Постанова

від 22.04.2015 по справі 810/1502/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року № 810/1502/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Терлецької О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції від 10.12.2014 № 0030461702 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання сторони не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Від представника позивача та представника відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку з тим, що сторони розгляд справи просили проводити без їх участі, з огляду на це суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладений у письмових запереченнях на адміністративний позов, у задоволення позовних вимог просив відмовити.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

З матеріалів справи встановлено, що 27.11.2014 Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 27.11.2014 № 764/1006-1703/НОМЕР_2 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) з питань повноти та правомірності формування податкового кредиту по ПДВ за липень 2014 року та достовірності визначення показників податкових декларацій з податку на додану вартість в частині підтвердження господарських відносин та взаєморозрахунків з контрагентом ТОВ «Джеміус», код ЄДРПОУ 39198160, за липень 2014 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пунктів 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого було занижено ПДВ на суму 5 852, 00 гривень в липні 2014 року.

На підставі Акта перевірки від 27.11.2014 № 764/1006-1703/2501216013, Броварською ОДПІ було винесено податкове повідомлення рішення від 10.12.2014 № 0030461702 за платежем ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 5 852, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 926, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд його скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних обставин.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Джеміус», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В ході проведеного аналізу податкової звітності підсистеми «Автоматизована система співставлення» системи «Податковий блок» та бази «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що за липень 2014 року ТОВ «Віста-2014» отримані та видані податкові накладні не зареєстровані. Встановити номенклатуру товару чи послуг неможливо.

Виробника та походження ТМЦ не можливо також встановити.

Згідно виданої податкової накладної від 30.07.2014 № 336, ТОВ «Джеміус» на адресу ФОП ОСОБА_1 встановлено, що було реалізовано запасні частини до автомобілів імпортного походження із зазначенням Коду УКТ ЗЕД. Слід зазначити, що ТОВ «Джеміус» не здійснювало ввезення товарів (запасних частин до автомобілів) на митну територію України.

Крім цього встановлено, що ТОВ «Джеміус» здійснює оптову торгівлю фруктами та овочами, при цьому ТОВ «Джеміус» згідно податкової накладної надано ФОП ОСОБА_1 запасні частини до автомобілів.

Таким чином, не можливо підтвердити факт реалізації запасних частин ТОВ «Джеміус» на адресу ФОП ОСОБА_1, оскільки ТОВ «Віста-2014» не надано до перевірки первинні документи, навмисно подрібнено податковий кредит для уникнення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що унеможливлює встановити номенклатуру товару щодо реалізації на адресу ТОВ «Джеміус».

Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримано Акт Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 09.09.2014 № 2180/16-03-22-02-12/33906550 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Віста-2014» (код ЄДРПОУ 33906550) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «НВФ «Персона» (код ЄДРПОУ 38952837) за період лютий 2014 року, ТОВ «Домін Груп» (код ЄДРПОУ 38905991) за період січень 2014, ТОВ «АСTUAL» (код ЄДРПОУ 32135937) за період липень 2012 року, ФОП «ОСОБА_3.» (код 31123407) за період грудень 2011 року, ТОВ «Спецтехімпорт» за період жовтень 2011 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період березень 2014 року, травень 2014 року, липень 2014 року», з якого стало відомо, що перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Віста-2014» за липень 2014 року. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при продажу товарів за липень 2014 року.

Фінансово-господарська діяльність ТОВ «Віста-2014» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ «Віста-2014», фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ «Віста-2014» та контрагентами вчинено без створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Враховуючи інформацію, яка надійшла від Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 09.09.2014 № 2180/16-03-22-02-12/33906550 та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності вбачається, що фінансово-господарська діяльність ФОП ОСОБА_1 здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ФОП ОСОБА_1, фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами є нікчемними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Фактично, виявлено факти оформлення ФОП ОСОБА_1 операцій з придбання ТМЦ, що не мали реального товарного характеру, та не пов'язані з господарською діяльністю підприємця.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступні обставини.

Встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Джеміус» (постачальник) було укладено договір поставки товару № Д-00134 від 13.06.2014. Згідно умов вищевказаного договору, постачальник зобов'язується постачати, а покупець приймати та оплачувати на умовах цього договору товари (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України згідно заявки покупця, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти.

На виконання умов вищевказаного договору ТОВ «Джеміус» в адресу позивача було виписано наступну податкову накладну: від 30.07.2014 № 336 на суму 35 109, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 5 851, 50 гривень.

Факт виконання умов вищевказаного договору також підтверджується відповідною видатковою накладною, а саме: від 30.07.2014 № РН-0000436 на суму 35 109, 00 гривень та рахунком-фактурою від 30.07.2014 № Д-000327.

Факт оплати товару за вказаним договором підтверджується випискою по особовому рахунку.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента ТОВ «Джеміус».

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ТОВ «Джеміус» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором, рахунком-фактурою, видатковою накладною, податковою накладною, банківською випискою тощо.

Крім того, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 у справі № 816/4497/14 за позовом ТОВ «Віста-2014» до Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, позов задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Віста-2014», за результатами якої складений Акт від 09.09.2014 № 2180/16-03-22-02-12/33906550, який відповідач в даній справі поклав в основу висновків про нікчемність правочину між позивачем ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Джеміус».

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити таке.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у контрагента ТОВ «Джеміус», а саме: запасні частини до транспортних засобів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не довів не достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представниками позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Джеміус».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Джеміус» товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Придбаний позивачем у ТОВ «Джеміус» товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності наступним покупцям: ТОВ «Мазрезерв» по видатковій накладній № К-00001342 від 01.08.2014, податкова накладна № 3 від 01.08.2014 згідно договору № К-005 від 08.01.2014; ТОВ «Дизель Ремсервіс» по видатковій накладній № К-00001344 від 01.08.2014, податкова накладна № 4 від 01.08.2014 згідно договору № К-021 від 15.01.2014.

Транспортування запчастин здійснювалося за допомогою вантажного перевізника «Нова пошта», з яким був укладений договір № 48273 від 04.03.2014 про надання транспортно-експедиторських послуг. Копії вищевказаних документів надавалися позивачем та наявні в матеріалах справи.

Крім того, згідно Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності позивача, є: Код КВЕД 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Код КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Аналіз наданих суду первинних документів позивача та його контрагента дає підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного правочину дійсно відбулися, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача. Складені на користь позивача первинні документи, якими сторони супроводжували господарські операції і податкові накладні не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку придбаних товарів, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на додану вартість, відповідач виходив з того, що оскільки ТОВ «Віста-2014» не надано до перевірки первинні документи, навмисно подрібнено податковий кредит для уникнення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що унеможливлює встановити номенклатуру товару щодо реалізації на адресу ТОВ «Джеміус», у зв'язку з чим ТОВ «Джеміус» фактично не могло здійснювати поставку товарів в адресу позивача.

Відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Джеміус».

Такі доводи відповідача не були доведені належними доказами, адже відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зміст Акта перевірки свідчить про те, що податковим органом первинні документи, складені між позивачем та ТОВ «Джеміус» не досліджувалися. Висновки про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Джеміус», зроблені на підставі висновків про безтоварність операцій, зокрема, контрагента ТОВ «Джеміус» та іншого підприємства - ТОВ «Віста-2014», яке відношення до господарської діяльності позивача та ТОВ «Джеміус» в перевіряємий період не мало.

Відповідно до матеріалів справи, змістом господарських операцій між позивачем та ТОВ «Джеміус» були товари, а саме: запасні частини до транспортних засобів.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій контрагентів ТОВ «Джеміус» та операцій, які було досліджено у ході перевірки позивача, їх впливу на товарність угод позивача, податковим органом не наведено.

Більше того, сумнівні, на думку податкового органу, господарські операції ТОВ «Віста-2014» і ТОВ «Джеміус» та їх контрагентів не узгоджуються із господарськими операціями, дослідженими у межах даної справи щодо змісту господарських операцій, інших умов, які б дозволяли пов'язати протиправну поведінку ТОВ «Джеміус» та його контрагентів з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, відносини ТОВ «Віста-2014» і ТОВ «Джеміус» та його контрагентів не могли вплинути на факт здійснення безтоварних операцій між позивачем та ТОВ «Джеміус». Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції, у першу чергу, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Європейський суд та національне законодавство чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

У контексті вищезазначеного, жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товарів позивачу, або, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, відповідач суду не надав.

Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, та невірне застосування відповідачем норм податкового, господарського і цивільного законодавства, вказують на неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Джеміус», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Таким чином, на момент укладання правочину та його виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Джеміус» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, які дають змогу вважати про реальність здійснення господарської діяльності позивача та його контрагента.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Джеміус», шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним договором.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідний період, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання позивачем товарів у ТОВ «Джеміус» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту постачання зазначених товарів під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення вимог податкового законодавства, зокрема, пунктів 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого було занижено ПДВ на суму 5 852, 00 гривень в липні 2014 року, з підстав нікчемності правочинів, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Тобто, фактично позивачу у вину поставлено неправомірну господарську діяльність його контрагента та іншого підприємства, яке господарської діяльності з позивачем, зокрема, у перевіряємий період, взагалі не здійснювало.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини укладені без мети настання реальних наслідків, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про порушення вимог податкового законодавства, а саме пунктів 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого було занижено ПДВ на суму 5 852, 00 гривень в липні 2014 року, є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції від 10.12.2014 № 0030461702.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.