Рішення

від 13.05.2015 по справі 904/2316/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.05.15р. Справа № 904/2316/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виміримо все" (м. Харків)

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 14-16/542-КП від 19.09.2014 у загальному розмірі 40 243 грн. 80 коп.

та

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (м.Павлоград, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виміримо все" (м. Харків)

про стягнення суми штрафу за договором № 14-16/542-КП від 19.09.2014 у загальному розмірі 1 764 грн.00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): не з'явився

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Притула Я.М. - провідний юрисконсульт юридичного відділу (довіреність № ББУ/ПУ44/ВП/15 від 20.02.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виміримо все" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно договору № 14-16/542-КП від 19.09.2014 у загальному розмірі 40 243 грн. 80 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 35 280 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 529 грн. 53 коп. - пеня;

- 2 184 грн. 89 коп. - інфляційні втрати;

- 249 грн. 38 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 14-16/542-КП від 19.09.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар (Пірометр Optris MSI) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 35 280 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.7. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за період прострочення з 01.12.2014 по 24.02.2015 пеню в сумі 2 529 грн. 53 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції за період з 01.12.2014 по 24.02.2015 у сумі 2 184 грн. 89 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.12.2014 по 24.02.2015 у сумі 249 грн. 38 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.04.2015.

20.04.2015 до господарського суду Дніпропетровської області надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виміримо все" про стягнення суми штрафу за договором № 14-16/542-КП від 19.09.2014 у загальному розмірі 1 764 грн.00 коп.

Зустрічна позовна заява обґрунтована порушенням позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) обумовленого договором строку поставки продукції відповідачу (позивачу за зустрічним позовом), у зв'язку з чим на підставі пункту 6.2. договору відповідач нарахував та просить суд стягнути з позивача (відповідача за зустрічним позовом) штраф 5% від вартості продукції в сумі 1 764 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2015 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та призначено його до розгляду в судовому засіданні на 23.04.2015.

Представник позивача (відповідач за зустрічним позовом) у судове засідання 23.04.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 22.04.2015 не виконав, при цьому, надіслав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, у зв'язку з віддаленим місцем знаходженням його підприємства.

Представником відповідача (позивач за зустрічним позовом) у судовому засіданні 23.04.2015 надані заперечення на позовну заяву та викладений зміст зустрічного позову, наведені доводи в його обґрунтування.

Також, представником відповідача надано клопотання про зупинення провадження у справі за первісним позовом, яке мотивоване тим, що на даний момент у провадженні господарського суду Харківської області розглядається справа № 922/2334/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виміримо Все" про тлумачення умов договору № 14-16/542-КП від 19.09.2014, а саме: пункту 4.4. договору, відносно визначення дати поставки продукції. Встановлення цієї обставини, на думку заявника, впливає на оцінку доказів та пов'язане із справою № 904/2316/15 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за порушення строків оплати за продукцію по договору.

З приводу вказаного клопотання в ухвалі суду від 23.04.2015 було вказано наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи № 922/2334/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виміримо Все" про тлумачення умов договору № 14-16/542-КП від 19.09.2014, вбачається, що предметом спору між сторонами є тлумачення пункту 4.4. договору № 14-16/542-КП від 19.09.2014 щодо визначення: "датою поставки вважається дата, вказана особисто представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про прийняття продукції в момент передачі продукції".

Обставини вказаної справи, які входять до предмету її доказування, суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, ухвалою суду від 23.04.2015 було, зокрема, відмовлено в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про зупинення провадження у справі № 904/2316/15.

При цьому, в ухвалі було роз'яснено сторонам, що жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, якщо у вказані справі будуть встановлені обставини, які матимуть істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те, яке буде прийняте за наслідками розгляду спору по суті.

Також, представником відповідача (позивач за зустрічним позовом) у судовому засіданні 23.04.2015 було повідомлено про погашення суми основного боргу в розмірі 35 280,00 грн. за поставлену продукцію по договору, у зв'язку з чим, надано клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для можливості здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами.

Так, ухвалою суду від 23.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.05.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача..

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача (відповідача зустрічним позовом) 12.05.2015 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій він зазначає, що позивачем та відповідачем визнано обставину, що датою поставки продукції за спірним договором є 20.11.2014, а отже вказаний факт не потребує подальшого доказування. Крім того, у відзиві позивач (відповідач за зустрічним позовом) не заперечував факту прострочення поставки продукції, а отже не заперечує проти задоволення позовних вимог за зустрічним позовом. Також позивач (відповідач зустрічним позовом) просив суд справу розглянути без участі його представника.

У судовому засіданні 13.05.2015 відповідач (позивач за зустрічним позовом) наполягав на задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, щодо позовних вимог позивача заперечував, посилаючись у відзиві на позов на те, що позивачем під час поставки товару не було надано повного пакету документів, як того вимагають умови спірного договору.

При цьому, відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) було заявлено клопотання про витребування документів, в якому він просив суд витребувати у позивача документи, що підтверджують його право власності на поставлену продукцію за спірним договором.

З приводу вказаного клопотання судом зазначено наступне.

Строк вирішення спору у даній справі, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 19.05.2015, внаслідок чого суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та витребувати вказані докази. Крім того, судом зазначено, що в матеріалах справи на теперішній час достатньо документів, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення у справі, у наявність чи відсутність вказаних доказів не може вплинути на результат розгляду даної справи.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника позивача, оскільки останнім подано клопотання про розгляд справи без його участі та вказане клопотання задоволено судом.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача (позивача за зустрічним позовом), -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виміримо все" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № 14-16/542-КП (далі - договір) (а.с.12-19), відповідно до умов якого в порядку та на умовах передбачених договором, постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк договору встановлюється до 31.12.2015 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань (пункт 8.1. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставку продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в специфікаціях до договору.

Під партією Продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної по своїм якісним показникам, яка супроводжується одним документом про якість, та одним товаросупровідним документом.

Відповідно до пункту 4.2. договору, умови поставки продукції - DDP, згідно "Інкотермс -2000". Місце пункту призначення вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Так, сторонами було підписано специфікацію від 19.09.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.20).

Пунктами 4.3. та 4.4. договору встановлено, що в підтвердження постачання продукції постачальник повинен надати покупцю рахунок-фактуру, податкову накладну, видаткову та товаротранспортну накладну, сертифікат якості і відповідності та іншу технічну документацію у необхідності. Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних розпорядчих документах, наданих постачальником, про приймання продукції.

Так, на виконання умов договору позивач здійснив поставку узгодженої в специфікації продукції відповідачу на суму 35 280 грн. 00 коп. , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000108 від 20.11.2014 (а.с.22).

Вказаний товар було отримано відповідачем на підставі довіреності, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.23).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у специфікації у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаної накладної за кількістю, ціною та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості товару, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

Щодо заперечень відповідача у відзиві на позов щодо ненадання позивачем повного пакету товаросупровідних документів разом із товаром суд зазначає наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені договором документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 14-16/542-КП від 19.09.2014;

- доказів повного повернення отриманого товару на загальну суму 35 280 грн. 00 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, відповідач у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.

Крім того, ненадання зазначеного відповідачем пакету документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Позивач надав до суду видаткову накладну, яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача, відповідно скріплена печатками підприємств. Дана видаткова накладна містить чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надана до суду видаткова накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

При цьому, у пункті 5.3. договору сторони погодили, що розрахунки за поставлену продукцію за договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 10 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції, якщо інша відстрочка, більш ніж 10 днів не обумовлена у відповідній специфікації до договору. У випадку якщо строк оплати припадає на неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

Так, у специфікації сторони узгодили, що розрахунок за специфікацією здійснюється на 10 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції. Отже сторона строк оплати не було змінено.

Судом встановлено, що днем оплати отриманої за спірною накладною продукції є 01.12.2014. При цьому, судом враховано, що у випадку, якщо останній день оплати припадає на неробочий день, то відповідно до положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 01.12.2014, чого не було враховано позивачем при визначенні періоду прострочення.

При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений 20.11.2014 товар не виконав, оплату товару в установлені в специфікації та договорі строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 35 280 грн. 00 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав 01.12.2014, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий за спірною накладною товар є доведеною та підтвердженою належними доказами, крім того, не заперечується відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 35 280 грн. 00 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.7. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості не оплаченої продукції.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що постачальником за вказаним договором його зобов'язання були виконані у повному обсязі, а відповідачем, в своє чергу, - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.12.2014 по 24.02.2015 в сумі 2 529 грн. 53 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 01.12.2014, а отже періодом прострочення з оплати товару є період з 02.12.2014 по 24.02.2015 , з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, а саме: з 02.12.2014 по 24.02.2015, судом визначено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 2 502 грн. 46 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 502 грн. 46 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору купівлі-продажу, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з 01.12.2014 по 24.02.2015 в сумі 2 184 грн. 89 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що, як і в розрахунку пені, при визначенні періоду прострочення позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 01.12.2014, а отже періодом прострочення з оплати товару є період з 02.12.2014 по 24.02.2015, з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

При цьому, здійснивши власний розрахунок, судом визначена сума інфляційних втрат за дійсний період прострочення, яка є більшою, ніж розрахована позивачем. Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 2 184 грн. 89 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 184 грн. 89 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 249 грн. 38 коп., відповідно до здійсненого розрахунку.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що він містить ті ж помилки, що і розрахунок пені, а отже визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, а саме: з 02.12.2014 по 24.02.2015, судом визначено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 246 грн. 48 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 246 грн. 48 коп.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню в наступних сумах: 35 280 грн. 00 коп. - основного боргу, 2 502 грн. 46 коп. - пені, 2 184 грн. 89 коп. - інфляційних втрат, 246 грн. 48 коп. - 3% річних.

Слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до специфікації (а.с.49) позивач (відповідач за зустрічним позовом) повинен був поставити протягом 3 тижнів з дати підписання договору.

Так, договір підписано сторонами 19.09.2014, а отже останнім днем поставки продукції є 10.10.2014.

Як було встановлено судом та підтверджено сторонами в процесі розгляду даної справи, позивач (відповідач за зустрічним позовом) поставив обумовлену договором продукцію - 20.11.2014, а отже допустив прострочення.

При цьому, відповідно до умов пункту 6.2. договору у випадку не поставки (недопоставки) продукції в строки, передбачені договором або відповідною специфікацією, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що поставляється за відповідною специфікацією.

Так, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Так, на підставі пункту 6.2. договору, з урахуванням того, що позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної поставки продукції за спірним договором, відповідач (позивач за зустрічним позовом) нарахував та просить суд стягнути штраф в сумі 1 764 грн. 00 коп.

Так, судом перевірений розрахунок штрафу, зроблений відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) та встановлено, що він відповідає фактичним обставинам справи та арифметично здійснений вірно (0,5% від суми 35 280,00 грн.).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалами справи та самим позивачем у відзиві підтверджується допущене ним прострочення поставки продукції, суд вважає позовні вимоги за зустрічною позовною заявою обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки вказаний спір виник внаслідок неправомірних дій позивача (відповідача за зустрічним позовом), то судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача (відповідача за зустрічним позовом).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 60, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76; ідентифікаційний код 00178353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виміримо Все" (61037, м. Харків, проспект Московський, 199 Д-5, офіс 342; ідентифікаційний код 37764112) - 35 280 грн. 00 коп. - основного боргу, 2 502 грн. 46 коп. - пені, 2 184 грн. 89 коп. - інфляційних втрат, 246 грн. 48 коп. - 3% річних, 1 825 грн. 64 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виміримо Все" (61037, м. Харків, проспект Московський, 199 Д-5, офіс 342; ідентифікаційний код 37764112) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76; ідентифікаційний код 00178353) - 1 764 грн. 00 коп. - штрафу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко