Постанова

від 14.05.2015 по справі 826/19746/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19746/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0008332208 від 12 серпня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - необов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, визнала за можливе проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 21 липня 2014 року по 25 липня 2014 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Діджітал Дна» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) при взаємовідносинах з ТОВ «Транслем» за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року, за результатами якої складено акт № 325/1-22-08-38682981 від 25 липня 2014 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Діджітал Дна»: ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 128 000,00 грн., в тому числі у січні 2014 року на 128 000,00 грн.

12 серпня 2014 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0008332208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі - 128 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 000,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» зареєстровано в якості юридичної особи 03 квітня 2013 року, 04 квітня 2013 року взято на податковий облік у ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, основним видом економічної діяльності позивача є рекламні агентства, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 852695.

23 жовтня 2013 року між ТОВ «Діджітал Дна» (замовник) та ТОВ «Транслем» (виконавець) укладено договір № 23/10/2013 про надання агентських послуг, за умовами якого виконавець зобов'язується надавати замовникові такі послуги: здійснювати пошук потенційних клієнтів замовника щодо послуг з розміщення реклами в мережі Інтернет на Веб-сайтах, перелік яких періодично змінюється та повідомляється виконавцеві замовником; проводити переговори з такими потенційними клієнтами з питань укладення договорів на найвигідніших для замовника умовах та сприяти замовнику в укладанні таких договорів; брати участь у переговорних процесах, разом із замовником, підтримувати та захищати інтереси замовника в таких переговорних процесах; проводити переговори з керівництвом міжнародних компаній, які мають відокремлені підрозділи або дочірні компанії в Україні з питань укладення із замовником договорів про популяризацію найменування та/або знаків для товарів та послуг таких компаній.

Згідно з додатком № 3 від 31 січня 2014 року до договору про надання агентських послуг № 23/10/2013 від 23 жовтня 2013 року, за результатами наданих виконавцем послуг: між замовником та ТОВ «АУКРО УКРАЇНА» складено додаток № 5 від « 13» січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 21.10-РІ на розміщення рекламних матеріалів ТМ «Ргоm.uа»; між замовником та ТОВ «ЄМАРКЕТ УКРАЇНА» укладено додаток № 5 від 31 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 160913/s.uа від 16 вересня 2013 року на розміщення рекламних матеріалів ТМ «Slando.uа»; між замовником та ТОВ «МЕДІЙНІ СИСТЕМИ СМАРТ» укладено додаток № 6 від 27 січня 2014 року та № 7 від 31 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 17.09-РІ від 16 вересня 2013 року на розміщення рекламних матеріалів ТМ «Воля»; між замовником та ТОВ «НЕОС ДІДЖИТАЛ» укладено додаток № 11 від 31 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 20/08/2013-ДР від 20 серпня 2013 року на розміщення рекламних матеріалів ТМ «Фінансова ініціатива».

На підтвердження факту реального виконання умов договору позивачем надано до суду першої інстанції: акт здачі-приймання наданих послуг від 31 січня 2014 року, податкову накладну № 15300 від 31 січня 2014 року на суму 768 000,00 грн., із них ПДВ: 128 000,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на акт № 195/05-64-22-02/38844515 від 28 березня 2014 року ДПІ у Київському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Транслем» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період січень та лютий 2014 року», згідно з яким встановлено, що первинні документи та податкова звітність не могла бути підписана директором підприємства, що дає змогу вважати, що мала місце фальсифікація підписаних від імені директора первинних документів та податкової звітності та неможливість ідентифікувати осіб, які фактично займалися господарською діяльністю.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі № 805/5236/14, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслем» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задоволено. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області з коригування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслем» (код ЄДРПОУ 38844515) в АІС «Податковий блок» «Підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за період січень-лютий 2014 року. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відновити в АІС «Податковий блок» «Підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» показники податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслем» (код ЄДРПОУ 38844515) за період січень-лютий 2014 року згідно податкових декларацій з податку на додану вартість, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Транслем» (код ЄДРПОУ 38844515) за вказаний період.

Судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано доказів, які б свідчили, яких саме клієнтів було знайдено виконавцем, доказів, які б свідчили про укладення договорів з ТОВ «АУКРО УКРАЇНА», ТОВ «ЄМАРКЕТ УКРАЇНА», ТОВ «МЕДІЙНІ СИСТЕМИ СМАРТ», ТОВ «НЕОС ДІДЖИТАЛ» та відповідно додатків до них, не надано звітів щодо проведених зустрічей з потенційними клієнтами, питань, які ставилися на обговорення тощо; доказів надання консультацій замовнику; доказів розробки схем та планів розміщення реклами клієнтів замовника на Веб-сайтах, розробки комерційних пропозицій тощо; доказів укладення рекламних договорів із знайденими клієнтами; доказів, які б свідчили про розрахунки між сторонами. Тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що надані позивачем первинні документи (податкові накладні, акти здачі-приймання наданих послуг) не дають підстав дійти до висновку, що господарські операції мали місце.

Згідно з ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Позивачем разом із апеляційною скаргою додано нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, та обґрунтовано необхідність дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з урахуванням того, що прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів зумовлюється поважністю причин, з яких докази не могли бути подані до суду першої інстанції.

Зокрема, позивачем надано копії наступних документів: договору про надання рекламних послуг № 20/08/2013-ДР від 20 серпня 2013 року, укладеного між позивачем (виконавець) та ТОВ «НЕОС ДІДЖИТАЛ» (замовник), додатку № 11 від 31 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 20/08/2013-ДР від 20 серпня 2013 року, акту здачі-прийому виконаних робіт від 28 лютого 2014 року, банківської виписки, акту надання послуг № 325 від 28 лютого 2014 року; договору про надання рекламних послуг № 17.09-РІ від 16 вересня 2013 року, укладеного між позивачем (виконавець) та ТОВ «МЕДІЙНІ СИСТЕМИ СМАРТ» (замовник), додатків № 6 від 27 січня 2014 року та № 7 від 31 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 17.09-РІ від 16 вересня 2013 року, актів здачі-прийому виконаних робіт, банківських виписок; договору про надання рекламних послуг № 21.10-РІ від 21 жовтня 2013 року, укладеного між позивачем (виконавець) та ТОВ «АУКРО УКРАЇНА» (замовник), додатку № 5 від 13 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 21.10-РІ від 21 жовтня 2013 року, актів здачі-прийому виконаних робіт, банківської виписки; договору про надання рекламних послуг № 160913/s.uа від 16 вересня 2013 року, укладеного між позивачем (виконавець) та ТОВ «ЄМАРКЕТ УКРАЇНА» (замовник), додатку № 5 від 31 січня 2014 року до договору про надання рекламних послуг № 160913/s.uа від 16 вересня 2013 року, актів здачі-прийому виконаних робіт, банківської виписки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що надані позивачем додаткові докази є первинними документами, які підтверджують реальне виконання господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом за договором про надання агентських послуг № 23/10/2013 від 23 жовтня 2013 року, додатком № 3 до договору № 23/10/2013, а тому мають істотне значення для розгляду та вирішення справи.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, зокрема, його контрагентів, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 29 січня 2014 року № К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13.

Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акт № 195/05-64-22-02/38844515 від 28 березня 2014 року ДПІ у Київському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Транслем» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період січень та лютий 2014 року», оскільки такий акт не є допустимим доказом в розумінні КАС України порушення позивачем податкового законодавства, та не підтверджує протиправності дій позивача щодо формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0008332208 від 12 серпня 2014 року, оскільки суми податкового кредиту за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи, покладені податковим органом в основу висновків акту перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки відповідача по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які, до того ж, не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року - скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Дна» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0008332208 від 12 серпня 2014 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.