Ухвала

від 14.05.2015 по справі 918/257/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2015 р. Справа № 918/257/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Плюс"

до відповідача: Споживчого товариства "Алекс"

про стягнення в сумі 2 988 грн. 32 коп.

Представники:

Від позивача: Малишева А.А. (довіреність від 01 грудня 2014 року);

Відповідача: не з'явився;

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Плюс" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до споживчого товариства "Алекс" про стягнення заборгованості в сумі 2 988,32 грн., з яких: 1 767,24 грн. заборгованість за поставлений товар, 533,33 грн. пені, 127,64 грн. 3 % річних, 560,11 грн. інфляційних втрат.

14 травня 2015 року позивачем подано до суду письмові пояснення у справі № 918/257/15 відповідно до змісту яких позивач зазначає, що за домовленістю між ТзОВ "Гарант Плюс" та Споживчим товариством "Алекс" позивачем було поставлено відповідачу товар з 10 жовтня 2013 року по 22 січня 2014 року.

Оскільки позивач та відповідач не укладали письмово договору купівлі-продажу продукції, відповідно у сторін даних правовідносин він відсутній. Однак, ТзОВ "Гарант Плюс" було помилково долучено до матеріалів справи договір № 260 купівлі-продажу продукції.

Також позивач зазначає, що у видаткових накладних за № 752, 754, 753, 755 від 22 січня 2014 року було помилково вказано посилання на договір № 756 від 19 жовтня 2013 року.

Враховуючи викладене позивач просить суд задоволити позовні вимоги ТзОВ "Гарант Плюс" в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві з врахуванням письмових пояснень поданих 14 травня 2015 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву суду не надав, причин неявки суду не повідомив, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково. При цьому суд виходив з наступного.

Згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних № 16646 від 10 жовтня 2013 року, № 16648 від 10 жовтня 2013 року, № 16647 від 10 жовтня 2013 року, № 16649 від 10 жовтня 2013 року, №17166 від 19 жовтня 2013 року, № 17170 від 22 жовтня 2013 року, № 17168 від 22 жовтня 2013 року, № 17169 від 22 жовтня 2013 року, № 17167 від 22 жовтня 2013 року№ 752 від 22 січня 2014 року, № 754 від 22 січня 2014 року ,№ 753 від 22 січня 2014 року та № 755 від 22 січня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 265,70 грн.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 8 498,46 грн., що підтверджується наданими позивачем касовими виписками № 0000000203 за 19 жовтня 2013 року, № 000000017 за 29 січня 2014 року, №000000113 за 18 червня 2014 року та №0000000117 за 24 червня 2014 року.

Таким чином неоплаченим залишається поставлений позивачем товар на загальну суму 1 767,24 грн., доказів оплати вказаного товару, заперечень щодо поставленого товару відповідач суду не надав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК - України), кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з положеннями статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено статтею 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Плюс" до Споживчого товариства "Алекс" про стягнення основної заборгованості за отриманий товар в сумі 1 767,24 грн. підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані а відтак є такими що підлягають до задоволення.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За період прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 560,11 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 127,64 грн.

Перевіривши нараховану суми 3% річних та інфляційних втрат суд вважає вказані вимоги законними та обґрунтованими.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 533,33 грн. пені.

Щодо вказаних позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Разом з тим, положеннями статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за неналежне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів забезпечення виконання зобов'язань в письмовій формі шляхом встановлення неустойки за невиконання зобов'язань за відносинами що склалися між позивачем та відповідачем в суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 533,33 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Плюс" 1 767,24 грн. заборгованості за поставлений товар, 127,64 грн. 3% річних та 560,11 грн. інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути зі Споживчого товариства "Алекс" (34700, Рівненська область, Корецький район, м.Корець, вул. Садова 1-Б, код ЄДРПОУ 24174615) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Плюс" (33024, м.Рівне, вул. Млинівська 20, код ЄДРПОУ 30712400) -1 767 (одна тисяча сімсот шістдесят сім) грн. 24 коп. заборгованості за поставлений товар, 127 (сто двадцять сім) грн. 64 коп. 3 % річних та 560 (п'ятсот шістдесят) 11 коп. інфляційних втрат та 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 93 коп. судового збору.

3. В задоволенні позовних вимоги про стягнення 533,33 грн. позивачу - відмовити.

4. Судові витрати в сумі 326,07 грн. залишити за позивачем.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 18 травня 2015 року

Суддя Качур А.М.