Ухвала

від 09.07.2015 по справі 826/1221/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1221/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Савін І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, працівниками контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 по 31.12.2013, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013. В результаті чого складено акт від 05.12.2014 № 2196/17-01/НОМЕР_1.

Керуючись висновками акту перевірки, контролюючим органом застосовано наступні санкції:

- податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 №2768/26-59-17-01, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 228 601 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 57 150 грн 25 коп.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2014 № Ф-2493 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вимагає від позивача сплатити суми недоїмки зі спати єдиного внеску у сумі 73 881 грн 58 коп.;

- рішення № 2766/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2014 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у зв'язку з донарахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 73 881 грн 58 коп. до ФОП ОСОБА_2 застосовано штрафні санкції у розмірі 4 997 грн 46 коп.

Вважаючи порушенням своїх прав та інтересів з боку податкового органу та з метою їх відновлення ФОП ОСОБА_2 звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність факту порушення обов'язкової реєстрації позивача платником ПДВ з 01.01.2012, виключає можливість порушення позивачем визначених відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 та застосування штрафних (фінансових) санкцій за заниження податкових зобов'язань з ПДВ при відсутності такого заниження за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки податковим органом не надано суду доказів правомірності донарахування єдиного внеску за 2012-2013 роки, а саме: визначення зазначених підстави збільшення бази нарахування єдиного внеску, що стали підставою для такого донарахування, то вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2014 року № Ф-2493, є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, враховуючи встановлену судом необґрунтованість тверджень відповідача про донарахування позивачу єдиного внеску у розмірі 73 881 грн 58 коп., згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2014 № Ф-2493, щодо якої суд, як було зазначено вище, дійшов висновку про протиправність та скасування останньої, рішення № 2766/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2014, як похідне від розглянутого вище, також є протиправним та, як наслідок, таким, що підлягає скасуванню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

За приписами підпунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України слідує, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Підпунктом 183.10 статті 183 Податкового кодексу України визначено, що будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, вважається платником податку з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу, без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником податку на додану вартість.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції податковим органом не враховано, що відповідно до частини 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, а отже, суму передбачену підпунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України слід відраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, встановленого Указом, тобто, з моменту, коли платник податків припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування.

Наведене кореспондується з пунктом 18 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, відповідно до якого, особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Таким чином, враховуючи, що позивач з 01.01.2011 по 31.12.2011 перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснені ним господарські операції, у межах законодавчо визначеного граничного обсягу виручки, протягом цього часу не підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, а тому, не могли бути враховані у загальному обсязі оподаткованих операцій, оскільки, згідно з нормами п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України, у суму 300 000 грн входять лише ті суми від здійснення операцій з поставки товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (у даному випадку такі операції у межах 500 000 грн оподаткуванню не підлягали).

Відтак, обсяг операцій, які оподатковуються податком на додану вартість, за умови перевищення позивачем протягом останніх 12 календарних місяців 300 000 грн сукупно, визначається для позивача після 01.01.2012, тобто з часу переходу ним на загальну систему оподаткування.

Досліджуючи таке перевищення після 01.01.2012, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки, за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 позивач здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування.

Водночас, слід зауважити, що згідно висновків зазначеного акту перевірки, контролюючим органом не встановлено розбіжностей щодо загального оподаткованого доходу, документально підтверджених витрат, визначення сум чистого оподаткованого доходу, визначення сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.

Натомість, керуючись п. 187.1 ст. 187, п. 183.1, п. 183.4 ст. 183, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме у зв'язку з не підтвердженням сум податкового кредиту з ПДВ податковими накладними, не реєстрацію платником ПДВ, контролюючим органом донараховано ПДВ у сумі 228601 грн.

18 червня 2015 року в судовому засіданні, головний державний ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Стрельченко Я.В., який у свою чергу здійснював перевірку правильності нарахування та сплату податків та зборів ФОП ОСОБА_2 та за результатами чого, 05.12.2014 склав відповідний акт перевірки, зазначив, що у зв'язку з ненаданням суб'єктом підприємницької діяльності первинних документів (банківські виписки), не можливо було встановити з якого моменту останнім перевищено граничну суму, за настанням якої останній зобов'язаний був зареєструватись платником ПДВ, тому, до ФОП ОСОБА_2 застосовано відповідні штрафні (фінансові) санкції, у вигляді податкового повідомлення-рішення.

З метою з'ясування зазначених ревізор-інспектором обставин, судовою колегією витребувано від учасників судового процесу первинні документи, що стосуються господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 за 2012-2013 роки.

Однак, до судового засідання таких документів сторонами не надано, натомість, представником позивача подано супровідні листи, згідно яких ФОП ОСОБА_2 на запит від 04.11.2014 №7501/Гр/26-59-17-01-23 надано копії банківських виписок за 2011 рік - на 102 сторінках, за 2012 рік - на 142 сторінках, за 2013 рік - на 103 сторінках та оригінали видаткових накладних/актів, водночас, висловлено прохання, після перевірки оригінали документів повернути в повному обсязі позивачу. Дані первинні документи отримані відповідачем 18.11.2014 про, що свідчить відмітка на супровідному листі (а.с. 142) та, зокрема отримано і ревізор-інспектором Стрельченком Я.В. про, що свідчить його підпис на супровідному листі (а.с. 143).

Також, 09 липня 2015 року в судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не змогли надати пояснень щодо поданих представником позивача доказів направлення первинних документів до контролюючого органу для здійснення податкової перевірки та чому такі документи не надано до суду.

Відтак, за умов відсутності первинних документів, а також враховуючи приписи частини другої ст. 71 КАС України, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, судова колегія не приймає до уваги твердження відповідача щодо допущення порушень з боку позивача п. 187.1 ст. 187, п. 183.1, п. 183.4 ст. 183, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Що ж стосується достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (Закон №2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства доходів і зборів в Україні від 09.09.2013 року за №455, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 19.09.2013 року №1622/24154 (Інструкція).

Згідно положень п. 2 частини першої ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 1 п. 1 частини першої ст. 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

За приписами ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У силу п. 11 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно п. 2 частини першої ст. 7 Закону №2464-VI, базою нарахування єдиного внеску є для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Таким чином, з наведеного слідує, що база нарахування єдиного внеску прямо пов'язана та залежить від суми доходу отриманої від діяльності фізичної особи-підприємця.

У відповідності до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України, від 22.12.2010 № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, які відповідно підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим, як встановлено контролюючим органом у період з 01.01.2012 по 31.12.2013 позивач нараховував та утримував єдиний внесок як фізична особа-підприємець, що здійснює діяльність на загальній системі оподаткування, та яка в діяльності не використовує праці інших осіб. Позивачем у 2012 році самостійно визначено суму, на яку нараховується єдиний внесок у розмірі 142 665 грн 84 коп., тоді як за результатами перевірки встановлено, що така сума повинна складати 220 670 грн 22 коп., а у 2013 році позивачем самостійно визначено суму, на яку нараховується єдиний внесок у розмірі 40 205 грн, тоді як за результатами перевірки встановлено, що така сума повинна складати 177 997 грн 68 коп.

Таким чином, за результатами перевірки позивачу визначено суми, на які нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%. (з урахуванням максимальної величини доходів, на яку нараховується єдиний внесок у відповідні періоди), перевіряючими було встановлено: заниження нарахованого єдиного внеску у 2012 році на загальну суму 26 067 грн 52 коп., у 2013 році на загальну суму 47 814 грн 06 коп.

Однак, при цьому, податковим органом не надано суду доказів правомірності такого донарахування, а саме: визначення розрахунку зазначених сум, що стали підставою для такого донарахування.

Окрім того, відповідно до пп.2.1.2 п.2.1 розділу 2 акта перевірки, податковим органом підтверджено показники загального оподатковуваного доходу позивача, документально підтверджених витрат, пов'язаних з діяльністю, та чистого оподатковуваного доходу, а також, як наслідок, констатовано відсутність порушень у ведені податкового обліку вказаних показників (арк.6 акта перевірки).

Проте, вже на арк. 8 акта перевірки, в пп.2.5.2 п.2.5 розділу 2, податковий орган вказує на нібито наявні розбіжності в обліку позивача стосовно визначення суми, на яку нараховується єдиний внесок за 2012 рік та 2013 рік, в свою чергу, не наводячи будь-яких первинних документів чи показників податкового обліку, які б свідчили про наявність таких розбіжностей та зокрема підтверджували б наявність факту порушення.

Приймаючи до уваги наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення № 2766/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2014, як похідне від розглянутого вище, також є протиправним та, як наслідок, таким, що підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що прийняті контролюючим органом податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення є такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.