Постанова

від 13.05.2015 по справі 926/1203/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 926/1203/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області на постанову відЛьвівського апеляційного господарського суду 10.03.2015 у справі Господарського суду№ 926/1203/14 Чернівецької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" доВідділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області простягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Перетятько С.М.; - відповідача Пендерецький П.В.; Телецька Я.П.; ВСТАНОВИВ:

08.08.2014 Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області про стягнення заборгованості за кредитним договором № 16-12/2013 від 16.12.2013 у розмірі 423 535, 91 грн., з яких 377 500, 00 грн. заборгованість по кредиту, 32 202, 88 грн. заборгованість по несплачених відсотках, 6 286, 15 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, 884, 81 грн. пеня за прострочення сплати відсотків, 6 662, 07 грн. інфляційних витрат.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.10.2014 у справі № 926/1203/14 (суддя Марущак І.В.) стягнуто з Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області на користь Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" 120 718, 15 грн. заборгованості по кредиту, 6 286, 15 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 884, 81 грн. пені за прострочення сплати процентів, 6 662, 07 грн. інфляційних втрат; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі № 926/1203/14 (колегія суддів у складі: Новосад Д.Ф. - головуючий суддя, судді Мельник Г.В., Орищин Г.В.) скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.10.2014 у справі № 926/1203/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 288 984, 73 грн., та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено; в іншій частині рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.10.2014 у справі № 926/1203/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Відділ Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі № 926/1203/14, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційними скаргами, скаржники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача визначені позивачем заборгованість по кредиту, заборгованість по несплачених відсотках, пеню за прострочення сплати кредиту, пеню за прострочення сплати відсотків та інфляційні витрати.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" в особі Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Відділом Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області укладено кредитний договір № 16-12/2013.

Згідно із п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 кредитного договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, далі в тексті - "кредит", на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в сумі 453 000, 00 грн. Строк користування (термін повернення) кредитом до 15.12.2014 включно.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 19% (дев'ятнадцять) процентів річних. Сторони погоджуються, що у разі не погашення позичальником кредиту у строк, визначений п. 1.3 цього договору, починаючи з наступного календарного дня за датою, вказаною у п. 1.3 цього договору, нарахування процентів за простроченим кредитом (простроченою його частиною) здійснюється за фіксованою процентною ставкою у розмірі 24 (двадцять чотири) проценти річних.

Відповідно до п. 2.7 кредитного договору повернення кредиту відбувається шляхом здійснення платежу на рахунок для погашення заборгованості, відкритий банком позичальнику відповідно до п. 2.11 цього договору, в строки та в сумах, передбачених графіком, та не пізніше дати, зазначеної в п. 1.3. цього договору. Кредит (частина кредиту) не погашений в строк, визначений п. 1.3 цього договору, та/або згідно із графіком, вважається простроченим.

Згідно із п. 2.10 кредитного договору проценти позичальник повинен сплачувати щомісяця до 7 (сьомого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до додатку 2 до кредитного договору № 16-12/2013 від 16.12.2013 (графік погашення кредиту за кредитним договором) відповідач зобов'язаний був оплачувати рівними частинами по 37 750, 00 грн. кожного місяця з 25.01.2014 по 15.12.2014.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із п. 5.1 кредитного договору не зважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту (в повному обсязі, або у визначеній банком частині), та іншої заборгованості за цим договором, зокрема, у випадку прострочення сплати чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом. Для реалізації цього права банк надсилає письмове повідомлення позичальнику із відповідною вимогою. Після спливу 30-ти календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31-й календарний день після направлення позичальнику такої вимоги строк (термін) повернення кредиту вважається таким, що настав і позичальник зобов'язаний сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі.

Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що якщо позичальник не здійснив повернення заборгованості, відповідно до вимог п. 5.1 цього договору, банк має право вжити заходи по стягненню наявної заборгованості за цим договором.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом, та/або комісій, інших грошових зобов'язань позичальника, банк має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який здійснюється нарахування пені, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач умови кредитного договору № 16-12/2013 від 16.12.2013 виконав, кошти в сумі 453 000, 00 грн. перерахував на поточний рахунок відповідача, вказаний в заяві на отримання кредитних коштів № 1, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 18.12.2013.

Відділом Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області частково повернуто кредит згідно із графіком платежів (додаток 2 до кредитного договору) до 25.01.2014 в сумі 37 750, 00 грн. та до 25.02.2014 в сумі 37 750, 00 грн., інші чергові платежі після 25.02.2014 відповідачем не сплачувались.

16.05.2014 позивач, відповідно до п. 5.1 кредитного договору № 16-12/2013 від 16.12.2013, направив вимогу № 370/058чр від 16.05.2014, в якій зазначив про необхідність в 30-ти денний строк погасити наявну прострочену заборгованість за кредитом. Дану вимогу відповідачем отримано 22.05.2014, при цьому, вона останнім виконана не була.

Враховуючи наведене та встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у відповідача станом на 07.08.2014 виникла заборгованість по кредитному договору № 16-12/2013 від 16.12.2013, яка складає - 423 535, 91 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 377 500, 00 грн., заборгованість по несплачених відсотках - 32 202, 88 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 6 286, 15 грн., пеня за прострочення сплати процентів - 884, 81 грн., та інфляційні втрати - 6 662,07 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у стягненні із відповідача 288 984, 73 грн. заборгованості по кредиту та по несплачених відсотках за користування кредитом, виходив з того, що відповідачем на зазначену суму, на підставі ст. 601 ЦК України здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із заявою № 14-1/798/чб від 02.10.2014.

Однак, суд апеляційної інстанції , скасовуючи рішення місцевого господарського суду в цій частині, прийшов до протилежного висновку - про недопустимість зарахування однорідних зустрічних вимог до банку, відносно якого відкрита ліквідаційна процедура, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.10.2012 між позивачем та відповідачем було укладено договір про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 78742.

Відповідно до пункту 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Водночас, банк згідно з частиною другою статті 1066 ЦК України має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка № 78742 від 13.10.2012, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку відповідач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14, від 01.04.2015 у справі № 910/5560/14, від 01.04.2015 у справі № 910/9231/14).

Апеляційним господарським судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України № 339 від 10.06.2014 (а. с. 38) відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк".

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснено опублікування відомостей про ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду у газеті "Голос України" № 113 (5863) від 14.10.2014 (а. с. 80).

03.10.2014 Відділ Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 14-1/798/чб від 02.10.2014 (а. с. 74). Дана заява мотивована тим, що станом на 02.10.2014 на рахунках Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області відкритих у Публічному акціонерному товаристві "Брокбізнесбанк" відповідно до договору про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 78742 від 13.10.2012 залишок коштів складає 293 244, 96 грн., відтак відповідач зараховує цю суму боргу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 16-12/2013 від 16.12.2013.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках, встановлених договором або законом (ч. 5 ст. 602 ЦК України).

Частиною 4 статті 110 ЦК України встановлено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно із частинами 5, 6 статті 77 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частин 1, 2 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частиною 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статі 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; складає реєстр вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно - правовими актами Фонду. Частиною 6 вказаної статті передбачено, що уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, в процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово, зокрема шляхом проведення зарахування вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов вірного висновку про недопустимість зарахування однорідних зустрічних вимог до банку, відносно якого відкрита ліквідаційна процедура.

Водночас, як суд першої інстанції в п. 2 резолютивної частини рішення, так і суд апеляційної інстанції в п. 5 резолютивної частини постанови стягнули з відповідача заборгованість на користь Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", при цьому не врахували, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму" (така ж правова позиція викладена у п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, апеляційний господарський суд приймаючи постанову застосував ст. ст. 91, 93, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", які втратили чинність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 111 10 ГПК підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Водночас, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Проте, наведені порушення суду апеляційної інстанції не призвели до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції, діючи в межах повноважень, наданих йому п. 5 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України, вважає за необхідне змінити п. 2 резолютивної частини рішення суту першої інстанції та п. 5 резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції стосовно особи на користь якої підлягає стягненню заборгованість.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області задовольнити частково.

Змінити п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.10.2014 у справі № 926/1203/14, виклавши його в наступній редакції: "Стягнути з Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (58001, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Кармелюка, 9, код ЄДРПОУ 08597078) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (58000, м. Чернівці, вул. Сімовича, 21 А, р/р № 35190340100001, МФО 300249, код ЄДРПОУ 19357489) 120 718, 15 грн. заборгованості по кредиту, 6286, 15 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 884, 81 грн. пені за прострочення сплати процентів, 6 662, 07 грн. інфляційних втрат.".

Змінити п. 5 резолютивної частини постанови Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі № 926/1203/14, виклавши його в наступній редакції: " Стягнути з Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (58001, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Кармелюка, 9, код ЄДРПОУ 08597078) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Чернівецького регіонального відділення акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (58000, м. Чернівці, вул. Сімовича, 21 А, р/р № 35190340100001, МФО 300249, код ЄДРПОУ 19357489) 256 781, 85 грн. заборгованості по кредиту, 32 202, 88 грн. заборгованості по несплачених відсотках.".

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі № 926/1203/14 залишити без змін.

Видачу наказу доручити Господарському суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ