Рішення

від 17.09.2015 по справі 760/5851/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/9024/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Кізюн Л.І.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Телегіній Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності,

встановила:

У березні 2015 року позивач ТОВ «Фірма «Е.І.В.» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- розірвати договір про здійснення переобладнання нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, укладений між ТОВ «Фірма «Е.І.В.» та ОСОБА_2,

- розірвати додаткову угоду №1 від 22.12.2014 року до договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, укладену між сторонами,

- визнати за ТОВ «Фірма «Е.І.В.» право власності на нежитлову будівлю (літ. «В»), що складається з груп приміщень №1, №2, №3, загальною площею 181,3 кв.м., по АДРЕСА_1, що знаходиться у м . Києві;

- визнати за ТОВ «Фірма «Е.І.В.» право власності на нежитлову будівлю (в літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1 - 8 , загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_2.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року позов задоволено частково.

Розірвано договір про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, що укладено ТОВ «Фірма «Е.І.В.» з ОСОБА_2

Розірвано додаткову угоду №1 від 22.12.2014 року до договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, що укладено ТОВ «Фірма «Е.І.В.» з ОСОБА_2

Визнано за ТОВ «Фірма «Е.І.В.» право власності на нежитлову будівлю (в літ. «А»), торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, загальною площею 367, 5 кв.м., по АДРЕСА_2, що знаходиться у Оболонському районі м. Києва.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фірма «Е.І.В.» 3654 грн. судового збору.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Заступник прокурора м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно дійшов висновку, що позивачем доведено факт набуття права власності на нежитлову будівлю (в літ. «А») торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №1 - №8 по АДРЕСА_2, оскільки в порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином докази у справі не дослідив, оцінку їм не надав, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до невірного застосування вимог ст. ст. 331, 332, 392 ЦК України та незастосування вимог земельного і містобудівного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем в органі будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок виконання таких робіт. Питання щодо наявності у позивача проектної документації та дозвільних документів на початок і проведення робіт по реконструкції по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 судом взагалі не досліджувалось.

Таким чином, спірне майно не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації, будівельні роботи здійснені без наявності встановленої законом проектної та дозвільної документації, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для визнання права власності на нього.

Ухвалюючи рішення, суд не надав оцінки тому факту, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного земельного та містобудівного законодавства, без належних дозвільних документів, а отже, є самочинним будівництвом

Крім того, посилання суду на договір купівлі-продажу від 03.01.2006 року та від 28.11.2006 року, відповідно до яких ТОВ «Фірма «Е.І.В.» є власником нежитлової будівлі (літ. «А»), по АДРЕСА_2, як на документи що підтверджують право власності позивача на спірне нерухоме майно, є помилковим, оскільки предметами вказаних договорів купівлі-продажу є металеві конструкції (металеві павільйони), кожен площею 200 кв.м., які не є капітальними спорудами, і не мали чітко визначеного місця розташування та офіційної адреси.

В порушення ч. 1 ст. 657 ЦК України, вказані договори купівлі-продажу укладені в простій письмовій формі та нотаріально не посвідчені. Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування від 22.05.2006 року не є документом, що засвідчує право власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Крім того, в порушення вимог ст.ст. 33, 35, 36 ЦПК України, судом Київську міську раду, як власника земельної ділянки, до участі в справі не залучено, та задовольняючи позов, суд прийняв рішення, яке порушує інтереси держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, як органу, на який покладено обов'язок видавати дозвільну документи на будівництво об'єктів нерухомого майна і прийняти їх в експлуатацію.

В судовому засіданні прокурор Корж О.А. та представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України - Попович О.М. підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.

Представник позивача ТОВ «Фірма «Е.І.В.» - Кравченко А.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення 07.09.2015 року, тому колегія відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України визнала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник ТОВ «Фірма «Е.І.В.» обґрунтовував позовні вимоги тим, що 19.12.2014 року між сторонами було укладено договір на здійснення будівництва нежитлової будівлі, до якого 22.12.2014 року сторони уклали додаткову угоду № 1 про внесення змін.

Предметом зазначеного договору є будівництво та внутрішнє оздоблення нежитлових будівель : будівлі під літерою «В», загальною площею 181,3 кв.м. по АДРЕСА_1, та нежитлової будівлі ( літера «А») торгово-офісного призначення, що складається з груп приміщень №№ 1-8, загальною площею 367,5 кв.м. по АДРЕСА_2, відповідно до проектно-кошторисної документації позивачем за рахунок відповідача.

Пунктом 2.3 договору визначено, що вартість будівництва складає 200 000 грн. Фінансування будівництва повинно було бути проведено ОСОБА_2 в порядку, визначеному п.3.4 договору: протягом 10 календарних днів після підписання договору - 40% вартості будівництва; решта 60% - рівними частинами протягом 7 місяців.

Однак 19.12.2014 року відповідачем було здійснено лише один платіж у сумі 10 000 грн., після цього відповідач умов договору щодо фінансування будівництва не виконувала.

Пунктом 5.5 договору визначено, що після підписання сторонами договору акту приймання-передачі розподілу площ, позивач та відповідач підписують попередній договір позички об'єктів строком на 5 років, а після введення об'єктів у експлуатацію та отримання витягу з реєстру прав власності на новостворені об'єкти - оформлюють нотаріальний договір на вказаний термін.

Станом на час пред'явлення позову позивач завершив будівництво обох нежитлових будівель та отримав технічні паспорти на них, виконавши свої зобов'язання за договором у повному обсязі, а відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 190 000 грн.

Крім того, відповідач самовільно зайняла обидві нежитлові будівлі та не допускає до них власника - ТОВ «Фірма «Е.І.В.», посилаючись на відсутність у позивача правовстановлюючих документів на це майно.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фірма «Е.І.В» про розірвання договору від 19.12.2014 року про здійснення будівництва нежитлової будівлі та додаткової угоди № 1 до нього від 22.12.2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення своїх вимог, знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Посилаючись на положення ст. 652 ЦК України ( розірвання договору у разі істотної зміни обставин), суд першої інстанції дійшов висновку, що умови договору відповідачем виконувались неналежним чином, а тому договір та додаткову угоду необхідно розірвати.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача порушується відповідачем, яка самовільно зайняла обидві нежитлові будівлі та не допускає до них власника, яким є позивач.

Суд вважав, що право власності позивача підтверджується : договорами купівлі-продажу від 03.01.2006 року та від 28.11.2006 року, технічними паспортами на нежитлову будівлю ( літ. «В») , загальною площею 181,3 кв.м. по АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю торгово-офісного призначення (в літ.»А»), загальною площею 367,5 кв.м. по АДРЕСА_2; технічними звітами на відповідні земельні ділянки; висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 10.03.2015 року про те, що нежитлова будівля по АДРЕСА_2 відповідає вимогам ДБН, чинним в галузі будівництва.

Посилаючись на положення ст. 41 Конституції України, ст. 331, 328, 16, 392, 181, 386 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем ТОВ «Фірма «Е.І.В.» доведено факт набуття права власності на нежитлову будівлю торгово-офісного призначення ( в літ.»А»), загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_2.

Однак з даними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, а обставини справи, які суд вважав встановленими, не доведені належними та допустимими доказами, висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягів з бази даних Державного земельного кадастру від 09.10.2008 року та від 25.10.2012 року, позивач ТОВ «Фірма «Е.І.В.» зазначений землекористувачем земельної ділянки під кадастровим номером 78:153:035, розташованої біля станції метро «Оболонь», поряд з гіпермаркетом «Патерсон». Проте документи, які б підтверджували право користування позивача вказаною земельною ділянкою, не зареєстровані у Державному земельному кадастрі ( а.с. 71-72).

Зі змісту наданих позивачем договорів купівлі-продажу, укладених в простій письмові формі, вбачається, що ТОВ «Фірма «Е.І.В.» як покупець купив два металеві торгівельні павільйони : за договором від 03.01.2006 року у приватного підприємця ОСОБА_5 придбав металевий павільйон, площею 200 кв.м., що розташований біля станції метро «Оболонь»; за договором від 28.11.2006 року у МПП «Творча майстерня «Вісак» придбав металевий павільйон, площею 204,88 кв.м., розташований на площі Дружби Народів, біля станції метро «Оболонь» у м. Києві ( а.с. 38, 46).

Відповідно до даних Державного земельного кадастру як станом на 09.10.2008 року, так і станом на 25.10.2012 року, землекористувачем земельної ділянки, на якій розташований павільйон, площею 204,88 кв.м., зазначене МПП «Творча майстерня «Вісак», проте жодних документів, що надають право землекористування, не зареєстровано.

Відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей ( нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, із наявних у матеріалах справи договорів купівлі-продажу вбачається, що ТОВ «Фірма «Е.І.В.» придбала металеві конструкції (павільйони), які не є об'єктами нерухомості .

Даних про те, що зазначені об'єкти були в установленому законом порядку переобладнані у нежитлові будівлі, прийняті в експлуатацію і на них зареєстроване право власності як на об'єкти нерухомого майна - матеріали справи не містять.

Статтею 375 ЦК України встановлено, що право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам, має власник земельної ділянки.

При цьому ч. 3 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Однак, в матеріалах справи відсутні жодні докази тих обставин, що ТОВ «Фірма «Е.І.В.» є власником чи законним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 та що позивачу відводилась земельна ділянка для будівництва нежитлової будівлі торгово-офісного призначення.

Відповідно до повідомлення заступника Київського міського голови від 20.12.2006 року на адресу позивача, його клопотання про надання земельної ділянки в оренду на 1 рік - залишене без розгляду до отримання замовником висновку ДП «Інститут «Київгенплан», АТ «Київпроект» щодо можливості розташування об'єкту ( а.с. 75).

Висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка під нежитловою будівлею торгово-офісного призначення, загальною площею 367,5 кв.м., по АДРЕСА_2 належить позивачу на підставі технічних звітів - є безпідставними та зробленими з порушенням норм матеріального права, оскільки статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ст. 19 вказаного Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; договорів, укладених у встановленому законом порядку.

Між тим, технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування від 12.12.2002 року щодо земельної ділянки під кадастровим номером 78:153:003 (землекористувач МПП «Творча майстерня «Вісак»), розташованої на перетині вул. Малиновського та АДРЕСА_2, та технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування від 22.05.2006 року щодо земельної ділянки під кадастровим номером 78:153:0035 ( землекористувач ТОВ «Фірма «Е.І.В.») розташованої біля станції метро «Оболонь», не є правовстановлюючими документами, що посвідчують право власності чи право користування позивача на земельну ділянку по АДРЕСА_2

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтями 34, 36, 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено отримання дозволу на виконання будівельних робіт ( для об'єктів будівництва, що належать до ІV-Vкатегорій складності), реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт ( для об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності). Виконання будівельних робіт без реєстрації вказаної декларації або без отримання дозволу забороняється.

Відповідно до ст. 39 вказаного Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак матеріали справи не містять ні доказів отримання ТОВ «Фірма Е.І.В.» в органі будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, ні доказів наявності у позивача проектної документації щодо будівництва зазначеної нежитлової будівлі.

Посилання суду першої інстанції на наявність у позивача технічного паспорта на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2, літ «А», загальною площею 367,5 кв.м., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виготовлення особі на її замовлення технічного паспорта на будівлю не створює правових підстав для визнання права власності на цей об'єкт. Між тим, як вбачається з приміток у технічному паспорті, виконавцем зазначено, що дозвіл на реконструкцію об'єкта та розпорядження про присвоєння поштової адреси - не надані ( а.с. 76-80).

Таким чином, за відсутності доказів про належність позивачу земельної ділянки, на якій розташована спірна нежитлова будівля, без наявності у позивача необхідної містобудівельної документації, а також доказів про прийняття в експлуатацію вказаного нерухомого майна та його державної реєстрації, судом першої інстанції зроблено необґрунтовані висновки про набуття позивачем права власності на зазначену нежитлову будівлю.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Наданий позивачем висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 11420 від 10.03.2015 року, виконаний спеціалістом Київської незалежної судово-експертної установи, про те, що вищевказана нежитлова будівля відповідає вимогам ДБН чинним в галузі будівництва станом на момент складання висновку, - також не може бути належним доказом виникнення права власності у позивача на нерухоме майно, оскільки у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю ( правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 04.12.2013 року по справі № 6-130цс13).

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 05.02.2014 року по справі № 6-131цс13, порядок та умови набуття права власності на новостворене майно врегульовані положеннями статті 331 ЦК України. Зазначена стаття не передбачає можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду.

Висновки суду першої інстанції з посиланням на ст. 392 ЦК України колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки позов про визнання права власності у разі оспорювання чи невизнання цього права іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності - має право пред'являти лише власник майна, тобто особа, яка набула права власності у встановленому законом порядку. Тоді як відповідно до наявних у матеріалах справи доказів - право власності на нерухоме майно у позивача не виникло.

Також слід зазначити, що позивач ТОВ «Фірма «Е.І.В.», заявляючи позовні вимоги до ОСОБА_2 про розірвання договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі та додаткової угоди до нього, обґрунтовує свої вимоги порушенням умов договору з боку відповідача, а саме - відсутністю фінансування будівництва, яке мало бути здійснене після 19.12.2014 року. При цьому підставою для розірвання договорів вважає не істотне порушення умов договору другою стороною ( ст. 651 ЦК України), а істотну зміну обставин (ст. 652 ЦК України).

Однак, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України, суд першої інстанції не з'ясував: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 вказувала, що жодним чином права позивача не порушувала.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України , у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При вирішенні спору про розірвання договору з підстав істотної зміни обставин, суд мав враховувати положення ч. 2 ст. 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Однак наявні у матеріалах справи копія договору від 19.12.2014 року, додаткової угоди № 1 до договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі та претензії позивача від 18.02.2015 року не дають підстав для висновку, що умови договору взагалі виконувались будь-якою із сторін, виходячи із того, що в договорах про придбання позивачем металевих конструкцій (торгівельних павільйонів), зазначено, що вони укладені у 2006 році, а в технічному паспорті на нежитлову будівлю та висновку будівельно-технічного дослідження вказано рік будівництва - 2002. Жодних даних про подальше переобладнання, реконструкцію, нове будівництво нежитлової будівлі ні технічний паспорт, ні висновок спеціаліста - не містять.

Будь-які інші докази щодо невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов договору - в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 1, 3, 4 ЦПК України, судовому захисту підлягає право порушене, оспорене чи невизнане, відтак, за відсутності доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про розірвання вищевказаних договору та додаткової угоди з підстав порушення його прав відповідачем - висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову колегія суддів вважає необґрунтованими.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду про задоволення позовних вимог про розірвання договору від 19.12.2014 року, розірвання додаткової угоди № 1 від 22.12.2014 року, визнання права власності на нежитлову будівлю, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення ( про відмову позивачу у визнанні права власності на будівлю по АДРЕСА_1) не оскаржувалось, тому в цій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року - в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Е.І.В.» до ОСОБА_2 про розірвання договору про здійснення будівництва нежитлової будівлі від 19.12.2014 року, розірвання додаткової угоди № 1 від 22.12.2014 року та визнання права власності на нежитлову будівлю - відмовити.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: