Ухвала

від 24.02.2015 по справі 295/6986/14-ц

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 295/6986/14-ц

Категорія 52

2/295/2339/14

РІШЕННЯ

Іменем України

24.02.2015 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі Зоренко Т.О.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до ТО «³-СервісВ» ,

про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення із відповідача сум, належних при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

З урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 131-132) представник позивача просить зобов'язати ТОВ «Ві-Сервіс» звільнити ОСОБА_1 з роботи та внести запис в його трудову книжку про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 12.02.2014 р.; зобов'язати відповідача видати позивачу трудову книжку та провести з ним повний розрахунок; стягнути із ТОВ «Ві-Сервіс» на користь ОСОБА_1 57397,73 грн., з яких: 8992,14 грн. - невиплачена заробітна плата, 1093,75 грн. - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, 16500,70 грн. - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (станом на 24.02.2015 р.) , та 31904,89 грн. - моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач звернувся до роботодавця із заявою від 12.02.2014 р. про звільнення за власним бажанням та виплатою заборгованості по заробітній платі.

Однак вимоги позивача задоволені не були.

Крім того, позивач зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України має право на відшкодування середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати станом на 24.02.2015 р. в сумі 16500, 70 грн. за 314 робочих днів.

Представник позивача уточнені вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити, про що зазначила у заяві від 24.02.2015 р.

Представник відповідача, який приймав участь у попередніх судових засіданнях, позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що з вини ОСОБА_1 сталася нестача матеріальних цінностей, у зв'язку із чим ведеться досудове слідство. Підстави для задоволення вимог відсутні, оскільки заробітна плата виплачувалась вчасно, однак первинні бухгалтерські документи про виплату позивачу заробітної плати втрачені, позивач за власним бажанням перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 12.02.2014 р. не з'являється на роботу, тому в табелі обліку робочого часу проставляються «0».

Представником відповідача надіслана суду телеграма, згідно якої останній просить відкласти судове засіданні на іншу дату у зв'язку із його хворобою.

Аналогічна телеграма була отримана судом перед судовим засіданням 16.01.2015 р. При цьому документів, які б підтверджували об'єктивність причин відсутності у судових засіданнях 16.01.2015 р. та 24.02.2015 р. представником не надано.

Враховуючи викладене, суд визнає неявку представника відповідача неповажною.

Крім того, ТОВ «Ві-Сервіс» не позбавлений можливості направити для представлення своїх інтересів іншу особу.

Заслухавши у попередніх судових засіданнях представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, керуючись законом, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до укладеного між ТОВ «Ві-Сервіс» та позивачем трудового договору від 06.09.2012 р. ОСОБА_1 працює на посаді адміністратора шинного центру на відокремленому підрозділі підприємства - шинному центрі, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Баранова, 55- а.

Станом на момент розгляду справи позивач із займаної посади не звільнений та рахується працівником на підприємстві.

Позивач зазначає, що заборгованість із заробітної плати за період з червня 2013 р. по лютий 2014 р. становить 8992,14 грн.

Згідно ст. ст. 94, 115 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Пунктом 2.4.2 трудового договору передбачено, що роботодавець повинен регулярно виплачувати працівнику заробітну плату та інші виплати в розмірі, визначеному цим договором та законодавством України.

Згідно матеріалів справи вбачається, що позивачу за період з червня 2013 р. по 12 лютого 2014 р. нарахована заробітна плата в сумі 10417, 83 грн., без урахування серпня 2013 року. (а.с. 99)

Згідно відомостей на виплату грошей за червень - липень 2013 р. (а.с. 30-32) вбачається, що ОСОБА_1 у сукупності отримав 1693,16 грн.

Судом відхиляються твердження позивача про те, що вказані грошові кошти він не отримував, оскільки відомості на виплату грошей за червень -липень 2013 р. містять його особистий підпис. Доказів на підтвердження зворотнього суду не надано.

Також суд вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення заробітної плати за серпень місяць 2013 року. Представник позивача зазначає, що заяву про надання такої відпустки її чоловік не писав.

Однак, нарахування/ненарахування заробітної плати здійснюється на підставі табелю обліку використання робочого часу та наказу роботодавця відповідно. Матеріали справи містять наказ за №32-к від 31.07.2013 р. про надання ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами тривалістю 31 календарний день з 01.08.2013 р. по 31.08.2013 р.

Вказаний наказ є чинним та ніким не оспорений. Крім того, позивачем не доведено, що протягом серпня 2013 року він відвідував місце роботи у передбаченому сторонами графіку роботи.

Отже, у суду відсутні підстави стягувати заробітну плату за серпень 2013.

Судом також відхиляються твердження представника відповідача про те, що позивачу у повному обсязі виплачена заробітня плата за період з червня 2013 р. по 12 лютого 2014 р., оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин суду не надано. Видаткові касові ордери за спірний період (а.с. 33-48) містять інформацію про отримання бухгалтером -касиром ОСОБА_2 заробітної плати для працівників згідно відомостей за червень 2013 р. - лютий 2014 р. Доказів, які б свідчили про отримання саме ОСОБА_1 у повному обсязі нарахованої заробітної плати, суду не надано.

Також відхиляються твердження щодо невиплати заробітної плати у зв'язку із виявленною актом перевірки нестачею матеріальних цінностей, оскільки вказані правовідносини мають різні за своєю сутністю правові підстави: стягнення завданих збитків у зв'язку із винними діями матеріально-відповідальної особи та трудові правовідносини пов'язані із отриманням заробітної плати за виконану роботу.

Отже, суд виходить з того, що заборгованість ТОВ «Ві-Сервіс» із заробітної плати за період з червня 2013 р. по 12 лютого 2014 р., без урахування серпня 2013 року, становить 8724, 67 грн. (10417, 83 грн. - 1693,16 грн.)

А тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 8724, 67 грн.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання ТОВ «Ві-Сервіс» звільнити ОСОБА_1 з роботи та внести запис в його трудову книжку про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 12.02.2014 р. та зобов'язати видати позивачу трудову книжку, то суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно п. 7.1, 7.2 трудового договору роботодавець та працівник мають право розірвати даний договір на підставах, встановленних чинним законодавством. Працівник має право достроково розірвати цей договір у будь-який час, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні.

Позивачем подана заява від 12.02.2014 р. про звільнення за власним бажанням з 26.02.2014 р. (а.с. 11)

Вказана заява роботодавцем не розглянута, рішення відносно звільнення не прийнято.

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання ТОВ «Ві-Сервіс» звільнити ОСОБА_1 з роботи та внести запис в його трудову книжку про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 12.02.2014 р., а також зобов'язати видати позивачу трудову книжку, не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними. Правовідносини між сторонами регулюються договором, питання прийняття/звільнення з роботи є виключною компетенцією роботодавця, а тому зобов'язати ТОВ «Ві-Сервіс» звільнити позивача та видати трудову книжку суд наразі позбавлений можливості.

Разом з тим, суд з метою забезпечення захисту прав позивача та вирішення трудового спору вважає за необхідне зобов'язати ТОВ «Ві-Сервіс» розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2014 р. про звільнення за власним бажанням з 26.02.2014 р.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 16500, 70 грн. та 1093,75 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, то суд приходить до наступного висновку.

Як зазначалося вище трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Ві-Сервіс» не припинений. Позивач рахується як працівник ТОВ «Ві-Сервіс», що підтверджується табелями обліку використання робочого часу (а.с. 104-112).

Згідно ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, норми ст. ст. 116, 117 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у формі стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахункувиключно у разі звільненні працівника із роботи.

Крім того, 1093,75 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки також повинні бути сплачені роботодавцем при звільненні працівника.

Враховуючи, що звільнення позивача не відбулося, підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 16500, 70 грн. та 1093,75 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відсутні.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то їх належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗПП України відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗППУ за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як зазначає позивач його моральна шкода виражена у моральних стражданнях, переживаннях , які пов'язані із позичанням грошей у своїх друзів на утримання сім'ї, неможливістю вносити щомісячні кредитні платежі, погіршення стану здоров'я, тощо.

Також в обґрунтування понесених моральних страждань представник позивача зазначила в тому числі і витрати, які були здійснені її чоловіком як повернення кредитних коштів банку.

Суд, проаналізувавши надані докази у справі, вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 1000 грн.

Згідно ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно заявленим вимогам.

Керуючись ст.ст. 88, 169, 212-215, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із ТОВ «Ві-Сервіс»(ідентифікаційний код 38107994, зареєстроване за адресою: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 94) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер2928721933) заборгованість із заробітної плати в сумі 8724, 67 грн. за вирахуванням всіх податків і зборів та 1000 грн. моральної шкоди.

3. Зобов'язати ТОВ «Ві-Сервіс» розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2014 р. про звільнення за власним бажанням з 26.02.2014 р.

4. У решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути із ТОВ «Ві-Сервіс»(ідентифікаційний код 38107994, зареєстроване за адресою: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 94) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 730, 80 грн. (243, 60 грн. х 3)

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Корицька