Постанова від 21.10.2015 по справі 911/697/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 911/697/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Очкур К.І. - дов. б/н від 27.07.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2015р.

у справі № 911/697/15 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анаїда»

до Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон»

про стягнення 7 184, 36 грн.

В судовому засіданні 21.10.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Анаїда» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» про стягнення 7 184, 36 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо проведення в повному обсязі оплати за поставлений товар, а тому просив суд стягнути з відповідача 5 977, 20 грн. заборгованості, 149, 34 грн. 3% річних та 1 057, 82 інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.05.2015р. у справі №911/697/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анаїда» 5 977, 20 грн. заборгованості, 149,34 грн. 3% річних, 1 057, 82 грн. інфляційних втрат та 1 827, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, судом не взято до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору № ФР003853 від 01.06.2012р., оскільки наявний в матеріалах справи примірник вказаного договору не містить підпису уповноваженого представника відповідача та не скріплений печаткою ДП «Фуршет Регіон», а надані позивачем видаткові накладні про отримання товару не містять посилань на договір № ФР003853 від 01.06.2012р.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» 02.07.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 02.09.2015р.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції склад колегії суддів змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 21.10.2015р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.10.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судове засідання апеляційної 21.10.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянуту справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що 01.06.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Анаїда» (постачальник) та дочірнім підприємством «Фуршет Регіон» (покупець) було укладено договір № ФР003853 (договір).

Примірник договору № ФР003853 від 01.06.2012р., підписаного представником позивача та скріпленого печаткою ТОВ «Анаїда», було надано відповідачу для підписання.

Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом, зазначений договір не був підписаний зі сторони відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у період з 28.12.2012р. по 14.03.2014р. було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 109 697,02 грн., що підтверджується видатковими накладними № 317 від 11.02.2014р., № 319 від 11.02.2014р., № 342 від 14.02.2014р., № 380 від 18.02.2014р., № 407 від 21.02.2014р., № 444 від 25.02.2014р., № 445 від 25.02.2014р., № 468 від 28.02.2014р., № 499 від 04.03.2014р., № 500 від 04.03.2014р., № 529 від 07.03.2014р., № 558 від 11.03.2014р. та № 585 від 14.03.2014р., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Посилання відповідача на те, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам та не являються первинними документами, оскільки не містять відомостей про дату поставки товару та інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а отже не є належними доказами поставки товару за договором, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність у видаткових накладних інформації щодо осіб, які отримували товар, не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару, оскільки надані позивачем видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печатки та штампу, що є належним підтвердженням фактів здійснення господарських операцій з поставок товару.

При цьому, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законність користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. У разі втрати печаток і штампів керівники підприємств зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС України та вжити заходів для їх розшуку.

Відповідачем, в свою чергу, не надано суду доказів втрати, підробки печатки чи передачі штампу іншій особі.

Таким чином, факт поставки позивачем відповідачеві в період з 28.12.2012р. по 14.03.2014р. товару на загальну суму 109 697, 02 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами та не спростований відповідачем.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність між сторонами правовідносин щодо поставки товару.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, про що свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов поставки товару.

Однак, з наявних в матеріалах справи платіжних доручень у кількості 19 шт. вбачається, що отриманий товар відповідачем було оплачено лише частково на загальну суму 91 082, 99 грн., при цьому, відповідачем у зазначених платіжних дорученнях було вказано наступне призначення платежів: «оплата за ТНС зг. дог. ФР003853 від 01.06.12».

Крім того, частина поставленого позивачем товару на загальну суму 12636,81 грн. в період з 28.12.2012р. по 02.04.2014р. була повернута відповідачем, що підтверджується відповідними зворотними накладними та накладними на повернення.

Отже, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати товару на суму 91 082,99 грн. та повернення частини отриманого товару на суму 12 636,81 грн., неоплаченим залишився товар на загальну суму 5 977, 22 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Факт наявності у відповідача заборгованості у сумі 5 977, 20 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи актом перевірки розрахунків за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. та актом звіряння взаємних розрахунків за період жовтень 2014 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Згідно ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних правових наслідків.

В силу вимог ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач отримав товар згідно вищевказаних видаткових накладних, тому у відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України настав строк його оплати.

Як вже зазначалося, розмір вказаної заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи актом перевірки розрахунків за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. та актом звіряння взаємних розрахунків за період жовтень 2014 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств. При цьому, акт звірки розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, і оцінюється судом в сукупності з іншими доказами у справі. Водночас, розмір заборгованості відповідача, відображений в акті звірки, відповідає фактичним обставинам справи та первинним бухгалтерським документам.

Заперечення відповідача щодо отримання ним товару, стягнення заборгованості за яким є предметом спору, спростовується також наявними в матеріалах справи накладними у кількості 29 штук на повернення зазначеного товару. В накладних на повернення товару міститься посилання на накладні, за якими отримувався товар та виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5 977, 20 грн., яка доведена належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростована.

При цьому посилання апелянта на не підписання ним договору №ФР003853 від 01.06.2012р. не звільняє його від обов'язку оплати товару, отриманого згідно спірних накладних.

У зв'язку з тим, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 149,34 грн. 3% річних та 1057,82 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних за період з 01.05.2014 р. по 01.03.2015 р. та інфляційних втрат за період травень 2014р. - січень 2015р., нарахованих на суму заборгованості в розмірі 5 977, 20 грн., за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 149,34 грн. 3% річних та 1057,82 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати в розмірі 600,00 грн., пов'язані з оплатою послуг адвоката.

На підтвердження факту отримання послуг адвоката позивачем надано суду, зокрема договір про надання юридичних послуг від 01.12.2014р., укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_3, та товарний чек від 01.12.2014р. на суму 600,00 грн., що підтверджує сплату позивачем коштів за юридичну допомогу.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт отримання позивачем послуг саме адвоката, зокрема копія свідоцтва адвоката, який представляв інтереси позивача, або оригінал ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження отримання послуг саме адвоката, пов'язаних з розглядом даної справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для кваліфікації зазначених позивачем 600, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, та їх стягнення з відповідача.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 07.05.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2015р. у справі № 911/697/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2015р. у справі № 911/697/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/697/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

О.М. Коротун