Постанова

від 12.05.2015 по справі 918/94/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. Справа № 918/94/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства "Опорядбуд" на рішення господарського суду Рівненської області від 03.03.15 р.

у справі № 918/94/15 (суддя Пашкевич І.О. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Вентиляційник Р"

відповідач Приватне акціонерне товариство "Опорядбуд"

про стягнення заборгованості в сумі 89 344 грн. 54 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Коновалова А.В. (довіреність б/н від 08.05.2015р.); Приміч М.С. - директор;

відповідача - Сибірьов А.А. (довіреність б/н від 24.04.2014р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.03.2015 року у справі №918/94/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляційник Р" до Приватного акціонерного товариства "Опорядбуд" задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Опорядбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляційник Р" 35 449 грн. 61 коп. основного боргу, 41 257 грн. 53 грн. інфляційних втрат, 5 573 грн. 96 коп. 3% річних, 7 000 грн. 00 коп. пені та 1 824 грн. 68 коп. судового збору. В позові в частині стягнення 50 грн. 00 коп. основного боргу та 63 грн. 44 коп. інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач - ТзОВ "Вентиляційник Р" у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

01.04.2015 року позивачем через канцелярію апеляційного суду подано клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належать відповідачу та знаходяться на його банківських рахунках.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07 листопада 2013 року між ПАТ "Опорядбуд" (замовник/відповідач) та ТзОВ "Вентиляційник Р" (підрядник/позивач) був укладений договір №87 (далі - договір, а.с.11-13), відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботи з ремонту дитячого садка на вул. Л.Українки, 14 в с. Курозвани, Гощанського району, а саме - влаштування вентиляції відповідно до умов даного договору.

Договір підписаний повноважними представниками та скріплений відбитками печаток замовника та підрядника.

Пунктами 3.1, 3.2 сторони погодили, що загальна вартість робіт, доручених для виконання за цим договором складає 290 194,40 грн. (в тому числі ПДВ) та формується виходячи з положень ДБН Д.1.1-1-2000 та договірної ціни. Договірна ціна на виконання робіт є динамічною і визначається за згодою сторін на основі проектно-кошторисної документації, фактичних затрат матеріалів, механізмів, робочої сили та інших чинників, зумовлених ринковими відносинами.

У відповідності до п. 2.2 договору замовник зобов'язувався забезпечити своєчасну оплату виконаних робіт.

Термін дії договору до 31.12.2013 року. Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.п. 4.1-4.2 договору).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору було виконано будівельних робіт на загальну суму 214 611,00 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад - грудень 2013 року (форми № КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) за листопад - грудень 2013 року, підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень чи (або) заперечень, та відомостями ресурсів до актів приймання виконаних підрядних робіт за листопад - грудень 2013 року (а.с. 15-29).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить відсутність з боку відповідача будь-яких повідомлень чи претензій стосовно порушення товариством умов даної угоди.

Відповідно до п.3.5 договору, розрахунки за цим договором здійснюються шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий рахунок підрядника в наступному порядку та терміни: передоплата на виконання будівельних робіт в розмірі 30% від договірної ціни (кошториса), у термін не пізніше 3 календарних днів з моменту підписання договірної ціни (кошториса); кінцевий розрахунок за договором проводиться замовником не пізніше 3 днів після повного завершення підрядником робіт за договірною ціною.

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату вартості виконаних робіт виконав частково на суму 179 161,39 грн.

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 35 449,61 грн. (214 611,00-179 161,39).

На претензію від 24.12.2014 року за №36 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив (а.с.14).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 35 449,61 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 837, 854 ЦК України.

При цьому, у стягненні 50,00 грн. основного боргу (згідно заяви про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 35 499,61 грн. основного боргу) суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно.

Відповідно до п. 5.2 договору, у разі затримки здійснення розрахунків з підрядником за виконані згідно чинного договору роботи замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості виконаних, але не оплачених робіт за кожен день прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України, п.5.2 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені визнав правомірним її нарахування на суму боргу 194 611,00 грн. за період з 05.02.2014 року по 04.07.2014 року.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаний період розмір пені становить 12 988,28 грн. Однак, враховуючи неможливість виходу за межі позовних вимог та зважаючи на те, що розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору і не перевищує розраховану судом суму, місцевий господарський суд правомірно задоволив пеню в розмірі 7 000,00 грн.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 5 573,96 грн. 3% річних та 41 257,53 грн. інфляційних втрат. При цьому, у стягненні 63,44 грн. інфляційних суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно.

При цьому, посилання скаржника на те, що фактична здача об'єкту в експлуатацію відбулася лише 18.12.2014р. (акт здачі вентиляційних систем в експлуатацію від 18.12.2014р.), а отже і обов'язок щодо сплати заборгованості виник 21.12.2014р., колегією суддів до уваги не беруться, оскільки умовами договору передбачено, що кінцевий розрахунок проводиться замовником/відповідачем не пізніше 3 (трьох) днів після повного завершення підрядником/позивачем робіт. Як встановлено судами обох інсанцій, акти виконаних робіт підписані 29.11.2013 року та 31.12.2013 року, а отже і обов'язок щодо сплати заборгованості виник 03.01.2014 року.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Опорядбуд" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 03.03.2015 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.