Постанова

від 14.05.2015 по справі 902/884/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа № 902/884/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Яцюку В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Немирів ЛТД" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.08.2014 року у справі № 902/884/14 ( суддя Білоус В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні-Ініціативи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Немирів ЛТД"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Господар Мельникової Ниви"

про стягнення 3597317,30 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Дудчик О.М., за довіреністю

відповідача - Надієвець О.М., за довіреністю

третіх осіб - не з'явилися

В судовому засіданні від 14.05.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.08.2014 року позов ТзОВ "Кредитні-Ініціативи" до ТзОВ "Агрокомплекс "Немирів ЛТД", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТзОВ "Волари Експорт", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТзОВ "Господар Мельникової Ниви" про стягнення 3597317,30 грн. задоволено частково в сумі 3128867,29 грн. - боргу з неповернутої попередньої оплати, 223906,88 грн. - пені за непоставку товару з 01.01.2014 року по 20.06.2014 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення повністю.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2014 року апеляційну скаргу ТзОВ "Агрокомплекс "Немирів ЛТД" прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року заяву відповідача по справі про зупинення провадження у справі задоволено, апеляційне провадження по розгляду апеляційної скарги ТзОВ "Агрокомплекс "Немирів ЛТД" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.08.2014 року у справі № 902/884/14 зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/4649/14.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.04.15 року, у зв'язку із закінченням повноважень судді Бригинець Л.М., змінено склад колегії суддів у справі № 902/884/14. Утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Огороднік К.М., судді Петухов М.Г., Тимошенко О.М.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 року провадження по розгляду апеляційної скарги ТзОВ "Агрокомплекс "Немирів ЛТД" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.08.2014 року у справі № 902/884/14 - поновлено. Справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати останнє.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає її немотивованою та необґрунтованою. Рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Треті особи явки повноважних представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2010 року між ТзОВ "Волари Експорт" (покупець) та ТзОВ "Господар Мельникової ниви" (продавець), правонаступником якого є відповідач по справі, було укладено договір поставки № 27/10-05 ВЭ-АФ 2010, за умовами якого продавець зобов'язувався передати, а покупець прийняти та оплатити товар в сумі 3128867,29 грн. Згідно п. 6 зазначеного договору, ціна товару визначається в момент фактичної поставки згідно з додатками до цього договору і дійсна протягом строку поставки, вказаного в кожному додатку до договору. Загальна сума товару складає 3128867,29 грн., в тому числі ПДВ - 521477,88 грн. При укладені відповідного договору, сторонами було погоджено, що продавець здійснює поставку товару на умовах ЕХW Франко-Елеватор (Міжнародні правила тлумачення торгових термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року). Згідно п. 7 договору, продавець здійснює поставку товару партіями і в строки, згідно з додатками до договору поставки. Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" міжнародної торгової палати від 01.01.2000 року, термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Згідно п. 9 договору, покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця 100% вартості кожної партії товару на умовах і в строки, вказаних у відповідних додатках до даного договору. Відповідно до п. 10 договору, стягнення договірної пені у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення у разі порушення продавцем умов та/або строків поставки товару передбачених п. 7 договору і відповідних додатків до нього.

10.02.2011 року сторонами укладено додаток № 1 до договору поставки, відповідно до якого продавець зобов'язався поставити партію соняшнику у кількості 680,189 тонн, вартістю 3123867,29 грн. у строк до 15.02.2011 року, а покупець зобов'язався оплатити аванс у розмірі 100% вартості партії.

14.04.2011 року відповідачем та третьою особою було укладено додатковий договір до договору поставки № 27/10-05 ВЄ-АФ 2010 від 27.10.2010 року, яким сторони продовжили строк дії договору до 27.04.2012 року.

15.02.2011 року третя особа та відповідач підписали додаткову угоду до додатку № 1 до договору поставки, згідно якої передбачили строк поставки даної партії до 31.12.2013 року включно.

28.10.2010 року ТзОВ "Волари Експорт" перерахувало на рахунок ТзОВ "Господар Мельникової Ниви" передоплату на суму 3128867,29 грн. за сільськогосподарську продукцію згідно договору поставки №27/10-05 ВЄ-АФ 2010 від 27.10.2010 року, що стверджується копіями платіжних доручень № 752 та 734 від 28.10.2010 року .

Продавцем умови договору не виконано, поставка на визначених сторонами умовах не відбулась.

Сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2014 року, відповідно до якого борг відповідача перед ТзОВ "Волари Експорт" станом на 01.03.2014 року складав 3128 867,29 грн.

Наявним в матеріалах справи статутом, зареєстрованим 15.03.2013 року, визначено, що ТзОВ "Агрокомплекс Немирів ЛТД" являється правонаступником прав і обов'язків ТзОВ "Господар Мельникової ниви".

Відповідно до ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Таким чином, відповідач по справі набув прав та обов'язків ТзОВ "Господар Мельникової ниви", в тому числі за договором поставки № 27/10-05 ВЄ-АФ 2010 року.

03.06.2014 року між ТзОВ "Волари Експорт" (клієнт) та ТзОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) укладено договір факторингу № 01, відповідно до умов якого, фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язався відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників, за договорами поставки в розмірі та на умовах передбачених договором. Згідно п. 2.3. договору факторингу, після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржників та набуває відповідні права вимоги.

За договором факторингу позивачу було відступлено права вимоги за договором поставки № 27/10-05 ВЄ-АФ 2010 від 27.10.2010 року, укладеним між третьою особою та відповідачем, а саме:

- право вимоги повернення авансового платежу в сумі 3128867,29 грн.;

- право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за Договором поставки;

- інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі договору поставки;

- інші будь-які права вимоги до боржника за договором поставки, що існують на момент укладення цього договору та/або виникають в майбутньому відповідно до умов Договору поставки.

Наявною в матеріалах справи копією листа № 32/01 від 10.06.2014 року підтверджується факт повідомлення відповідача про уступку права вимоги повернення авансового платежу та інших платежів.

Рішенням від 07.08.2014 року господарський суд задовольнив позовні вимоги ТзОВ "Кредитні-Ініціативи" частково в сумі 3128867,29 грн. - боргу з неповернутої попередньої оплати, 223906,88 грн. - пені за непоставку товару з 01.01.2014 року по 20.06.2014 року.

Мотивуючи подання апеляційної скарги, відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення. Зокрема суд, на думку скаржника, не врахував той факт, що у матеріалах справи відсутні докази проведення розрахунків між ТзОВ "Волари Експорт" та позивачем по укладеному договору факторингу між останніми, що на думку скаржника є порушенням істотних умов зазначеного договору. Також зазначає, що спірний договір порушує норми цивільного законодавства, що є підставою для визнання останнього недійсним. Крім того, скаржник зазначає, що сума договору факторингу є суттєвою, при цьому доказів на підтвердження повноважень представників цих юридичних осіб на укладення вказаного договору надано не було, таким чином, на думку відповідача, на момент укладення договору сторони не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності. до того ж, скаржник вказує, що при розгляді даної справи судом першої інстанції не було враховано правової позиції, наведеної у постанові Вищого господарського суду України від 13.10.2005 року № 14/113, відповідно до якої суд вказав, що договір відступлення прав вимоги, а в даному випадку договір факторингу (ст. 1079 ЦК України), є договором фінансових послуг. Тобто такий договір може укладатися лише банком або фінансовою установою, а також фізичною особою - підприємцем, яка має право здійснювати факторингові операції відповідно до закону. Якщо новим кредитором є інша особа, не зазначена у ст. 1079 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним. Також скаржник вважає безпідставним нарахування на користь позивача пені.

Крім того, 14.10.2014 року, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження по справі. Як на підставу подання відповідного клопотання відповідач послався на той факт, що у провадженні господарського суду м. Києва перебуває справа № 911/4649/14 за позовом ТзОВ "Немирів ЛТД" до ТзОВ "Кредитні-Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 01. Справи є пов'язаними, оскільки предметом спору справи № 911/4649/14 є договір факторингу, за яким виникає право майнової вимоги у справі 902/884/14, а тому у свою чергу задоволення вимог у зазначеній справі та набрання рішенням по ній законної сили виключає задоволення позову про стягнення у справі 902/884/14. Відповідною ухвалою апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року, клопотання відповідача задоволено та провадження по справі зупинено до вирішення пов'язаної справи № 911/4649/14 .

23.04.2015 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження по справі, оскільки рішенням господарського суду м. Києва від 27.03.2015 року у задоволенні позову ТзОВ "Немирів ЛТД" до ТзОВ "Кредитні-Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 01 відмовлено повністю. Зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже набрало законної сили.

З огляду на зазначене, та враховуючи всі зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в повному обсязі, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до 1 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до матеріалів справи, між ТзОВ "Волари Експорт" та відповідачем виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 ЦК України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Законом визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

З наявних матеріалів справи вбачається, що факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки підтверджений належними доказами та поясненнями представників.

Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За нормами, визначеними, ст.ст. 513, 514 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між первісним кредитором та позивачем було укладено договір факторингу № 01 від 03.06.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає, або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Із зазначеної норми випливає, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 року у справі № 26/347-06-6531.

За приписами ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

За умовами ч. 1 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Згідно з ч. 3 ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 якого фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів. Статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг.

Фінансові послуги, вказані в Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, а ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 18.06.2014 рік підтверджується, що основним видом економічної діяльності ТзОВ "Кредитні ініціативи" є фінансовий лізинг.

Згідно з п. 2.1. Статуту ТзОВ "Кредитні ініціативи" (нова редакція), затвердженого протоколом № 10 від 09.08.2011 року загальних зборів учасників, Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації і здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку згідно з Цивільним кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", іншими законодавчими актами та цим Статутом.

Відповідно до п. 3.1. Статуту метою створення Товариства є здійснення господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, а також задоволення соціально-економічних інтересів учасників товариства та його трудового колективу.

Предметом діяльності товариства є, зокрема, факторинг. Надання фінансових послуг ТзОВ "Кредитні ініціативи" є виключним видом діяльності товариства.

В матеріалах справи міститься копія Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи - ТзОВ "Кредитні ініціативи" від 15.09.2011 року серія ФК № 214.

Із зазначеного випливає, що ТзОВ "Кредитні ініціативи", яке виступає фактором у даній справі, є фінансовою установою, до сфери діяльності якої належить надання таких фінансових послуг як факторинг, а тому, договір факторингу було укладено у встановленому законом порядку та між уповноваженими на те юридичним особами.

З урахуванням того факту, що за довоговором поставки відповідач не виконав своїх зобов'язань, а право вимоги за договором поставки було відступлено позивачу на підставі укладення договору факторингу, що є чинним, то відповідно позивачем цілком правомірно пред'явлено вимогу до відповідача про повернення суми авансового платежу.

А тому, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3128867,29 грн.

Приймаючи до уваги наведені вище положення діючого законодавства, умови договорів поставки та факторингу, а також встановлений факт неповернення відповідачем суми авансового платежу за поставлений товар, наявні в матеріалах справи докази щодо належного виконання первісним кредитором договірних зобов'язань, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, як таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів по справі, щоб підтверджували правову позицію останнього.

Крім того, судом першої інстанції розглянута та задоволена вимога про стягнення з відповідача 223906,88 грн. - пені за непоставку товару з 01.01.2014 року по 20.06.2014 року.

Відповідно до ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 10 договору поставки, стягнення договірної пені у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення у разі порушення продавцем умов та/або строків поставки товару передбачених п. 7 договору і відповідних додатків до нього.

А тому судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 223906,88 грн. - пені за непоставку товару з 01.01.2014 року по 20.06.2014 року.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 200824,71 грн., і 3% річних в сумі 43718,42 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань суд першої інстанції відхилив правомірно, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України.

До аналогічного висновку прийшов і Верховний Суд України в постанові від 15.10.2013 року № 3-30гс13.

З урахуванням вищезазначеного, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Немирів ЛТД" залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 07.08.2014 року у справі № 902/884/14 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Петухов М.Г.