Рішення

від 06.05.2015 по справі 912/993/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2015 рокуСправа № 912/993/15-г Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/993/15-г

за позовом: фермерського господарства "Веста-Люкс", Кіровоградська область, Компаніївський район, смт. Компаніївка

до: приватної комерційної фірми "Антіс-А", м. Кіровоград

про стягнення 19 296,80 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Краснощоков Є.В., додаткова угода до договору № 11/15 про надання правової допомоги від 20.02.2015 року;

від відповідача - участі не брали.

Фермерське господарство "Веста - Люкс" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 17.03.2015 р. про стягнення з приватної комерційної фірми "Антіс-А" заборгованості в сумі 19 296,80 грн., з яких: 11 408,44 грн. основана заборгованість, 1 434,96 грн. річних, 6 453,40 грн. інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судового збору.

Позов мотивовано неналежним виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними на суму 11 408,44 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у призначене судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У відзиві на позовну заяву від 02.04.2015 р. № 256 проти позову заперечив, зазначив, що, видаткові накладні на які посилається позивач в позовній заяві не в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не підтверджують факт здійснення господарської операції, відповідач не може ані підтвердити, ані спростувати належними засобами доказування факт одержання товару від фермерського господарства "Веста - Люкс", а тому подані докази не можуть розцінюватись належним доказом передачі товару в натурі та прийняття його відповідачем, відповідач не видавав жодному своєму співробітнику довіреностей на одержання цінностей від позивача.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між фермерським господарством "Веста-Люкс" (далі по тексту ФГ "Веста - Люкс"), як постачальником та приватної комерційної фірмою "Антіс-А" (далі по тексту ПКФ "Антіс - А", як одержувачем протягом 2011-2014 року існували господарські відносини по поставці яєць перепелиних.

Згідно поданих сторонами видаткових накладних в 2011 році позивач відвантажив відповідачу, а останній прийняв товар в 2011 році на суму 37 168,00 грн., в 2012 році на суму 70 205,04 грн., в 2013 році на суму 82 686,24 грн., в 2014 році на суму 13 608 грн., що підтверджується як копіями видаткових накладних, оригінали яких досліджені в судовому засіданні, які представлені позивачем (т.1, а.с. 13-22, 60-67, 73-82), так і копіями видаткових накладних, що представлені відповідачем (т.1,а.с. 200-226, т.2 а.с.1-12).

При цьому слід зазначити, що суд не приймає як доказ отримання відповідачем товару видаткову накладну №РН-0000031 від 05.04.2011 р., оскільки вона не містить відбитки печатки підприємства або посилання на довіреність на особу, яка підписала дану видаткову накладну, накладна не містить відомостей щодо посади та приз віща особи, яка підписала документ (т.1, а.с.62).

Згідно поданих сторонами платіжних доручень та виписок з банківських рахунків відповідач здійснив оплату за поставлений товар в 2011 році в розмірі 27 150,73 грн., в 2012 році в розмірі 58 900,00 грн., в 2013 році в розмірі 69 000,00 грн., в 2014 році в розмірі 36 000,00 грн., в 2015 році в розмірі 2 000,00 грн. (т.1, а.с. 23-30, 68-72, 83-89, 108-199).

Таким чином залишок заборгованості відповідача за поставлений товар складає 10 616,55 грн.

Аналізуючи правову природу спірних правовідносин, судом встановлено, що вони виникли між сторонами з приводу поставки та оплати товару, а тому ці відносини регулюються загальними положеннями про зобов'язання, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України, главою 54 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, між сторонами, у спрощений спосіб (шляхом прийняття до виконання та складання видаткових накладних), укладено договір поставки товару.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач виконав свої зобов'язання і відвантажив відповідачу товар (яйця перепелині) за період з 2011-2014 років на загальну суму 203 667,28 грн.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 та п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити вартість отриманого товару з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Однак, відповідач порушив умови чинного законодавства України, і своєчасно та у повному обсязі не оплатив вартість отриманого товару, сплатив заборгованість лише частково в розмірі 193 050,73 грн., відтак на даний час заборгованість відповідача за поставлений товар складає 10 616,55 грн.

У відзиві відповідач зазначає, що надані копії первинних бухгалтерських документів не відповідають вимогам, що ставляться до таких документів Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку". Зокрема, статтею 9 Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В силу п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідач вказує, що залучені позивачем документи не відповідають зазначеним критеріям та імперативним вимогам чинного законодавства, а відтак не можуть бути визнані належним та достатнім доказом у справі. Зокрема, у видатковій накладній № РН-0000011 від 18.01.2013 р., РН-0000015 від 24.01.2013 р., РН-0000020 від 31.01.2013 р., РН-0000027 від 14.02.2013 р., РН-0000030 від 22.02.2013 р., РН-0000033 від 28.02.2013 р., РН-0000037 від 07.03.2013 р., РН-0000041 від 14.03.2013 р., РН-0000045 від 21.03.2013 р., РН-0000050 від 27.03.2013 р., РН-0000055 від 05.04.2013 р., РН-0000061 від 17.04.2013 р., РН-0000065 від 24.04.2013 р., РН-0000077 від 23.05.2013 р., РН-0000081 від 30.05.2013 р., РН-0000095 від 25.06.2013 р., РН-0000098 від 04.07.2013 р., РН-0000105 від 17.07.2013 р., РН-0000111 від 30.07.2013 р., РН-0000115 від 08.08.2013 р., РН-0000119 від 19.08.2013 р., РН-0000129 від 05.09.2013 р., РН-0000011 від 18.01.2013 р., РН-0000138 від 28.09.2013 р., РН-0000149 від 09.10.2013 р., РН-0000153 від 21.10.2013 р., РН-0000160 від 31.10.2013 р., РН-0000167 від 12.11.2013 р., РН-0000172 від 28.11.2013 р., РН-0000181 від 12.12.2013 р., РН-00000186 від 23.12.2013 р. та РН-0000042 від 26.03.2013 р. не зазначено місце складення; у видатковій накладній № РН-0000030 від 22.02.2013 р. відсутня печатка покупця, у видатковій накладній № РН-0000011 від 18.01.2013 р., РН-0000015 від 24.01.2013 р., РН-0000020 від 31.01.2013 р., РН-0000027 від 14.02.2013 р., РН-0000030 від 22.02.2013 р., РН-0000033 від 28.02.2013 р., РН-0000037 від 07.03.2013 р., РН-0000041 від 14.03.2013 р., РН-0000045 від 21.03.2013 р., РН-0000050 від 27.03.2013 р., РН-0000055 від 05.04.2013 р., РН-0000061 від 17.04.2013 р., РН-0000065 від 24.04.2013 р., РН-0000077 від 23.05.2013 р., РН-0000081 від 30.05.2013 р., РН-0000095 від 25.06.2013 р., РН-0000098 від 04.07.2013 р., РН-00000105 від 17.07.2013 р., РН-0000111 від 30.07.2013 р., РН-0000115 від 08.08.2013 р., РН-00000119 від 19.08.2013 р., РН-00000129 від 05.09.2013 р., РН-00000138 від 28.09.2013 р., РН-00000149 від 09.10.2013 р., РН-00000153 від 21.10.2013 р., РН-0000160 від 31.10.2013 р., РН-0000149 від 09.10.2013 р., РН-0000153 від 21.10.2013 р., РН-0000160 від 31.10.2013 р., РН-0000167 від 12.11.2013 р., РН-0000172 від 28.11.2013 р., РН-0000181 від 12.12.2013 р., РН-0000186 від 23.12.2013 р., РН-0000008 від 17.01.2014 р., РН-0000012 від 27.01.2014 р., РН-0000017 від 07.02.2014 р., РН-0000028 від 28.02.2014 р., РН-0000042 від 26.03.2014 р., РН-0000059 від 24.04.2014 р. та РН-0000072 від 21.05.2014 р. не зазначено відомостей про посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця.

Передача товарно - матеріальних цінностей за наданими позивачем накладними не оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства: в матеріалах справи відсутні довіреності ПКФ "Антіс-А" на отримання товарно-матеріальних цінностей, а тому встановити особу, яка отримувала їх та ідентифікувати цю особу об'єктивно неможливо.

В свою чергу, відповідач не надав пояснення щодо обставин, за яких проставлено відбиток його печатки на видаткових накладних. Доказів втрати печатки або звернення до відповідних органів про її втрату відповідачем не надано.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" не містить норм, що вказували б на юридичну нікчемність таких документів внаслідок недостовірності відомостей, їх неточності чи неповноти, а так само відсутності певних реквізитів в таких документах.

Відповідно до пункту 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, проставленого на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ПКФ "Антіс-А".

Крім того, відповідно до статті 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно зі статтею 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Відтак, господарський суд вважає, що наявність печатки на видаткових накладних в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відтак видаткові накладні є доказом отримання позивачем товару.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що товарно-матеріальні цінності були отримані відповідачем за вищевказаними видатковими накладними без зауважень і вказані господарські операції відображені в податковому обліку відповідача, про що свідчить інформація Компаніївського відділення Долинської ОДПІ за вих. 389 від 10.04.2015 р. (т. 1, а.с.92).

Факт існування заборгованості підтверджується актом звірки розрахунків сторін на 22.08.2014 р., підписаний керівниками ФГ "Веста-Люкс" Медведєвим А.А. та керівником ПКФ "Антіс-А" Адамович О.О. (т. 1, а.с. 12).

Крім того, відповідач на виконання вимог ухвали суду подав до суду як копії платіжних документів, що підтверджують оплату за отриманий товар, так і копії видаткових накладних, які підтверджують отримання ним товару (т. 1, а.с. 108-226, т. 2, а.с. 1-12).

При цьому посилання відповідача на недоліки у видаткових накладних не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову з огляду на те, що недоліки у видаткових накладних не спростовують факт отримання відповідачем товару.

Крім того, матеріали справи підтверджено факт часткової значної оплати за поставлений товар відповідачу, який був отриманий ним, що свідчить про те, що товарно-матеріальні цінності приймались без заперечень з боку відповідача.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 10 616,55 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 453,40 грн. інфляційних втрат та 1 434,96 грн. 3% річних за порушення зобов'язання згідно наданого розрахунку.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, розглянувши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 1 434,96 грн. суд доходить висновку про допущення позивачем помилки при його здійсненні, тому судом було здійснено перерахунок 3 % річних заявлених позивачем до стягнення, за наслідком здійснення якого сума 3 % річних склала 1 397,10 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 1 397,10 грн.

Крім того, розглянувши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у розмірі 6 453,40 грн. суд також дійшов висновку про допущення позивачем помилки при його здійсненні, тому судом було здійснено перерахунок інфляційних витрат заявлених позивачем до стягнення, за наслідком здійснення якого сума інфляційних витрат склала 5 773,53 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні витрати у розмірі 5 773,53 грн.

Позивач згідно клопотання від 29.04.2015 також просить відшкодувати витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3550,00 грн. (т. 2, а.с. 15).

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Як зазначено в пункті 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Фактичне надання послуг адвоката та понесення позивачем витрат на їх оплату в розмірі 3550,00 грн. у даній справі підтверджено наступними документами: договором про надання правової допомоги № 11/15 від 20.02.2015, що підписаний між позивачем та адвокатським об'єднанням "РАДА" (т. 2, а.с. 16-19); додатковою угодою до договору № 11/15 про надання правової допомоги від 20.02.2015 р. (т. 1, а.с. 36-37), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльності (т. 1, а.с. 39); ордером адвоката (т. 1, а.с. 38); актами про надання правової допомоги від 17.03.2015, 10.04.20105 р., 22.04.2015 р. на загальну суму 3 550,00 грн. (т. 2, а.с. 20-22); платіжним дорученнями № 34 від 23.02.2015 на суму 1 000,00 грн., № 72 від 28.04.2015 на суму 2 050,00 грн. та квитанцією № 0.0.361875263.1 на суму 500,00 грн. (т. 2, а.с. 23-25); представництвом інтересів позивача під час слухання справи адвокатом Краснощоковим Є.В. та фактична участь адвоката в судових засідання, що проводились у даній справі 03.04, 16.04., 30.04. та 06.05.2015.

Виходячи з наведеного та положень частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає наявними підстави для покладення на відповідача витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 3 550,00 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10 616,55 грн., 5 773,53 грн. інфляційних, 1 397,10 грн. 3% річних.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватної комерційної фірми "Антіс-А" (25001, м. Кіровоград, вул. Велика Пермська, 11-а, код 32095554) на користь фермерського господарства "Веста-Люкс" (28400, Кіровоградська область, Компаніївський район, смт. Компаніївка, вул. Космонавтів, буд. 3, кв. 1, код 34141209) 10 816,55 грн. суми основного боргу, 1 397,10 грн. річних, 5 773,53 грн. індексу інфляції, а також 1703,00 грн. судового збору, 3 550,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Засвідчений належним чином примірник рішення направити відповідачу за адресою: 25001, м. Кіровоград, вул. Велика Пермська, 11-а.

Повне рішення складено 12.05.2015 р.

Суддя С. Б. Колодій