Рішення

від 23.03.2015 по справі 910/28943/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2015Справа №910/28943/14

За позовом: Державного підприємства "Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України" (просп. Перемоги, 14, м. Київ, 01135)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргест груп" (вул. Тургенєвська, 46/11, офіс 109, м. Київ, 01054)

про стягнення 4 233 167,34 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Демиденко С.М. - провідний юрисконсульт ДП "Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України", довіреність № 1/15 від 14.01.2015;

від відповідача: Короленко І.В. - представник, довіреність б/н від 26.01.2015,

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргест груп" про стягнення 4 287 030,59 грн., а саме: 335 142,88 грн. заборгованості, 111 266,48 грн. пені, 23 460,00 грн. штрафу, 56 304,00 грн. інфляційних втрат, 3 219 912,01 грн. авансового платежу та 540 945,22 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов договору № 3-ПЗ від 28.02.2012 та договору № 82/8-12 від 03.08.2012 в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28943/14 та призначено до розгляду на 27.01.2015 р.

Ухвалами суду від 27.01.15 р. та 17.02.15 р. розгляд справи відкладався на 17.02.15 р. та 04.03.15 р. відповідно.

Ухвалою суду від 17.02.15 р. згідно за клопотанням представника відповідача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

У судовому засіданні 04.03.15 р. та 11.03.15 р. у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу було оголошено перерву до 11.03.15 та 23.03.15 р. відповідно.

В судові засідання 27.01.15 р., 17.02.15 р., 04.03.15 р., 11.03.15 р., 23.03.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 27.01.2015 представник позивача подав суду письмові пояснення № 54/24-15 від 27.01.2015 на виконання вимог суду. Пояснення з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 27.01.2015 представник відповідача подав клопотання б/н від 27.01.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Крім того, у судовому засіданні 27.01.2015 представник позивача подав клопотання б/н від 27.01.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 27.01.2015 представник відповідача подав письмове підтвердження № 2808 від 26.01.2015 про відсутність у провадженні господарських судів або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору. Письмове підтвердження судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 17.02.15 р. через канцелярію суду відповідачем подано клопотання № 2893 від 16.02.15 р. про долучення документів до матеріалів справи, серед яких міститься, зокрема, відзив на позовну заяву № 2890 від 16.02.15 р., в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог за Договором № 82/8-12 від 03.08.12 р. на суму 3760857,23 грн. та за Договором № 3-ПЗ від 28.02.12 р. на суму 111266,48 грн. пені, 23460,00 грн. штрафу та 56304,00 грн. інфляційних нарахувань. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на проведений сторонами взаємозалік заборгованостей за Договором № 3-ПЗ від 28.02.12 р. в сумі 429132,38 грн., у зв'язку з чим просить звільнити його від сплати штрафних санкцій. Крім того, відповідач зазначає про відсутність повідомлень про припинення Договору № 82/8-12 від 03.08.12 р. та продовження строку його дії, що, в свою чергу, є підставою для отримання позивачем від відповідача квитків у кількості, еквівалентній авансовому платежу.

Відзив разом з доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 04.03.2015 через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи вих. №2914 від 03.03.2015. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.03.2015 представником позивача подано письмові пояснення вих. №34/83-15 від 04.03.2015, які долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 11.03.2015 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи вих. №54/86-15 від 11.03.15, серед яких, зокрема, міститься детальний обґрунтований розрахунок позовних вимог, згідно якого заборгованість за договором №3-ПЗ від 28.02.2012 р. становить 78835,28 грн., інфляційні витрати - 93456,18 грн., пеня - 35486,49 грн., всього підлягає стягненню за даним договором 207 777,95 грн.; за договором № 82/2-12 від 03.08.2012 р. сума авансового платежу, що підлягає поверненню, складає 2 992 663,48 грн., нараховано інфляційні втрати у розмірі 1 032 725,91 грн., всього сума заборгованості за даним договором складає 4 025 389,39 грн. Таким чином, загальний розмір заявлених позивачем позовних вимог складає 4 233 167,34 грн.. Клопотання про долучення документів до судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Суд звертає увагу, що пунктом 3.11 постанови № 18 зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Суд зазначає, що позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст.58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини справи, у даній справі № 910/28943/14 одними із самостійних позовних вимог було стягнення 23460,00 грн. штрафу.

Водночас, із розрахунку позивача вбачається, що позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок 23460,00 грн. штрафу.

Оскільки під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог про стягнення штрафу могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру цих вимог, що не є тотожним не підтриманню їх взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявлених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом і зменшив до нуля, тобто фактично відмовився від вимог про стягнення штрафу способом їх повного не підтримання в поданому розрахунку позовних вимог, розглянувши в судовому засіданні 11.03.15 р. зміст позовної заяви та долучених до матеріалів справи за клопотанням представника позивача № 54/86-15 від 11.03.15 р. розрахунків позивача, судом розцінено останні як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором № 3-ПЗ від 28.02.12 р. до 207777,95 грн., а саме 78835,28 грн. основного боргу, 35486,49 грн. пені та 93456,18 грн. інфляційних нарахувань, зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за Договором № 82/2-12 від 03.08.12 р. до 2992663,48 грн., збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань до 1032725,91 грн. та відмову від позовних вимог в частині стягнення штрафу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення та збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказаний розрахунок (заяву позивача про зміну розміру позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 23.03.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням поданого розрахунку (заяви про зміну розміру позовних вимог).

Представник відповідача в судовому засіданні 23.03.15 р. визнав позовні вимоги частково.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, 28 лютого 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргест груп" (сторона 2 за договором, відповідач у справі) та Державним підприємством "Розрахунковий центр Міністерства інфрастуктури" (сторона 1 за договором, позивач у справі) укладено Договір № 3-ПЗ про надання послуг (далі - Договір), відповідно до п. 2.2 якого ДП «РЦ Мінінфраструктури» надає послуги з організаційно-технічного забезпечення ТОВ «Аргест груп» доступу до послуг Інтернет-замовлення, а ТОВ «Аргест груп» забезпечує організаційно-технічне забезпечення надання Клієнтам доступу до послуг Інтернет - замовлення. Відповідно до п.1.2 Договору обсяг послуг, що надається за Договором, вказано в Додатку № 1, який підписується уповноваженим представниками сторін, скріплюється печатками сторін, додається до Договору та його невід'ємною частиною.

Додатковою угодою № 3 від 20.12.2012 року до Договору № З-ПЗ змінено предмет договору та зазначено, що ТОВ «Аргест груп» зобов'язується, від імені та за рахунок ДП «РЦ Мінінфраструктури» надавати послуги замовлення та придбання проїзних (перевізних) документів (далі - ППД) на залізничні перевезення, з видачею Клієнту Бланку замовлення або коду замовлення.

Розділами 3-9 Договору сторони узгодили порядок та строки здійснення оплати, строки та порядок надання послуг, права та обов'язки сторін та їх відповідальність.

За умовами п. 9.1 та п. 9.2 Договору останній набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками контрагентів і діє до 31.12.2012 р.

Крім того, 03 серпня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргест груп» та Державним підприємством «Розрахунковий центр Мінінфраструктури» було укладено Договір № 82/8-12 (далі - Договір № 82/8-12).

Згідно розділу 2 Договору № 82/8-12 Сторони дійшли згоди про об'єднання зусиль для надання послуг широким верствам населення, що відповідає виробничим цілям та задачам Сторін, їх комерційним інтересам.

Відповідно до п. 2.2 Сторона 1 надає послуги з організаційно-технічного забезпечення Стороні 2 доступу до послуги замовлення на придбання проїзних (перевізних) документів, а Сторона 2 надає послуги з організаційного забезпечення надання Клієнтам доступу до послуг на придбання проїзних (перевізних) документів. Сторона 2 організовує та забезпечує прийом грошових коштів за послуги замовлення та проїзні (перевізні) документи, з наступним перерахуванням на поточний рахунок Сторони 1.

Перерахування коштів за Договором № 82/8-12 здійснюється на підставі звітних даних Сторони 1 (п.2.4 Договору).

Згідно п 4.5 Договору № 82/8-12 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання Сторона 2 зобов'язується забезпечити на рахунку Сторони 1 наявність авансового платежу в розмірі 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень) для замовлення залізничних квитків, що є підставою для отримання від Сторони 1 квитків у кількості, еквівалентній названій сумі. Сторона 1 має право вимагати збільшення суми авансового платежу в зв'язку зі збільшення кількості проданих Стороною 2 квитків.

Додатковою угодою № 2 від 17.09.12 р. до Договору № 82/8-12 сторони збільшили авансовий платіж для замовлення залізничних квитків до 2 000 000,00 грн., Додатковою угодою № 3 від 01.11.12 р. - до 3 000 000,00 грн., з яких 2 000 000,00 грн. для замовлення залізничних квитків та 1 000 000,00 грн. для замовлення авіаційних квитків, що є підставою для отримання від Сторони 1 квитків у кількості, еквівалентній названій сумі.

01.12.2013 до Договору № 82/8-12 було укладено Додаткову угоду № 5, якою внесено зміни до п. 4.5 Договору в частині збільшення авансових платежів до 4 000 000,00 грн. (чотирьох мільйонів гривень), з яких 2 000 000,00 грн. для замовлення залізничних квитків, 1 000 000,00 грн. для замовлення автобусних квитків, 1 000 000,00 грн. для замовлення авіаційних квитків, що є підставою для отримання від Сторони 1 квитків у кількості, еквівалентній названій сумі.

10.02.2014 до Договору № 82/8-12 було укладено Додаткову угоду № 7 від 10.02.2014 року, якою внесено зміни до п. 4.5 Договору, відповідно до яких Сторона 2 зобов'язується забезпечити на рахунку Сторони 1 наявність авансового платежу в розмірі 120 000,00 грн., що є підставою для отримання від Сторони 1 квитків у кількості, еквівалентній названій сумі.

Додатковою угодою № 8 до Договору № 82/8-12 від 22.09.14 р. сторони доповнили розділ 4 Договору № 82/8-12 п.4.7, згідно якого з метою забезпечення належного виконання зобов'язань щодо повернення надлишково сплачених відповідно до п.4.5 Договору коштів авансового платежу Сторона 1 передає Стороні 2 в якості застави електронні контрольно- касові апарати MINI T-400 ME у кількості 250 штук загальною вартістю 1 525 000,00 грн..

За умовами п. 9.1 та п. 9.2 Договору останній набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 14 вересня 2012 р..

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Надання послуг за спірними договорами підтверджується відповідними підписаними уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін реєстрами проданих авіаквитків та залізничних квитків та реєстрами оплати наданих послуг з Інтернет - замовлень та проїзних (перевізних) документів за Договором № 82/8-12 за серпень 2012 р. - грудень 2014 р., звітами повіреного з відділеного продажу квитків на проїзд та перевезення багажу та автобусні маршрути, а також актами наданих послуг щодо організації стороною 2 та забезпечення відділеного продажу проїзних документів через Інтернет - замовлення та прийом транзитних грошових коштів (проїзні (перевізні) документи, за послуги інтернет - замовлення) та комісійної винагороди за період з 01.08.12 р. по 31.12.14 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, обсяг наданих за договором № 3-ПЗ від 28.02.12 р. послуг за період з 01.03.12 р. по 31.10.14 р. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів наданих послуг згідно п.2.2.3, п.4.2 Договору № 3-ПЗ від 28.02.12 р., які підписані сторонами без зауважень та засвідчують якісне надання послуг стороною 2 та стороною 1, а також відсутність претензій сторін одна до одної щодо виконання п. 2 Договору №3-ПЗ від 28.02.12 р..

Зазначений у вказаних актах та реєстрах перелік наданих та прийнятих послуг в повному обсязі відповідає умовам Договорів та додатково підтверджується підписаними обома сторонами актами звірки взаєморозрахунків .

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення сторонами претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, доказів опротестування виставлених актів і реєстрів наданих послуг та наявності письмових претензій або відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання сторонами умов Договорів в частині надання послуг з боку сторін відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з замовлення та придбання проїзних (перевізних) документів, обумовлених Договором № 3-ПЗ, а позивачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

На виконання умов вищевказаних Договорів відповідачем за період з 01.03.12 р. по 24.12.13 р. було здійснено замовлень квитків на загальну суму 9 444 450,34 грн. та прийнято (перераховано) грошові кошти у розмірі 7 890 596,53 грн., при цьому, залишок несплачених коштів станом на 24.12.13 р. становив 1 553 853,51 грн..

У зв'язку з вищевикладеним 24.12.2013 року позивач звернувся до ТОВ «Аргест груп» з претензією про сплату заборгованості № 54/165-13, у відповідь на яку листом № 128 від 23.01.2014 року ТОВ «Аргест груп» було визнано обґрунтованою претензію позивача щодо несплати у встановлений строк вартості наданих послуг за Договором № З-ПЗ, повідомлено про вжиття заходів щодо погашення існуючої заборгованості та про фактичне погашення відповідачем частини суми заборгованості, внаслідок чого залишок заборгованості перед позивачем становив 998 279,81 грн..

Крім цього, у зв'язку зі значним зменшенням середньомісячних обсягів продажу квитків позивач звернувся до відповідача з листом № 54/11-14 від 28.01.14 р., в якому просив переглянути умови Договору № 82/8-12 в частині зменшення розміру авансового платежу до 120000,00 грн. та повернення надлишково сплачених коштів в сумі 4 022 435,55 грн..

Як зазначалось судом вище, за результатами розгляду даного листа між сторонами було укладено Додаткову угоду № 7 від 10.02.014 року, якою внесено зміни до п. 4.5 Договору № 82/8-12, відповідно до яких Сторона 2 зобов'язується забезпечити на рахунку Сторони 1 наявність авансового платежу в розмірі 120 000,00 грн.. Однак, станом на 26.02.2014 року розмір авансового платежу на рахунку відповідача складав 4 012 146,93 грн., а тому з урахуванням внесених сторонами змін до умов Договору № 82/8-12 відповідач зобов'язаний був повернути позивачеві грошові кошти у сумі 3 892 146,93 грн. в сумі, яка перевищувала необхідний за Договором № 82/8-12 авансовий платіж.

26 лютого 2014 р. позивач звернувся до ТОВ «Аргест Груп» з листом № 54/37-14, в якому просив повернути на поточний рахунок ДП «РЦ Мінінфраструктури» кошти у сумі 4470 426, грн., з яких 3 892 146,93 грн. - надлишково сплачена сума авансового платежу за Договором № 82/8-12 та 578 279,81 грн. - заборгованість за Договором № З-ПЗ.

Листом № 281 від 26.02.14 р. відповідач визнав борг за Договором № 3-ПЗ станом на 25.02.14 р. в сумі 553 279,81 грн. повністю, підтвердив наявність авансового платежу за Договором № 82/8-12 станом на 24.02.14 р. в сумі 3 906 677,00 грн., повідомивши при цьому, про часткове погашення боргу за Договором № З-ПЗ, та зобов'язався погасити заборгованість за Договорами № 82/8-12 та № З-ПЗ протягом березня - травня 2014 року (щомісячно) відповідно до наданого графіку погашення заборгованості.

В подальшому, незважаючи на визнання відповідачем у своїх відповідях боргу за вище вказаними претензіями та поступовим погашенням наявної заборгованості, в зв'язку з подальшим непогашенням заборгованості відповідачем та відсутністю відповіді відповідача на лист від 26.02.2014 року № 54/37-14, ДП «РЦ Мінінфраструктури» листами № 54/42- 14 від 05.03.2014 року та № 54/43-14 від 05.03.2014 року повторно звернулося до ТОВ «Аргест груп» з претензіями про погашення заборгованості за договорами.

Відповідачем у листі - відповіді № 429 від 01.04.2014 р., копія якого наявна в матеріалах справи, визнано обґрунтованою претензію позивача щодо повернення авансового платежу за Договором № 82/8-12 в сумі 3 868 875,40 грн., повідомлено про розмір авансового платежу станом на 01.04.14 р. - 3928207,37 грн., з яких поверненню підлягають 3808207,37 грн. та вжиття заходів щодо погашення існуючої заборгованості.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 4.3 Договору № 3-ПЗ за надання послуг Сторони отримують комісійну винагороду, визначеному у Додатку № 2.

Відповідно до п. 3.2 Договору № З-ПЗ ТОВ «Аргест груп», не пізніше банківського дня, наступного за продажем ППД, перераховує отримані від такого продажу грошові кошти у повному обсязі на рахунок ДП «РЦ Міністерства інфраструктури України», за винятком суми комісійного збору.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо погашення заборгованості за Договорами згідно графіку погашення заборгованості, запропонованому відповідачем в листі № 281 від 26.02.2014 року, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо погашення заборгованості, а саме листами № 54/60-14 від 01.04.14 р., № 54/75-14 від 05.05.2014 р. та № 54/150-14 від 02.07.14 р..

Проте, заборгованість в повному обсязі відповідачем не погашена.

Додатково суми заборгованості підтверджуються підписаними обома сторонами без зауважень та наявними в матеріалах справи копіями актів звірки взаєморозрахунків між сторонами за Договором № 3-ПЗ щодо забезпечення відповідачем оформлення ППД/ЕПД та резервування місць на залізничні перевезення за період з 01.03.12 р. по 31.01.15 р., а також проведення взаємозаліків заборгованостей, актів звірки взаєморозрахунків за Договором № 82/8-12 за лютий 2013 р. - листопад 2014 р. щодо проведення взаєморозрахунків між сторонами з продажу квитків на проїзд на автобусні маршрути.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не заперечувалось, станом на 18.11.14 р. свої зобов'язання щодо перерахування коштів в сумі 3555054,89 грн., в тому числі за надані ДП «РЦ «Міністерства інфраструктури України» за Договором № 3-ПЗ послуги в сумі 335142,88 грн. та з повернення авансового платежу в сумі 3 219 912,01 грн. за Договором № 82/8-12 у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві та поданому розрахунку.

Окрім цього, відповідачем здійснювалась поступова оплата наданих позивачем послуг, в наслідок чого з урахуванням здійснених сторонами взаємозаліків, що підтверджується копіями відповідних підписаних обома сторонами актів взаємозаліків від 19.02.15 р. на суму 72012,50 грн., 19.01.15 р. на суму 85310,03 грн., та 15.12.14 р. на суму 98985,07 грн., отже станом на 10.03.15 р. заборгованість відповідача за Договором № 3-ПЗ перед позивачем становила 78835,28 грн. та сума наповерненої передплати за Договором № 82/8-12 складала 2 992 663,48 грн..

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 3-ПЗ про надання послуг від 28.02.12 р. та Договору № 82/8-12 від 03.08.12 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договорами у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 78835,28 грн. за вказаним Договором № 3-ПЗ та стягнення 2 992 663,48 грн. авансового платежу за Договором №82/8-12 підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані за Договором № 3-ПЗ послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 35486,49 грн. за період з 01.03.14 р. по 31.08.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 93456,18 грн. за період березень 2014 р. - лютий 2015 р., а також інфляційні нарахування за Договором № 82/8-12 в сумі 1 032 725,91 грн. за період березень 2014 р. - березень 2015 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та інфляційних нарахувань за Договором № 3-ПЗ судом встановлено, що розмір нарахованих позивачем пені та інфляційних нарахувань, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та інфляційних нарахувань за Договором № 3-ПЗ в сумах 35486,49 грн. та 93456,18 грн. відповідно підлягають задоволенню.

Крім того, розглянувши долучені до матеріалів справи за клопотанням представника позивача № 54/86-15 від 11.03.15 р. розрахунки позивача в частині відмови від штрафу, суд зазначає, що відповідно до п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 приписи частини четвертої статті 22 ГПК, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст поданих позивачем розрахунків та матеріали справи, суд розцінює вказані розрахунки, зокрема, як заяву про відмову позовних вимог в частині стягнення 23460,00 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.

До прийняття відмови позивача від позову в частині стягнення штрафу, господарським судом у відповідності з вимогами ст.78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача підтвердив в судовому засіданні 23.03.15 р., що відповідні наслідки припинення провадження йому відомі та зрозумілі.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст.80 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 23460,00 грн., оскільки подана позивачем заява (розрахунок) не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

Крім того, суд зазначає, що 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3 % річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за ненадані послуги.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли послуги мали бути надані замовнику, до дня фактичного їх виконання або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок виконавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від замовника.

Отже, суд дійшов висновку про помилковість застосування позивачем до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та нарахування і звернення з позовними вимогами щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за Договором № 82/2-12, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України, та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за Договором № 82/8-12.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі № 3-90гс14.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині стягнення 23460,00 грн. штрафу припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргест груп" (вул. Тургенєвська, 46/11, офіс 109, м. Київ, 01054, код 24570297) на користь Державного підприємства "Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України" (просп. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код 36051259) 78835,28 грн. боргу, 2 992 663,48 грн. авансового платежу, 35486,49 грн. пені, 93456,18 грн. інфляційних нарахувань та 73080,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решт позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 травня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон