Рішення

від 09.04.2015 по справі 910/25263/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015Справа №910/25263/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Полімерконсалтінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД"

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 607 205,07 грн.

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Картавцева Ю.В.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

Від позивача: Башкіров Д.П. (дов. №11 від 11.11.2014),

Від відповідача: Ніколаєва Л.В. (дов. №112 від 30.12.2014),

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА ГРУПА "Полімерконсалтінг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 402 536,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 порушено провадження у справі №910/25263/14 та призначено її до розгляду на 18.12.2014 року.

За наслідками судового засідання 18.12.2014, у задоволення клопотання представника позивача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 27.01.2015 року.

У судовому засіданні 27.01.2015 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів та постановив ухвалу про призначення колегіального розгляду справи у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 визначено для розгляду справи №910/25263/14 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Картавцева Ю.В., Отрош І.М.

Ухвалою суду від 27.01.2015 справу №910/25263/14 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.03.2015 року.

У судовому засіданні 05.03.2015 судом оголошено перерву до 19.03.2015 року.

За наслідками судового засідання 19.03.2015 судом постановлено ухвалу про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів, у задоволення клопотання сторін, та оголошено перерву до 02.04.2015 року.

До початку судового засідання 02.04.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог та про вжиття заходів забезпечення позову.

Під час судового засідання 02.04.2015 представником відповідача подано відзив на позов та надані усні пояснення по суті спору.

Судом розглянуто заяву про забезпечення позову та відмовлено у його задоволенні з огляду на нижченаведене.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Одночасно, судом роз'яснено, що розгляд заяви про збільшення розміру позовних вимог буде здійснено під час наступного судового засідання та оголосив перерву до 09.04.2015 року.

Під час судового засідання 09.04.2015 представником позивача надані усні пояснення по суті спору та підтримано раніше подану заяву про збільшення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дійшов висновку про прийняття заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Так, за приписами пункту 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 22 цього Господарського процесуального кодексу України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Із поданої заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 198 378,13 грн. суми основної заборгованості, 6 165,35 грн. 3% річних, пеню у розмірі 14 838,59 грн., 150 023,56 грн. - 0,2% за кожний день користування чужими коштами та 237 799,44 грн. суму курсової різниці.

Під час судового засідання 09.04.2015 судом роз'яснено сторонами, що подальший розгляд даного господарського спору буде розглянуто у межах заявлених позовних вимог із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 198 378,13 грн. суми основної заборгованості, 6 165,35 грн. 3% річних, пеню у розмірі 14 838,59 грн., 150 023,56 грн. - 0,2% за кожний день користування чужими коштами та 237 799,44 грн. суму курсової різниці.

Представник позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог.

У свою чергу, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позов.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Полімерконсалтінг» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» (покупець) укладено договір поставки №СО-01/11/04К (далі - договір).

Предметом укладеного договору, відповідно до розділу 1 договору, визначено, що товар поставляється на умовах товарного кредиту з відстроченням платежу. Постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, іменовану у подальшому товар у кількості, асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних постачальника. Кількість, асортимент та ціна товару на кожну окрему партію зазначається у видаткових накладних.

Відповідно до п.3.1. договору, ціни на товар встановлюються в гривнях, з перерахунком в іноземну валюту, яка вказується в кожній накладній або рахунку, за готівковим курсом продажу цієї валюти в комерційному банку ПАБ ВТБ банк, що приводиться на інтернет-сайті: www.vtb.ua/private/av_currency/cur_operatios+2,5% . Сума договору складає суму всіх видаткових накладних з урахуванням коригування кількісних та вартісних показників (3.2. договору).

Товар поставляється на умовах товарного кредиту, оплачується покупцем з відстроченням платежу протягом 21-денного строку з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою, Специфікацією (п.4.1. договору).

Згідно п.4.2. договору, оплата товару здійснюється в національній валюті України. У випадку, якщо після відвантаження товару, курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні, змінився більш ніж на 2% по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється і перераховується за формулою, визначеною у договорі. При цьому постачальник виписує покупцю розрахунок коригування вартісних показників до податкової накладної з урахуванням змін курсу ВТБ. В такому випадку покупець оплачує товар на підставі рахунку, виставленого на дату відвантаження з урахуванням змін курсу ВТБ.

У разі несвоєчасної оплати товару, поставленого на умовах продажу товару в кредит (товарного кредиту) з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму даної заборгованості нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 0,2 відсотки за кожен день прострочення оплати. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України. Оплата відсотків здійснюється на протязі трьох банківських днів після їх нарахування (п.4.3. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 507 873,17 грн., на підтвердження чого у матеріалах справи містяться видаткові накладні, підписані, скріплені печатками обох сторін, довіреності на отримання товару та рахунки-фактури для здійснення оплати поставленого товару.

Відповідач, як покупець, у порушення умов укладеного договору, не здійснив повну оплату поставленого товару, сплативши лише 309 495,02 грн., внаслідок чого за ним рахується заборгованість, яка станом на день звернення із позовом до суду, становить 198 378,13 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 22.09.2014 відповідачу надіслана претензія №22/09/1 щодо сплати простроченої заборгованості, відсотків за користування чужими грошовими коштами та пені за договором поставки № СО-01/11/04К від 01.11.2013, протягом-3-х банківських днів від дати отримання.

Відповіді на вказану претензію відповідач не направив, суму боргу за договором поставки на розрахунковий рахунок позивача не перерахував, у зв'язку із чим ТОВ «Торгова група «Полімерконсалтінг» звернулось із даним позовом до суду, в межах якого просить стягнути з відповідача на свою користь, 198 378 грн. 13 коп. - сума основного боргу, 6 165,35 грн. 3% річних, пеню у розмірі 14 838,59 грн., 150 023,56 грн. - 0,2% за кожний день користування чужими коштами та 237 799,44 грн. суму курсової різниці (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.03.2015 року).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на ту обставину, що ним здійснено перерахування грошових коштів 16.12.2014, які були повернуті установою банку у зв'язку зі зміною розрахункового рахунку отримувача грошових коштів - позивача. Про зміну реквізитів відповідача повідомлено 28.01.2015, шляхом укладення з ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» додаткової угоди №1 від 28.01.2015 року. З огляду на викладене вважає безпідставним нарахування суми штрафних санкцій. До того ж, ТОВ «Аверс ЛТД» подано до суду платіжне доручення №24 від 08.04.2015 на суму 39 875,08 грн., на підтвердження здійснення часткового погашення суми основного боргу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 01.11.2013 між сторонами укладено договір поставки №СО-01/11/04К, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, станом на день звернення із даним позовом до суду, за відповідачем рахувалась сума основної заборгованості у розмірі 198 378,13 грн.

Наразі, відповідачем надано до суду платіжне доручення письмову №24 від 08.04.2015 на підтвердження того, що ним здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 39 875,08 грн. у рахунок погашення боргу.

Відповідно до положень п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України, суд вбачає за можливе припинити провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу розміром 39 875,08 грн. Залишок суми основного боргу у розмірі 158 503,05 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, відповідно до умов даних договорів покупець оплачує Постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати, за весь період нарахування пені.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким погоджується щодо періодів нарахування та сум, а отже сума пені у розмірі 14 838,59 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Полімерконсалтінг» заявлено до стягнення з відповідача 150 023,56 грн., що є відсотками у розмірі 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що товар поставляється на умовах товарного кредиту з відстроченням платежу протягом 21-денного строку з моменту відвантаження.

Положеннями частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Способом захисту порушених прав продавця, у випадку прострочення покупцем оплати товару, є стягнення процентів, що нараховуються на прострочену суму відповідно до статті 536 ЦК (ч.5 ст. 694 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати. Разом із тим, допускається нарахування процентів починаючи від дня передання товару продавцем, якщо це передбачено договором.

При цьому слід мати на увазі те, що ст. 536 ЦК не встановлює розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак їх розмір доцільно передбачити у договорі, якщо розмір процентів не встановлений законом або іншим цивільно-правовим актом.

Так, умовами договору, а саме п.4.3. договору, сторони погодили розмір відсотків за користування чужими коштами - 0,2% за кожний день прострочення оплати поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено нарахування вказаної суми із дотриманням умов договору та норм чинного законодавства, а тому сума розміром 150 023,56 грн. підлягає стягненню з відповідача.

До того ж, позивачем при зверненні із позовом до суду заявлено до стягнення 6 165,35 грн. трьох відсотків річних, щодо стягнення яких суд зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Разом з тим слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29 травня 2013 у справі № 6-39цс13), яка є обов'язковою для застосування у розумінні положень статті 111-28 ГПК України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що судом задоволено вимогу про стягнення грошових коштів, нарахованих на підставі положень статті 536 ЦК України, не вбачає правових підстав для покладення обов'язку на відповідача сплатити компенсаційні витрати - 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому вимога про стягнення 6 165,35 грн. трьох відсотків річних задоволенню не підлягає.

ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» при зверненні із позовом до суду вказує, що згідно з п. 4.2. Договору оплата товару здійснюється в національній валюті України. У випадку, якщо після відвантаження товару, курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні, змінився більш ніж на 2 % по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється і перераховується. Оскільки пов'язане з здороженням валюти США та ЄВРО, в якій наданий товар, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача суми курсової різниці, яка по своєї правової природі є збитками у розуміння ст. 22 ЦК України та становить 237 799,44 грн.

За умовами договору (п.3.1., 4.2.) ціни на товар встановлюються в гривнях, з перерахунком в іноземну валюту, яка вказується в кожній накладній або рахунку, за готівковим курсом продажу цієї валюти в комерційному банку ПАБ ВТБ банк, що приводиться на інтернет-сайті: www.vtb.ua/private/av_currency/cur_operatios+2,5% .

Оплата товару здійснюється в національній валюті України. У випадку, якщо після відвантаження товару, курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні, змінився більш ніж на 2% по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється і перераховується за формулою, визначеною у договорі. При цьому постачальник виписує покупцю розрахунок коригування вартісних показників до податкової накладної з урахуванням змін курсу ВТБ. В такому випадку покупець оплачує товар на підставі рахунку, виставленого на дату відвантаження з урахуванням змін курсу ВТБ.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Так, сторони умовами погодили можливість нарахування курсової різниці. Однак, суд відзначає, що умовами договору передбачено можливість нарахування курсової різниці у разі зазначення ціни товару в іноземній валюті, про що має бути зазначено у кожній окремій видатковій накладній або рахунку, а також сторонами передбачено обов'язок постачальника здійснити перерахування ціни товару із виставленням нового рахунку, саме на дату відвантаження з урахуванням змін курсу ВТБ.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав що стягнення курсової різниці з відповідача у розмірі 237 799,44 грн. у межах даного позову.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню частково, а саме 158 503,05 грн. - основного боргу, 14 838,59 грн. пені та 150 023,56 грн. 0,2% відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/25263/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Полімерконсалтінг до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 607 205,07 грн. у частині стягнення суми основного боргу розміром 39875,08 грн. припинити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Полімерконсалтінг до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 607 205,07 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» (01013, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 1; ідентифікаційний код 22946858) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Полімерконсалтінг» (04080, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 71; ідентифікаційний код 38777439) 158 503 (сто п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот три) гривні 05 копійок - основного боргу, 14 838 (чотирнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 59 копійок пені, 150 023 (сто п'ятдесят тисяч двадцять три) гривні 56 копійок - 0,2% відсотків за користування чужими грошовими коштами та 7 264 (сім тисяч двісті шістдесят чотири) гривні 81 копійку витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 09.04.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 14.04.2015 року

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя Ю.В. Картавцева

Суддя І.М. Отрош