Рішення

від 16.04.2015 по справі 911/903/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа № 911/903/15

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровська набережна 26",

02132, м. Київ, Дарницький р-н, Дніпровська набережна, буд. 26

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

АДРЕСА_2

про стягнення 136 841,94 грн.

за участю представників:

позивача - Коваль О.С. (договір від 19.02.2015 № 19/02/15);

відповідача - не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровська набережна 26" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 153 345,39 грн., з яких: 26 240,00 грн. - основний борг, 16 973,55 грн. - пеня, 2 253,92 грн. - 3% річних, 17 637,92 грн. - інфляційні втрати, 90 240,00 грн. - неустойка.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договорами оренди нежитлових приміщень від 01.01.2013 № 02-13ДН та від 01.07.2013 № 07-13ДН.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.03.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 6730/15 від 24.03.2015) позивачем подано до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 10.03.2015.

У судове засідання 24.03.2015 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, розгляд справи відкладено на 07.07.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 7391/15 від 01.04.2015) позивачем подано письмові пояснення.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 7735/15 від 06.04.2015) позивачем подано додаткові докази.

У судове засідання 07.04.2015 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, розгляд справи відкладено на 16.04.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8543/15 від 15.04.2015) позивачем подано додаткові докази.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8528/15 від 16.04.2015) позивачем подано додаткові докази.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8707/15 від 16.04.2015) позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у частині стягнення пені.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву про зменшення розміру позовних вимог підписано уповноваженою на це особою - Коваль О.С. (договір від 19.02.2015 № 19/02/15), зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову, відповідно до розміру якої буде вирішуватися спір - 136 841,94 грн., з яких: 26 240,00 грн. - основний борг, 470,10 грн. - пеня, 2 253,92 грн. - 3% річних, 17 637,92 грн. - інфляційні втрати, 90 240,00 грн. - неустойка.

Підстави для припинення провадження у справі, у частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні, з урахуванням абзацу 2 пункту 7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення".

У судовому засіданні 16.04.2015 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу місцезнаходження відповідача та повернуті Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" до господарського суду з підстав - за зазначеною адресою не проживає та інші причини, що не дали змоги виконати.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до підпункту 3.9.1. пункту 3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою і повернуто, зокрема, з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.04.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровська набережна 26" (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар) укладеного договори оренди нежитлових приміщень від 01.01.2013 № 02-13ДН (далі - Договір 1) та від 01.07.2013 № 07-13ДН (далі - Договір 2).

Відповідно до пункту 1.1. Договору 1, орендодавець передає, а орендар приймає у платне тимчасове використання на умовах оренди, приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16,0 м. кв. (далі - приміщення).

Термін оренди приміщення складає 1 рік з дати підписання договору (пункт 4.1. Договору 1).

Згідно з пунктом 2.1. Договору 1, орендна плата за місяць складає 800,00 грн. і сплачується з дати підписання договору.

Відповідно до пункту 2.2. Договору 1, оплата оренди здійснюється орендарем щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця, до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з пунктом 4.3. Договору 1, якщо жодна сторона за три місяці до закінчення даного договору письмово не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на 1 рік.

Згідно з частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

На виконання умов Договору 1, позивач передав відповідачу у задовільному стані підвальне приміщення, загальною площею 16,0 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення в оренду від 01.01.2013.

Відповідно до пункту 1.1. Договору 2, орендодавець передає, а орендар приймає у платне тимчасове використання на умовах оренди, приміщення з окремим виходом, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 64,0 м. кв. (далі - приміщення).

Термін оренди приміщення складає 12 місяців з дати підписання договору (пункт 4.1. Договору 2).

Згідно з пунктом 2.1. Договору 2, орендна плата за місяць складає 5 760,00 грн. і сплачується з дати підписання договору.

Відповідно до пункту 2.2. Договору 2, оплата оренди здійснюється орендарем щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця, до 15 числа поточного місяця.

Згідно з пунктом 4.3. Договору 2, термін дії цього договору автоматично може бути продовжений, якщо ні одна із сторін не повідомляє про закінчення терміну дії договору письмово іншу сторону не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії договору.

На виконання умов Договору 2, позивач передав відповідачу у задовільному стані приміщення загальною площею 64,0 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення в оренду від 01.07.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі № 911/1499/14 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровська набережна 26" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договорів, повернення приміщень та стягнення 42 277,90 грн., договори оренди нежитлових приміщень від 01.01.2013 № 02-13ДН та від 01.07.2013 № 07-13ДН розірвано, відповідача виселено зі спірних приміщень та стягнуто орендну плату за період з січня 2013 року по січень 2014 року у розмірі 39 926,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За твердження позовної заяви, відповідач рішення господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі № 911/1499/14 не виконав, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду про стягнення орендної плати за період з 01.02.2014 по 31.05.2014.

Договір за правовою природою є договором найму (оренди). Згідно з частиною 1 статті 759, частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача з орендної плати за договорами оренди з 01.02.2014 до 31.05.2014 становить 26 240,00 грн.

На підтвердження наявності заборгованості, до матеріалів справи надано довідку з банківської установи - Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", в якій відкрито поточний рахунок позивача, що засвідчена підписом уповноваженої особи банку та скріплена відбитком його печатки, за спірний період правовідносин позивача з відповідачем, відповідно до якої судом встановлено відсутність надходжень коштів від відповідача до позивача.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати у розмірі 26 240,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, на підставі пунктів 7.1. Договору 1 та Договору 2, заявляє до стягнення з відповідача штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, складає 470,10 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зважаючи на викладені положення чинного законодавства та за результатами аналізу положень пунктів 7.1. Договору 1 та Договору 2, суд дійшов висновку, що санкція, що погоджена сторонами у договорах, за своєю правовою природою є пенею.

З огляду на вимоги законодавства, умови договорів та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку пені, що наданий позивачем, у розмірі 470,10 грн. та встановлено, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю у заявленому розмірі.

Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 2 253,92 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17 637,92 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат і з'ясував, що інфляційні втрати розраховані вірно, відтак, підлягають задоволенню повністю, у розмірі 17 637,92 грн., а 3 % річних нараховано надмірно, у зв'язку з чим, вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 002,14 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з повернення спірних приміщень, позивач заявляє вимогу про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення за період з 01.06.2014 до 30.11.2014 за Договором 1, у розмірі 9 600,00 грн. та за період з 01.06.2014 до 31.12.2014 за Договором 2, у розмірі 80 640,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду у справі № 911/1499/14 видано накази від 27.06.2014 із зазначенням набрання рішенням законної сили - 21.06.2014.

Відповідно до наявних у матеріалах справи актів прийому-передачі приміщення, відповідачем повернуто спірні приміщення: за Договором 1 - 21.11.2014, за Договором 2 - 22.12.2014.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочки.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Позивачем заявлено неустойку за користування майном за час прострочення за період з 01.06.2014 до 30.11.2014, за Договором 1 та за період з 01.06.2014 до 31.12.2014, за Договором 2.

За результатами розгляду матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно нараховано неустойку за Договором 1 з 01.06.2014, так як лише 21.06.2014 рішення господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі № 911/1499/14 набрало законної сили та до 30.11.2014, так як 21.11.2014 приміщення повернуто згідно з актом прийому-передачі.

У зв'язку з чим, правильний період нарахування неустойки за Договором 1 - з 21.06.2014 до 20.11.2014.

Також, позивачем безпідставно нараховано неустойку за Договором 2 з 01.06.2014, так як лише 21.06.2014 рішення господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі № 911/1499/14 набрало законної сили та до 31.12.2014, так як 22.12.2014 приміщення повернуто згідно з актом прийому-передачі.

У зв'язку з чим, правильний період нарахування неустойки за Договором 2 - з 21.06.2014 до 21.12.2014.

Суд зазначає, що нарахування позивачем неустойки за день, в який відбулось фактичне виселення відповідача, неправомірне, оскільки цей день не є днем користування майном, на який нараховується неустойка, передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати підлягає частковому задоволенню у розмірі 77 243,86 грн.

При вирішенні питання про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, судом враховано правову позицію, що викладена у підпункті 5.4. пункту 5. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 № 12.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, за результатами оцінки доказів, що наявні в матеріалах справи та встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу у розмірі 26 240,00 грн., пені у розмірі 470,10 грн., інфляційних втрат у розмірі 17 637,92 грн., 3 % річних у розмірі 2002,14 грн. та 77 243,86 грн. неустойки. У задоволенні решти позову відмовити.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 200,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

При розгляді питання щодо віднесення вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката у судові витрати у даній справі, судом враховано пункт 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, а у разі неподання відповідних документів - у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, судові витрати у розмірі 3 200,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до адвоката Коваль О.С. (свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю від 20.08.2012 № 713). На підтвердження цих витрат, позивачем надано договір про надання правової допомоги від 19.02.2015 № 19/02/15, додаткові угоди від 19.02.2015 № 1, від 23.03.2015 № 2, від 14.04.2015 № 3, платіжні доручення від 04.03.2015 № 2 на суму 2 900,00 грн., від 02.04.2015 № 1 на суму 700,00 грн., від 16.04.2015 № 1 на суму 500,00 грн., акти здавання-приймання наданих послуг від 19.02.2015, від 24.03.2015, від 24.03.2015, від 15.04.2015. Згідно з протоколами судових засідань, адвокат Коваль О.С. брала участь у судових засіданнях.

Оскільки внесення вищевказаних витрат до складу судових передбачено законом, надання послуг адвокатом та оплата їх позивачем підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про включення витрат позивача на оплату послуг адвоката до складу судових витрат у даній справі.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, при частковому задоволенні позову, покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених вимог, відтак, відшкодування витрат позивача на оплату послуг адвоката покладається на відповідача у розмірі 2 471,88 грн.

Відповідно до нової ціни позову, у розмірі 136 841,94 грн., у зв'язку з її зменшенням, що прийнято господарським судом, розмір судового збору складає 2 736,84 грн., оскільки згідно з Законом України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі, що виражається у відсотковому співвідношенні до ціни позову та не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

З наявного у матеріалах справи оригіналів платіжних доручень від 05.03.2015 № 1, від 27.02.2015 № 3 вбачається, що судовий збір сплачено позивачем у розмірі 3 066,91 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вказану правову позицію викладено у підпункті 5.2. пункту 5. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно з платіжними дорученнями від 05.03.2015 № 1, від 27.02.2015 № 3 підлягає частковому поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 330,07 грн.

Решта судового збору, відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України та витрати на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровська набережна 26" (02132, м. Київ, Дарницький р-н, Дніпровська набережна, буд. 26, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36825569) 26 240 (двадцять шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. основної заборгованості, 470 (чотириста сімдесят) грн. 10 коп. пені, 2 002 (дві тисячи дві) грн. 14 коп. 3 % річних, 17637 (сімнадцять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 92 коп. інфляційних втрат, 77 243 (сімдесят сім тисяч двісті сорок три) грн. 86 коп. неустойки, 2 890 (дві тисячи вісімсот дев'яносто) грн. 20 коп. витрат з оплати послуг адвоката та 2 471 (дві тисячи чотириста сімдесят одна) грн. 88 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровська набережна 26" (02132, м. Київ, Дарницький р-н, Дніпровська набережна, буд. 26, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36825569) з Державного бюджету України 330 (триста тридцять) грн. 07 коп. судового збору, що зайво сплачений згідно з платіжним дорученням від 05.03.2015 № 1.згідно з платіжним дорученням від 05.03.2015 № 1.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 21.04.2015.

Суддя С.О. Саванчук