ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
30 квітня 2015 року 15:43 № 826/1221/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №2768/26-59-17-01 від 24.12.2014 року, вимоги від 05.12.2014 року № Ф-2493 та рішення від 24.12.2014 року № 2766/26-59-17-01, -
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2014 року №2768/26-59-17-01, вимоги від 05.12.2014 року № Ф-2493 та рішення про застосування штрафних санкцій від 24.12.2014 року № 2766/26-59-17-01.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 23.02.2015 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що не погоджується з оскаржуваними податковим повідомленням-рішенням, вимогою та рішенням, прийнятими на підставі висновків акту перевірки № 2196/17-01/НОМЕР_1 від 05.12.2014 року, вважає їх неправомірними та такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, а тому, на думку позивача, останні підлягають скасуванню. Позивач не погоджується з висновками податкового органу про те, що він повинен був подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, відповідно до ст. 181 Податкового кодексу України, оскільки сума виручки, отримана ним у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, оподаткована ним шляхом сплати єдиного податку та не може враховуватися при визначенні обов'язку щодо реєстрації його платником податку на додану вартість при переході зі спрощеної системи оподаткування на загальну. Позивач вважає, що обрахування обсягу оподатковуваних операцій визначається починаючи з моменту переходу на загальну систему оподаткування, тобто з 01.01.2012 року, як це передбачено вимогами п. 18 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, чинного на момент відображення операцій.
У судове засідання 23.02.2015 року з'явилися представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що позивачем на порушення п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183 Податкового кодексу України не надано до податкового органу заяви про реєстрацію платника податку на додану вартість, у зв'язку з чим, у порушення п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, занижено чисте податкове зобов'язання на загальну суму ПДВ - 228 601,00 грн. Представник відповідача вважає, що обсяг оподаткованих операцій повинен розраховуватися за 12 останніх календарних місяців до моменту переходу на загальну систему оподаткування. Представником відповідача також зазначено, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року становить 496 000,00 грн. В порушення пп.1 п.2 ст. 6, п.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не нараховано та не сплачено до бюджету ЄСВ за 2012 року - 2013 р. у сумі 73 881,58 грн. В порушення вимог п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України до перевірки не надано книги обліку доходів та витрат.
Суд у судовому засіданні 23.02.2015 року за згодою сторін на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.12.2014 року №2768/26-59-17-01 ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 228 601,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 57 150,25 грн.
Вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2014 року № Ф-2493 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вимагає від позивача сплатити суми недоїмки зі спати єдиного внеску у сумі 73 881,58 грн.
В свою чергу, рішенням № 2766/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2014 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у зв'язку з донарахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 73 881,58 грн. до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 4 997,46 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення, вимога та рішенням прийнято на підставі висновків акту перевірки від 05.12.2014 року № 2196/17-01/НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року (надалі - акт перевірки).
Як вбачається зі змісту вищезазначеного акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що при добровільному переході на загальну систему оподаткування з 01.01.2012 року позивачем неправомірно не подано заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, оскільки ним у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року (включно), тобто за останні 12 календарних місяців, перевищено обсяг виручки у розмірі 300 000 грн.
Крім того, в акті перевірки (п. 2.6.1) зазначено, що за період з 01.04.2013 року по 31.12.2013 року позивачем задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 64 910,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 227 904,00 грн., у тому числі за 2012 рік у сумі 203 158,00 грн., за 2013 рік у сумі 24 746,00 грн.
Так, перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року обсяг операцій з постачання послуг позивачем сукупно становить 496 000,00 грн.
Суд зазначає, що враховуючи період, за який були встановлені певні порушення до спірних правовідносин необхідно застосовувати Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98.
Відповідно до п. 6 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
Положення Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98 знайшли відображення в нормах Податкового кодексу України, а саме: відповідно до пп. 1 п. 1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України, платники єдиного податку не є платниками, зокрема, податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.
Критерій визначення умов застосування спрощеної системи оподаткування передбачено п. 1 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98, згідно з яким спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 гривень.
Як вбачається з акту перевірки від 05.12.2014 року № 2196/17-01/НОМЕР_1, податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював свою підприємницьку діяльність відповідно до норм цього Указу Президента та порушень встановленого порядку ведення результатів підприємницької діяльності ним не встановлено. Також зазначено, що позивачем не перевищувався обсяг виручки у межах 500 000 грн., наймані працівники відсутні, тобто відповідає вимогам ст.1 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98 обсяг виручки від реалізації продукції (товарів) обраховується за календарний рік 2011 рік.
З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, акту перевірки, звітів, поданих позивачем до податкового органу, не вбачається перевищення обсягу виручки у розмірі 500 000 грн. за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року (включно).
Таким чином, у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року позивач правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування, що узгоджується з положеннями Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98.
Відповідно до п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Приписами п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Згідно п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, вважається платником податку з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу, без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником податку на додану вартість.
Таким чином, податковим органом не враховано, що відповідно до п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, а, отже, суму, передбачену п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України, слід відраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, встановленого Указом, тобто, з моменту, коли платник податків припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування.
Аналогічне закріплено і в п. 18 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого, особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.
Враховуючи, що позивач у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснені ним господарські операції, у межах законодавчо визначеного граничного обсягу виручки, протягом цього часу не підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, а тому, не могли бути враховані у загальному обсязі оподаткованих операцій, оскільки, згідно з нормами п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України, у суму 300 000,00 грн. входять лише ті суми від здійснення операцій з поставки товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (у даному випадку такі операції у межах 500 000,00 грн. оподаткуванню не підлягали).
Отже, обсяг операцій, які оподатковуються податком на додану вартість, за умови перевищення позивачем протягом останніх 12 календарних місяців 300 000 грн. сукупно, визначається для позивача після 01.01.2012 року, тобто з часу переходу ним на загальну систему оподаткування, що не заперечувалося відповідачем під час судового розгляду справи.
Таким чином, отримання суми виручки позивачем у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, яка була оподаткована шляхом сплати єдиного податку, не може бути підставою для виникнення обов'язку ФОП ОСОБА_1 зареєструватися платником податку на додану вартість.
Крім того, у п. 2.6.2 акта перевірки зазначено, що перевіркою відображених у рядку 10.1 декларацій "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою" на підставі отриманих податкових накладних, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 декларацій всього у сумі 697.00 грн., у тому числі за липень 2013 року у сумі 249,00 грн., у зв'язку з не наданням позивачем до перевірки податкової накладної на загальну суму 1 493,13 грн. (у т.ч. ПДВ 248,86 грн.), виписаної ТОВ «Технотранс Холдинг» (код ЄДРПОУ 32155639), яка також не включена до реєстру отриманих податкових накладних, але включена до податкової декларації з ПДВ за липень 2013 року. За листопад 2013 року у сумі 448,00 грн. у зв'язку з тим, що позивачем повторно включено до декларації за даний період податкові накладні № 2 від 30.09.2013 року на загальну суму 1 101,66 грн. (у т.ч. ПДВ 183,61 грн.) та № 3 від 18.10.2013 року на загальну суму 1 585,76 грн. (у т.ч. ПДВ 264,29 грн.), які вже були включені до податкових декларацій минулих періодів, а саме: у жовтні 2013 року, чим порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового кодекс України.
Відповідно до наданих позивачем пояснень та первинних документів, судом було встановлено, що з вказаним контрагентом позивач не мав господарських правовідносин у 2013 році, натомість, позивачу у липні 2013 року ТОВ "АВІС" (ІНП 321556326504) було виписані податкові накладні на загальну суму 1 493,13 грн. (у т.ч. ПДВ 248,86 грн.) у зв'язку з придбанням позивачем товарів господарчого призначення у ТОВ "АВІС", а саме: податкова накладна №108 на суму 863,81 грн. (сума ПДВ 143,97 грн.); податкова накладна №109 на суму 305,04 грн. (сума ПДВ 50,84 грн.); податкова накладна №369 на суму 324,28 грн. (сума ПДВ 54,05 грн.). Саме ці податкові накладні були відображені у декларації з ПДВ за липень 2013 року, та саме по цьому контрагенту - ТОВ "АВІС" - суми ПДВ були включені позивачем до податкового кредиту.
Враховуючи викладене, висновки перевіряючих щодо завищення задекларованих позивачем показників у рядку 10.1 декларації з ПДВ за липень 2013 року, внаслідок ненадання до перевірки неіснуючої, як виявилося, податкової накладної, але включеної до декларації з ПДВ за липень 2013 року, оскільки податкові накладні наявні та правомірно включені до податкової декларації, спростовуються наявними у справі доказами, а саме: копіями податковими накладними та податковою декларацією з ПДВ за липень 2013 року.
З урахуванням вищевикладеного, суд не погоджується з висновком відповідача про порушення позивачем вимог п. 183.1, п. 183.4 ст. 183, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Таким чином, відсутність факту порушення обов'язкової реєстрації позивача платником ПДВ з 01.01.2012 року, виключає можливість порушення позивачем визначених відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій за заниження податкових зобов'язань з ПДВ при відсутності такого заниження за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що відповідачем не доведено факту перевищення граничного обсягу оподаткованих операцій, за умовами чого позивач обов'язково повинен подати заяву про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Таким чином, суд приходить до висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року №2768/26-59-17-01 є протиправним та підлягає скасуванню.
Також, перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок було встановлено, що у період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року позивач нараховував та утримував єдиний внесок як фізична особа-підприємець, що здійснює діяльність на загальній системі оподаткування, та яка в діяльності не використовує праці інших осіб. Позивачем у 2012 році самостійно визначено суму, на яку нараховується єдиний внесок у розмірі 142 665,84 грн., тоді як за результатами перевірки встановлено, що така сума повинна складати 220 670,22 грн. У 2013 року позивачем самостійно визначено суму, на яку нараховується єдиний внесок у розмірі 40 205,00 грн., тоді як за результатами перевірки встановлено, що така сума повинна складати 177 997,68 грн. З огляду на викладене, за результатами перевірки позивачу визначено суми, на які нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%. (з урахуванням максимальної величини доходів, на яку нараховується єдиний внесок у відповідні періоди), перевіряючими було встановлено: заниження нарахованого єдиного внеску у 2012 році на загальну суму 26 067,52 грн., у 2013 році на загальну суму 47 814,06 грн.
При цьому, податковим органом не надано суду доказів правомірності такого донарахування, а саме: визначення зазначених сум, що стали підставою для такого донарахування.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства доходів і зборів в Україні від 09.09.2013 року за №455, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 19.09.2013 року №1622/24154 (надалі - Інструкція).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Приписами ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті. які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У силу п. 11 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI, базою нарахування єдиного внеску є для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
З наведеного, слідує, що база нарахування єдиного внеску прямо пов'язана та залежить від суми доходу отриманої від діяльності фізичної особи-підприємця.
У відповідності до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України, від 22.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, які відповідно підтверджують наявність зазначених фактів.
При цьому, відповідно до пп.2.1.2 п.2.1 розділу 2 акта перевірки, податковим органом підтверджено показники загального оподатковуваного доходу позивача, документально підтверджених витрат, пов'язаних з діяльністю, та чистого оподатковуваного доходу, а також, як наслідок, констатовано відсутність порушень у ведені податкового обліку вказаних показників (арк.6 акта перевірки).
Проте, вже на арк. 8 акта перевірки, в пп.2.5.2 п.2.5 розділу 2, податковий орган вказує на нібито наявні розбіжності в обліку позивача стосовно визначення суми, на яку нараховується єдиний внесок за 2012 рік та 2013 рік, в свою чергу, не наводячи будь-яких первинних документів чи показників податкового обліку, які б свідчили про наявність таких розбіжностей та зокрема підтверджували б наявність факту порушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В порушення наведених норм, податковим органом не надано суду доказів правомірності донарахування єдиного внеску за 2012-2013 року, а саме: визначення зазначених підстави збільшення бази нарахування єдиного внеску, що стали підставою для такого донарахування.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем не надано суду доказів правомірності винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2014 року № Ф-2493, остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Водночас, приписами ч.ч. 2 та 3 ст. 25 Закону №2464-VI визначено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
При цьому, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону №2464-VI).
Згідно п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску, зокрема, такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску (ч. 14 ст. 25 Закону №2464-VI).
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що штраф та пеня накладаються на платника єдиного внеску у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску.
Разом з тим, враховуючи встановлену судом необґрунтованості тверджень відповідача про донарахування позивачу єдиного внеску у розмірі 73 881,58 грн., згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2014 року № Ф-2493, щодо якої суд, як було зазначено вище, дійшов висновку про протиправність та скасування останньої, рішення № 2766/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2014 року, як похідне від розглянутого вище, також є протиправним та, як наслідок, таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.12.2014 року №2768/26-59-17-01.
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.12.2014 року № Ф-2493.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 2766/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2014 року.
5. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 487,20 грн. (чотирьохсот вісімдесяти семи грн. 20 копійок) з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 30.04.2015 |
Оприлюднено | 14.05.2015 |
Номер документу | 44095155 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Скочок Т.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні