Рішення

від 09.02.2007 по справі 25/492-06-13057

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2007 р.

Справа  № 25/492-06-13057

За позовом: ТОВ „Мережа сервісних

станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”

до відповідача: СПД ОСОБА_1.

про стягнення заборгованості в сумі

7603грн., судових витрати пов'язанні з прибуттям представника позивача до

господарського суду в сумі 259грн.

Суддя           Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали

участь представники сторін:

Від позивача: Хрипунова І.С.,

довіреність від 04.12.06р.

Від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 09.02.07р.

приймали участь представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Суть спору: про

стягнення з СПД ОСОБА_1. на користь ТОВ „Мережа сервісних станцій

„ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”  заборгованості  в сумі 7603,20грн., судових витрати

пов'язанних з прибуттям представника позивача до господарського суду в сумі

259грн.

Представник позивача на заявлених

позовних вимогах наполягає, надав суду 

письмові пояснення НОМЕР_1, заяву про уточнення позовних вимог

НОМЕР_2,  де виклав позовні вимоги у

вищенаведеній остаточній редакції, навів нормативне обґрунтування заявлених

позовних вимог, пояснив обставини справи.

Первинні позовні вимоги позивача

складали: про стягнення з СПД ОСОБА_1. заборгованість в сумі 7603грн.

Так, позивач обґрунтовуючи заявлені

позовні вимоги зазначає, що 01.09.05р. 

між ним  та СПД ОСОБА_1.  був украдений договір відповідального зберігання,

згідно якого позивач передав на відповідальне зберігання відповідачу

пневматичні шини для вантажного автотранспорту ( далі -продукція), а відповідач

прийняв їх згідно акту приймання передачі НОМЕР_3 Однак, відповідачем не

виконано належним чином зобов'язання за договором відповідального

зберігання  від 01.09.05р. НОМЕР_5 та

вимоги  ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу

України  та не повернуто на вимогу

поклажодавця продукцію прийняту на зберігання, 

у зв'язку з чим  у останнього виникла

заборгованість в розмірі 7603,20грн.

Відповідач в судові засідання не

з'являвся, відзив на позов та витребувані судом документи  не надав. Справа розглядається у

відповідності до ст. 75 ГПК України за наявними в ній документами.

Розглянувши у відкритому судовому

засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,

оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне:          

01.09.05р.  між ТОВ „Мережа сервісних станцій

„ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”  ( Власник)  та СПД ОСОБА_1.  (Зберігач) був укладений договір

відповідального зберігання НОМЕР_5, п.п. 1.1, 1.2. якого передбачено, що

предметом цього договору є пневматичні шини для вантажного автотранспорту (

далі -продукція), які передаються Власником Зберігачу на відповідальне

зберігання. Продукція належить власникові.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. даного

договору передбачено, що продукція передається на склад Зберігача по акту

прийому-передачі. Датою передачі на зберігання вважається дата, зазначена в

товарно-супровідній документації в момент передачі продукції Зберігачу                        ( уповноваженому ним

особою). З цього моменту Зберігач несе ризик випадкової загибелі продукції та

повну фінансову відповідальність за схоронність та ідентифікацію  продукції -відповідно до цін Власника,

дійсними на дату завдання збитків (псування, втрати) продукції.

Згідно п.п. 3.4.2, 3.4.3 договору

Зберігач  зобов'язаний  в дводенний термін повернути товар Власнику

за першою його вимогою; 15-го та 30-го числа кожного місяця, направляти

Власникові ( по факсу)  акт

інвентаризації  по категоріях продукції

Власника, що перебуває на його складі, з підтвердженням про отримання з боку

Власника.

У випадку втрати, псування,

приведення продукції в стан не придатний для подальшого цільового використання,

що відбулося з вини Зберігача, останній відшкодовує Власникові її повну

вартість ( п. 5.3. договору  відповідального

зберігання НОМЕР_5.).

ТОВ „Мережа сервісних станцій

„ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ” було передано СПД ОСОБА_1 за актом приймання-передачі

НОМЕР_3. пневматичні шини для вантажного автотранспорту  у кількості 4 шт., типорозмір 385/65 R 22,5,

модель  TSP300, на загальну суму

7603,2грн.

29.05.06р. позивачем було надіслано

на адресу відповідача вимогуНОМЕР_3про повернення продукції переданої  останньому ТОВ „Мережа сервісних станцій

„ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”, згідно договору відповідального зберігання НОМЕР_5., яка

отримана відповідачем 06.06.06р., про що свідчить додане до матеріалів справи

повідомлення про вручення, однак залишена 

останнім без відповіді.            

З цих підстав, комісією у

складі  начальника підрозділу ТОВ „Мережа

сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ” „ЮГ” Котюга І.А., бухгалтера Хавханова

О.Г. та фахівця цього підрозділу 

Кравченко А.І.  було

проведено  інвентаризацію  продукції, що знаходиться на відповідальному

зберіганні у СПД ОСОБА_1., за результатами якої 

встановлено відсутність на складі відповідача продукції переданої

позивачем СПД ОСОБА_1.  за актом

приймання-передачі НОМЕР_3., що підтверджується доданим до матеріалів

справи   інвентаризаційним описом

НОМЕР_4, підписаним вищезазначеним складом комісії, СПД ОСОБА_1. та скріпленим

печаткою останнього.

Неналежне виконання відповідачем

умов договору відповідального зберігання НОМЕР_5. та порушення вимог ст.

11,509, 525,526, 530 Цивільного кодексу України стало підставою для звернення

позивача з даною позовною заявою з метою захисту порушених прав та охоронюваних

законом інтересів.         

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК

України в редакції від 16.01.03 р. за договором   зберігання  

одна   сторона   (зберігач) зобов'язується зберігати

річ,  яка 

передана  їй  другою 

стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно  п.1,2 ч. 1 ст. 937 ЦК України  договір 

зберігання  укладається  у 

письмовій   формі   у випадках, встановлених статтею 208 цього

Кодексу.  Письмова форма договору

вважається дотриманою, якщо прийняття речі 

на  зберігання  посвідчене 

розпискою,  квитанцією або іншим

документом, підписаним зберігачем.         

Частиною 1 ст. 949, ч.1 ст. 950 ЦК України   передбачено, що зберігач  зобов'язаний 

повернути поклажодавцеві річ,  яка

була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду

та такої самої якості.

Так, із аналізу вищенаведених

положень законодавства та змісту договору відповідального зберігання від

01.09.05р. вбачається що за договором зберігання у зберігача виникають

зобов'язання перед поклажодавцем щодо збереження речі переданої останнім та

повернення її або відповідної кількості речей такого самого роду та такої самої

якості, тоді як зобов'язання щодо 

проведення оплати заборгованості, в сумі вартості речі прийнятої на

зберігання, за не повернення її поклажодавцю, ні положення Цивільного кодексу

України ні умови договору відповідального зберігання не містять.

Між тим приписами п.1,пп.1,п. 2

ст.22, ч.1 ст. 623, ч.1 ст. 951 Цивільного кодексу України, визначені правові

підстави відшкодування поклажедавцю 

зберігачем  збитків завданих

останнім неналежним виконанням зобов'язань, що випливають з договору

відповідального зберігання, а саме з зобов'язань по збереженню  та поверненню прийнятої на зберігання речі.

Так, ч.1 ст. 950, ч.1 ст. 951

Цивільного кодексу визначено, що за 

втрату  (нестачу)  або пошкодження речі,  прийнятої на зберігання, зберігач відповідає

на загальних підставах.   Збитки,  завдані 

поклажодавцеві  втратою  (нестачею) 

або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати

(нестачі) речі - у розмірі її вартості; 

у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно ч.1 ст. 623 Цивільного

кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові

завданні цим збитки.

Особа, якій завдано збитків у

результаті порушення цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками

є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а

також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного

права ( реальні збитки) ( п.1, пп.1 п.2 ст. 22 Цивільного кодексу ).

З цих підстав, та з огляду на  те, що відповідачем не виконанні належним

чином зобов'язання по збереженню та поверненню продукції та не повернуто

позивачу ні продукцію прийняту  за актом

приймання-передачі НОМЕР_3.  ні

відповідну кількість продукції такого 

самого роду та якості, що підтверджується, доданим до матеріалів справи

інвентаризаційним описом НОМЕР_3 від 09.06.06р., підписаним  та скіпленим печаткою СПД ОСОБА_1., суд,

дійшов до висновку, що дані правовідносини регулюються  положеннями п.1,пп.1,п. 2 ст.22, ч.1 ст. 623,

ч.1 ст. 951 Цивільного кодексу України,  

якими визначено підстави відшкодування збитків  завданних поклажодавцю неналежним виконанням

договору зберігання.

Враховуючи вищевикладене та те, що

позивачем обґрунтовані заявлені  позовні

вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за невиконання зобов'язань

які виникли з договору зберігання відповідно до ст. ст. 509, 525,526, 530

Цивільного кодексу України,  у суду

відсутні правові підстави для задоволення даних заявлених позовних вимог

відповідно до наведеної позивачем правової позиції з огляду на визначення

законодавцем правовідносин по зберіганню майна, врегульованих  ст.ст. 936,937,951 Цивільного кодексу України.

Також, позивачем заявлено вимогу

про стягнення з відповідача  судових

витрат, пов'язаних з прибуттям представника позивача до господарського суду в

сумі 259,77грн., яка не підлягає, судом задоволенню з огляду на наступне.

Приписами ст. 44 ГПК України

передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що

підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським

судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх

знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних

з розглядом справи.

Згідно з п.1 Роз'яснення від

04.03.98р. № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI

Арбітражного процесуального кодексу України до інших витрат у розуміння статті

44

відносяться,  

зокрема,   суми,   які 

підлягають  сплаті  особам, викликаним до господарського суду для

дачі пояснень з  питань,  що виникають 

під час розгляду справи.

Так, ст. 30 ГПК України передбачено,

що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники

підприємств, установ, організації, державних та інших органів, коли їх

викликано  для дачі  пояснень з питань, що виникають під час

розгляду справи. Ці особи мають право ознайомитися з матеріалами  справи, давати пояснення, подавати докази,

брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані

з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знанні їм

відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення

в письмовій формі.

З огляду на зазначене, до судових

витрат відносяться  суми,   які 

підлягають  сплаті  особам, викликаним до господарського суду для

дачі пояснень з  питань,  що виникають 

під час розгляду справи, які не є сторонами по справі, а отже не

зацікавлені в результаті  її розгляду.

Між тим,  витрати в розмірі 259,77грн.,

розраховані позивачем із добових виплат на відрядження, вартості квитків,  що підтверджується наданими позивачем

посвідченнями про відрядження, квитками, 

тобто заявлена до стягнення сума є витратами позивача понесеними на

відрядження його працівника до суду з метою представництва інтересів ТОВ

„Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ” по розгляду даного спору в судових

засіданнях та виконання ним своїх професійних обов'язків, тому, дані витрати не

можуть вважатись витратами в розумінні ст. 44 ГПК України.

 З огляду на зазначене, судом  не підлягають відшкодуванню за рахунок

відповідача 259,77грн. як судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи у

господарському суді.

Відповідно до ст.32 ГПК України

доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд

у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено,

що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за

своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і

об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,

керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд,

відмовляє в задоволені заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з СПД

ОСОБА_1. на користь ТОВ „Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”  заборгованості  в сумі 7603,20грн., судових витрат

пов'язанних з прибуттям представника позивача до господарського суду в сумі

259грн.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати

пов'язані зі сплатою державного мити та витрати на оплату

інформаційно-технічного забезпечення покладаються на позивача.

                   Керуючись ст.ст.44, 49,

ст.ст. 82-85 ГПК  України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю .

Рішення господарського суду набирає

законної  сили згідно зі ст. 85 ГПК

України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                       

Малярчук І.А.

Рішення підписане 14.02.07р.

Суддя                                                                                      

Малярчук І.А.