Ухвала

від 16.04.2015 по справі 2а-11057/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/90593/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 у справі № 2а-11057/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Вокруг Цвета"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка"

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2011 року Товариством до суду заявлений позов до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2011 № 0001072330, яким позивачеві збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 19 151,00 грн. та фінансових санкцій - 4 413,50 грн., та податкового повідомлення-рішення від 11.08.2011 № 0001062330, яким позивачеві збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 23 938,00 грн. та фінансових санкцій - 5 516,50 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги Товариства задоволені.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 981 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" та Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну позивача у справі - Державну податкову інспекцію у Червонозаводському районі м. Харкова на його правонаступника - Основ'янську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Товариства щодо взаємовідносин з ТОВ "Побутелектротехніка" з питань правильності визначення податку на прибуток та ПДВ за період з 01.04.2010 по 31.01.2011, за підсумками якої складено акт від 26.07.2011. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 185, ст. 188, ст. 192 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 19 151,00 грн., п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 23 938,00 грн., та ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з придбання та реалізації товарів, робіт, послуг.

Таке порушення полягало у формуванні позивачем податкового кредиту та валових витрат за наслідками операцій із придбання товарно - матеріальних цінностей у ТОВ "Побутелектротехніка", які, на думку податкового органу, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак є нікчемними, оскільки за результатами податкової перевірки вказаного контрагента (ТОВ "Побутелектротехніка") угоди укладені між останнім та третьою особою визнано нікчемними. Тобто, фактично висновки державного податкового органу щодо допущених Товариством порушень податкового законодавства мотивовані результатами перевірки його контрагента (ТОВ "Побутелектротехніка").

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту та валових витрат спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, спірні правовідносини мали місце як до набрання чинності Податковим кодексом України так і після, внаслідок чого застосуванню підлягають як норми законів та інших нормативно - правових актів, які були чинні на момент виникнення даних правовідносин, так і норми Податкового кодексу України.

Згідно приписів п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Із наведеного випливає, що всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як валових витрат так і сум податкового кредиту з ПДВ. При цьому платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

На підставі досліджених належно оформлених первинних документів (договір поставки товару, податкові накладні, платіжні документи, довіреності на отримання матеріалів, ТТН), копії яких додано до матеріалів справи, подальшого використання Товариством придбаного у контрагента (ТОВ "Побутелектротехніка") товару у господарській діяльності (виготовлення поліграфічної продукції), суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Побутелектротехніка"). Під час вирішення спору судами також враховано податкова та господарська правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину та спростовано доводи податкового органу про відсутність складських приміщень у позивача, оскільки наявність таких приміщень підтверджено договором оренди приміщення, укладеного між позивачем та ВАТ "Харківський завод "Оргтехніка".

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 у справі № 2а-11057/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко