Постанова

від 13.05.2015 по справі 826/4613/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2015 року 14:00 № 826/4613/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фадо Груп» до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2015 року № 0000141501 та № 0000151501,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фадо Груп» з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2015 року:

- № 0000141501, відповідно до якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 152 грн. за декларацією від 20.10.2014 р. за вересень 2014 року (сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість),

- № 0000151501, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 32 160,48 грн. за основним платежем та на 8 040,12 грн. за штрафними санкціями.

Позивач по суті зазначає, що спірні рішення прийняті за результатами проведення камеральної перевірки на підставі п. 200.10. ПК України. Однак, як зазначає позивач, він не звертався із заявою щодо повернення сум бюджетного відшкодування у зв'язку з чим були відсутні підстави для проведення камеральної перевірки, а відтак акт перевірки є доказом здобутим з порушенням закону та на його підставі не могли бути прийняті спірні рішення.

Крім того, протягом 2014 року ДПІ не надсилала жодних повідомлень щодо невідповідності позивача визначеним ст. 200 ПК України критеріям та відсутності у позивача права на автоматичне бюджетне відшкодування податку, як це передбачено п. 200.21. ПК України. За відсутності вказаних повідомлень протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності, позивач вважається таким, що має позитивну податкову історію. Камеральна перевірка платників податків з позитивною податковою історією, як зазначає позивач, проводиться протягом 5 календарних днів з дня отримання податкової декларації, що передбачено п. 200.22. ПК України. Таким чином, як вважає позивач, якщо припустити, що відповідач мав право провести камеральну перевірку, то така перевірка мала проводитись не пізніше 5-ти календарних днів з дня подання податкової декларації, однак в даному випадку, декларація подана 20.10.2014 р., а перевірка проведена 20.11.2014 р. Позивач звертає також увагу на інші процедурні порушення, які, на думку позивача, мали місце.

Загалом позивач вважає, що всі показники податкової звітності сформовані відповідно до законодавства, а відтак підстав для прийняття спірних рішень не має. Позивач звертає увагу, що у разі виявлення розбіжностей даних звітності є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Однак, як зазначає позивач, жодних позапланових перевірок не проводилось.

Враховуючи наведене у сукупності позивач вважає, що підстав для проведення перевірки не було, а відтак спірні рішення прийнято протиправно.

Відповідач, надавши письмові заперечення, вважає позов безпідставним та зазначає, що під час проведення камеральної перевірки встановлено, що до складу податкового кредиту з ПДВ включено суму за податковою накладною контрагента, яка не була зареєстрована в ЄРПН, що в силу вимог ПК України виключає можливість формування сум податкового кредиту. Враховуючи наведене ДПІ вважає, що правомірно прийняла оскаржувані рішення та підстав для їх скасування не має.

На підставі ч. 4. ст. 122 КАС України у судовому засіданні 23.04.2015 р. ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.11.2014 р. ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, а саме: податкову декларацію ТОВ «ФАДО ГРУП» з ПДВ за вересень 2014 р. (№9060694338 від 20.10.2014 р.).

За результатами перевірки складено акт від 20.11.2014 р. № 6860/26-56-15-01-38/38670651 (далі - Акт перевірки), який отриманий товариством 27.12.2014 р.

Зазначено, що перевірка проведена на підставі п. 200.10. ПК України, в порядку ст. 76 ПК України.

При перевірці використано податкову декларацію, реєстр отриманих та виданих податкових накладних за вересень 2014 р. (№9060694135), дані інформаційного ресурсу АІС «Архів електронної звітності».

Як зазначено у запереченнях на позов, одним із рядків податкової декларації є рядок 23 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» з обов'язковим додатком № 3 (Д3), що додається до декларації. Проаналізувавши звітність встановлено, що позивач не зазначив суму повернення бюджетного відшкодування.

В результаті перевірки встановлено порушення підприємством п. 201.10. ПК України.

Зазначено у зв'язку з цим, що згідно поданої декларації з ПДВ за вересень 2014 р., реєстру отриманих та виданих податкових накладних та даних інформаційного ресурсу «Архів електронної звітності» підприємством включено до складу податкового кредиту податкову накладну № 231 від 23.09.2014 р. на суму ПДВ 32 312,48 грн. від постачальника - ТОВ «ЕРІДАН-2011» (ІПН 379668705671), яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивачем не спростовується факт формування податкового кредиту з урахуванням вищезгаданої податкової накладної.

Згідно з висновками перевірки: дані камеральної перевірки свідчать про завищення суми податкового кредиту, заявленого у податковій декларації за вересень 2014 р. у зв'язку з чим збільшується сума, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету (згідно з п/п. 54.3.2. ПК України) та зменшується сума, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 152 грн.

На підставі зазначених вище висновків Акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

Слід зазначити, що заперечення на акт перевірки позивачем не подавалися .

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 75.1. ПК України (в редакції на час проведення перевірки) контролюючі органи мають право проводити камеральні , документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки .

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п/п. 75.1.1. ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Згідно з п. 76.1. ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком . Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Згідно з п. 86.2. ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Слід зазначити в контексті наведеного, що відповідно до положень п. 46.1. ПК України додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною. При цьому, відповідно до п. 201.15. ПК України платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

З наведеного, крім іншого, вбачається, що при проведенні камеральної перевірки перевірці підлягають не тільки власне дані податкової декларації, а також зміст додатків, що її супроводжують, а також реєстр виданих та отриманих податкових накладних, який є основою для відображення зведених результатів обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість (п. 6 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міндоходів України від 25.11.2013 № 708) та подається до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв'язку (п. 3. Порядку) у строки, передбачені для подання декларації. Наведене спростовує доводи позивача відносно зворотного, а саме щодо наявності у ДПІ права перевірки лише даних власне декларації без врахування додатків та реєстру податкових накладних.

При цьому, враховуючи вищевикладене та положення п/п. 62.1.2., п. 63.12., п. 71.1. ПК України, вбачається, що під час камеральних перевірок контролюючий орган має право використовувати дані системи електронного адміністрування податку, інформаційні системи контролюючого органу, у т.ч. ЄРПН, що спростовує доводи позивача відносно зворотного.

Водночас з наведеного вбачається, що ПК України не визначається, якими саме посадовими особами контролюючого органу проводяться камеральні перевірки, у зв'язку з чим суд вважає безпідставними доводи позивача щодо неможливості проведення перевірки інспектором, яким за результатами перевірки складено Акт перевірки.

У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що відповідно до п. 200.10. ПК України (в редакції на час проведення перевірки) протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

З наведеної норми не вбачається, що її застосування пов'язано лише з випадками заявлення бюджетного відшкодування, на чому наголошує позивач, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для висновку про проведення перевірки з порушенням вимог ПК України.

При цьому, під час розгляду справи не встановлено обставин щодо застосування до позивача положень п. 200.22. ПК України.

Що стосується власне суті встановленого на думку ДПІ порушення, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до положень п/п. 14.1.60. ПК України Єдиний реєстр податкових накладних, це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Відповідно до п/п. 20.1.20. ПК України контролюючі органи мають право одержувати безоплатно необхідні відомості для ведення Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до п. 198.2. ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною .

Між тим, відповідно до п. 198.6. ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами , платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

В контексті наведеного та положень ст. 201 ПК України слід зазначити, що згідно з п. 201.4. ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з п. 201.6. ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У той же час, відповідно до положень п. 201.10. ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

При цьому, слід додати, що відповідно до п. 13 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМ України від 29 грудня 2010 р. № 1246 (в редакції на час формування вищезгаданої податкової накладної та проведення перевірки), покупець має право та можливості щодо отримання інформації з ЄРПН.

В даному випадку під час розгляду справи не надано ні квитанції про прийняття вищезгаданої податкової накладної, ні квитанції про відмову у прийняті податкової накладної.

Натомість, з наданої ДПІ документальної інформації вбачається, що вищезгадана податкова накладна взагалі не була зареєстрована в ЄРПН (відсутня в ЄРПН) станом на час формування звітності та проведення перевірки.

Між тим, відповідно до імперативних приписів п. 201.10. ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Таким чином, відсутність факту реєстрації податкової накладної в ЄРПН позбавляє позивача права на формування спірних сум податкового кредиту. При цьому судом враховується, що позивач не був позбавлений можливості та права доступу до ЄРПН з метою отримання інформації щодо реєстрації вказаної вище податкової накладної в ЄРПН. Судом також береться до уваги те, що під час розгляду справи позивачем не доведено подачі до ДПІ скарги на постачальника в порядку положень п. 201.10. ПК України.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідно до п. 201.10. ПК України виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг, суд звертає увагу на те, що дана норма застосовується до випадків реєстрації податкової накладної та наявності у зв'язку з цим розбіжностей у відомостях документів, які співставлляються, обставини щодо чого відсутні у даному випадку.

За таких обставин суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, оскаржуваних рішень, у т.ч. в частині нарахування штрафних санкцій, які прийняті з урахуванням задекларованих показників попередніх періодів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене у сукупності, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень, які є законними та обґрунтованими, вірними по суті, а відтак підстав для задоволення позову не має. Надані позивачем матеріали та наведені ним у позові доводи не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

При цьому, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити та беручи до уваги, що позивачем при зверненні з позовом сплачено 182,70 грн. (10 % розміру мінімальної ставки судового збору), суд зазначає, що відповідно до положень абз. 2 п/п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 87 КАС України з позивача підлягає стягненню решта суми судового збору. Так, позивачем заявлено вимогу про скасування рішення, відповідно до якого збільшено грошові позивача перед бюджетом та змінено майновий стан позивача загалом на 40 352,60 грн. Відтак, виходячи з положень зазначеного закону, загальний розмір судового збору, що підлягає сплаті, складає 1 827,00 (повний розмір мінімальної ставки судового збору). Враховуючи сплачену позивачем суму та у зв'язку з відмовою у задоволенні позову підлягає стягненню з позивача решта суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн., який на підставі ст. 9 вказаного Закону підлягає зарахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України. При цьому, виходячи з вимог ч. 3 ст. 258 КАС України, щодо стягнення судового збору підлягає видачі виконавчий лист, який надсилається судом до державної податкової інспекції.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фадо Груп» (код з ЄДР38670651; адреса: 04028, м. Київ, пр.-т. Гонгадзе, 5-а) судовий збір у розмірі 1 644,30 грн. (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31218206784007, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДР суду 34414689). Після набрання постановою суду законної сили - видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін