04.2015р. (а.с.а.с.28-30), змінив період нарахування на проміжок часу з 31.03.2004р. по 31.03.2015р. та включивши до предмету вимог додатково суму в розмірі 2503889,11грн., збільшив ціну позов до 10194704грн. Вказане уточнення судом не було прийнято до розгляду з огляду на недотримання загальних вимог щодо його подання з доказами надсилання іншій особі.

Уточненням, поданим 28.04.2015р. (а.с.а.с.43, 44), Позивач знову змінив період нарахування (з 01.03.2004р. по 31.03.2015р.) та зменшив ціну позову, вимагаючи стягнення 6853172,88грн. інфляційної індексації та 832058,56грн. - 3% річних.

За таких обставин, місцевий суд, врахувавши у відзиві №06-122 від 10.03.2015р. (а.с.а.с.41, 42) позицію Відповідача як заяву про застосування строку позовної давності у розумінні ч.ч.3,4 ст.267 Цивільного кодексу України, позовні вимоги задовольнив частково - в розмірі 893616,93грн. інфляційної індексації та 223315,65грн. - 3% річних, що були нараховані за період з 11.02.2012р. (в межах трирічного строку позовної давності від моменту подання позову) по 31.01.2015р. (кінцева межа розрахунку, визначена Позивачем.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що переглядуване рішення підлягає частковому скасуванню.

Факт порушення у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України Відповідачем грошового зобов'язання, сума якого має виступати базою для нарахування стягуваних в межах цієї справи сум інфляційної індексації та 3% річних, встановлений чинним судовим рішенням від 27.02.2004р. в межах справи №4/33 та є преюдиціальним для розглядуваної справи у розумінні ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сам по собі факт задоволення судом позовних вимог про стягнення певної суми заборгованості діючим законодавством наразі не віднесений до обставин, що припиняють чи змінюють правову природу грошового зобов'язання, а отже - жодною мірою не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання коштів, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, нарахування яких припиняється лише із припиненням відповідного грошового зобов'язання.

В свою чергу, у світлі приписів п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Наразі, належних у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення визначеної в межах справи №4/33 заборгованості перед Позивачем Відповідач не представив, а зі змісту наданого відзиву на позов вбачається, що гроші сплачено не було.

Апеляційний суд наголошує, що ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на якій ґрунтуються заявлені в межах цієї справи позовні вимоги, передбачають можливість нарахування інфляційної індексації та 3% річних виключно на суму заборгованості - здійснення таких нарахувань на суму пені, державного мита чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не передбачено. За таких обставин, з огляду на встановлені в мотивувальній частині рішення у справі №4/33 від 27.02.2004р. складові елементи стягуваної суми позовних вимог, нарахування в порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України може бути здійснено лише відносно суми боргу в розмірі 1726420,2грн., що було залишено поза увагою місцевим судом при прийнятті переглядуваного рішення.

В свою чергу, на вимоги про стягнення інфляційної індексації та 3% річних розповсюджується встановлений ст.257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності тривалістю 3 роки, як про це правильно вказано місцевим судом. Беручи до уваги, що порушення із невиплати суми заборгованості, стягнутої за рішенням суду у справі №4/33 від 27.02.2004р., є триваючим, а мінімальним періодом прострочення для нарахування 3% річних є один день, а для інфляційної індексації - один календарний місяць (п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.), то відповідно кожного дня прострочення виникає нова підстава для нарахування 3% річних відносно цього дня і кожного місяця - підстава для нарахування інфляційної індексації. Означені моменти є початком перебігу строку позовної давності у розумінні ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України відносно відповідної суми нарахувань - за один день (для 3% річних) та за один місяць (для інфляційної індексації), який (строк позовної давності) триватиме три роки відносно кожного періоду такого нарахування.

За змістом ч.ч.3,4 ст.267 Цивільного кодексу України застосування строку позовної давності як підстави для відмови у відповідних позовних вимогам, щодо яких такий строк сплив до моменту звернення із позовом до суду, вимагає подання відповідної заяви. Апеляційний суд погоджується із кваліфікацією місцевого суду відзиву Відповідача як такого що містить відповідну заяв про застосування строку позовної давності.

Твердження Скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норми ч.ч.1,3 ст.264 Цивільного кодексу України апеляційною інстанцією відхиляється, адже наявні в матеріалах справи акти звірення розрахунків не можуть вважатися належними доказами для такого переривання, оскільки:

- з боку Відповідача підписані головним бухгалтером, відносно якого матеріали справи не містять доказів щодо наявності відповідних повноважень діяти у якості представника Відповідача, тоді як за змістом абз.3 п.4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. вимагається наявність повноважень, що ґрунтується на довіреності або статуті;

- приведена в цих актах структура суми зобов'язань Відповідача перед Позивачем не відповідає обставинам з цього приводу, встановленим рішенням Господарського суду Донецької області №4/33 від 27.02.2004р. щодо розміру основної заборгованості та наявності у складі стягнутої суми інфляційної індексації, а не пені;

- вказані акти звірення розрахунків за будь-яких обставин не містять відомостей про включення до суми сальдо на користь Позивача сум інфляційної індексації та 3% річних, які є предметом вимог в межах справи №908/1043/15-г, на перериванні строку позовної давності щодо яких наполягає Скаржник.

З урахуванням викладеного, розмір належних до задоволення позовних вимог визначається апеляційним судом за період з 11.02.2012р. по 31.01.2015р. - для 3% річних та проміжком часу з березня 2012р. по січень 2015р. - для інфляційної індексації, які мають розраховуватися відносно суми заборгованості в розмірі 1726420,2грн - основного боргу за рішенням Господарського суду донецької області №4/33 від 27.02.2004р. без безпідставного включення до бази нарахування пені, державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином, за підрахунками апеляційного суду з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 154100,74грн. та інфляційна індексація в розмірі 493797,51грн., що зумовлює скасування переглядуваного рішення в частині стягнення відповідних нарахувань понад вказані суми (893616,93-493797,51=399819,42 - зайво стягнута інфляційна індексація; 223315,65-154100,74=69214,91 - зайво стягнуті 3% річних) - на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України - та новий перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору за подання позову.

В свою чергу, оскільки апеляційні вимоги Скаржника щодо задоволення позову і стягнення суми інфляційної індексації в розмірі 5519322,76грн. та 3% річних в розмірі 820521,03грн. - тобто у більшому розмірі, ніж визначено оскаржуваним рішенням, задоволенню не підлягають через їх необґрунтованість, остільки згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Скаржником витрати судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Спільного Українсько-Німецького підприємства «Ta.Ma.Ka.So.», м.Іллічівськ Одеської області на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.04.2015р. (повний текст підписано 08.05.2015р.) у справі № 908/1043/15-г залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.04.2015р. (повний текст підписано 08.05.2015р.) у справі № 908/1043/15-г скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційної індексації в розмірі 399819,42грн. та 3% річних в розмірі 69214,91грн., у зв'язку із чим викласти абзац другий резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, б.41, ідентифікаційний код 00175293) на користь Спільного Українсько-Німецького підприємства «Та.Ма.Ка.Sо.» (68003, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 41/а, ідентифікаційний код 19368599) інфляційну індексацію в розмірі 493797,51грн., 3% річних в розмірі 154100,74грн. та судовий збір в сумі 5353,89грн.»

3. Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ на примусове виконання цієї постанови, оформивши його у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

4. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Д.О. Попков

Судді: О.А. Марченко

І.В. Зубченко

Надруковано 5 прим.: 1,2 - сторонам,3 - у справу, 4 - ДАГС, 5- ГСЗО