Ухвала

від 12.05.2015 по справі 826/3510/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3510/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

12 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2014 року №0005991503 та №0006011503.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.06.2010 р. між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «ТІДІСІ Україна» (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 27.11.2009р. №758/2827, за актом приймання - передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Об'єктом оренди, згідно статті 2 названого договору виступає земельна ділянка, розташована на перетині Великої Окружної та вулиці Григоровича-Барського у Святошинському районі м. Києва, розміром 3152 кв.м., кадастровий номер 8000000000:75:304:0003 з цільовим призначенням - для влаштування стоянки вантажних автомобілів.

Згідно з витягом з технічної документації №Ю-29218/2010 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.04.2010р. за №157 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 543 808, 49 грн.

Відповідний договір укладено строком на 5 років, а відповідно до акту приймання - передачі земельної ділянки, підписаного сторонами договору 21.06.2010р. земельна ділянка передана Орендарю в придатному для її використання стані.

02.04.2013р. до ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві позивач подав податкову декларацію з плати за землю з додатком, в якій зазначив про нарахування податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 101 752,34 грн. на 2013 рік, що підлягає сплаті щомісяця у розмірі 8 479,30 грн. (КЕКВ 13050100).

22.05.2013 року позивачем до податкового органу було подано податкову декларацію з плати за землю, в якій визначено податкове зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 101 752,34 грн. на 2013 рік, яке підлягає сплаті щомісяця у розмірі 8 479,30 грн. (КЕКВ 13050200).

У подальшому 07.10.2013р. позивачем до ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було подано уточнену декларацію з плати за землю №1300030992, що стало підставою для зняття зобов'язання по земельному податку.

17.02.2014р. посадовою особою відповідача проведено перевірку вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку ТОВ «ТІДІСІ Україна» за період 2013 року, за результатами якої складно відповідний Акт №81/26-57-15-03-09, в якому зазначено про порушення платником податку вимог п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, а саме подання платіжних доручень до установ банку з порушенням строків сплати податкових зобов'язань по земельному податку.

Відповідно до Акта перевірки №81/26-57-15-03-09 від 17.02.2014р. на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, 19.02.2014р. податковим органом винесено наступні спірні податкові повідомлення-рішення (форми "Ш"):

- № 0005991503, яким за затримку на 297 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 10 249, 10 грн. ТОВ «ТІДІСІ Україна» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 1 024, 91 грн.;

- № 0006011503, яким за затримку на 188, 154, 130, 99 та 69 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 61 124, 90 грн. ТОВ «ТІДІСІ Україна» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 12 224, 98 грн.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.72. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «земельним податком» являється обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У той же час, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У відповідності до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі.

Згідно п. 270.1 ст. 270 цього Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.1 ст. 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з положеннями ст. 288 названого Кодексу платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку - договір оренди такої земельної ділянки.

Також Податковий кодекс України у пп.14.1.147 п. 14.1. ст. 14 закріплює визначення поняття «плата за землю» - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що загальнодержавний податок, що сплачується фізичними та юридичними особами за володіння і користування земельними ділянками носить назву «плата за землю» і в залежності від статусу платника, а також його прав на об'єкт оподаткування сплачується або у вигляді земельного податку, або у вигляді орендної плати.

З наведених вище норм ПК України вбачається, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/постійного землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку, а саме - Земельним кодексом України.

Так, нормою ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст. 202 цього Кодексу (в редакції чинній до 1 січня 2013 року) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є орендарем земельної ділянки, а тому в силу наведених вище положень чинних нормативно-правових актів є платником орендної плати.

Однак, внаслідок технічної помилки, у податковій декларації з плати за землю, яка була подана позивачем 02.04.2013р., ним зазначено про самостійне нарахування податкового зобов'язання у формі земельного податку, що у подальшому, 07.10.2013р. було виправлено шляхом подання уточненої податкової декларації з плати за землю.

На підтвердження допущення позивачем саме технічної помилки у декларації, поданій 02.04.2013р., на думку суду свідчить додаток № 2 до названої декларації, в якому зазначено, що земельна ділянка передана позивачу саме на підставі договору оренди.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не було доведено, що позивач є платником земельного податку, який має обов'язок по його сплаті, у зв'язку з чим нарахування штрафних санкцій на підставі статті 126 ПК України за несвоєчасне подання платіжних доручень до установ банку для сплати податкових зобов'язань по земельному податку спірними податковими повідомленнями - рішеннями є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя В.В.Файдюк

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.