Постанова

від 12.05.2015 по справі 826/3347/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 травня 2015 року 14:40 № 826/3347/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «НВО САІК» до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «НТО Альтера» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2015 року № 0000382202,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ТОВ «НВО САІК» з позовом до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2015 року № 0000382202, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 133 537 грн. за основним платежем та на 33 384,25 грн. за штрафними санкціями.

Позивач в обґрунтування позову по суті зазначає, що висновки ДПІ, які покладені в основу оскаржуваного рішення, ґрунтуються на начебто безтоварності операцій з контрагентом та відсутності у зв'язку з цим об'єкту оподаткування та підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Між тим, як зазначає позивач, операції з поставки фактично виконані та документально оформлені належним чином складеними первинними документами, податковими накладними та іншими документами, які зазвичай супроводжують такого роду поставки, а відтак, як зазначає позивач, він мав всі правові підстави для формування спірних сум податкових вигод.

Представник третьої особи у судовому засіданні 22.04.2015 р. підтримав позов, зазначивши, що спірні операції фактично виконані та належним чином документально оформлені, а відтак як позивач так і третя особа мали всі підстави для відображення спірних операцій в бухгалтерському та податковому обліку. Представник третьої особи просив задовольнити позов.

У свою чергу, відповідач наполягав на законності та обґрунтованості висновків акту перевірки. Зазначив, що вважає спірне рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВО САІК» (код 39179530) з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ по відносинам з ТОВ «НТО Альтера» (код 38205150) за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 30.01.2015 р. № 48/26-57-22-03-10/3917930 (далі - Акт перевірки).

Товариство взято на податковий облік 15.04.2014 р. та є платником ПДВ згідно свідоцтва від 01.06.2015 р.

Позивач, згідно з даними Акту перевірки, орендує нежитлові приміщення площею 621,5 м.кв. (складські приміщення) за адресою: м. Київ, б-р. І.Лепсе, 4 корпус 47. Крім того, орендується офісне приміщення 52,7 м.кв.

Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за відносинами з контрагентом (третьою особою) на 133 537 грн.

В контексті наведеного під час перевірки встановлено укладання договору поставки № 31/7 від 31.07.2014 р. на поставку товару (обладнання) в найменуванні, кількості і ціні згідно з видатковими накладними. Оплата товару - через 90 робочих днів. Датою поставки вважається дата відвантаження зі складу постачальника.

Згідно видаткових накладних від 08.08.2014 р. № НТ-02263, від 05.08.2014 р. № НТ-02257, від 29.08.2014 р. № НТ-02389 на адресу позивача оформлено постачання: термоперетворювач по ціні 160,86 грн. з ПДВ 26,81 грн.; термоперетворювач по ціні 915,37 грн. з ПДВ 152,56 грн.; а також продукція: вимірювач-регулятор двоканальний, фотодатчики, перетворювач тиску, напівпровідникове трифазне управління вентилятор, комплект монтажний, антена на магнітній базі, генератор бензиновий інвертор, блок живлення, модем, стабілізатор та інша продукція виробничо-технічного призначення вартістю 129 079,60 грн. з ПДВ 21 513,27 грн. Крім того, оформлено видаткову накладну від 29.08.2014 р. № НТ-02383 на поставку: світлодіод індикатор, вимірювальний трансформатор струму, кріплення до стіни, клема, проблисковий маяк, фото датчик, стабілізатор, електрод та інша продукція виробничо-технічного призначення на загальну суму 165 676,63 грн. з ПДВ 27612,77 грн. Окрім цього, станом на 12.08.2014 р., 14.08.2014 р., 18.08.2014 р., 21.08.2014 р., 26.08.2014 р., 28.08.2014 р., 29.08.2014 р. оформлено видаткові накладні, зазначені на стор. 7 - 9 Акту перевірки на поставку аналогічної продукції виробничо-технічного призначення. Загалом оформлено поставку продукції на 801 225,60 грн. з ПДВ 133 537,50 грн.

Станом на дати оформлення видаткових накладних позивачу видано податкові накладні, перелік яких зазначено на стор. 5-8 Акту перевірки.

Оплата проведена у період 07.08.2014 р., 12.08.2014 р., 15.08.2014 р., 26.08.2014 р., 29.08.2014 р. на суму 48 349,32 грн. Станом на 31.08.2014 р. кредиторська заборгованість складала 775 793,50 грн.

Як зазначено в Акті перевірки, до перевірки надано ТТН відповідної нумерації від 28.08.2014 р., 29.08.2014 р., 28.08.2014 р., 28.08.2014 р. 14.08.2014 р., 29.08.2014 р., 29.08.2014 р., 29.08.2014 р., 29.08.2014 р. (т.1., а.с. 19). У графі «перевізник», як вказує ДПІ, зазначено ТОВ «НВО САІК», в графі «автомобіль» Hyundai Sonata АА4673МК, який належить ТОВ «Універсальна українська транспортна компанія».

Однак, як зазначає ДПІ, інформацію щодо автомобільного перевізника вантажу ТОВ «НВО САІК» до перевірки не надано . Таким чином, за висновком ДПІ, не встановлено фактичного перевізника товару.

Крім того, як зазначає ДПІ, в договорі зазначена адреса розвантаження товару (б-р Лепсе 4) не відповідає даним адреси в ТТН, а саме в графі пункт навантаження (б-р Лепсе 4, корпус 2), графа - пункт розвантаження (б-р Лепсе, 4, корпус 47), що на думку ДПІ свідчить про нереальність здійснення транспортування. Зазначається, що до перевірки не надавалося договору з ТОВ «Універсальна українська транспортна компанія».

Відносно контрагента зазначено, що згідно бази даних ІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «НТО Альтера» має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

У зв'язку з цим , як стверджує ДПІ, не підтверджено фактичне існування ТОВ «НТО Альтера», а отже не встановлено реальність здійснення господарських відносин з позивачем .

Надалі, не зазначаючи джерело отримання наступної інформації, ДПІ зазначає, що у зв'язку з тим, що у контрагента відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, то операції контрагента не є господарською діяльністю. Таким чином, як зазначає ДПІ, у контрагента не було підстав для податкового обліку спірних операцій.

Враховуючи викладене в Акті перевірки ДПІ приходить до висновку про порушення позивачем п. 44.1., п. 185.1., п. 188.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6., п. 201.6., п. 201.10 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на суму 133 537 грн. за серпень 2014 р.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки прийнято оскаржуване рішення.

Проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України, а саме:

- п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг), п/п. 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «продаж (реалізація) товарів»),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі п/п та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

- а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження даних обліку) та положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

У той же час, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому , вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Окрім того , вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права , обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки , що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

В даному випадку , як приходить до висновку суд, відповідач, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Доводи, покладені ДПІ в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваних рішень, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними , висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах , з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірного рішення.

У той же час, позивачем надано сукупність первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду операцій , які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод. Натомість, сукупність вказаних матеріальність підтверджує фактичне виконання спірних операцій.

Так, за відносинами з контрагентом фактичне виконання цих операцій підтверджується наявними у справі: договором поставки (т. 1., а.с. 54), видатковими накладними (т.1., а.с. 82 - 110), податковими накладними (т.1., а.с. 149 - 177), заявками на придбання товару, доданими до заяви третьої особи від 27.04.2015 р. № 27/01-04/15 про доручення доказів до справи. Проведення розрахунків підтверджується банківськими виписками, платіжними дорученнями (т.2., а.с. 9-25).

Відносно згаданих в Акті перевірки ТТН та сумнівів ДПІ щодо наявності у позивача відносин із власником транспорту, слід зазначити, що до матеріалів справи надано копію договору оренди зазначеного автомобіля від 01.07.2014 р. № 2/14, укладеного з ТОВ «Універсальна українська транспортна компанія» (т.1., а.с. 59) з актом передачі автомобіля від 01.07.2014 р. та актом наданих послуг від 29.08.2014 р. (т.1., а.с. 61).

Крім того, щодо забезпеченості позивача транспортними послугами надано також: копію договору на перевезення вантажів від 02.06.2014 р. № 17802, укладеного з ПП «Нічний експрес», надано договір № 2-ВП від 01.07.2014 р. (т.1., а.с. 56), укладений з ТОВ «Універсальна українська транспортна компанія» про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів позивача з додатком (т.1., а.с. 58) щодо вартості перевезень.

Стосовно перевезення продукції наведене підтверджується товарно-транспортними накладними та вантажними деклараціями (т.1., а.с. 228 - 250; т.2. а.с. 1 - 7).

Що стосується наявності у позивача складських ресурсів, то про наявність зазначених за адресою м. Київ, б-р. І.Лепсе, 4 корпус 47 вказується ДПІ в Акті перевірки та підтверджується матеріалами справи.

При цьому, стосовно зауважень ДПІ відносно адрес доставки у ТТН, слід зазначити, що договором (п.3.2.) поставка здійснюється на склад покупця, а згідно з п.3.3. договору (т.1., а.с. 54) датою поставки є дата відвантаження зі складу постачальника. Адреса складу постачальника у договорі не визначена, що спростовує наведене ДПІ в Акті перевірки, але, як зазначає ДПІ в Акті перевірки (загальні відомості про позивача, т.1., а.с. 13) та підтверджується матеріалами справи, складські приміщення позивача знаходяться за адресою: м. Київ, б-р. І.Лепсе, 4 корпус 47, що відповідає місцю розвантаження, зазначеному у ТТН. Відносно адреси відвантаження, яка зазначена в ТТН - м. Київ, б-р. Лепсе, 21 корпус 21, слід зазначити, що вказана адреса відповідає місцезнаходження нежилих приміщень, орендованих контрагентом за договором від 01.06.2012 р. № 2.

Таким чином, судом не вбачається будь-яких розбіжностей між фактичною адресою складу постачальника та відомостями щодо цієї адреси, зазначеними у ТТН.

Крім того, щодо подальшого руху продукції надано видаткові накладні по вихідним операціям, зокрема, як приклад, т.1., а.с. 127- 130. Згідно з довідкою позивача, наданою під час розгляду справи, торгова націнка за операціями з продажу у серпні 2014 року склала 3-5 % відсотків, що не спростовано відповідачем.

Відносно наявності у контрагента складських ресурсів надано договір оренди від 28.04.2012 р. № 13/4/12 з актами здачі-приймання зобов'язань щодо надання послуг з оренди та компенсації експлуатаційних витрат за період, що охоплює період виконання спірних операцій.

Крім того, відносно наявності у контрагента ресурсів та можливостей для здійснення господарської діяльності взагалі та, зокрема, спірних операцій, до матеріалів справи залучено копію фінансового звіту на 31.12.2014 р. (баланс), в якому відображено наявність у контрагента основних засобів вартістю 21,7 тис.грн., готової продукції на початок звітного періоду вартістю 629,1 тис.грн. та на кінець звітного періоду - 144,3 тис.грн., що в цілому вказує на ведення товариством звичайної господарської діяльності. З декларації контрагента з податку на прибуток за 2014 рік вбачається, що протягом звітного періоду товариство декларувало амортизацію, несло адміністративні витрати, витрати на збут, витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності, витрати на ремонт та поліпшення основних засобів, які за загальним правилом пов'язані із веденням звичайної господарської діяльності.

При цьому, із звітності контрагента за серпень 2014 р. вбачається: штатна чисельність працівників - 7 осіб, кількість осіб, яким нараховані виплати - 8 осіб, сума нарахованої заробітної плати склала 27746,10 грн.

Крім іншого слід додати, що до вищезгаданої заяви третьої особи від 27.04.2015 р. № 27/01-04/15 додано ТТН відносно придбання контрагентом продукції, яка постачалася позивачу. В контексті операцій з придбання контрагентом продукції з її подальшою поставкою покупцям до матеріалів справи надано угоди: від 28.07.2014 р. № 28/07 з ТОВ «Новабуд-Інвест», від 04.01.2013 р. № 04/01/13-4 з ТОВ «Електропостачзбут», від 06.06.2014 р. № 06/06-3 з ТОВ «Альтера Інж».

При цьому, разом із супровідним від 17.04.2015 р. (вх.. суду від 20.04.2015 р. № 32049/15) третьою особою надано, крім копій довіреностей позивача на отримання матеріальних цінностей, систематизовані первинні документи щодо придбання продукції контрагентом у третіх осіб та її подальшої реалізації позивачу, які у хронологічному порядку та в кореспонденції між собою послідовно відображають рух продукції, тобто її придбання та подальшого продажу.

До цього також надано копію договору оренди легкового автомобіля від 02.01.2013 р. № 1/13, укладеного з ТОВ «Універсальна українська транспортна компанія» (ТОВ «УУТК»), та акту за серпень 2014 р. до вказаного договору, а також договір від 24.05.2012 р. № 142-15, укладений контрагентом з ПП «Нічний експрес» на перевезення вантажів автомобільним транспортом з актом-реєстром до нього за період серпня 2014 року. Надано також договір від 01.08.2014 р. № 5-Вп, укладений між контрагентом та ТОВ «УУТК» на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Відносно оренди офісного приміщення з боку контрагента також надано копію договору від 24.04.2012 р. щодо використання приміщення за адресою м. Київ, вул. Феодори Пушиної 23/25 з первинними документами щодо прийняття приміщення та його використання.

З урахуванням наведеного та наявних первинних та інших документів, які супроводжували як власне діяльність позивача та його контрагента, так і власне спірні операції, у суду не виникає сумнівів щодо фактичного виконання спірних операцій.

Під час розгляду справи з боку ДПІ не доведено обсягів матеріальних та трудових ресурсів, які були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Слід додати, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платниками ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних як платником ПДВ є правомірною.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, чого в даному випадку і не доведено ДПІ, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»).

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання укладеного з контрагентом правочину недійсними з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості висновків акту перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене в сукупності , суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення. На відшкодуванні сплаченого судового збору позивач у позові не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.02.2015 року № 0000382202, яке прийнято ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін