Рішення

від 06.05.2015 по справі 910/6293/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2015Справа № 910/6293/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Бердичівський завод енергозберігаючих будівельних матеріалів»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «КНБГ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коптєлова Оксана Ростиславівна

про визнання іпотеки припиненою

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кучер Т.М. за довіреністю б/н від 07.04.2015 р.;

Кисиличин Б.Б. - директор;

від відповідача: Шкурко Ю.М. за довіреністю № 809 від 27.04.2015 р.;

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Бердичівський завод енергозберігаючих будівельних матеріалів» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - відповідач) про припинення господарських правовідносин за договором іпотеки, посвідченим нотаріально за № 1269 від 22.03.2011 р., що був укладений між позивачем та відповідачем для забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «КНБГ» за кредитним договором № 06/2011 від 02.03.2011 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 02.03.2011 р. між ТОВ «КНБГ» та відповідачем було укладено Кредитний договір, в забезпечення зобов'язань позичальника за яким 22.03.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір іпотеки, за умовами якого передано в іпотеку нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вулиця Червона, 63. Пунктом 1.2. Договору іпотеки було визначено, що зобов'язання по поверненню отриманого за кредитним договором кредиту має бути виконано в термін до 01.03.2014 р. Як зазначає позивач, зі спливом вказаного строку він вважав відносини з іпотеки припиненими, однак з листа відповідача у квітні 2014 року він дізнався, що кредитний договір було продовжено до 27.06.2014 р., про що майнового поручителя повідомлено не було. Відповідно до пояснень позивача він неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо припинення відносин іпотеки, проте вони залишались без відповіді, а в жовтні 2014 року позивач отримав повідомлення відповідача про відступлення своїх прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки. При цьому, наразі позивачем від ТОВ «ФК «Кредит проект» отримано повідомлення про зворотне відступлення прав за договорами на користь відповідача. Враховуючи зазначені обставини, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Крім того, до порушення провадження у справі через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої він просить заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії з приводу предмета іпотеки

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/6293/15-г та призначено її до розгляду на 07.04.2015 р.

06.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що позивач помилково ототожнює термін повернення кредитних коштів зі строком дії Кредитного договору, який було укладено до повного виконання його сторонами взятих на себе зобов'язань. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивач помилково застосовує до спірних відносин приписи щодо припинення похідних зобов'язань у випадку зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, оскільки відносини поруки є відмінним від відносин іпотеки.

При цьому, від позивача 06.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд у тексті позовної заяви дату спірного Договору іпотеки вважати - 22.03.2011 р.

У судовому засіданні 07.04.2015 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про виправлення технічної описки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2015 р. було відмовлено в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2015 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників третіх осіб, було відкладено на 06.05.2015 р.

Представники третіх осіб в судове засідання 06.05.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 06.05.2015 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.03.2011 р. між відповідачем, як банком, та ТОВ «КНБГ», як позичальником, було укладено Кредитний договір № 06/2011 (далі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1. якого було визначено, що банк надає позичальнику кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії в межах загальної суми 20 000 000, 00 грн. Порядок та умови надання кредитів (траншів) по кредитній лінії встановлюються на основі додаткових угод до цього Договору, які є його невід'ємною частиною. Заборгованість за кредитами, наданими за цим Договором має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових угодах. Термін дії цього договору - 01.03.2014 р.

Згідно з п. 7.12. Кредитного договору було визначено, що він набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим договором.

22.03.2011 р. між позивачем, як іпотекодавцем, та відповідачем, як іпотекодержателем, було укладено Договір іпотеки, відповідно до п. 1.1. якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, розташований по вулиці Червона, 63, в місті Бердичів Житомирської області.

Згідно з п. 1.2. Договору іпотеки було визначено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань позичальника (Товариства з обмеженою відповідальністю «КНБГ») за Кредитним договором № 06/2011 від 02.03.2011 р.

При цьому, було передбачено, що зобов'язання по поверненню отриманого кредиту за Кредитним договором має бути виконано в термін до 01.03.2014 р., якщо інший термін повернення кредиту не встановлено згідно з умовами Кредитного договору.

Відповідно до пояснень позивача, він листом від 03.04.2014 р. звернувся до відповідача з заявою, відповідно до якої просив вважати припиненим Договір іпотеки від 22.03.2011 р. у зв'язку із закінченням строку іпотеки та в установленому порядку негайно зняти заборону на предмет іпотеки.

У свою чергу, відповідач звернувся до позивача з листом за № 349/08 від 14.04.2014 р., яким вимагав невідкладно вжити усіх можливих заходів щодо усунення порушень за Кредитним договором № 06/2011 від 02.03.2011 р., а саме: сплати ТОВ «КНБГ» заборгованості за процентами в сумі 965 515, 39 грн. При цьому, відповідач повідомив позивача про те, що на його думку, Договір іпотеки не припинив свою дію, оскільки пунктом 7.12. Кредитного договору було визначено, що він набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання ними зобов'язань за кредитним договором. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що 31.12.2013 р. сторони кредитного договору уклали Договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 06/2011 від 02.03.2011 р., за умовами якого було змінено п. 1.1. Кредитного договору та визначено, що банк надає позичальнику кредит у вигляді відкличної відновлювальної лінії в межах суми 26 172 700, 00 грн. строком з 02.03.2011 р. по 27.06.2014 р.

Листом від 28.04.2014 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою вважати припиненим договір іпотеки.

06.10.2014 р. відповідач повідомив позивача про відступлення вимог за Кредитним договором та Договором іпотеки на користь ТОВ «ФК «Кредит проект».

Листом від 11.02.2015 р. позивач звернувся до ТОВ «ФК «Кредит проект» з вимогою вважати припиненим договір іпотеки, у зв'язку з закінчення строку, на який він укладався.

У відповідь 24.02.2015 р. ТОВ «ФК «Кредит проект» повідомило про відступлення вимог за Кредитним договором та Договором іпотеки знову на користь відповідача.

При цьому, листом від 05.03.2015 р. відповідач звернувся до позивача з вимогою про виконання зобов'язань за Кредитним договором та Договором іпотеки.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Під час провадження у справі відповідач проти позову заперечив, посилаючись зокрема на те, що Договором від 31.12.2013 р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 06/2011 від 02.03.2011 р., було викладено п. 1.1. Кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої визначено, що банк надає позичальнику кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії в межах загальної суми 26 172 700, 00 грн. строком з 02.03.2011 р. по 27.06.2014 р. При цьому, відповідач звертав увагу на те, що умовами п. 7.12. Кредитного договору було визначено, що він діє до повного виконання його сторонами взятих на себе зобов'язань.

Спір у справі стосується чинності правовідносин між сторонами, які виникли за Договором іпотеки.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 р. № 6-243цс14, звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця передбачених частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України. Таким чином права іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена.

В той же час, звертаючись до суду з відповідними вимогами, спрямованими на відновлення порушеного права та захист законних інтересів, позивач має довести обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених вимог належними та допустимими доказами.

Так, відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Розглядаючи спір, що виник між сторонами у даній справі, суд відзначає, що позивачем не доведено перед судом настання обставин, з якими чинне законодавство пов'язує підстави для припинення правовідносин іпотеки.

Так, відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1) ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору іпотеки, а тому вони підпадають під правове регулювання в т.ч. § 6 Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку».

Частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як на підставу припинення правовідносин іпотеки між сторонами позивач вказує на закінчення встановленого Договором іпотеки строку його дії.

Відповідно до частини 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

В даному випадку спеціальним законом в контексті спірних правовідносин (іпотеки) є Закон України «Про іпотеку».

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Тобто, із наведених положень вбачається, що законодавцем, визначаючи спеціальні норми, які регулюють правовідносини іпотеки, було встановлено альтернативність чинності іпотеки, а саме: як до припинення основного зобов'язання, так і до закінчення строку дії іпотечного договору.

При цьому, положення ст. 18 Закону України «Про іпотеку», якими закріплено істотні умови договорів іпотеки, не містять вказівку на обов'язок сторін щодо погодження строку дії відповідного правочину, а відтак, погодження строку дії відповідного іпотечного договору в його умовах є виключно наслідком волевиявлення сторін в порядку ст. ст. 6, 626, 628 Цивільного кодексу України, що не заборонено законодавством, а навпаки, передбачено положеннями ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку».

Отже, у випадку погодження сторонами за власною волею в положеннях відповідного правочину іпотеки строку його дії, то з настанням відповідної дати в силу положень ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека за таким правочином є припиненою, в іншому ж випадку (відсутність погодженого згідно положень законодавства строку дії правочину) такий договір є безстроковим, а тому іпотека може бути припиненою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» не інакше як з припиненням основного зобов'язання.

Таким чином, за умови погодження сторонами строку дії іпотечного договору, будь-яка із перелічених у нормах ст.ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» підстав, яка настане раніше, має наслідком припинення іпотеки.

В даному випадку зі змісту спірного Договору іпотеки вбачається, що ним не визначено строку його дії, а лише зазначено про те, що зобов'язання по поверненню отриманого кредиту за Кредитним договором має бути виконано в термін до 01.03.2014 р., якщо інший термін повернення кредиту не встановлено згідно з умовами Кредитного договору.

З наведеного слідує, що вказаний Договір іпотеки є безстроковим і може бути припиненим на підставі п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» лише з припиненням основного зобов'язання.

У свою чергу, аналізуючи укладений між позичальником та відповідачем Кредитний договір, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом, визначеним главою 50 ЦК України, зобов'язання припиняється: виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.

При цьому, чинним законодавством не передбачено такої підстави припинення зобов'язань позичальника, які виникають з кредитних правовідносин, як закінчення строку дії кредитного договору.

Зазначена правова позиція також відображена в п. 4.1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», в якому зазначається, що ЦК України не віднесено до підстав припинення зобов'язання закінчення строку дії договору.

Як на тому наголошено в Листі Верховного Суду України від 01.02.2015 р. «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», у судовій практиці трапляються випадки, коли закінчення строку договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Разом із тим слід ураховувати, що відповідно до ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку договору.

З наведеного слідує, що закінчення строку, на який укладався кредитний договір, не звільняє позичальника від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання перед банком, а відповідно й забезпечення іпотекою, якщо вона є безстроковою, продовжує в такому випадку діяти.

Зокрема, як відзначив Верховний Суд України в постанові від 22.10.2014 р. у справі № 6-153цс14, сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року № 6-125цс13.

Як зазначалось вище, Кредитним договором, укладеним між позичальником та відповідачем, було визначено в первинній редакції термін дії - до 01.03.2014 р. та згідно з п. 7.12. Кредитного договору було визначено, що він набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим договором.

В подальшому, Договором від 31.12.2013 р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 06/2011 від 02.03.2011 р., було викладено п. 1.1. Кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої визначено, що банк надає позичальнику кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії строком з 02.03.2011 р. по 27.06.2014 р. При цьому, пункт 7.12. залишено без змін.

Аналізуючи вказані положення Кредитного договору, суд бере до уваги те, що за змістом ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями ст. 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Тобто, за змістом наведених норм строком дії договору є певний період, що визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В той же час, умова про дію договорів до повного виконання зобов'язань за своєю правовою природою не може розглядатися як установлення строку дії договору, оскільки не містить вказівки на подію, яка має неминуче настати, а відтак і не відповідає вимогам статті 252 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі № 6-68цс11, від 23.05.2012 р. у справі №6-33цс12, від 10.09.2014 р. у справі № 6-32цс14, від 17.09.2014 р. у справах № 6-6цс14 та № 6-53цс14 та від 24.09.2014 у справі № 6-106цс14.

Отже, слід дійти висновку, що Кредитний договір в первинній редакції було укладено на строк до 01.03.2014 р., а в подальшому виключено з його змісту дану умову, чим фактично надано йому ознак безстроковості. При цьому, варто відзначити, що строк, на який було надано кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії, не є тотожним строку дії Кредитного договору, оскільки визначає лише момент у часі, до якого позичальник має повернути надані йому кредитні кошти.

Оскільки у даному випадку матеріали справи не містять доказів припинення основного зобов'язання за Кредитним договором з підстав, визначених чинним законодавством, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача, покладених в основу заявлених ним позовних вимог.

При цьому, що стосується посилання позивача на зміну без його згоди умов Кредитного договору, зокрема, в частині розміру кредиту та строку дії договору, суд звертає увагу на те, що обсяг його відповідальності обмежений вартістю предмета іпотеки, при цьому при укладенні Договору іпотеки його сторонами було визначено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань позичальника. Умови щодо необхідності погоджувати з позивачем зміну обсягу кредитування або його строків, - до Договору іпотеки включені не були.

У свою чергу, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної в постанові від 16.10.2012 р. № 3-43гс12, підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку», серед яких не наведено посилань на зміну зобов'язання, що призводило б до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За встановлених під час розгляду даного спору обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог з викладених підстав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.05.2015 р.

Суддя В.С. Ломака