Ухвала

від 07.04.2015 по справі 2а-4458/10/1770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 р. Справа № 15930/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Святецького В.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року у справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

СПД-ФО ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області, яким просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.09.2010 року № 0000101742/3, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності в розмірі 655005,00 грн., № 0000111742/3, яким йому визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2514156,30 грн., в тому числі 838052,10 грн. за основним платежем та 1676104,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000121742/3, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1366071,00 грн., в тому числі 908334,00 грн. за основним платежем та 457737,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року позов задоволено повністю.

Постанова мотивована тим, що СПД ОСОБА_2 в періоді, що перевірявся, мав право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98, оскільки не перевищував граничного розміру виручки у 500 тис. грн. за рік, встановлену цим Указом. Позивач здійснював заготівлю великої рогатої худоби та коней згідно з договорами доручення, укладеними з ТзОВ «Компанія «Зевс Лтд», і діяв не від свого імені, а від імені і за рахунок довірителя, придбаваючи велику рогату худобу та коней, за що отримував винагороду як повірений, яка і врахована до складу виручки від реалізації послуг по заготівлі, обсяг якої не перевищує зазначеної вище межі. При цьому, ТзОВ «Компанія «Зевс Лтд» було одночасно податковим агентом, оскільки доходи фізичним особам виплачувалися даним підприємством покупцем худоби. Також позивач не укладав з ТзОВ «Компанія «Зевс Лтд» жодних договорів комісії. Щодо господарських взаємовідносин в періоді, який перевірявся, з іншими контрагентами, а саме ТзОВ «Сарним'ясопром», ТзОВ «Рівненські торгівельні мережі», ТОВ «Прод-Той», ПП «Березнівський КГХ», податковий орган у акті перевірки зазначив, що по цих суб'єктах господарювання були направлені запити на проведення зустрічних перевірок з метою підтвердження факту здійснення господарських операцій та встановлення форми проведених розрахунків (готівкові чи безготівкові), а в разі надходження відповідей та встановлення розбіжностей буде проведена додаткова перевірка та складено акт. Однак відповідач не надав жодних відомостей про те, чи отримані відповіді на ці запити і чи встановлено під час перевірок контрагентів позивача розбіжності в даних бухгалтерського та фінансового обліку. В зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що не з'ясувавши у повному обсязі зазначених обставин, не перевіривши обсягів реалізації товарів із вказаними підприємствами та не отримавши підтверджуючих документів та відомостей зустрічних перевірок, податковий орган не мав права лише на підставі припущень приймати рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що між СПД-ФО ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія Зевс ЛТД» мали місце саме відносини комісії, а не доручення. До складу виручки, передбаченої ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 належать всі кошти, отримані позивачем від цього контрагента на виконання укладених між ними договорів комісії. В результаті цього позивачем було перевищено встановлений цим Указом граничний розмір виручки у 500 тис. грн. за рік, тому у нього виник обов'язок перейти на загальну систему оподаткування з наступного податкового періоду після перевищення цієї суми та сплачувати податкові зобов'язання, зокрема, з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також з податку на додану вартість. Також відповідач вважає, що СПД-ФО ОСОБА_2 був податковим агентом відносно фізичних осіб - здавачів худоби, і був зобов'язаний утримувати і перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб із сум, виплачених зазначеним особам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 19.01.2010 року до 08.02.2010 року працівники Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області провели планову документальну перевірку СПД-ФО ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року до 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт від 11.02.2010 року № 144-17-42/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: п. 7.1 ст. 7, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 13, абз. «б» п. 1 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 655005,93 грн.; пп. 4.3.36 п. 4.3 ст. 4, пп. пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, , пп. «а» п.19.2 ст. 19, пп. «а» пп. 20.3.1, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого не утримано та не перераховано до бюджету як податковим агентом податок з доходів фізичних осіб, виплачених громадянам за придбання м'ясопродукції, на загальну суму 838052,00 грн.; пп. 2.3.1 п.2. 3 ст. 2, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7, п. п. 9.3, 9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 908334,00 грн.

На підставі акту перевірки Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція Рівненської області прийняла податкові повідомлення-рішення від 22.02.2010 року № 0000101742/0, яким СПД-ФО ОСОБА_2 визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 655005,00 грн., № 0000111742/0, яким СПД-ФО ОСОБА_2 визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2514156,30 грн., в тому числі 838052,10 грн. за основним платежем та 1676104,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000121742/0, яким СПД-ФО ОСОБА_2 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1366071,00 грн., в тому числі 908334,00 грн. за основним платежем та 457737,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак його скарги були залишені без задоволення та за результатами процедури адміністративного оскарження були прийняті повідомлення-рішення від 10.09.2010 року № 0000101742/3, № 0000111742/3 та № 0000121742/3.

В оскаржуваній постанові суд першої інстанції зазначає, що всупереч вимогам ст. ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування» та п. 3.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 року № 253, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 року за № 567/5758, відповідач в податковому повідомленні-рішенні від 10.09.2010 року № 0000101742/3 зазначає самостійно винайдений податок (збір, обов'язковий платіж) « 5011010200, ЗДОЛБУНІВ М-Р ПІДПРИЄМ.ДІЯЛЬН.».

З цього приводу колегія суддів враховує, що у зазначеному податковому повідомленні-рішенні перед видом податку вказано код бюджетної класифікації 11010200, яким відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 27.12.2001 року № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції) позначається податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності, що узгоджується також із встановленими обставинами справи.

Тому, на думку колегії суддів, зазначення в даному податковому повідомленні-рішенні назви податку « 5011010200, ЗДОЛБУНІВ М-Р ПІДПРИЄМ.ДІЯЛЬН.» не свідчить про те, що відповідачем було визначене податкове зобов'язання з податку, не передбаченого законодавством з питань оподаткування.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Як встановив суд, в періоді, що перевірявся, СПД-ФО ОСОБА_2 перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності згідно з нормами Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та сплачував єдиний податок на підставі відповідних свідоцтв, що видавались на кожен календарний рік (2007, 2008 і 2009 роки).

У цьому періоді позивач, зокрема, здійснював заготівлю худоби від товаровиробників усіх форм власності для ТзОВ «Компанія Зевс ЛТД» на підставі укладених між ними договорів доручення від 01.04.2007 року та додаткової угоди до цього договору від 26.12.2007 року (у 2007 та 2008 роках) та від 02.01.2009 року № 12 - у 2009 році.

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно з ст. 1002 цього Кодексу повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно з ст. 5 зазначеного Указу платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, зокрема, у випадку перевищення граничної суми виручки 500 тис. грн. за рік.

Проаналізувавши зміст наведених норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кошти, отримані СПД-ФО ОСОБА_2 від ТзОВ «Компанія Зевс ЛТД» на виконання умов вказаних вище договорів доручення, не є його виручкою від реалізації продукції в розумінні положень зазначеного Указу.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що обсяг виручки позивача як платника єдиного податку, який здійснює свою діяльність як комерційний представник за договорами доручення, складається лише із сум винагороди, отриманої від довірителя.

При цьому, операції з передачі позивачем від продавців (сільськогосподарських товаровиробників, власників підсобних селянських господарств) до покупця (довірителя) худоби не є операціями з реалізації позивачем товару, внаслідок яких отримується виручка.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між СПД-ФО ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія Зевс ЛТД» мали місце саме відносини доручення, а не комісії, як стверджує відповідач, оскільки позивач при виконанні зазначених вище договорів діяв не від свого імені, а від імені довірителя. В чому і є основна і визначальна відмінність між договорами комісії і доручення.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, дана сума винагороди разом з доходами (виручкою) позивача від інших господарських операцій в періоді, що перевірявся, не перевищила визначеного зазначеним Указом граничного розміру 500 тис. грн.. за будь-який календарний рік, що перевірявся.

Таким чином, оскільки в періоді, що перевірявся, СПД-ФО ОСОБА_2 не перевищив встановлений Указом Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 граничний розмір виручки, який дозволяє суб'єкту господарювання застосовувати спрощену систему оподаткування, у нього не виник обов'язок переходити на загальну систему оподаткування та сплачувати податкові зобов'язання, зокрема, з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 7.1 ст. 7, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), ст. 13, абз. «б» п. 1 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян та пп. 2.3.1 п.2. 3 ст. 2, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7, п. п. 9.3, 9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) і заниження внаслідок цього податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності так і з податку на додану вартість, є безпідставними.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 цього Закону дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 2.1 ст. 2 даного Закону платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Відповідно до положень пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до ст. 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Проаналізувавши зміст наведених норм в їх сукупності і системному зв'язку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що СПД-ФО ОСОБА_2 не був податковим агентом відносно фізичних осіб - здавачів худоби, оскільки не вступав у господарські взаємовідносини з такими особами від власного імені, а діяв як повірений від імені, в інтересах та за кошти ТзОВ «Компанія Зевс ЛТД», яке в цьому випадку мало статус податкового агента і було зобов'язане утримувати і перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб із сум, виплачених зазначеним особам.

За таких обставин колегія суддів також вважає безпідставним висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 4.3.36 п. 4.3 ст. 4, пп. пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, , пп. «а» п.19.2 ст. 19, пп. «а» пп. 20.3.1, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме неутримання та неперерахування до бюджету як податковим агентом податку з доходів фізичних осіб, виплачених громадянам за придбання м'ясопродукції.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що відносно господарських взаємовідносин в періоді, який перевірявся, з іншими контрагентами, а саме ТзОВ «Сарним'ясопром», ТзОВ «Рівненські торгівельні мережі», ТОВ «Прод-Той», ПП «Березнівський КГХ», податковий орган у акті перевірки не вказав про будь-які порушення вимог податкового чи іншого законодавства, зазначивши лише, що по цих суб'єктах господарювання були направлені запити на проведення зустрічних перевірок з метою підтвердження факту здійснення господарських операцій та встановлення форми проведених розрахунків (готівкові чи безготівкові) і в разі надходження відповідей та встановленні розбіжностей буде проведена додаткова перевірка та складено акт.

Однак відповідач не надав жодних відомостей про те, чи отримані відповіді на ці запити і чи встановлено під час перевірок контрагентів позивача розбіжності в даних бухгалтерського та фінансового обліку.

В зв'язку з цим суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що не з'ясувавши у повному обсязі зазначених обставин, не перевіривши обсягів реалізації товарів із вказаними підприємствами та не отримавши підтверджуючих документів та відомостей зустрічних перевірок, податковий орган не мав права лише на підставі припущень приймати рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач також не наводить будь-яких доводів в чому полягає безпідставність чи необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року у справі № 2а-4458/10/1770 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді В.В. Святецький

Н.М. Судова-Хомюк

Ухвала складена в повному обсязі 10.04.2015 року