Постанова

від 02.03.2015 по справі 918/1279/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року Справа № 918/1279/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Сініцина Л.М.

при секрктарі судового засідання ОСОБА_1

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність в справі

відповідача - ОСОБА_3, керівник, ОСОБА_4, довіреність в справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг"

на рішення господарського суду Рівненської області від 21.11.14 р.

у справі № 918/1279/14 (суддя Політика Н.А. )

за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

до ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг"

про стягнення коштів в розмірі 298 760 грн. 14 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.11.2014 року у справі №918/1279/14 позов Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - позивач) до ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг" (далі - відповідач) про стягнення коштів в розмірі 298 760 грн. 14 коп. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг" (34300, Рівненська область, Володимирецький район, смт.Володимирець, вул.Острозького, 29, код ЄДРПОУ 38019826) на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м.Київ, вул.Лобачевського, 23 В, код ЄДРПОУ 20077743) суму основного боргу в розмірі 240 380 (двісті сорок тисяч триста вісімдесят) грн., пеню в розмірі 37 032 (тридцять сім тисяч тридцять дві) грн. 66 коп., штраф 7% у розмірі 16 826 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 60 коп., а також 5 884 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 78 коп. витрат по оплаті судового збору.

У решті позовних вимог, а саме в стягненні пені в сумі 4 520 грн. 88 коп. - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове.

На думку скаржника при винесенні рішення місцевим судом неповно з'ясовано обставини справи і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідач виконав свої зобов'язання за договором та виготовив проекти землеустрою по земельним ділянкам згідно Додатків №8, 9, 10. Вказані проекти не пройшли затвердження в органах місцевого самоврядування у зв'язку з відсутністю кворуму, тобто з причин, які не залежали від волі відповідача, що унеможливлює отримати позивачем правовстановлюючих документів на земельні ділянки. Затримка в передачі технічної документації позивачу, передбаченої Договором №2-64 від 18.09.2012р. та Додатками №3, 8, 9, 10, виникла виключно з причин затримки в отриманні необхідних дозволів, узгоджень, рішень відповідних органів місцевого самоврядування та державних органів влади. Крім того, суд першої інстанції не взяв до увги п. 1.3. Договору та не досліджував договори, акти виконаних робіт, які були укладені відповідачем з підрядними організаціями і які свідчили про виконання відповідачем передбачених договором робіт. Також, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин, які виникли між сторонами, положення ст. 612 ЦК України та ст. 1212 ЦК України.

У письмовому відзиві від 27.01.2015р. на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, з підстав викладених у відзиві.

Представники відповідача (скаржника) в судовому засіданні 02.03.2015р. підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення суду першої інстанції від 21.11.2014р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просять його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.06.2015р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 21.03.2014р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 21.11.2014 року у справі №918/1279/14 слід змінити, а апеляційну скаргу - частково задоволити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2012 року між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - Замовник) та ОСОБА_5 підприємством В«МоніторингВ» (далі - Виконавець) було укладено договір №2-64 на виконання землевпорядних та інших робіт (далі - Договір) (а.с.57-60,т.1).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання землевпорядних робіт, передбачених своїм статутом та відповідними ліцензіями на їх виконання, відповідно до заявок Замовника.

До початку робіт Замовник надає Виконавцю вихідні дані та документацію необхідну для виконання робіт (п. 1.2. Договору).

Пунктом 1.4. Договору визначено, що на виконання робіт, згідно з дорученнями Замовника, між Замовником та Виконавцем будуть укладені окремі Додатки до цього Договору по кожному об'єкту.

Згідно п. 2.1 Договору загальна вартість робіт за договором буде складатись з вартості робіт по кожному об'єкту наданому Замовником та оформлених окремим Додатком до цього договору.

Відповідно до п. 2.2. - п.п.2.2.2 Договору оплата робіт здійснюється поетапно на підставі отриманих рахунків-фактур. Попередня оплата - до початку виконання робіт в розмірі 70%. Залишкова сума - за фактично виконану роботу згідно актів здачі-приймання робіт в розмірі 30%.

Початком робіт є момент надходження авансового платежу згідно п. 2.2 договору на поточний рахунок Виконавця, надання вихідних даних та документації необхідних для виконання робіт за першим додатком до цього Договору (п. 3.1. Договору).

Завершення робіт: згідно з актом здачі-приймання робіт та передбаченої технічної документації на виконання робіт по останньому додатку до цього Договору (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору визначено, що строки виконання робіт за цим договором можуть змінюватись у разі затримки отримання необхідних узгоджень, рішень та інших дій відповідних органів держаної влади, органів місцевого самоврядування з причин, що не залежать від сторін, строк виконання робіт за договором відповідно збільшується, про що сторони письмово інформують одна одну, тощо.

Згідно до п. 4.1. Договору по завершенню робіт по основних етапах додатків до Договору Виконавець надає Замовнику акт здачі-приймання робіт та передбачену технічну документацію.

Відповідно до п. 5.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору виконавець і замовник несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно п. 6.1. Договору, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Рішення про припинення виконання робіт оформлюється двостороннім актом з обґрунтуванням мотивації розриву договору. При цьому виконавцеві відшкодовуються фактичні витрати за виконані роботи (п.6.4. Договору).

Згідно з вимогами п. 1.4. Договору між Підприємством та ПП "Моніторинг" було укладено та підписано окремі додатки до договору по об'єктах, а саме:

додаток №2 від 21.09.2012р. до договору укладено по об'єкту за адресою: м. Ковель, вул. Кутузова, 178;

додаток №3 від 21.09.2012р. до договору - м. Нововолинськ, вул.. Інтернаціональна, 22-а;

додаток №8 від 21.09.2012р. до договору - м. Луцьк, Проспект Перемоги, 36;

додаток №9 від 21.09.2012р. до договору - м. Луцьк, вул.. Наливайка, 1;

додаток №10 від 21.09.2012р. до договору - м. Луцьк, вул. Шота Руставелі, 9-а;

додаток №11 від 21.09.2012р. до договору - м. Луцьк, Проспект Молоді, 10-б (а.с.61-62, 66-67,70-71, 75-76, 79-80, 83-84,т.1).

Предметом зазначених вище додатків до договору є виготовлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, в тому числі - виготовлення, погодження та супровід технічної документації.

Так, відповідно до укладених додатків до Договору, замовник зобов'язується передати виконавцю копії документів, зазначених в п. 2 додатках №2-3,8-11, та провести попередню оплату в розмірі 70%, що становить 291 060 грн., а виконавець, у свою чергу, приймає на себе зобов'язання виконати роботи по виготовленню державних актів на право постійного користування земельними ділянками протягом шести місяців з моменту початку робіт.

В подальшому сторони дійшли згоди про продовження дії зазначених вище додатків та уклали 25.03.2013 року Додатки №2/1, 3/1, 8/1-11/1, згідно яких строк виконання робіт за додатками становить дванадцять місяців (а.с.63, 68, 72, 77, 81, 85,т.1).

Відповідно до п.п. 6, 8 додатків №2-3, 8-11 (з урахуванням змін) виконавець зобов'язаний виготовити технічну документацію із землеустрою, передати ХМL-файл до відповідного органу для роздрукування правовстановлюючого документу та повідомити про зазначене замовника, а також оформити приймання виконаних робіт актом приймання-передачі виконаних робіт.

Позивач виконав свої зобов'язання та перерахував авансові кошти по кожному об'єкту, що підтверджується платіжними дорученнями №223 на суму 30000,00 грн., №224 на суму 20680,00 грн, №225 на суму 40000,00 грн, №226 на суму 26500,00 грн. від 08.02.2013р. по додатках №2, 8, які зараховані банком 11.02.2013р., №1836 на суму 39760,00 грн., №1837 на суму 44800,00 грн., №1838 на суму 43960,00 грн., №1839 на суму 45360,00 грн. від 04.10.2012р. по додатках №3, 9, 10, 11 (а.с.64-65, 69, 73-74, 78, 82, 86,т.1).

Відповідач свої зобов'язання згідно Додатків №2-3, 8-11 (з урахуванням змін) до договору №2-64 від 18.09.2012р. виконав частково, а саме було виконано зобов'язання за додатком №2 до договору на об'єкт за адресою: м. Ковель, вул. Кутузова, 178, авансова сума за який становить 50 680 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 18.04.2014р. та не заперечується сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази виконання зобов'язання, як це передбачено п. 4.1. Договору №2-64 від 19.09.2012р., за додатками №3, 8-11.

29 січня 2014 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №101/07, у якій позивач вимагав надати докази про те, що робота проведена належним чином, надати акт здачі-приймання робіт, та передбачену технічну документацію (а.с.48-49,т.1).

13 березня 2014 року відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію №2/03 від 13.03.2014р., у якій повідомив, що на об'єкт за адресою: м. Ковель, вул. Кутузова, 178 (додаток №2) виготовлено правовстановлюючий документ на право постійного користування земельною ділянкою. По земельним ділянкам, що розташовані м. Луцьк, Проспект Перемоги, 36; м. Луцьк, вул. Шота Руставелі, 9-а; м. Нововолинськ, вул. Інтернаціональна, 22-а; м. Луцьк, вул.. Наливайка, 1; м. Луцьк, Проспект Молоді, 10-б повідомив, що ведуться роботи (а.с.55-56,т.1).

17 червня 2014 року Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною було надіслано на адресу ПП В«МоніторингВ» відмову від прийняття виконання зобов'язань № 613/07 від 17.06.2014р., відповідно до якої позивач відмовлявся від прийняття виконання зобов'язань за договором № 2-64 та додатками до нього, а також вказував на необхідність протягом 7 днів перерахувати 240 380 грн. на рахунок позивача.

Однак, вищевказана відмова залишилася без відповіді та задоволення

Таким чином, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, заборгувавши позивачу 240 380 грн.

Отже, відповідач зобов'язаний був виконати роботи за додатками №3, 9-11 до договору в термін до 05.10.2013р., а за додатками №2, 8 - до 09.02.2014р. та згідно з п. 4.1 договору по завершенні виконання робіт надати замовнику акт здачі-приймання робіт та передбачену додатками до договору документацію.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Підставою виникнення зобов'язань між сторонами по справі є договір №2-64 на виконання землевпорядних та інших робіт від 18.09.2012р.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 324 Господарського кодексу України за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх.

Згідно з ч. 2 ст. 317 ГК України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 837, ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За приписами ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Позивач належним чином виконав зобов'язання щодо перерахування встановлених договором та додатками до договору сум попередньої оплати та перерахував авансові кошти по кожному об'єкту, що підтверджується платіжними дорученнями №223 на суму 30000,00 грн., №224 на суму 20680,00 грн, №225 на суму 40000,00 грн, №226 на суму 26500,00 грн. від 08.02.2013р. по додатках №2, 8, які зараховані банком 11.02.2013р., №1836 на суму 39760,00 грн., №1837 на суму 44800,00 грн., №1838 на суму 43960,00 грн., №1839 на суму 45360,00 грн. від 04.10.2012р. по додатках №3, 9, 10, 11 (а.с.64-65, 69, 73-74, 78, 82, 86,т.1).

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 6, 8 додатків №2-3,8-11 виконавець зобов'язаний виготовити технічну документацію із землеустрою, передати ХМL-файл до відповідного управління Держкомзему для роздрукування державних актів та повідомити про зазначене замовника, а також оформити приймання виконаних робіт актом приймання-передачі виконаних робіт.

Отже, відповідач зобов'язаний був виконати роботи за додатками №3, 9-11 до договору в термін до 05.10.2013р., а за додатками №2, 8 - до 09.02.2014р. та згідно з п. 4.1 договору по завершенні виконання робіт надати замовнику акт здачі-приймання робіт та передбачену додатками до договору документацію.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що за об'єктом за адресою: м. Ковель, вул. Кутузова, 178 (додаток № 2) роботи були виконані відповідачем та прийняті позивачем.

Відповідачем надано суду: Договір №133, який укладений з ПП "Луцькземресурс", на розробку науково-технічної документації від 05.12.12р. за адресою м. Луцьк, пр-т Перемоги, 36, Договір №134, який укладений з ПП "Луцькземресурс", на розробку науково-технічної документації від 05.12.12р. за адресою м. Луцьк, вул. Шота Руставеллі, 9а, Договір №135, який укладений з ПП "Луцькземресурс", на розробку науково-технічної документації від 05.12.12р. за адресою м. Луцььк, вул. Наливайка, 1, Договір №202, який укладений з ПП "Луцькземресурс", на розробку науково-технічної документації від 12.11.13р. за адресою м. Луцьк, пр-т Перемоги, 36, Договір №201, який укладений з ПП "Луцькземресурс", на розробку науково-технічної документації від 12.11.13р. за адресою м. Луцььк, вул. Наливайка, 1, Договір №200, який укладений з ПП "Луцькземресурс", на розробку науково-технічної документації від 12.11.13р. за адресою м. Луцьк, вул. Шота Руставеллі, 9а, Договір №1422, який укладений з Державним підприємством "Волинський науково-дослідний та пректний інститут землеустрою", на виконання землевпорядних робіт від 01.11.12р. в межах с. Дубове Дубівської сільської ради Волинської області, Договір №1423, який укладений з Державним підприємством "Волинський науково-дослідний та пректний інститут землеустрою", на виконання землевпорядних робіт від 01.11.12р. в межах міста Нововолинськ Волинської області.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що строки виконання робіт за цим договором можуть змінюватись зокрема у разі затримки отримання необхідних узгоджень, рішень та інших дій відповідних органів держаної влади, органів місцевого самоврядування з причин, що не залежать від сторін, строк виконання робіт за договором відповідно збільшується, про що сторони письмово інформують одна одну, тощо.

Однак, доказів кінцевого результату, як це передбачено договором №2-64, суду не надано. Тобто, стосовно робіт, які мали бути виконані відповідачем згідно додатків №3, 8, 9-11, то відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували повне виконання останнім зобов'язань за договором. Зокрема, не надано суду актів здачі-примання робіт та технічної документації, як це передбачено п. 4.1. договору та п. 8 додатків №3, 8, 9-11 (з урахуванням змін від 25.03.2013р.) до нього.

Відповідно до приписів ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

Частиною 2 ст. 220 Господарського кодексу України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 224 ГК України визначено, що збитки це зокрема фактично понесені витрати, до яких відносяться витрати, зроблені управненою стороною, які здійснила управнена сторона (позивач) та які підлягають стягненню з особи, протиправними діями якої вони були спричинені (відповідачем).

Відмінності юридичних збитків від їх економічного аналогу полягають в тому, що юридичні збитки як правило є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи. Тобто, порушення господарського зобов'язання (яке розглядається як його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів, невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань, заподіяння шкоди тощо.

17 червня 2014 року Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною було надіслано на адресу ПП В«МоніторингВ» відмову від прийняття виконання зобов'язань № 613/07 від 17.06.2014р., відповідно до якої позивач відмовлявся від прийняття виконання зобов'язань за договором № 2-64 та додатками до нього, а також вказував на необхідність протягом 7 днів перерахувати 240 380 грн. на рахунок позивача.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що, у зв'язку із порушенням відповідачем договірного зобов'язання щодо передачі землевпорядних робіт у встановлений строк, позивач чітко заявив про втрату інтересу до отримання від ОСОБА_5 підприємства В«МоніторингВ» землевпорядних та інших робіт та, як наслідок, відмовився від прийняття виконання таких робіт.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів виконання робіт, передбачених договором та додатками №3, 8-11 до нього, і передання їх результатів замовникові.

Отже, відповідачем залишилися не виконаними роботи на загальну суму 240 380 грн. (291 060 грн. - 50 680 грн.).

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Предметом доказування в даній справі є насамперед наявність порушеного права позивача. Жодного належного та допустимого доказу щодо наявності права, яке оскаржуваними рішеннями та договором оренди землі могло б бути порушено позивачем до суду не надано.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

У п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних та допустимих доказів того, що відповідач виконав умови Договору №2-64 на виконання землевпорядних та інших робіт від 18.09.2012р. та додатки №3, 8-11 до нього, суду не надано.

Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Твердження скаржника щодо того, що суд першої інстанції не взяв до увги п. 1.3. Договору та не досліджував договори, акти виконаних робіт, які були укладені відповідачем з підрядними організаціями і які свідчили про виконання відповідачем передбачених договором робіт, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки такі докази в розумінні ст. 33 ГПК України не підтверджують факт виконання відповідачем робіт згідно вимог Договору та додатків №3, 8-11 до нього.

Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги надані відповідачем витяги з рішень Луцької міської ради (а.с.101-108,т.2), оскільки останні були відсутні на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 240 380 грн. були перераховані позивачем на виконання робіт на підставі договору № 2-64 на виконання землевпорядних та інших робіт від 18.09.2012 р. та додатків до нього, строк виконання яких сплинув, роботи не були виконані відповідачем, договір закінчив свою дію 31.12.2013 р., і позивач відмовився від прийняття виконання робіт, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 240 380 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

В порядку ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, ч. 1 ст. 230 ГК України та п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Відповідно до п. 5.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору виконавець і замовник несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Так, частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таку ж правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-41гс10 та від 28 лютого 2011 р. у справі № 3-11гс11.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належить до державного сектора економіки, а іншого розміру штрафних санкцій для виконавця договором не передбачено.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, договору та обставини справи, судова колегія, перевіривши розмір заявленоого позивачем штрафу в розмірі 16 826,60 грн. вважає його правильними та обгрунтованими, а відтак прийшла до висновку, що позивачем підставно нараховано та пред'явлено до стягнення 16 826,60 грн. - 7% штрафу.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 41 553 грн. 54 коп., у тому числі за період з 05.10.2013р. по 30.04.2014р. на суму 36 167 грн. 04 коп., за період з 09.02.2014р. по 30.04.2014 на суму 5 386 грн. 50 коп.

Судом першої інстанції задоволено позов відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України в частині стягнення пені в сумі 37 032, 66 грн. та відмовлено в стягненні пені в сумі 4520,88 грн.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів встановила, що поданий позивачем та перевірений судом першої інстанції розрахунок є не вірним. Позивачем при нарахуванні пені допущено арифметичну помилку, а місцевим господарським судом вказані обставини залишені поза увагою, що призвело до прийняття ним неправильного рішення в цій частині.

Колегія суддів, перевіривши та зробивши розрахунок пені, вважає правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення розмір пені в сумі 36 833,16 грн.: за період з 05.10.2013р. по 04.04.2014р. - розмір пені 31 646,16 грн., оскільки відповідно до ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано; з 12.02.2014р. по 30.04.2014р. - розмір пені 5 187,00 грн., так як фактична оплата проведена банком 11.02.2013р., а відповідно до п. 9 додатку 8, з урахуванням змін, внесених додатком №8/1 від 25.03.2012р., строк виконання робіт становить 12 місяців з моменту початку робіт, а п. 7 вказаного додатку визначено, що початок робіт: з моменту надання документів передбачених в п. 2 цього додатку, про що складається акт прийому-передачі документів та отримання коштів від замовника передбачених п. 4 цього додатку.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, прийшов до передчасного висновку про обґрунтованість та доведеність вимог в частині стягнення пені в сумі 37 032 грн. 66 коп.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені підлягає зміні.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Відповідно до абзацу 5 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17 травня 2011 року N 7 (із змінами та доповненнями), не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Оскільки, помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення.

Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу, характеру правовідносин, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності умов для застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача 240 380,00 грн., як безпідставно отриманих коштів з підстав ст. 1212 ЦК України є необґрунтованою.

Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови зазначив власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову (часткового задоволення), оскільки у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, то відповідно до ст.4 ГПК України, господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, апеляційна скарга відповідача - ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг" підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Рівненської області від 21.11.2014 р. у справі №918/1279/14 - зміні в частині стягнення та відмови в стягненні пені, а також витрат по сплаті судового збору.

У зв'язку із зміною рішення суду першої інстанції від 21.11.2014 року по справі №918/1279/14, відповідно до ст. 49 ГПК України здійснено перерозподіл судового збору.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг" задоволити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 21.11.2014 року по справі №918/1279/14 змінити в частині стягнення пені в розмірі 37032,66 грн., відмови у стягненні пені в сумі 4 520,88 грн., 5 884,78 грн. витрат по оплаті судового збору, прийняти в цій частині нове рішення, виклавши його в наступній редакції:

"Стягнути з ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг" (34300, Рівненська область, Володимирецький район, смт.Володимирець, вул.Острозького, 29, код ЄДРПОУ 38019826) на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м.Київ, вул.Лобачевського, 23 В, код ЄДРПОУ 20077743) пеню в розмірі 36 833,16 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5880,79 грн за подачу позовної заяви.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4720,38 грн. відмовити".

В решті рішення залишити без змін.

2. Стягнути з ОСОБА_5 підприємства "Моніторинг" (34300, Рівненська область, Володимирецький район, смт.Володимирець, вул.Острозького, 29, код ЄДРПОУ 38019826) на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м.Київ, вул.Лобачевського, 23 В, код ЄДРПОУ 20077743) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 47,20 грн.

3. Господарському суду Рівненської області на виконання постанови видати накази.

3. Видачу наказів доручити господарському суду Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.