Рішення

від 13.05.2015 по справі 916/962/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р.Справа № 916/962/15-г

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Ніколаєві П.В.

за участю представників сторін :

Від позивача: Бурлака О.О. за довіреністю від 02.03.2015р.;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/962/15-г:

За позовом: Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства;

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АМУР";

про розірвання договору , -

в с т а н о в и в :

Татарбунарське міжрайонне управлінням водного господарства (далі - Позивач) звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю "Амур" (далі - Відповідач) із позовом про розірвання договору про спільну виробничу діяльність посилаючись на наступне.

25 липня 2007р. між сторонами у справі було укладено договір про спільну виробничу діяльність №2 по використанню Дмитрівського водосховища площею 119,3 га, розташованого на території Татарбунарського району Одеської області.

Згідно п.2.1.8. Договору Позивач контролює виконання природоохоронних заходів в водоохоронних зонах та прибережних смугах водойму.

Відповідно до п.п.2.2., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5. Договору Відповідач веде господарську діяльність відповідно до законодавства та виконує наступні роботи:

- експлуатує дзеркало водойму і прибережні захисні смуги згідно Водного кодексу України;

- зариблює, вирощує і доглядає рибу;

- охороняє рибу та водойм зі спорудами;

- благоустроює місто відпочинку;

- виконує залуження, залісення і охорону прибережної захисної смуги шириною 50 м та інші природоохоронні заходи.

За п.3.1.2. Договору Відповідач приймає участь у ремонтних роботах, експлуатації, обслуговуванню греблі і гідротехнічних споруд, перелічених в п.1.3.

За п.3.1.3. Договору Відповідач повинен до 20 грудня кожного поточного року (в термін дії договору) перерахувати на рахунок № 35222004000706, код 01034188 МФО 828011 УДК в Одеській обл. кошти в сумі 9 000 грн.

Умовами п.п.3.3., 3.3.1. Договору встановлено, що Відповідач зобов'язаний:

- здійснювати заходи збереження гідротехнічних споруд та проводити заходи пропуску весняних та зливових вод;

- несе відповідальність за збереження в належному стані гідротехнічних споруд:

- безперешкодно допускати органи місцевого самоврядування, включаючи санітарні, водогосподарські, землевпорядні органи та органи охорони природи до земель водного фонду для виконання їх обов'язків в межах їх повноважень.

Як вбачається зі змісту п.4.1.2. Договору, підставою для розірвання договору є:

- взаємна згода сторін;

- вимога однієї із сторін у випадку не виконання іншою стороною обов'язків, передбачених Договором;

- укладення Договору з порушенням порядку, встановленого законодавством України.

У відповідності до п.7.1. Договору, спори, що виникають під час укладення, зміни., розірвання та виконання цього Договору розв'язуються шляхом проведення переговорів або у судовому порядку.

Цей Договір набуває чинності після його підписання сторонами. Договір укладений в 2-х примірниках, кожний на чотирьох аркушах, які мають однакову юридичну силу та які знаходяться у сторін. Термін дії Договору встановлюється з 25 липня 2007 року до 25 липня 2020 року (термін дії Договору 13 (тринадцять) років) (п.п.8.1., 9.1. Договору).

З моменту укладення вищенаведеного договору сторони приступили до його виконання.

Однак, як зазначає позивач, під час дії цього договору, Відповідач систематично порушував умови договору в частині здійснення оплати, строки проведення якої знайшли своє відображення в п.3.1.3. договору.

Позивач вказує, що він неодноразово застосовував пеня як фінансову санкцію стосовно відповідача, спрямовану на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому.

З метою запобігання порушення відповідачем умов договору в частині порушення строків проведення оплати позивач 16.01.2012р. надіслав на адресу відповідача претензію №10, відповідно до якої повідомив останнього про необхідність проведення оплати в 5 денний термін, в сумі 9 000,00 грн. та 43 грн. пені.

З підстав порушення строків проведення оплати, позивач 13.07.2012р. звернувся до відповідача з претензією №15 (вих.№0708/05/02). відповідно до якої зазначив, що за порушення строків оплати останньому було нараховано пеню, станом на 01.07.2012р. в сумі 1 720,25 грн., яку слід сплатити протягом одного місяця з дня отримання претензії.

З підстав порушення проведення строків оплати відповідачем, 28.01.2013р. позивач втретє звернувся до відповідача з претензією (вих.№081/05/02), якою запропонував здійснити оплату суми заборгованості з розмірі 9 000.00 грн. в термін 5-банківських днів.

Відповіді на зазначені претензії на адресу позивача не надходили.

На виконання п.2.1.8. договору позивачем у складі комісії: голова комісії Шалар В.А. -заступник начальника управління, члени комісії Ушакова С.М. - начальник відділу водних ресурсів, Старенкова С.М. - головний спеціаліст з питань НС Татарбунарської РДА, Златов П.В. - начальник II експлуатаційної дільниці, було проведено обстеження Дмитрівського водосховища.

Зі змісту акту обстеження Дмитрівського водосховища станом на 23.10.2014р. вбачається, що в результаті обстеження встановлено, що в 50 метровій прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища розміщені побутові відходи в місцях стихійного відпочинку населення, вздовж урізу води спостерігається ріст сорнякової рослинності.

Відповідно до правил загального водокористування на водних об'єктах, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин).

На Дмитрівському водосховищі не визначені місця загального водокористування та відсутні інформаційні знаки щодо відведення місць масового відпочинку, любительського і спортивного рибальства, водопою громадської худоби.

Також безпосередньо в прибережно-захисній смузі побудовані підсобні господарські приміщення без відповідних на це дозволів, де і розміщено більшість побутових відходів.

За стан дотримання виконання природоохоронного законодавства в прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища відповідає директор ТОВ „Амур" Д'яченко О.В.

Висновок комісії: прибережно-захисна смуга Дмитрівського водосховища знаходиться в незадовільному стані.

У відповідності до листа начальника управління ветеринарної медицини в Татарбунарському районі №743 від 28.11.2014р. вбачається, що Відповідач, який займається рибогосподарською діяльністю на Дмитрівському водосховищі порушує ветеринарно-санітарні вимоги, а саме: порушується періодичність проведення лабораторного дослідження води, мулу, гідробіонтів, що унеможливлює проведення паспортизації водоймищ та становить загрозу виникнення та розповсюдження інфекційних та інвазійних захворювань.

Стаття 61 Земельного кодексу України встановлює, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив:

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

У відповідності до ст.89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичуваній рідких і твердих

відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.

Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Крім того позивач зазначає, що всупереч вимогам п.2.2.2. Договору - зариблення проводиться не систематично, а якщо проводиться, то до процесу зариблення не долучаються відповідні структури, які згідно чинного законодавства України мають бути присутніми (рибоохорона, санепідемстанція, ветлікарня, представники Татарбунарського МУВГ, райдержадміністрація. районна рада та ін.)

З врахуванням вищенаведеного, на думку позивача, систематичні порушення умов договору товариством з обмеженою відповідальністю "Амур" свідчать про односторонню відмову від виконання частини договору про спільну виробничу діяльність.

Із змісту ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 629, 653 Цивільного кодексу України випливає, що чинним законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін цього договору. Таке розірвання може ініціюватися як з підстав, визначених сторонами у спірному договорі, так і у випадках, визначених законом.

З урахуванням вищенаведеного, позивач вважає що відповідач систематично порушує умови договору, в частині виконання взятих зобов'язань, що в свою чергу призвело до того, що в 50 метровій прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища розміщені побутові відходи в місцях стихійного відпочинку населення, вздовж урізу води спостерігається ріст сошнякової рослинності, в результаті чого з'явилась загроза виникнення та розповсюдження інфекційних та інвазійних захворювань

Керуючись ст.ст.11, 12, 15, 16, 202, 203, 626, 627, 628, 639, 651, 652, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 181, 188 Господарського кодексу України Позивач просить розірвати вказаний договір.

Відповідач в засідання суду не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи за наявною у справі адресою, яка співпадає з адресою зазначеною в Спецільному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (поштові повідомлення з позначкою органу зв'язку - „повернення у зв'язку „за зазначеною адресою адресат не проживает" та у зв'язку із витіканням терміну зберігання" у справі ), відзив на позов не надав.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами за приписами ст.75 ГПК України.

В засіданні суду 13 травня 2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення в порядку ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення,

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди:

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як випливає з матеріалів справи, предметом спору у справі є розірвання договору про спільну виробничу діяльність №2 по використанню Дмитрівського водосховища площею 119,3 га, розташованого на території Татарбунарського району Одеської області уаленому між сторонами у справі.

За умовами Договору Відповідач веде господарську діяльність відповідно до законодавства та виконує певні роботи, зокрема зариблює, вирощує і доглядаю рибу.

23.10.2014 р. складом вищевказаної комісії проведено обстеження Дмитрівського водосховища та станом на 23.10.2014р. в результаті обстеження встановлено, що в 50 метровій прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища розміщені побутові відходи в місцях стихійного відпочинку населення, вздовж урізу води спостерігається ріст сорнякової рослинності.

Відповідно до правил загального водокористування на водних об'єктах, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин).

На Дмитрівському водосховищі не визначені місця загального водокористування та відсутні інформаційні знаки щодо відведення місць масового відпочинку, любительського і спортивного рибальства, водопою громадської худоби.

Також безпосередньо в прибережно-захисній смузі побудовані підсобні господарські приміщення без відповідних на це дозволів, де і розміщено більшість побутових відходів.

За стан дотримання виконання природоохоронного законодавства в прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища відповідає директор ТОВ „Амур" Д'яченко О.В.

Згідно Висновку комісії прибережно-захисна смуга Дмитрівського водосховища знаходиться в незадовільному стані.

З листа начальника управління ветеринарної медицини в Татарбунарському районі №743 від 28.11.2014р. вбачається, що Відповідач, який займається рибогосподарською діяльністю на Дмитрівському водосховищі порушує ветеринарно-санітарні вимоги, а саме: порушує періодичність проведення лабораторного дослідження води, мулу, гідробіонтів, що унеможливлює проведення паспортизації водоймищ та становить загрозу виникнення та розповсюдження інфекційних та інвазійних захворювань.

З приведених документів випливає, що Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання щодо ведення господарської діяльності відповідно до законодавства.

Пунктом 3.1.2. Договору визначено, що Відповідач приймає участь у ремонтних роботах, експлуатації, обслуговуванню греблі і гідротехнічних споруд, перелічених в п.1.3.

Пунктом 3.1.3. Договору визначено, що Відповідач повинен до 20 грудня кожного поточного року /в термін дії договору/ перерахувати на рахунок № 35222004000706, код 01034188 МФО 828011 УДК в Одеській обл. кошти в сумі 9 000 грн. Проте Відповідач оплату не здійснює.

На заявлені до Відповідача з приводу оплати три претензії він не відповів.

Проаналізувавши вказані докази суд приймає їх до уваги та вважає достеменними, такими, що не викликають у суду сумніву.

З приведеного випливає, що Відповідач систематично порушує умови договору в частині здійснення оплати, строки проведення якої знайшли своє відображення в п.3.1.3. договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

З приведеного випливає, що Відповідач систематично порушує умови договору , що свідчить про односторонню відмову від виконання частини договору про спільну виробничу діяльність.

За таких обставин суд погоджується із доводами та мотивами позивача щодо розірвання вказаного договору у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору.

Зворотнього відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено.

Підсумовуючи викладене господарський суд вважає вимоги позивача законними, обґрунтованими і тому, підлягаючими задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства - задовольнити повністю.

2. Розірвати договір про спільну виробничу діяльність від 25.07.2007р. №2, укладений між Татарбунарським міжрайонним управлінням водного господарства (68100. Одеська обл., Татарбунарський район, м. Татарбунари, вул. Степова, буд. №7, код ЄДРПОУ 01034188) та товариством з обмеженою відповідальність «АМУР» (68100, Одеська обл., Татарбунарський район, м. Татарбунари, вул. Уютна, буд. №29 код ЄДРПОУ 32199807).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальність «АМУР» (68100, Одеська обл., Татарбунарський район, м. Татарбунари, вул. Уютна, буд. №29 код ЄДРПОУ 32199807) на користь Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства (68100, Одеська обл., Татарбунарський район, м. Татарбунари, вул. Степова, буд. №7, код ЄДРПОУ 01034188) судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2015 р.

Суддя М.І. Никифорчук