Постанова

від 12.05.2015 по справі 914/3926/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. Справа № 914/3926/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бонк Т.Б.,

суддів Давид Л.Л.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача-1 (скаржник) - не з'явився

від відповідача-2 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг", № 17 від 27.01.2015 року

на рішення господарського суду Львівської області від 14.01.2015 року (головуючий суддя Петрашко М.М.)

у справі № 914/3926/14

за позовом Приватного підприємства "Агролеон - Захід", м.Жовква, Львівська область,

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг", с.Маяки Луцький район, Волинська область,

до відповідача-2 Приватного підприємства "Аква-Біл", м.Жовква, Львівська область

про стягнення з відповідача-1 127 902,31 грн. та стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 - 6 201,25 грн. (з відповідача - 1 - 127 779,61 грн. боргу та з відповідачів солідарно - 1000, 0 грн. з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог)

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Львівської області від 14.01.2015 року у справі № 914/3926/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" на користь Приватного підприємства "Агролеон - Захід" 100 000,00 грн. - основного боргу, 3 448,30 грн. - 3% річних, 19 454,01 грн. - втрат від інфляції, 4 876,71 грн. - пені та 2 575,58 грн. - судового збору. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" та Приватного підприємства "Аква-Біл" на користь Приватного підприємства "Агролеон - Захід" (80300, Львівська область, м.Жовква, вул.Руська, 15Д, код ЄДРПОУ 35988525) 1 000,00 грн. - пені. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що відповідачем - 1 було лише частково здійснено зобов'язання по оплаті отриманого товару за договором № ДГ-1093 від 13.03.2013 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, на суму якої позивачем правомірно у визначеному судом розмірі на підставі наданого розрахунку нараховано пеню згідно договору та вимог чинного законодавства, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішення суду про солідарне стягнення з відповідачів пені в розмірі 1000,0 грн. мотивоване тим, що між позивачем та відповідач -2 було укладено договір поруки, за яким передбачено солідарний обов'язок поручителя перед кредитором у розмірі 1000,0 грн. за сплату штрафних санкцій. Крім того, відповідач - 2 (поручитель) визнав позовні вимоги про сплату штрафних санкцій в розмірі 1000,0 грн.

У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції було відмовлено у зв'язку із необґрунтованим нарахуванням позивачем частини штрафних санкцій, що вбачається із здійсненого судом перерахунку штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі скаржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Також, просив скасувати оскаржуване рішення і в частині солідарного стягнення з відповідачів 1 000,0 грн. Мотивує свої заперечення тим, що 11.11.2013 року відповідач-1 здійснив першу оплату в розмірі 50 000,0 грн., проте у зв'язку з бухгалтерською помилкою у даній платіжці було вказане невірне призначення платежу, а саме по договору схову № ДГ-1095. Однак, задля усунення даної помилки позивачу був направлений лист про те, щоб вірним вважати призначення платежу за договором № ДГ -1093. Надалі, підприємством було виконано свої зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі за договором № ДГ-1093, однак в кожному платіжному дорученні у графі про призначення платежу була допущена помилка стосовно реквізитів договору, по якому здійснювались платежі. Вважає, що дана помилка допущена з вини відповідача, оскільки працівник, що здійснює платежі копіював попередню платіжку, змінюючи лише суму оплати для економії часу. Зазначає, що згідно Договору зберігання № ДГ-1095 відповідач зобов'язувався прийняти на схов мінеральні добрива, а позивач - сплачувати за зберігання даного майна відповідну суму. Купівля - продаж мінеральних добрив у позивача відбувалася лише по Договору купівлі - продажу № ДГ - 1093 від 13.03.13 року.

У призначене судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Від скаржника 12.05.2015 року надійшла заява від 12.05.2015 року про відкликання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг", № 17 від 27.01.2015 року у справі № 914/3926/14 у зв'язку з врегулюванням сторонами спору у позасудовому порядку. В поданій заяві скаржник просив на підставі п.5 ч.1 ст. 97 ГПК України залишити апеляційну скаргу без розгляду.

Згідно п.5 ч.1 ст.97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Статтею 81 ГПК України передбачено підстави залишення позову без розгляду.

Згідно ст. 100 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд відхиляє вищезазначену заяву скаржника, оскільки повернення апеляційної скарги можливе лише до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження, а в даному випадку така заява подана після винесення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Крім того, згідно чинного процесуального законодавства апеляційна скарга не може бути залишена без розгляду за заявою сторони.

Таким чином, беручи до уваги встановлені строки розгляду апеляційної скарги, відсутність заяви сторони про відмову від апеляційної скарги, те, що апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК України щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відсутність інших процесуальних перешкод, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті на підставі наявних у справі доказів та наданих пояснень представників сторін у судових засіданнях..

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.03.2013р. між Приватним підприємством "Агролеон - Захід" (продавець) та Фермерським господарством "Волиньагрохолдинг" (покупець), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг", укладено договір купівлі-продажу №ДГ-1093, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити мінеральні добрива (товар), тип яких, кількість, ціна (включаючи ПДВ) за одиницю виміру та вид упаковки визначаються сторонами в додатках до даного договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.3.1. договору покупець проводить оплату за товар згідно виставленого рахунку-фактури продавця. Остаточні умови розрахунків визначаються сторонами в додатках до даного договору, що є його невід'ємною частиною.

Згідно п.3.3. договору датою оплати вважається дата платіжного доручення, проштемпельованого уповноваженим банком покупця.

Згідно із додатком №4 до договору загальна вартість товару складає 225 500,00 грн. Вказаним додатком також передбачено, що покупець повинен здійснити оплату за товар в термін до 30.10.2013р.

В додатку № 4 від 23.09.2013 року до Договору № ДГ-1093 від 13.03.2013 року передбачено, що покупець повинен здійснити поставку товару власним автотранспортом зі складу продавця у м. Радехові, Львівська обл.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором підтверджується підписаною між позивачем та відповідачем-1 видатковою накладною №537 від 27.09.2013р. на суму 153 945,00 грн. (з ПДВ). Зокрема, позивач передав, а відповідач за вказаною накладною прийняв: добриво азотно-вапнякове (11т.) на суму 24 933,33 грн. (без ПДВ), та добриво азотно-фосфорно-калійне комплексне NPK 16:16:16 (біг-бег) (27,5 т.) на суму 103 354,17 грн. (без ПДВ) та 124 025 грн. (з ПДВ), всього на суму 128 287,5 грн. (без ПДВ).

Позивачем надано копію виписки з банку, а також платіжне доручення №474 від 10.07.2014р., які підтверджують здійснення відповідачем - 1 часткової оплати на суму 24 025,00 грн. по договору купівлі-продажу №ДГ-1093 від 13.03.2013 року. Призначення платежу - за міндобриво зг. дог. № ДГ-1093 від 13.03.2013 року, вид. накл. 537 від 27.09.13 року.

Відтак, з урахуванням здійсненої оплати в розмірі 24 025,00 грн., заборгованість (основний борг) відповідача - 1, на думку позивача, складає 100 000,0 грн., на суму якої у зв'язку з порушенням зобов'язання позивачем було нараховано штрафні санкції згідно договору купівлі-продажу №ДГ-1093 від 13.03.2013 року, 3% річних та інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України.

Крім того, 13.03.2013р. між Приватним підприємством "Агролеон - Захід" (кредитор) та Приватним підприємством "Аква-Біл" (поручитель) укладено договір поруки №13/03/2013, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником (Фермерське господарство "Волиньагрохолдинг") своїх грошових зобов'язань в частині оплати штрафних санкцій по договору купівлі-продажу №ДГ1093 від 13.03.2013р., укладеного між кредитором і боржником у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх грошових зобов'язань.

Згідно із 2.1. договору поруки передбачений даним договором солідарний обов'язок поручителя перед кредитором встановлюється у розмірі 1 000,00 грн. за сплату штрафних санкцій.

Пунктом 3.1. договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх грошових зобов'язань по сплаті штрафних санкцій, кредитор вправі звернутися до поручителя з вимогою про їх часткове виконання в розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до п.3.3. договору поруки у випадку невиконання грошових зобов'язань боржником, то поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-2 (поручитель) у відзиві на позовну заяву позовні вимоги про сплату штрафних санкцій в розмірі 1 000,00 грн. - визнав.

Предметом позову (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) є стягнення з відповідача-1 : 100 000,0 грн. основного боргу, 3 448,3 грн. - 3% річних, 19 454,01 грн. втрат від інфляції, 4 877,3 грн. штрафних санкцій (пені), та 1 000, 0 грн. штрафних санкцій (пені) солідарно з відповідачів.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач - 1 заперечує проти позовних вимог та зазначає, що ним було виконано зобов'язання перед позивачем за договором купівлі - продажу від 13.03.2013 року № ДГ-1093 в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач - 1 зазначив, що ним 27.09.2013 року було здійснено першу оплату за поставлений товар в сумі 30 000,0 грн. згідно платіжного доручення № 716 від 27.09.203 року на підставі Додатку № 4 від 23.09.2013 року до договору № ДГ-1093 від 13.03.2013 року.

Проте, в апеляційній скарзі відповідач - 1 зазначив, що першу оплату за Договором № ДГ-1093 від 13.03.2013 року ним було здійснено 11.11.2013 року в розмірі 50 000,0 грн. Загалом, відповідач-1 зазначає, що ним за Договором № ДГ-1093 від 13.03.2013 року були здійснені наступні платежі : за платіжним дорученням № 716 від 27.09.2013 року на суму 30000,0 грн.; за платіжним дорученням №953 від 11.11.2013р. сплачено 50 000,00 грн., платіжним дорученням №1266 від 14.02.2014р. сплачено 10 000,00 грн., платіжним дорученням №1270 від 17.02.2012р. сплачено 25 000,00 грн., платіжним дорученням №1306 від 20.02.2014р. сплачено 10 000,00 грн., платіжним дорученням №1334 від 27.02.2014р. сплачено 5 000,00 грн. та платіжним дорученням №474 від 10.07.2014р. сплачено 24 025,00 грн., а всього - на суму 154029 грн., що підтверджують долучені до справи відповідачем-1 вказані доручення.

Як вбачається із платіжного доручення №474 від 10.07.2014р. на суму 24 025,00 грн., підставою платежу є -"за міндобриво згідно договору №1093 від 13.03.2013р.".

Щодо решти із вищезазначених платіжних доручень, то призначенням платежу в таких є - «за міндобриво по дог. ДГ-1095 від 12.03.2013 року».

Позивач, у свою чергу, зазначив, що в усіх долучених відповідачем - 1 платіжних дорученнях, окрім одного № 474 від 10.07.2014 року на суму 24 025,0 грн. призначенням платежу зазначено зовсім інший договір, а саме договір схову № ДГ-1095 від 12.03.2013 року.

Апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, вважає за доцільне дослідити умови договору схову №ДГ-1095 від 12.03.13 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно договору схову №ДГ-1095 від 12.03.13 року (далі - договір схову) предметом договору є домовленість згідно з якою Власник (ПП «Агролеон - Захід» передає, а Охоронець (ТОВ «Волиньагрохолдинг») приймає на схов на умовах даного договору мінеральні добрива.

Слід зазначити, що укладення вказаного договору схову мінеральних добрив від 12.03.2013 року передувало укладенню договору купівлі - продажу міндобрив від 13.03.2013 року.

Передача Власником та приймання Охоронцем майна здійснюється згідно Актів приймання - передачі на схов (п.1.2. договору схову). Товар буде зберігатися на виробничому підрозділі Охоронця (п.1.3. договору схову).

Згідно п. 4.1. договору схову Власник (тобто позивач у даній справі) сплачує охоронцю за схов майна 1,0 грн. за 1 тонну зберігання за весь період зберігання. Період зберігання не повинен перевищувати 6 місяців.

В той же час, пунктом 4.2. договору схову передбачено, що Охоронець має першочергове право викупу майна, що знаходиться на схові.

Пунктом 4.3. договору схову передбачено, що оплата буде здійснюватися в національній валюті України шляхом перерахування коштів з банківського рахунку покупця на банківський рахунок продавця.

Згідно ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, враховуючи п.п. 4.2, 4.3. договору схову, використану сторонами термінологію (покупець, продавець) договір схову є змішаним договором, зокрема, містить також окремі умови щодо купівлі - продажу охоронцем майна власника, що перебувало на схові охоронця, а, зокрема, умови щодо розрахунків за купівлю - продаж майна.

Апеляційний суд звертає увагу, що договір схову від 12.03.2013 року та договір купівлі - продажу від 13.03.2013 року не містять положень, які б свідчили про взаємопов'язаність таких договорів, такі договори є окремими договорами, які містять умови про купівлю - продаж мінеральних добрив відповідачем-1 у позивача.

Отже, матеріалами справи підтверджується оплата відповідачем-1 товару, придбаного за договором купівлі - продажу № ДГ-1093 від 13.03.2013 року в розмірі 24 024,0 грн. згідно платіжного доручення № 474 від 10.07.2014 року.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що підставою платежу по інших платіжних дорученнях, окрім №474 від 10.07.2014р., є інший договір, а саме договір №1095 від 12.03.14 року.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про виконання його обов'язку з оплати повної вартості придбаного товару (добриво азотно-фосфорно-калійне комплексне NPK 16:16:16 (біг-бег) (27,5 т.) на суму 124 025 грн. з ПДВ згідно Договору купівлі - продажу № ДГ-1093 від 13.03.2013 року, а відтак, апеляційний господарський суд, з врахуванням здійсненої часткової оплати товару, погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 100 000,0 грн.

Відповідачем-1 не було спростовано належними та допустимими доказами відсутність боргу в розмірі 100 000, 0 грн. за Договором купівлі - продажу № ДГ-1093 від 13.03.2013 року.

Правові наслідки порушення грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611,625 ЦК України.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Апеляційний суд, перевіривши розрахунки, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3 448,30 грн. - 3% річних, 19 454,01 грн. - втрат від інфляції є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем-1 та підлягають задоволенню.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п.5.2. договору купівлі-продажу за несвоєчасну оплату за товар, покупець сплачує продавцю штрафну санкцію в розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочки.

Статтею 1. Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 вказаного закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначалося вище позивачем нараховано 5 877,30 грн. - пені, з яких він просить 1000,00 грн. стягнути солідарно з відповідачів, а решту 4877,3 грн. - з відповідача-1 за період з 13.08.2013 року по 15.04.2014 року (165 днів за підрахунком позивача), разом з тим зазначаючи, що оскільки відповідач - 1 повинен був здійснити оплату повної вартості товару до 30.10.2013 року, то першим днем прострочення слід вважати 31.10.13 року.

Апеляційний суд погоджується, що в даному випадку першим днем прострочення слід вважати саме 31.10.2013 року.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно із ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Апеляційний суд, враховуючи межі позовних вимог та здійснений судом першої інстанції перерахунок розміру пені, погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача-1 4876,71 грн. пені, солідарне стягнення з обох відповідачів 1000,00 грн. пені, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача-1 суми пені в розмірі 0,59 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за зверненням з апеляційною скаргою залишаються на скаржнику відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Львівської області від 14.01.2015 року у справі № 914/3926/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг", № 17 від 27.01.2015 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд .

Повний текст постанови складений 12.05.15 року.

Головуючий - суддя: Т.Б. Бонк

Судді: Л.Л. Давид

Г.Г. Якімець