Рішення

від 12.05.2015 по справі 911/1352/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. Справа № 911/1352/15

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Жилі Б.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/1352/15

за позовом першого заступника прокурора Київської області, місцезнаходження: 01601, м. Київ-133, бульв. Лесі Українки, 27/2, в інтересах держави в особі Козинської селищної ради, ідентифікаційний код: 04362697, місцезнаходження: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Партизанська, буд. 2, та Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області, ідентифікаційний код: 39465303, місцезнаходження: 08703, Київська обл., м. Обухів, вул. Каштанова, буд. 20,

до товариства з обмеженою відповідальністю "СІМІНВЕСТ", ідентифікаційний код: 23154533, місцезнаходження: 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1,

про припинення права користування земельною ділянкою та стягнення заборгованості,

за участю представників учасників судового процесу:

прокурор: Невзоров О.Б., службове посвідчення № 028909 від 17.09.2014 року;

від позивача - Козинської селищної ради: не з'явився;

від позивача - Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області: не з'явився;

від відповідача: Пантія О.А., який діє на підставі довіреності від 20.04.2015 року б/№, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

перший заступник прокурора Київської області (далі за текстом: Прокурор) в інтересах держави в особі Козинської селищної ради (далі за текстом: Позивач 1) та Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі за текстом: Позивач 2) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "СІМІНВЕСТ" (далі за текстом: Відповідач) про припинення права постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, та стягнення з Відповідача на користь бюджету податкової заборгованості зі сплати земельного податку у сумі 1 093 429,07 грн.

Позовні вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що Відповідач належним чином не виконує обов'язку зі сплати земельного податку у відповідному розмірі за користування земельною ділянкою загальною площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість зі сплати земельного податку у сумі 1 093 429,07 грн. та наявні підстави для припинення права постійного користування Відповідача на вказану земельну ділянку.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.04.2015 року порушено провадження у справі № 911/1352/15; розгляд справи призначено на 20.04.2015 року.

В судове засідання 20.04.2015 року з'явились Прокурор та представник Відповідача, які надали свої пояснення. Представники Позивачів у судове засідання не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, хоча й були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання. Ухвалою господарського суду Київської області від 20.04.2015 року розгляд справи відкладено на 12 травня 2015 року.

06.05.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшов відзив від 06.05.2015 року №06/05-1 (вх. №10614/15 від 06.05.2015 року) з доданими документами, у якому Відповідач просить відмовити у позові.

08.05.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшла заява про застосування позовної давності від 07.05.2015 року б/н (вх. №10775/15 від 08.05.2015 року), у якій Відповідач просить застосувати позовну давність до вимог прокурора в частині стягнення з Відповідача податкової заборгованості зі сплати земельного податку за 2012 рік на суму 432 120,23 грн.; відмовити у позові в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності.

12.05.2015 року в судове засідання з'явився Прокурор, який надав пояснення по справі, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився представник Відповідача, який подав додаткові докази у справі, надав пояснення, проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Представники Позивачів у судове засідання не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, хоча й були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Р 01032 4869010 4 (вх. №8743/15 від 21.04.2015 року), Позивач 1 отримав ухвалу господарського суду Київської області від 01.04.2015 року про порушення провадження у справі 15.04.2015 року; згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Р 01032 4869011 2 (вх. №8399/15 від 17.04.2015 року), Позивач 2 отримав ухвалу господарського суду Київської області від 01.04.2015 року про порушення провадження у справі 14.04.2015 року

Беручи до уваги викладене, а також те, що Позивачі належним чином повідомлені про подання до суду позову та порушення провадження у справі №911/1352/15, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення Р 01032 4869010 4 та Р 01032 4869011 2, зважаючи на те, що копії ухвали господарського суду Київської області від 20.04.2015 року надіслано на належні адреси Позивачів, суд дійшов висновку про те, що Позивачі були належним чином завчасно повідомлені про час і місце розгляду справи.

Оскільки Позивачі, будучи повідомленими належним чином про час і місце судового засідання, додаткових доказів у справі суду не подали та Позивач 1 не подав витребувані судом докази, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Після дослідження матеріалів справи та врахування наданих пояснень Прокурора та представника Відповідача суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 12.05.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та представника Відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

прокуратурою Київської області проведено перевірку законності використання земельних ділянок на території Обухівського району Київської області, за наслідками якої встановлено, що відповідно до держаного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000477, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №135 від 09.12.1997 р., у Відповідача перебувала на праві постійного користування земельна ділянка площею 48,9 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням - для будівництва рекреаційно-житлового комплексу, у зв'язку з чим, Відповідач перебуває на обліку як платник земельного податку. Рішенням виконкому Козинської селищної ради №5 «Про виключення зі складу території ТОВ «Сімінвест» земельних ділянок» у Відповідача було вилучено з постійного користування земельні ділянки площею 8,0105 га, у зв'язку з чим, згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), станом на березень 2014 року, у постійному користуванні Відповідача на даний час перебуває земельна ділянка, яка розташована в селищі Козин Обухівського району Київської області - для будівництва рекреаційно-житлового комплексу, площа якої становить 40,8895 га.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України в редакції від 22.06.1993 р., сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Згідно ст. 23 Земельного кодексу України в редакції від 22.06.1993 р., право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як встановлено судом, 09.12.1997 р. Козинською селищною радною народних депутатів видано Відповідачу державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ №000477, згідно якого, з урахуванням змін у землекористуванні, Відповідачу надано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 48,9 га для будівництва рекреаційно-житлового комплексу; згідно змін у землекористуванні, на підставі рішення виконкому Козинської селищної ради №5 «Про виключення зі складу території ТОВ «Сімінвест» земельних ділянок» з користування Відповідача вилучено земельну ділянку загальною площею 8,0105 га.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 зазначив, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи т організації. Використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тому підстав визнавати статтю 92 Кодексу неконституційною немає.

Згідно ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є : а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до п. 269.1 ст. 269, п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

З наведеного слідує, що власники земельних ділянок та землекористувачі обчислюють суму плати за землю з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Як вказує Прокурор, Відповідач щороку упродовж 2012-2014 років повинен був сплатити земельний податок за користування земельною ділянкою площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, на суму 1 403 958,63 грн., проте, сплатив лише 310 529,56 грн. та продовжує користуватись земельною ділянкою, у зв'язку з чим Прокурор просить припинити право постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України у зв'язку з систематичною несплатою земельного податку.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для припинення права користування земельною ділянкою на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, ключове значення має систематичність невиконання користувачем землі зобов'язань із сплати земельного податку.

Зважаючи на відсутність законодавчого закріплення поняття «систематична несплата земельного податку», під систематичною несплатою земельного податку, як спеціальною кваліфікуючою підставою для припинення права користування земельною ділянкою, можна розуміти повну несплату земельного податку у встановлений строк протягом певного періоду поспіль.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій актів звірення розрахунків від 21.04.2015 року №2579-20, від 21.04.2015 року №3363-20 та від 21.04.2015 року №912-20, підписаних Позивачем 2 та Відповідачем, розбіжності щодо взаєморозрахунків між Позивачем 2 та Відповідачем за період з 01.01.2013 р. по 31.03.2015 р. відсутні.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами Прокурора щодо суми податкової заборгованості Відповідача зі сплати земельного податку у розмірі 1 093 429,07 грн., розрахунок якої здійснено Прокурором у позовній заяві, на підставі наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

За наслідками аналізу положень п. п. 54.1 - 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України суд приходить до висновку про те, що узгодженою сумою грошового зобов'язання є: сума, визначена платник податків самостійно; сума, визначена платником податку при отриманні доходів не від податкового агента; сума, нарахована контролюючим органом самостійно.

Отже, сума грошового зобов'язання зі сплати земельного податку може бути визначена та узгоджена як платником такого податку, так і контролюючим органом.

Як було встановлено судом, згідно даних, відображених у актах звірення розрахунків від 21.04.2015 року №2579-20, від 21.04.2015 року №3363-20 та від 21.04.2015 року №912-20, підписаних Позивачем 2 та Відповідачем, у Відповідача відсутня заборгованість зі сплати земельного податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В матеріалах справи відсутні належні докази наявності у Відповідача заборгованості зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області.

Прокурором не доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів порушення Відповідачем обов'язку зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області та наявності обставин систематичної несплати Відповідачем земельного податку.

Зважаючи на вищезазначене, в даному випадку вказані обставини виключають можливість застосування поняття систематичної несплати земельного податку та наявність підстав для припинення права постійного користування Відповідача земельною ділянкою площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 141 Земельного кодексу України закріплено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначено підстави примусового припинення прав на земельну ділянку та закріплено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі : а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється в судовому порядку у разі наявності підстав, вказаних у ст. 143 Земельного кодексу України, серед яких відсутня така підстава як систематична несплата земельного податку.

З викладеного вбачається, що положеннями Земельного кодексу України розмежовано підстави припинення права користування земельною ділянкою та підстави примусового припинення прав на земельну ділянку.

Отже, за наявності підстав, передбачених п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться в загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування згідно положень ст. 144 Земельного кодексу України, що передбачає 4 стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок по усуненню виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб'єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 13.11.2012 р. у справі № 5024/1039/2011.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази припинення права постійного користування Відповідача земельною ділянкою площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, шляхом прийняття Козинською селищною радою відповідного рішення у зв'язку з наявністю підстав, визначених ст. 141 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що Прокурором не доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав для припинення права постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, суд дійшов висновку про те, що вимога Прокурора про припинення права постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 40,8895 га, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, є безпідставною, необґрунтованою та недоведеною суду за допомогою належних і допустимих письмових доказів, в зв'язку з чим в її задоволенні суд відмовляє в повному обсязі.

Разом з тим, Прокурор просить стягнути з Відповідача на користь бюджету податкову заборгованість зі сплати земельного податку у сумі 1 093 429,07 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім : спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів ; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства , в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо: 1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків; 2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків; 3) стягнення коштів за податковим боргом ; 4) зобов'язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим; 5) надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, враховуючи те, що спір у справі виник у сфері публічно-правових відносин щодо стягнення з Відповідача коштів зі сплати земельного податку, суд дійшов висновку про те, що вказаний спір у справі не підлягає вирішенню в господарських судах України, у зв'язку з чим провадження у справі в частині вимог про стягнення з Відповідача на користь бюджету податкової заборгованості зі сплати земельного податку у сумі 1 093 429,07 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу Прокурора та Позивача 2 на те, що відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Прокурор та Позивач 2 не позбавлені права звернутися з відповідним позовом до суду загальної юрисдикції, при цьому вірно визначивши підвідомчість такого спору.

Частиною 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Як встановлено судом, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" Позивач 2 звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду учасниками судового процесу в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з відмовою у задоволенні вимоги Прокурора про припинення права постійного користування Відповідача на земельну ділянку у повному обсязі, суд, керуючись ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на Позивача 1 господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 911/1352/15 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "СІМІНВЕСТ" на користь бюджету податкової заборгованості зі сплати земельного податку у сумі 1 093 429,07 грн., - припинити.

2. У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради та Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю "СІМІНВЕСТ" про припинення права користування земельною ділянкою та стягнення заборгованості в частині, в якій провадження у справі не припинено, - відмовити.

3. Стягнути з Козинської селищної ради, ідентифікаційний код: 04362697, місцезнаходження: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Партизанська, буд. 2, в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2015 року