Рішення

від 20.04.2015 по справі 760/5851/15-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-3444/15

760/5851/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі :

головуючого - судді Кізюн Л.І.

при секретарі: Слепусі О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив розірвати договір про здійснення переобладнання нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» (код ЄДРПОУ - 19032830) з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1).

Під час розгляду справи, позивач збільшив позовні вимоги, просив розірвати Додаткову Угоду №1 від 22.12.2014 року до Договру про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, що укладено Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма"Е.І.В." (код ЄДРПОУ - 19032830) з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) та визнати за ним право власності на: нежитлову будівлю (літ. «В»), що складається з груп приміщень №1, №2, №3, загальною площею 181,3 кв.м., по провулку Докучаєвському, 8, що знаходиться у місті Києві; нежитлову будівлю (в літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходиться у Оболонському районі міста Києва. Також, позивач просила стягнути з відповідача судовий збір.

Представник позивача просилв справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач просила справу розглядати за її відсутності за наявними в матеріалах справи документами, проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити.

Суд, врахувавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 19 грудня 2014 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про здійснення переобладнання нежитлової будівлі.

22 грудня 2014 року позивач та відповідач уклали Додаткову Угоду №1 про внесення змін до Договору, та виклали Розділ 1 «ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ ЗА ДОГОВОРОМ» пункт «Об'єкти» в новій редакції.

Предметом Договору (з врахуванням змін викладених в Додатковій Угоді №1 від 22.12.2014 року) є будівництво та внутрішнє оздоблення таких нежитлових будівель: нежитлова будівля - (літ. «В»), що складається з груп приміщень №1, №2, №3, загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_2., та нежитлова будівля (літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходяться у місті Києві, у відповідності до проектно-кошторисної документації позивачем за рахунок відповідача.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що позивач забезпечує закінчення будівництва у строк 8 (вісім) календарних місяця за умови повного та своєчасного фінансування будівництва відповідачем.

Пунктом 2.3. Договору визначено, що вартість будівництва складає 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що Замовник провидить фінансування будівництва за наступним графіком:

- протягом 10 календарних дня після підписання Договору сплачує 40 % від вартості будівництва;

- решта 60 % від вартості будівництва сплачується рівними частками протягом 7 місяців.

На виконання зазначених умов договору 19.12.2014 року відповідачем було сплачено позивачеві 10 000,00 грн., що підтверджується відповідним касовим ордером, а позивачем одразу ж було розпочато роботи по будівництву.

Однак, після цього згідно встановленого графіку відповідач жодного разу не проводив фінансування будівництва, мотивуючи несвоєчасну оплату скрутним матеріальним становищем, але від виконання вимог Договору не відмовлялася, постійно відкладаючи сплату наступної частки.

Пунктом 5.5. Договору визначено, що після підписання між сторонами акту приймання-передачі розподілу площ, позивач та відповідач підписують попередній договір позички Об'єктів строком на 5 (п'ять) років, а після введення Об'єктів у експлуатацію та отримання витягу з реєстру прав власності на новостворені об'єкти - оформлюють нотаріальний договір на вказаний термін.

Так, судом встановлено, що станом на день розгляду справи, позивачем закінчено будівництво нежилої будівлі (літ. «В»), що складається з груп приміщень №1, №2, №3, загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_2., та нежитлової будівлі (літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходяться у місті Києві, та отримав технічні паспорти на зазначені будівлі.

Таким чином, позивачем виконано свої зобов'язання за Договором та Додатковою Угодою №1 в повному обсязі.

Разом з тим, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 190000 (сто дев'яносто тисяч) грн. 00 коп. та не має намірів її погашати, у зв'язку з чим позивачем було письмово запропоновано відповідачеві розірвати Договір, але відповідач проігнорував вказане звернення та у двадцяти денний строк не надав вмотивованої відповіді.

Згідно пункту 12.5 Договору, у разі коли Сторони Договору не досягли згоди щодо внесення змін або розірвання Договору чи у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена Сторона може звернутися до суду.

Відповідно до ст. 626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається з ст. 652 ЦК України , у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із змісту зобов'язання.

Відповідно до ст. 653 ЦК України , у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем умови Договору виконувалися неналежним чином, а тому підлягає розірванню.

Крім того, як зазначав позивач в позовній заяві, відповідач самовільно зайняв нежитлову будівлю (літ. «В»), що складається з груп приміщень №1, №2, №3, загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_2., та нежитлову будівлю (літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходяться у місті Києві, та до них не допускає власника, яким є позивач.

Однак, згідно Договору купівлі-продажу від 03 січня 2006 року та Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2006 року ТОВ "Фірма "Е.І.В." є власником нежитлової будівлі (літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходиться у місті Києві. Також згідно Договору купівлі-продажу ТОВ "Фірма "Е.І.В." є власником нежитлової будівлі (літ. «В»), що складається з груп приміщень №1, №2, №3, загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_2.

Позивачем було прийнято рішення провести будівництво та внутрішнє оздоблення частини існуючих об'єктів нерухомості, у зв'язку із чим було укладено Договір про здійснення будівництва нежитлової будівлі з відповідачем.

Крім того, на замовлення позивача виготовлено технічні паспорти на будівлі, згідно яких загальні площі дорівнюють: нежитлова будівля (літ. «В»), загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_2., та нежитлова будівля (літ. «А»), торгово-офісного призначення, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1.

В той же час, судом встановлено, що земельні ділянки під нежитловою будівлею (літ. «В»), загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_2., та під нежитловою будівлею (літ. «А»), торгово-офісного призначення, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, належать позивачу на підставі Технічних Звітів.

Крім того, згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження експерта Бойко М.В. від 10.03.2015 року нежитлова будівля (в літ. «А») торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1 відповідає вимогам ДБН чинним в галузі будівництва станом на момент складання висновку.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Цивільний кодекс України розкриває поняття права власності як сукупність трьох правомочностей власника: права володіння, права користування та права розпорядження.

У відповідності до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржене або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи всі докази в сукупності, суд вважає, що позивачем доведено факт набуття права власності на нежитлову будівлю (в літ. «А») торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1. В решті позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір у розмірі 3654,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 60, 88, 169, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України на підставі ст.ст. 16, 321, 328, 331, 376, 626, 629, 638, 652, 653 ЦК України, -

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності - задовольнити частково.

Розірвати Договір про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19 грудня 2014 року, що укладено Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма"Е.І.В." (код ЄДРПОУ - 19032830) з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1).

Розірвати Додаткову Угоду №1 від 22 грудня 2014 року до Договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19 грудня 2014 року, що укладено Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма"Е.І.В." (код ЄДРПОУ - 19032830) з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1).

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма"Е.І.В." (код ЄДРПОУ - 19032830) право власності на нежитлову будівлю (в літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходиться у Оболонському районі міста Києва.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

У решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.І. Кізюн