Рішення

від 27.04.2015 по справі 910/29073/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/29073/14

За позовом Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації; Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлобудсервіс» Деснянського району міста Києва

до Приватного підприємства «Красуня-П»

про стягнення 81 135,30 грн. та звільнення орендованого приміщення

Головуючий суддя: Яковенко А.В.

Судді: Босий В.П.

Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від прокуратури - Говоруха М.В. посвідчення №026085 від 08.05.2014р.

від позивача-1 - не з'явилися

від позивача-2 - Тур Г.М. дов. №б/н від 12.01.2015р.

від відповідача - Пікур Є.В. дов. №б/н від 01.12.2014р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації; Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району міста Києва звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Красуня-П» про стягнення з останнього заборгованості за Договором №101/0206 від 30.10.2013 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду у розмірі 81 135,30 грн., з яких 62 822,15 грн. - основного боргу, 7 071,15 грн. - пені, 1 696,43 грн. - 3% річних, 9 545,57 грн. - інфляційних втрат та звільнення орендованого приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору №101/0206 від 30.10.2013 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, в останнього утворилася заборгованість у розмірі 62 822,15 грн. у період з 01.09.2013 по 08.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 порушено провадження у справі №910/29073/14 та призначено розгляд вказаної справи на 02.02.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 розгляд справи №910/29073/14 відкладено на 16.02.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 вирішено розгляд справи №910/29073/14 здійснювати колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 для здійснення колегіального розгляду справи визначено наступних суддів: Яковенко А.В. (головуюча), судді: Босий В.П., Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 справу №910/29073/14 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі Яковенко А.В. (головуюча), судді: Босий В.П., Літвінова М.Є. та призначено справу до розгляду на 25.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 20.04.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 20.04.2015 оголошено перерву до 22.04.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 розгляд справи №910/29073/14 відкладено на 27.04.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор у судове засідання 27.04.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача-2 у судове засідання 27.04.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 27.04.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники позивача-1 у судове засідання 27.04.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 за №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач-1 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач-1 був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/29073/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.04.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-2 та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2013 між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - Орендодавець, Позивач-1), Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства «Житлобудсервіс» Деснянського району міста Києва (далі - Балансоутримувач, Позивач-2) та Приватним підприємством «Красуня-П» (далі - Орендар, Відповідач) укладено Договір №101/0206 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 28.03.2013 за №145 та від 09.04.2013 за №146 та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.05.2013 за №263 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: вул. Братиславська, 28 для розміщення перукарні, та розміщення суб'єктів господарювання, що здійснюють побутове обслуговування населення.

Згідно з п. 2.1. Договору Об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 97,70 кв. м., на 1 поверсі 97,70 кв. м., розміщення перукарні - 44,60 кв.м., розміщення суб'єктів господарювання, що здійснюють побутове обслуговування населення - 53,10 кв. м., згідно викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Сторони погодили, що вартість Об'єкта оренди згідно із актом оцінки нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна затвердженим висновком про вартість майна станом на 29.02.2012 становить 864 987,00 грн. без ПДВ (п. 2.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що за користування Об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 за №34/6250. Стартова орендна плата за один місяць оренди 4 591,28 грн. за 1 кв. м. орендованої площі 46,99 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 3.2. Договору).

Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Приписами пункту 3.8. Договору передбачено, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується Орендарем окремо на підставі договорів, укладених Орендарем з Балансоутримувачем або організаціями, що надають такі послуги.

Відповідно до п. 4.1. Договору Орендодавець зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі Об'єкт оренди. Акт приймання-передачі Об'єкта оренди підписується відповідним Орендодавцем, Орендарем та Балансоутримувачем.

Сторони погодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 9.1. Договору строк дії останнього з моменту підписання і до 30.09.2014.

Приписами п. 9.4. Договору передбачено, що останній припиняється у разі: ліквідації Орендодавця або Орендаря; невиконання або систематичного невиконання істотних умов Договору; закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди Орендарем (за участю Орендаря); банкрутства Орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою придою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 793 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що передача Об'єкта оренди відбулася 30.10.2013, що підтверджується належним чином засвідченою копіює Акту приймання-передачі нерухомого майна, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками підприємств.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Відповідач у порушення умов Договору неналежним чином виконує його умови, що спричинило виникнення заборгованості у розмірі 62 822,15 грн. у період з 01.09.2013 по 08.12.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до с. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих прокурором доказів вбачається, що Позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав Відповідачеві у тимчасове платне користування нежитлове приміщення на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а Відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь Позивача орендні платежі.

Позивач-2 вказує на наявність заборгованості у Відповідача з 29.01.2013, в той же час прокурор та Позивач-1 вказують на наявність заборгованості з 30.09.2014.

Проте судом встановлено, що оскільки Договір укладено 30.10.2013, а доказів наявності інших договорів матеріали справи не містять, то заборгованість Відповідача перед Позивачем-2 не може виникнути раніше 30.10.2013, а тому нарахування заборгованості з 29.01.2013 до 30.10.2013 є такою, що необґрунтована.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується самим Відповідачем, що заборгованість виникла з 01.01.2014.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність нарахування суми заборгованості за прострочену орендну плату з 01.01.2014

Крім того, відповідно до підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків за період вбачається, що у Відповідача виникла заборгованість з 01.01.2014.

Згідно з Актом звіряння взаємних розрахунків Відповідачу була нарахована орендна плата у розмірі 76 317,92 грн. Проте останнім було здійснено платежі у розмірі 30 400,00 грн. Таким чином, прострочена сума заборгованості зі сплати орендної плати становить 45 917,92 грн. (76 317,92 грн. - 30 400,00 грн.).

Разом з тим, відповідно до наданих Відповідачем копій банківських квитанцій вбачається, що останнім було здійснено перерахування коштів після порушення провадження у справі на рахунок Позивача-2 на загальну суму 36 500,00 грн. за:

- квитанцією №ПН1238 від 03.12.2014 на суму 7 000,00 грн.;

- квитанцією №ПН1442 від 10.12.2014 на суму 3 000,00 грн.;

- квитанцією №ПН2043 від 24.12.2014 на суму 6 500,00 грн.;

- квитанцією №ПН3780 від 29.12.2014 на суму 10 000,00 грн.;

- квитанцією №0.0.343607332.1 від 30.01.2015 на суму 10 000,00 грн.

Господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому, судом враховано п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату оголошення рішення у справі Відповідач сплатив заборгованість частково, а тому, зважаючи на зазначене, провадження в частині стягнення суми боргу у розмірі 36 500,00 грн. у зв'язку з оплатою її Відповідачем, після порушення провадження у справі, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, Відповідач-1 сплатив наявну заборгованість після звернення прокурора з даним позовом до суду, тому провадження в частині стягнення 36 500,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України з покладанням судових витрат на Відповідача, оскільки дана сума була сплачена після порушення провадження у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога прокурора про стягнення заборгованості за Договором є законною та обґрунтованою в частині 9 417,92 грн. (45 917,92 грн. - 36 500,00 грн.), була доведена належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню судом.

Як зазначалося раніше, факт приймання-передачі об'єкту оренди підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.10.2013, але у матеріалах справи відсутні докази повернення указаного об'єкту оренди Відповідачем.

Оскільки сторонами не надано суду жодних доказів продовження дії Договору або укладення нового договору на новий строк, суд приходить до висновку що вказаний Договір оренди нежитлових приміщень №128 від 30.12.2011 припинив свою дію з 01.01.2013.

Відповідно до с. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Приписами ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Враховуючи те, що Договір №101/0206 від 30.10.2013 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду припинив свою дію з 01.10.2014 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, новий договір оренди сторонами не укладався, у Відповідача відсутні правові підстави для користування об'єктом оренди.

Крім того, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати орендних платежів, нараховано Відповідачу 7 071,15 грн. - пені, 1 696,43 грн. - 3% річних, 9 545,57 грн. - інфляційних втрат.

Щодо стягнення штрафних санкцій та 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що передбачений пунктом 6.2. Договору розмір неустойки є вищим за максимально дозволений законодавчо. Звідси, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Разом з тим, заявлена Позивачем пеня у розмірі 7 071,15 грн. за період з останніх шість місяців прострочення виконання зобов'язання (з червня 2014 по 08.12.2014 включно) судом не задовольняється, оскільки Позивачем у поданому розрахунку сума пені нарахована на загальну суму боргу з наростаючим показником за період з вересня 2013 по 08.12.2014, що не відповідає ч. 6 ст. 232 ГК України. У розрахунку Позивачем не вказано конкретного періоду прострочення, дати здійснення часткової оплати боргу, суму боргу, на яку нарахована пеня, що унеможливлює суд здійснити перевірку її правильності нарахування.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 1 696,43 грн. - 3% річних, 9 545,57 грн. - інфляційних втрат у зв'язку із простроченням Відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Разом з тим, заявлені Позивачем до стягнення 1 696,43 грн. - 3% річних, 9 545,57 грн. - інфляційних втрат судом не задовольняється, оскільки Позивачем у поданому розрахунку здійснено нарахування на загальну суму боргу з наростаючим показником за увесь період прострочення. У розрахунку також не вказано конкретного періоду прострочення за кожним окремим орендним платежем, точної дати здійснення часткової оплати боргу, що унеможливлює суд здійснити перевірку правильності їх нарахування.

Таким чином, вимоги Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації; Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлобудсервіс» Деснянського району міста Києва стосовно стягнення з Приватного підприємства «Красуня-П» щодо стягнення 7 071,15 грн. - пені, 1 696,43 грн. - 3% річних, 9 545,57 грн. - інфляційних втрат, не були доведеними належними та допустимими доказами, а тому є такими, що не підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів повної сплати орендних платежів за користування майном та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокурора про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором №101/0206 від 30.10.2013 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині стягнення у розмірі 9 417,92 грн. - основного боргу та передачі Об'єкта оренди за Актом приймання-передачі, були доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню судом

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з приписами статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Згідно з пунктом 1 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позовні вимоги Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації; Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлобудсервіс» Деснянського району міста Києва задоволені частково, судовий збір підлягає стягненню з Відповідача в дохід Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження в справі в частині стягнення з Приватного підприємства «Красуня-П» заборгованості в розмірі 36 500,00 грн. припинити на підставі п. 1-1. ч. 1 ст. 80 ГПК України.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Красуня-П» (02156, м. Київ, вул. Братиславська, буд. 28; код ЄДРПОУ 30405974) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлобудсервіс» Деснянського району міста Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 15; код ЄДРПОУ 31776030) заборгованість у розмірі 9 417,92 грн. - за Договором №101/0206 від 30.10.2013.

3. Зобов'язати Приватне підприємство «Красуня-П» (02156, м. Київ, вул. Братиславська, буд. 28; код ЄДРПОУ 30405974) повернути Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства «Житлобудсервіс» Деснянського району міста Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 15; код ЄДРПОУ 31776030) по Акту приймання-передачі нерухоме майно, а саме - орендоване майно загальною площею 97,70 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 28.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Красуня-П» (02156, м. Київ, вул. Братиславська, буд. 28; код ЄДРПОУ 30405974) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в дохід Державного бюджету України судові витрати у розмірі 2 251,98 грн.

5. В іншій частині у позові відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

8. Дата складання повного тексту рішення 13.05.2015.

Головуючий суддя А.В.Яковенко

Судді В.П.Босий

М.Є.Літвінова