Ухвала

від 12.05.2015 по справі 815/7274/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/7274/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого: - Яковлєва О.В.,

суддів: - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

при секретарі: - Іленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Л" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Л" до Державної податкової інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліберті Л" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів України в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000662201 від 01 жовтня 2014 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скарги з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам у справі, так як підприємством підтверджено факт здійснення господарської операції з ТОВ "Інтер-Імпрекс" наданими первинними бухгалтерськими документами, які складено у відповідності до вимог чинного законодавства, а висновки податкового органу про порушення податкового законодавства позивачем, що ґрунтуються на основі акту про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента, є безпідставним, так як фактично перевірки контрагента не проводились, а тому відсутній будь-який зв'язок між порушеннями контрагента та позивачем.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом в період з 04 вересня 2014 року по 10 вересня 2014 року, на підставі направлення від 03 вересня 2014 року №002176/1972, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області Вінковською Оленою Юріївною, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, та відповідно до наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №2018 від 03 вересня 2014 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ліберті Л" щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Інтер-Імпрекс" (код ЄДРПОУ 38927994), за березень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт №4951/15-53-22-01/36553056 "Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Ліберті Л" від 17 вересня 2014 року, щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Інтер-Імпрекс", за березень 2014 року".

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ "Ліберті Л", зокрема, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-ХІV (із змінами та доповненнями), п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (із змінами та доповненнями), п. 44.1, ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, 198.6, ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження ПДВ до сплати у березні 2014 року, на загальну суму 183 333 грн.

За результатами перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000662201 від 01 жовтня 2014 року, яким ТОВ "Ліберті Л" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 275 000, 00 грн., з яких 183 333, 00 грн. за основним платежем та 91 667, 00 грн. за штрафними санкціями.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо порушення податкового законодавства з боку позивача, так як господарські операції між ним та його контрагентом не носять реального характеру.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що на формування податкового кредиту у позивача, вплинули його господарські операції з контрагентом ТОВ "Інтер-Імпрекс", за березень 2014 року.

Так, 05 березня 2014 року між ТОВ "Ліберті Л" та ТОВ "Інтер-Імпрекс" укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, відповідно до умов якого ТОВ "Інтер-Імпрекс" є підрядником, а ТОВ "Ліберті Л" - замовником. Згідно предмету договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати по завданню замовника у відповідності з проектною документацією будівельно-монтажні та земляні роботи у 1 та 2 черзі будівництва групи житлових будинків з об'єктами соцкультпобуту та паркінгом по вул. Малиновського, 53-55, в м. Одесі та здати її результат, а замовник зобов'язується прийняти результат роботи та оплатити її вартість.

На виконання умов вищезазначеного договору судом зібрано наступні докази: податкові накладні: від 05.03.2014 р. № 51, від 07.03.2014 р. № 86, від 13.03.2014 р. №143, від 17.03.2014 р. № 200, від 20.03.2014 р. № 306; платіжні доручення від 05.03.2014 р. № 570, від 07.03.2014 р. № 596, від 13.03.2014 р. № 621, від 17.03.2014 р. № 644, від 24.03.2014 р. № 695; реєстр виданих та отриманих податкових накладних за березень 2014 року, довідки форми КБ-3 та КБ-2в за березень 2014 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року, акт передачі матеріалів для виконання робіт на об'єкті будівництва "Група житлових будинків з об'єктами соцкультпобуту та паркінгом по вул. Малиновського, 53-55".

За наслідком господарських операцій суми податку на додану вартість внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.

Проте, оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія вважає, що первинні документи позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, складені формально, тобто за відсутності реального отримання послуг від контрагента, з огляду на наступне.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та/або суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтвердженні доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з надання послуг, які не надаються або не можуть бути надані в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Тому, будь-які документи (в тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, якою відповідно до ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинні документи на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, безумовно є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

В даному випадку, податковим органом не заперечується факт виконання робіт передбачених вищезазначеним договором, проте заперечується, що дані роботи виконані саме контрагентом ТОВ "Інтер-Імпрекс".

Колегія суддів погоджується з таким висновком податкового органу, з огляду на наступне.

Так, визначальним фактором при виконанні робіт є місцезнаходження контрагента, який виконує ці роботи, проте позивач замовив виконання будівельних робіт у ТОВ "Інтер-Імпрекс", яке знаходиться в м. Києві, тобто, майже за півтисячі кілометрів від місця будівництва.

Згідно п. 1.5 вищезазначеного договору ТОВ "Інтер-Імпрекс", виконує роботи власними матеріалами, обладнаннями, інструментами, машинами та механізмами, у тому числі (не виключно) орендованими, позиченими та/або з матеріалів, обладнання замовника, переданого йому для виконання робіт по даному договору з використанням його машин та механізмів.

Відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року форми КБ-2в, контрагентом ТОВ "Інтер-Імпрекс" виконано 275 позицій найменувань робіт на об'єкті будівництва "Група житлових будинків з об'єктами соцкультпобуту та паркінгом по вул. Малиновського, 53-55" (договір на виконання будівельно-монтажних робіт від 05.03.2014 р., а акт передачі виконаних будівельних робіт від 31.03.2014 р.), що потребує залучення певної кількості найманих працівників та техніки.

З акту перевірку вбачається, що за даними поданими ТОВ "Інтер-Імпрекс" за березень 2014 року щодо нарахування єдиного внеску від 15.05.2014 р. №1407170232, штатна чисельність працівників визначена у кількості 1 особи, сума нарахованої заробітної плати складає 1230,00 грн., а згідно акту передачі виконаних робіт ТОВ "Інтер-Імпрекс" сума заробітної плати за виконані роботи складає 378746,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог та заперечення доводів податкового органу позивачем не надано жодних відомостей про відрядження працівників контрагента до м. Одеси для виконання умов договору, або залучення фізичних осіб для виконання будівельних робіт без укладання з ними трудового договору, також відсутні підтверджень залучення до виконання робіт третіх осіб.

З акту приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року ТОВ "Інтер-Імпрекс" вбачається, що останній не залучав до виконання будівельних робіт власних або орендованих машин, а на аркуші 19 вказаного акту зазначено, що вартість експлуатації машин складає 4 грн., у т.ч. заробітна плата робітників, що обслуговують машини та механізми - 3 грн.

Посилання позивача на обґрунтованість суми експлуатації машин та надані ним розрахунки є безпідставними, так як ним зазначається про використання лише растворнасосів протягом 0,3 маш./год. для виконання такого обсягу будівельних робіт (275 позицій), що на думку колегії просто неможливе без залучення більшої кількості спеціальних машин та певних технічних засобів, тим паче в акті приймання виконаних робіт вартість експлуатації машин складає 4 грн., а у наданому розрахунку 6,44 грн.

З матеріалів справи вбачається, що матеріали для виконання робіт на об'єкті будівництва "Група житлових будинків з об'єктами соцкультпобуту та паркінгом по вул. Малиновського, 53-55" надавались замовником робіт - ТОВ "Ліберті Л", про що складено акт передачі матеріалів.

З аналізу вищезазначеного акту передачі матеріалів вбачається, що на ньому відсутня дата і місце його складання та імена осіб, які його підписували, що суперечить нормам чинного законодавства та ускладнює встановлення судовою колегією порядку виконання робіт контрагентом, а саме незрозуміло де, коли та під чию відповідальність отримувалися матеріали, як вони зберігалися та транспортувалися до місця проведення робіт.

Також, в довідці про вартість виконаних робіт і витрат (форма КБ-3) та акті виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), що є первинними документами, маються недоліки, а саме не зазначені прізвища осіб, які відповідальні за здійснення господарської операції зі сторони позивача та контрагента, а маються лише підписи осіб, що не дає змогу ідентифікувати цих осіб.

Крім того, посилання позивача на наявність у ТОВ "Інтер-Імпрекс" основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, що підтверджується ліцензією на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, жодним чином не заперечується колегією суддів, проте в даному випадку, позивачем не надано доказів, що на виконання умов зазначеного договору застосовувалися трудові ресурси та трудові потужності саме цього контрагента.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для позбавлення позивача податковим органом права на податковий кредит став акт ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06.06.2014 р. №443/26-57-22-04-10/38927994 Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Імпрекс", згідно висновків якого встановлено, що правочини, укладені з контрагентами зазначеного підприємства не носять реального характеру.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення податкового законодавства позивачем, що частково ґрунтуються на основі акту про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагента, є безпідставним, так як фактично перевірки контрагента не проводились, а тому відсутні будь-які об'єктивні факти причинно-наслідкового зв'язку між порушенням контрагента та позивачем.

Проте, на основі вищевикладеного, колегією зроблено висновок, що сукупність зібраних у справі доказів вказує саме на безтоварність проведених операцій, так як надані первинні документи мають суттєві недоліки, а позивачем, в свою чергу, не спростовано доводи податкового органу, що вказані роботи виконувалися не зазначеним контрагентом.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.185, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Л" залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після складання ухвали у повному обсязі, згідно ст. 160 КАС України.

Повний текст рішення складено 15 травня 2015 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло