Рішення

від 27.04.2015 по справі 910/7288/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/7288/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгарант» до 1. Приватного підприємства «Сектор» 2. Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада» 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Бенефіт Брок» провизнання договору недійсним Головуючий суддя Босий В.П.

Судді Літвінова М.Є.

Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача:Крупський В.В. від відповідача 1:не з'явився від відповідача 2:не з'явився від відповідача 3:не з'явився

Обставини справи:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа №910/7288/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгарант» (надалі - ТОВ «Інвестгарант») до Приватного підприємства «Сектор» (надалі - ПП «Сектор») та Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада» (надалі - ЗАТ «АСК «Рокада») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012 р., укладений між ПП «Сектор», ТОВ «Бенефіт Брок» та ЗАТ «АСК «Рокада», не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому є фіктивним правочином, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2014 р. у справі №910/7288/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 р. скасовано, а справу №910/7288/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/1149 від 26.11.2014 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/7288/14 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2014 р. справу прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 15.12.2014 р., залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Бенефіт Брок» (надалі - ТОВ «Бенефіт Брок») в якості відповідача 3.

Розгляд справи неодноразово відкладався з незалежних від суду обставин.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2015 р. розгляд справи відкладено на 27.04.2015 р. у зв'язку щ неявкою представників позивачів та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду виконав, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідачі були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2012 р. між ПП «Сектор» (продавець), ТОВ «Бенефіт Брок» (повірений на підставі договору доручення №БД-091112-ЗІО від 09.11.2012 р.) та ЗАТ «АСК «Рокада» (покупець) було укладено договір купівлі продажу цінних паперів №БД-091112-3Ю/БВ-1 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору покупець приймає та оплачує, а продавець передає такі цінні папери у власність покупця на умовах договору: емітент ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство»; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5 006 060 шт.; вартість ЦП - 41 300 000,00 грн.

За змістом п. 2.1 Договору покупець повинен сплатити продавцю загальну вартість договору згідно п. 1.2 договору шляхом безготівкового переказу з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця у строк до 30.12.2012 р., з призначенням платежу: «Сплата за акції прості іменні, згідно договору купівлі продажу ЦП №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012 р. без ПДВ».

Згідно з п. 3.3 Договору право власності на ЦП переходить від продавця до покупця з моменту зарахування на його особистий рахунок в ЦП у зберігача та підтверджується випискою з рахунку в цінних паперах.

Відповідно до п. 3.4 Договору передача ЦП від продавця до покупця посвідчується складанням акту-прийому-передачі ЦП, який підписують повноважні представники сторін.

На виконання умов Договору, ЗАТ «АСК «Рокада» прийняло, а ПП «Сектор» передало у власність відповідача 2 наступні цінні папери: емітент ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство»; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5 006 060 шт.; вартість ЦП - 41 300 000,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі ЦП по Договору від 07.12.2012 р.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами Договору застави.

Як на підставу недійсності Договору позивач вказує на те, що він є фіктивним, тобто не спрямованим на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, і таким, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 216 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Господарського кодексу України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору ЗАТ «АСК «Рокада» прийняло, а ПП «Сектор» передало у власність відповідача 2 наступні цінні папери: емітент ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство»; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5 006 060 шт.; вартість ЦП - 41 300 000,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі ЦП по Договору від 07.12.2012 р.

За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України «Про депозитарну систему України» підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

Листом №07-117 від 09.01.2015 р. депозитарна установа ПП «Сектор» - Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» на виконання вимог ухвал суду про витребування додаткових доказів надало інформацію, що станом на момент укладення Договору цінні папери емітента ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство» на рахунку у цінних паперах ПП «Сектор» не обліковувалися.

В той же час, відповідно до п. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається із виписки з рахунка у цінних паперах ПП «Сектор» станом на 07.12.2012 р. (момент підписання сторонами акту прийому-передачі ЦП по Договору), у відповідача на рахунку 1 були наявні цінні папери, емітентом яких є ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство», у кількості 5 006 060 штук.

Тобто, станом на момент передання спірних цінних паперів на користь ЗАТ «АСК «Рокада», власником таких цінних паперів був саме відповідач 1, що узгоджується з приписами ст.ст. 656, 658 Цивільного кодексу України.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 3 п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину . Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.

За змістом п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему України» списання цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами) - зменшення кількості цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами) певного випуску на рахунку у цінних паперах власника такого рахунка, що супроводжується виведенням (вилученням) визначеної кількості депозитарних активів за цим випуском у професійного учасника депозитарної системи або Національного банку України.

Відповідно до п. 3 глави 2 розділу 3 Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №735 від 23.04.2013 р. (надалі - «Положення»), для виконання функцій щодо депозитарного обліку цінних паперів, обслуговування обігу цінних паперів та корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах Центральний депозитарій та депозитарні установи здійснюють такі депозитарні операції: адміністративні операції; облікові операції; інформаційні операції.

Згідно з п. 5 глави 2 розділу 3 Положення облікові операції - депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу. До облікових операцій Центрального депозитарію, депозитарних установ належать операції зарахування, списання, переказу.

Пунктом 10 глави 2 розділу 3 Положення визначено, що депозитарні операції (крім депозитарної операції з відкриття рахунку в цінних паперах) виконуються Центральним депозитарієм, депозитарною установою не пізніше трьох робочих днів з дати прийняття розпорядження та/або документів, що є підставою для здійснення цих операцій, якщо у розпорядженні або у відповідному договорі (депозитарному договорі, договорі про обслуговування випуску цінних паперів, договорі про кореспондентські відносини, договорі про обслуговування рахунку в цінних паперах, договорі про обслуговування Розрахункового центру, договорі про обслуговування клірингової установи) не встановлений інший (пізніший) строк його виконання.

Матеріалами справи підтверджується, що 07.12.2012 р. ПП «Сектор» подало до Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» розпорядження №1/Сектор про списання на підставі Договору наступних цінних паперів: емітент ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство»; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5 006 060 шт. з метою передання їх на користь ЗАТ «АСК «Рокада».

При цьому, вказані цінні папери у кількості 5 006 060 були списані з рахунку відповідача 1 на підставі його розпорядження 07.12.2012 р., що підтверджується випискою з рахунка у цінних паперах ПП «Сектор» станом на 07.12.2012 р.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що ПП «Сектор» були вчинені всі передбачені приписами Закону України «Про депозитарну систему України» та Положення дії, спрямовані на передання цінних паперів, які є предметом Договору, у власність ЗАТ «АСК «Рокада».

В матеріалах справи відсутня витребувана судом інформація стосовно зарахування цінних паперів, емітентом яких є ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство», у кількості 5 006 060 штук, на рахунок ЗАТ «АСК «Рокада» у зв'язку з незалежними від суду обставинами (невиконання вимог ухвал суду).

Більш того, навіть за відсутності інформації про зарахування спірних цінних паперів на рахунок відповідача 2, матеріалами справи підтверджується факт вчинення стороною правочину (ПП «Сектор») дій, спрямованих на виконання умов Договору та настання реальних правових результатів (передання майна на користь ЗАТ «АСК «Рокада»), що виключає можливість визнання спірного Договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності умислу всіх сторін Договору на укладення такого правочину без створення реальних правових наслідків.

Суд відзначає, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин та не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові ТОВ «Інвестгарант» правових підстав необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгарант» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.05.2015 р.

Головуючий суддя В.П. Босий

Судді М.Є. Літвінова

О.М. Спичак