Рішення

від 07.05.2015 по справі 911/697/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2015 р. Справа № 911/697/15

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Анаїда», Хмельницька обл., с. Олешин

до дочірнього підприємства «Фуршет Регіон», Київська обл., м. Ірпінь

про стягнення 7184,36 грн.

за участю представників:

від позивача: Аветян А.Г. (дов. від 03.03.2015 р.);

від відповідача: Шавгулідзе В.В. (дов. від 18.11.2014 р.);

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю «Анаїда» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» (далі - відповідач) про стягнення 7184,36 грн., з яких 5977,20 грн. заборгованості за договором № ФР003853 від 01.06.2012 р., 149,34 грн. 3% річних та 1057,82 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № ФР003853 від 01.06.2012 р. в частині зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у сумі 5977,20 грн. В зв'язку з наявністю вказаної заборгованості позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 149,34 грн. 3% річних та 1057,82 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.02.2015 р. було витребувано у позивача список накладних, за якими існує заборгованість, з зазначенням суми заборгованості за кожною накладною.

16.03.2015 р. до господарського суду Київської області на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2015 р. від позивача разом з супровідним листом № 6 від 06.03.2015р. надійшов список накладних, за якими існує заборгованість, з зазначенням суми заборгованості за кожною накладною.

09.04.2015 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору № ФР003853 від 01.06.2012 р., оскільки наявний в матеріалах справи примірник вказаного договору не містить підпису уповноваженого представника відповідача та не скріплений печаткою ДП «Фуршет Регіон», а надані позивачем видаткові накладні не містять посилання на договір № ФР003853 від 01.06.2012 р.

23.04.2015 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли пояснення на позовну заяву, в яких він зазначив, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам та не являються первинними документами, оскільки не містять відомостей про дату поставки товару та інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а отже не є належними доказами поставки товару за договором.

Представник позивача в судових засіданнях 17.03.2015 р., 23.04.2015 р. та 07.05.2015 р. підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 17.03.2015 р. не з'явився, хоча про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, а в судових засіданнях 09.04.2015 р., 23.04.2015 р. та 07.05.2015 р. заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 01.06.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Анаїда» (постачальник) та дочірнім підприємством «Фуршет Регіон» (покупець) було укладено договір № ФР003853 (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, та у відповідності з замовленням покупця поставити товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації.

Згідно з п. 3.1. договору товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що пунктом поставки товару за договором є склад покупця, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе постачальник. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця.

Пунктом 3.7.2. договору передбачено, що покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.

Відповідно до п. 3.7.4. договору покупець не оплачує постачальнику вартість поверненого товару, витрати з перевезення або інші витрати (в т.ч. збитки) постачальника.

Згідно з п. 3.7.6. договору заборгованість постачальника за повернені товари та відшкодування за послуги по утилізації підлягають зарахуванню із загальної суми заборгованості покупця за поставлені товари.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.

Відповідно до п. 7.8. договору загальна сума договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару.

Згідно з п. 7.9. договору оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів. При цьому сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500, 00 грн. з кожного магазину.

Примірник договору № ФР003853 від 01.06.2012 р., підписаного представником позивача та скріпленого печаткою ТОВ «Анаїда», було надано відповідачу для підписання.

Проте, як встановлено господарським судом, зазначений договір не був підписаний з боку відповідача.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

На виконання умов договору № ФР003853 від 01.06.2012 р. позивачем за період з 28.12.2012 р. по 14.03.2014 р. було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 109697,02 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за вказаний період, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на те, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам та не являються первинними документами, оскільки не містять відомостей про дату поставки товару та інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а отже не є належними доказами поставки товару за договором, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність у видаткових накладних інформації щодо осіб, які отримували товар, не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару, оскільки надані позивачем видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печатки та штампу, що є належним підтвердженням фактів здійснення господарських операцій з поставок товару.

При цьому, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. У разі втрати печаток і штампів керівники підприємств зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС України та вжити заходів для їх розшуку.

Відповідачем, в свою чергу, не надано суду доказів втрати, підробки печатки чи передачі штампу іншій особі.

Таким чином, факт поставки позивачем відповідачу в період з 28.12.2012 р. по 14.03.2014 р. товару на загальну суму 109697,02 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами та не спростований відповідачем.

Крім того, з наявних в матеріалах справи платіжних доручень у кількості 19 шт. вбачається, що вказаний товар був частково оплачений відповідачем на загальну суму 91082,99 грн., при цьому, відповідачем у зазначених платіжних дорученнях було вказано наступне призначення платежів: «оплата за ТНС зг. дог. ФР003853 від 01.06.12» .

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що сторони своїми діями, які виявилися у поставці позивачем товару та здійсненні його оплати відповідачем, підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин на умовах договору № ФР003853 від 01.06.2012 р., відповідно до яких позивач, як постачальник, зобов'язався поставити товар, а відповідач, як покупець, прийняти та сплатити його вартість.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.10.2013 р. у справі № 922/1653/13.

Також, в судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що відповідач визнає факт укладення зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, частина поставленого позивачем товару на загальну суму 12636,81 грн. в період з 28.12.2012 р. по 02.04.2014 р. була повернута відповідачем, що підтверджується відповідними зворотними накладними та накладними на повернення.

Отже, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати товару на суму 91082,99 грн. та повернення частини отриманого товару на суму 12636,81 грн., неоплаченим залишився товар на загальну суму 5977,22 грн.

Факт наявності у відповідача заборгованості у сумі 5977,20 грн. за договором № ФР003853 від 01.06.2012 р. підтверджується наявними в матеріалах справи актом перевірки розрахунків за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. та актом звіряння взаємних розрахунків за період жовтень 2014 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже зазначалось, пунктом п. 7.9. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів. При цьому сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500, 00 грн. з кожного магазину.

Відповідач інформацію щодо реалізації товару, заборгованість з оплати якого є предметом спору у даній справі, ні позивачу, ні суду не надав.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що строк виконання зобов'язання вважається встановленим, коли чітко визначено строк (термін) виконання зобов'язання, або є вказівка на подію, яка неминуче має настати і з якою пов'язане настання такого зобов'язання.

Подія, є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть тощо), а під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з п. 7.9. договору № ФР003853 від 01.06.2012 р., настання строку виконання зобов'язання щодо повної оплати відповідачем поставленого товару сторони поставили в залежність від його реалізації відповідачем, а не від події, яка неминуче має настати. При цьому, умовами договору строк реалізації відповідачем товару не встановлено. Відтак суд вважає, що наявність відповідного запису щодо оплати товару кожні 30 днів після його реалізації відповідачем не дозволяє дійти висновку про те, що сторони чітко встановили момент, з якого повинен відраховуватися строк виконання зобов'язання щодо повної оплати товару відповідачем.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, частиною 1 статті 692 ЦК України встановлений обов'язок негайного виконання зобов`язання з оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач в порушення вимог ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України товар, отриманий за договором № ФР003853 від 01.06.2012 р. на підставі видаткових накладних № 317 від 11.02.2014 р., № 319 від 11.02.2014 р., № 342 від 14.02.2014 р., № 380 від 18.02.2014 р., № 407 від 21.02.2014 р., № 444 від 25.02.2014 р., № 445 від 25.02.2014 р., № 468 від 28.02.2014 р., № 499 від 04.03.2014 р., № 500 від 04.03.2014 р., № 529 від 07.03.2014 р., № 558 від 11.03.2014 р. та № 585 від 14.03.2014 р., повністю не оплатив.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 5977,20 грн. заборгованості за товар, отриманий за період з 11.02.2014 р. по 14.03.2014 р.

Як вже зазначалося, розмір вказаної заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи актом перевірки розрахунків за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. та актом звіряння взаємних розрахунків за період жовтень 2014 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств. При цьому, акт звірки розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, і оцінюється судом в сукупності з іншими доказами у справі. Водночас, розмір заборгованості відповідача, відображений в акті звірки, відповідає фактичним обставинам справи та первинним бухгалтерським документам.

Заперечення відповідача щодо поставки товару, стягнення заборгованості за яким є предметом спору, спростовується також наявними в матеріалах справи накладними у кількості 29 штук на повернення зазначеного товару. В накладних на повернення товару міститься посилання на накладні, за якими отримувався товар та виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 5977,20 грн. за товар, отриманий на підставі Договору № ФР003853 від 01.06.2012 р., на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 5977,20 грн. підлягає задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 149,34 грн. 3% річних та 1057,82 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 149,34 грн. 3% річних, нарахованих за загальний період з 01.05.2014 р. по 01.03.2015 р. на загальну заборгованість відповідача у сумі 5977,20 грн.

Оскільки наданий позивачем розрахунок 3% річних з урахуванням встановлених судом строків виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару обґрунтовано здійснений за період з 01.05.2014 р. по 01.03.2015 р. та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 149,34 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1057,82 грн. інфляційних втрат, що нараховані за загальний період травень 2014 р. - січень 2015 р. на загальну заборгованість відповідача у сумі 5977,20 грн.

Враховуючи те, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1057,82 грн. інфляційних втрат також підлягає задоволенню.

Крім того, в позовній заяві, позивач просить суд стягнути з відповідача адвокатські витрати у сумі 600,00 грн. на підставі договору про надання юридичних послуг від 01.12.2014 р.

На підтвердження факту отримання послуг адвоката позивачем надано суду, зокрема договір про надання юридичних послуг від 01.12.2014 р., укладений між позивачем та ФОП Рузіахуновою Любов Володимирівною, та товарний чек від 01.12.2014 р. на суму 600,00 грн., що підтверджує сплату позивачем коштів за юридичну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Пунктом 6.3. постанови № 7 від 21.02.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт отримання позивачем послуг саме адвоката, зокрема копія свідоцтва адвоката, який представляв інтереси позивача, або оригінал ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження отримання послуг саме адвоката, пов'язаних з розглядом даної справи, суд дійшов висновку, що вказані витрати позивача не відносяться до судових витрат в розумінні ст. 44 ГПК України, в зв'язку з чим не підлягають відшкодуванню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладається судом відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Ленінградська, буд. 6А, код 37910542) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Анаїда» (31312, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Олешин, код 21319094) 5977,20 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят сім грн. 20 коп.) заборгованості, 149,34 грн. (сто сорок дев'ять грн. 34 коп.) 3% річних, 1057,82 грн. (одну тисячу п'ятдесят сім грн. 82 коп.) інфляційних втрат та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.О. Рябцева

Рішення підписано 15.05.2015 р.