Ухвала

від 30.04.2015 по справі 2а-2573/10/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 року м. Київ К/9991/13210/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року

у справі № 2а-2573/10/1470

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003721702/3 від 13 квітня 2010 року, № 0000231702/3 від 13 квітня 2010 року, № 0003701702/3 від 13 квітня 2010 року, № 0003711702/3 від 13 квітня 2010 року, № 0000221702/2 від 13 квітня 2010 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 3334/17-200/НОМЕР_1 від 03 вересня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003721702/3 від 13 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13 360,03 грн. (13 360,03 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000231702/3 від 13 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13 603,00 грн. (10 018,00 грн. - основний платіж, 3 585,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0003711702/3 від 13 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18 221,50 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 18 221,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0003701702/3 від 13 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 1 932,87 грн. (62,87 грн. - основний платіж, 1 870,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000221702/2 від 13 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 170,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 170,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємцем статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 13-92), пункту 22.10 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV), підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на перевищення граничного розміру виручки впродовж 2007 року, який дозволяє суб'єкту підприємницької діяльності застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що обумовлює його обов'язок перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), сплатити податок з доходів фізичних осіб із суми встановленого перевищення, застосовувати місячний податковий період з податку на додану вартість, а також неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які не мали статусу платників податку на додану вартість.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 3.1, 7.1, 7.2, 7.3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з огляду на неподання розрахунків збору за забруднення навколишнього природного середовища та несплату відповідного збору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Статтею 5 Указу № 727/98 передбачено, що у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

В той же час, Указ № 727/98 не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

За таких обставин, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватись із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом № 889-IV з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими встановлювались засади податкових відносин в Україні.

Так, згідно з пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону № 889-IV до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету № 13-92, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV.

Відповідно до підпунктів 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Якщо фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, суб'єкт господарювання, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, які перевищують граничні обсяги виручки від здійснення підприємницької діяльності, встановлені Указом № 727/98, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.

Крім того, суди попередніх інстанцій, встановивши факт перевищення позивачем суми, визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР, дійшли обґрунтованого висновку про обов'язок ФОП ОСОБА_3 в розглядуваному випадку з листопада 2007 року подавати до податкового органу звітність з податку на додану вартість щомісяця.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Отже, відсутність у постачальників статусу платників податку на додану вартість нівелює правове значення складених ними податкових накладних та, відповідно, виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість покупцем за проведеними з такими контрагентами господарськими операціями незалежно від обізнаності покупця щодо даного факту.

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність у постачальників позивача (Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю ТСТ «Гермес Люкс», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5) статусу платників податку на додану вартість, суди цілком об'єктивно визнали правильним висновок контролюючого органу про незаконність формування підприємцем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних названими особами.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003701702/3 від 13 квітня 2010 року та № 0000221702/2 від 13 квітня 2010 року, то колегія суддів не вбачає підстав для визнання висновку судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в їх задоволенні необґрунтованим, враховуючи те, що в поданій касаційній скарзі підприємцем не наводяться доводи щодо порушення судовими інстанціями норм матеріального або процесуального права при наданні правової оцінки зазначеним вимогам.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.