Ухвала

від 16.03.2015 по справі 2а-1670/2335/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/65858/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайло О.М. СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року

у справі №2а-1670/170/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діорит»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діорит» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 22 березня 2012 року позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2011 року №0001032301/199. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 жовтня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняв у цій частині нову постанову, якою визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2011 року №0000422301/2237 та від 12 жовтня 2011 року №0001042301/200 у частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 151 381,52 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, про що склав акт від 01 червня 2011 року №3552/23-209/31529741, яким, зокрема, встановив порушення позивачем вимог:

пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.2 пункту 7.5 підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 220 391,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 545 644,00 грн.

На підставі виявлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 липня 2011 року №0000422301/2237, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 275 488,75 грн., з яких 220 391,00 грн. за основним платежем та 55 097,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись із висновками акта перевірки, позивач оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДПА у Полтавській області від 22 вересня 2011 року № 2735/10/25-016 скарга позивача залишена без задоволення та зобов'язано Кременчуцьку ОДПІ прийняти відповідні податкові повідомлення-рішення на суми зменшеного перевірками від'ємного значення ПДВ на суми 541 544,00 грн. та 329 998,00 грн.

На виконання зазначеного рішення ДПА у Полтавській області Кременчуцькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 жовтня 2011 року № 0001032301/199 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на 329 998,00 грн. та №0001042301/200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на 211 546,00 грн., які також є предметом спору у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги у частині скасування прийнятого податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2011 року № 0001032301/199, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не було ані документально, ані нормативно доведено правомірність його прийняття.

Так, висновок податкового органу про зафіксовані в акті перевірки порушення позивачем вимог пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.2 пункту 7.5 та підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтується на встановленні факту реалізації позивачем продукції пов'язаній особі - ТОВ «Славутич-Руда-Україна» за цінами нижчими за собівартість виготовленої продукції.

Положеннями пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» , у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Відповідно до підпункту 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом , покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону .

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не було надано доказів в підтвердження проведення ним повного аналізу цін на аналогічну продукцію, використання при визначенні звичайної ціни інформації про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами інших продавців, умови яких є співставними умовам договорів укладених між позивачем та ТОВ «Славутич-Руда-Україна».

При цьому, відповідачем збиралася лише інформація щодо господарських операцій самого позивача з ТОВ «Славутич - Руда - Україна».

З огляду на те, що відповідачем не було проведено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, суди попередніх інстанцій правомірно визначились із обґрунтованістю позовних вимог та необхідністю їх задоволення у цій частині.

Слід також погодитись із висновком суду апеляційної інстанції щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень від 06 липня 2011 року №0000422301/2237 та від 12 жовтня 2011 року №0001042301/200.

Зі встановлених у справі обставин вбачається, що за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2009 року податковим органом проводилась планова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 27 листопада 2009 року №6126/23-209/31529741, яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість на 371 772,00 грн.

Також відповідачем було проведено невиїзну (камеральну) перевірку декларації з податку на додану вартість позивача, про що складено акт від 21 лютого 2011 року №17/15-321/31529741, за висновками якого зменшено позивачу суму податкового кредиту наступного податкового періоду на 371 772,00 грн.

Позивачем за результатами проведеної перевірки 21 березня 2011 року подано до контролюючого органу податкову декларацію за лютий 2011 року №9001502862, якою зменшено залишок від'ємного значення за результатами проведеної перевірки на 371 772,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки позивача за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2012 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2011 року №0000422301/2237 на суму 220 391,00 грн. та від 12 жовтня 2011 року №0001042301/200 на суму 211 546,00 грн., за яким позивачем зменшено податковий кредит на суму 60 164,00 грн. по уточнюючій декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року № 9009598842.

У результаті податкове повідомлення-рішенню від 12 жовтня 2011 року №0001042301/200 залишилось спірним у частині 151 381,00 грн., що в сумі з податковим повідомленням-рішенням від 06 липня 2011 року № 0000422301/2237 становить 371 772,00 грн.

Податковим органом було залишено поза увагою той факт, що позивачем було самостійно зменшено податковий кредит на вказану суму згідно уточнюючого розрахунку за грудень 2010 р. від 12 жовтня 2011 року №9008454895.

За встановленого судом апеляційної інстанції факту помилки ревізорів податкової інспекції, суд попередньої інстанції цілком обґрунтовано визначився із необхідністю задоволення позовних вимог у зазначеній частині також.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року у справі №2а-1670/170/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.