Постанова

від 13.05.2015 по справі 918/1279/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 918/1279/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Моніторинг" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 та на рішеннягосподарського суду Рівненської області від 21.11.2014 у справі№918/1279/14 господарського суду Рівненської області за позовомДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною доПриватного підприємства "Моніторинг" про стягнення коштів в розмірі 298 760,14 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Холодар К.В.,

- відповідача Гурез К.Ю., Гурез І.О., Олійник Л.В.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.11.2014 у справі №918/1279/14 (суддя Політика Н.А.) частково задоволений позов Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (надалі позивач/Державне підприємство) до Приватного підприємства "Моніторинг" (надалі відповідач/скаржник/ПП "Моніторинг"); за рішенням, стягнуто з відповідача основний борг у розмірі 240 380,00 грн., пеню у розмірі 37 032,66 грн., штраф 7% у розмірі 16 826,60 грн., та судові витрати зі сплати судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 (судді: Гудак А.В., Олексюк Г.Є., Сініцина Л.М.) вказане рішення місцевого господарського суду змінено в частині розміру стягнутої з відповідача пені, та постановлено в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача пені в розмірі 36 833,16 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

13.05.2015 від позивача у справі надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані судові акти залишити без змін.

Також, 13.05.2015 директором відповідача - Олійник Л.В., були надані пояснення до касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивач про стягнення з відповідача 298 760,14 грн., сплачених позивачем в якості авансового платежу згідно з додатками №№3, 8, 9, 10 та 11 до договору №2-64 на виконання землевпорядних робіт, укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідно до вказаних додатків до договору, а також на виконання самого договору, позивачем було сплачено 70% вартості робіт, які мав виконати відповідач. В той же час, роботи відповідачем вчасно не виконані, термін виконання робіт за вказаними додатками закінчився, а тому, позивач, на підставі, зокрема, ст. 1212 ЦК України, просить стягнути з відповідача аванс у розмірі 240 380,00 грн., та, на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, пеню у розмірі 41 553,54 грн. та 7% штрафу у розмірі 16 826,60 грн.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, встановили, що 18.09.2012 між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (за договором замовник) та Приватним підприємством "Моніторинг" (за договором виконавець) був укладений договір №2-64 на виконання землевпорядних та інших робіт (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) приймає на себе виконання землевпорядних робіт, передбачених своїм статутом та відповідними ліцензіями на їх виконання, відповідно до заявок замовника.

Пунктом 1.4. договору визначено, що на виконання робіт, згідно з дорученнями замовника, між замовником та виконавцем будуть укладені окремі додатки до цього договору по кожному об'єкту.

Згідно з п. 2.1 договору загальна вартість робіт за договором буде складатись з вартості робіт по кожному об'єкту, наданому замовником та оформленому окремим додатком до цього договору.

Відповідно до п. 2.2. - п.п.2.2.2 договору оплата робіт здійснюється поетапно на підставі отриманих рахунків-фактур. Попередня оплата - до початку виконання робіт в розмірі 70%. Залишкова сума - за фактично виконану роботу згідно з актами здачі-приймання робіт в розмірі 30%.

Початком робіт є момент надходження авансового платежу згідно з п. 2.2 договору на поточний рахунок виконавця, надання вихідних даних та документації необхідних для виконання робіт за першим додатком до цього договору (п. 3.1. договору).

Завершення робіт: згідно з актом здачі-приймання робіт та передбаченої технічної документації на виконання робіт по останньому додатку до цього договору (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 6.1. договору договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. 6.4. договору рішення про припинення виконання робіт оформлюється двостороннім актом з обґрунтуванням мотивації розриву договору. При цьому виконавцеві відшкодовуються фактичні витрати за виконані роботи.

Згідно з вимогами п. 1.4. договору між позивачем та відповідачем було укладено та підписано окремі додатки до договору по об'єктах, а саме:

- додаток №2 від 21.09.2012 до договору (об'єкт за адресою: м. Ковель, вул. Кутузова, 178);

- додаток №3 від 21.09.2012 до договору (об'єкт за адресою: м. Нововолинськ, вул.. Інтернаціональна, 22-а);

- додаток №8 від 21.09.2012 до договору (об'єкт за адресою: м. Луцьк, проспект Перемоги, 36);

- додаток №9 від 21.09.2012 до договору (об'єкт за адресою: м. Луцьк, вул. Наливайка, 1);

- додаток №10 від 21.09.2012 до договору (об'єкт за адресою: м. Луцьк, вул. Шота Руставелі, 9-а);

- додаток №11 від 21.09.2012 до договору (об'єкт за адресою: м. Луцьк, проспект Молоді, 10-б).

Предметом зазначених вище додатків до договору є виготовлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, в тому числі - виготовлення, погодження та супровід технічної документації.

В подальшому сторони уклали додатки №2/1, 3/1, 8/1-11/1 до вищевказаних додатків, згідно з якими погодили, що строк виконання робіт становить дванадцять місяців з моменту початку робіт.

Позивачем, на виконання умов договору та, зокрема, додатків №3, 8-11 (за якими стягується авансовий платіж), було сплачено 240 380,00 грн.

Докази виконання відповідачем робіт за вказаним договором та додатками, а саме: акти приймання-передачі виконаних робіт (п. 4.1. договору) відсутні.

29.01.2014 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №101/07, у якій позивач вимагав надати докази про те, що робота проведена належним чином, надати акт здачі-приймання робіт, та передбачену технічну документацію.

13.03.2014 відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію №2/03 від 13.03.2014, у якій повідомив, що на об'єкт за адресою: м. Ковель, вул. Кутузова, 178 (додаток №2) виготовлено правовстановлюючий документ на право постійного користування земельною ділянкою. По земельним ділянкам, що розташовані: м. Луцьк, проспект Перемоги, 36; м. Луцьк, вул. Шота Руставелі, 9-а; м. Нововолинськ, вул. Інтернаціональна, 22-а; м. Луцьк, вул.. Наливайка, 1; м. Луцьк, проспект Молоді, 10-б повідомив, що ведуться роботи (додатки №№3, 8-11).

17.06.2014 позивачем надіслано на адресу відповідача відмову від прийняття виконання зобов'язань № 613/07, в якому також просив протягом 7 днів перерахувати 240 380,00 грн. (авансовий платіж за додатками №№3, 8-11) на рахунок позивача, яка (відмова та вимога) залишилась без відповіді з боку відповідача.

Встановивши наведені обставини, керуючись ст. 1212 ЦК України, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості - авансових платежів за додатками №№3, 8-11 до договору №2-64 у сумі 240 380,00 грн., оскільки, як зазначили суди, строк закінчення робіт за вказаними додатками закінчився (договірні відносини припинені), роботи не виконані, а тому, відповідач зобов'язаний повернути грошові кошти у зазначеній сумі.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до приписів п.п. 1 та 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" на підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 4 5 , частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Вищий господарський суд України вважає, що судами попередніх інстанцій не дотримано вищенаведених норм щодо прийняття судового рішення, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України (правове обґрунтування позивачем підстав позову в частині стягнення авансового платежу) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 25.02.2015 у справі №910/1913/14).

В даному випадку, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про можливість застосування вказаної норми до даних правовідносин, виходячи з наступного.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 ЦК України зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічні положення містяться і в п. 1 ст. 180 ГК України.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

По-перше, роблячи висновок про припинення договірних відносин за додатками до договору №2-64, за якими стягується сума авансового платежу і які є невід'ємною частиною вказаного договору, з підстав порушення відповідачем терміну здачі робіт за цими додатками, суди попередніх інстанцій, не врахували положення п. 6.1. договору №2-64, відповідно до яких, цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2013 , але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань . При цьому, суди не встановлювали, що у вказаний пункт договору №2-64, додатками №№3, 8-11 та №3/1, 8/1-11/1 вносилися зміни щодо дії цього договору, а відтак, і щодо дії вказаних додатків, які є його невід'ємними частинами, позаяк, висновок судів про припинення зобов'язань (договірних відносин) за додатками №№3, 8-11 та №3/1, 8/1-11/1 є передчасним.

По-друге, пов'язуючи початок виконання робіт за додатками №№3, 8-11 до договору №2-64 з посиланням виключно на п. 3.1. договору (звідси й висновок судів про порушення відповідачем строку їх виконання), відповідно до якого, початком робіт є момент надходження авансового платежу згідно з п. 2.2. договору на поточний рахунок виконавця (відповідача), а також з наданням вихідних даних та документації, необхідної для виконання робіт, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зміни, що вносилися до вказаного пункту договору №2-64 додатками №№3, 8-11, відповідно до яких, початок виконання робіт за вказаними додатками пов'язувався не лише із перерахуванням позивачем авансових платежів, а й з передачею позивачем тих чи інших документів відповідачу, а сам факт передачі мав бути зафіксований у актах приймання-передачі, які (акти) серед матеріалів справи відсутні, а відтак, й не могли бути досліджені судами попередніх інстанцій. Виходячи з чого, є передчасним висновок судів про фактичний початок настання обов'язку відповідача здійснювати обумовлені договором №2-64 та додатками до нього роботи, а відтак, й про порушення строків їх виконання.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.111 5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін згідно з укладеним між ними договором №2-64 та додатками №№3, 8-11 та №3/1, 8/1-11/1 до нього, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

При встановленні питання закінчення/незакінчення/ строків (термінів) додатків до договору №2-64, за якими стягується заборгованість з урахуванням наведеного вище, тобто, наявності або відсутності договірних правовідносин сторін у справі, судам слід звернути увагу також на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та у постанові від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, адже, відповідно до ст. 111 28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Оскільки, інші вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій та пені є похідними від основної вимоги - про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, із задоволенням якої судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції не погодився з наведених вище підстав, то, відповідно, колегія суддів не може погодитися і із їх задоволенням, а тому, і у вказаній частині, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею їх на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Моніторинг" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 та рішення господарського суду Рівненської області від 21.11.2014 у справі №918/1279/14 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере