Ухвала

від 31.05.2016 по справі 815/7274/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Київ К/800/25761/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліберті Л" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі № 815/7274/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліберті Л" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області,

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ліберті Л" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000662201 від 01.10.2014, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 275000 грн.:(183333 грн. основний платіж, 91667 грн. за штрафні санкції).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2015, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ „Інтер-Імпрекс" за березень 2014 року та складено акт №4951/15-53-22-01/36553056 від 17.09.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, п. 44.1, ст. 44, пп. 198.1, пп. 198.3, пп. 198.6, ст. 198, пп. 201.4, 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у березні 2014 року на загальну суму 183333 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000662201 від 01.10.2014, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 275000 грн.: (183333 грн. основний платіж, 91667 грн. штрафні санкції).

05.03.2014 між позивачем та ТОВ „Інтер-Імпрекс" укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт.

Згідно договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати по завданню замовника у відповідності з проектною документацією будівельно-монтажні та земляні роботи у 1 та 2 черзі будівництва групи житлових будинків з об'єктами соцкультпобуту та паркінгом у м. Одесі, вул. Малиновського, 53-55.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

У справі, що розглядається, відсутні підтвердження фактичної господарської діяльності ТОВ „Інтер-Імпрекс" за місцезнаходженням та об'єктивна можливість виконати задекларовані роботи в силу відсутності майна, основних фондів, транспортних засобів, трудових ресурсів, необхідних для виконання розглядуваних операцій, а також витрат, пов'язаних з виконанням договірних зобов'язань перед позивачем (як-от - придбання будівельних матеріалів, залучення сторонніх осіб до виконання даних робіт).

Згідно п. 1.5 вищезазначеного договору ТОВ „Інтер-Імпрекс", виконує роботи власними матеріалами, обладнаннями, інструментами, машинами та механізмами, у тому числі (не виключно) орендованими, позиченими та/або з матеріалів, обладнання замовника, переданого йому для виконання робіт по даному договору з використанням його машин та механізмів.

Відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року форми КБ-2в, контрагентом ТОВ „Інтер-Імпрекс" виконано 275 позицій найменувань робіт на об'єкті будівництва, що потребує залучення певної кількості найманих працівників та техніки.

З акту перевірки вбачається, що за даними поданими ТОВ „Інтер-Імпрекс" за березень 2014 року щодо нарахування єдиного внеску №1407170232 від 15.05.2014, штатна чисельність працівників визначена у кількості однієї особи, сума нарахованої заробітної плати складає 1230 грн., а відповідно до акту передачі виконаних робіт ТОВ „Інтер-Імпрекс" сума заробітної плати за виконані роботи складає 378746 грн.

Позивачем не надано відомостей про відрядження працівників контрагента для виконання умов договору, залучення фізичних осіб для виконання будівельних робіт без укладання з ними трудового договору, а також відсутні підтвердження залучення до виконання робіт третіх осіб.

Судами встановлено, що з акту приймання виконаних будівельних робіт ТОВ „Інтер-Імпрекс" за березень 2014 року не вбачається, що контрагент залучав до виконання будівельних робіт власних або орендованих машин, а на аркуші 19 вказаного акту зазначено, що вартість експлуатації машин складає 4 грн., у тому числі заробітна плата робітників, що обслуговують машини та механізми - 3 грн.

У акті передачі матеріалів відсутня дата і місце його складання та імена осіб, які його підписували, що не підтверджує порядок виконання робіт контрагентом, не зазначено коли отримувались матеріали, як вони зберігались та транспортувались до місця проведення робіт.

Також, в довідці про вартість виконаних робіт і витрат (форма КБ-3) та в акті виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) не зазначені прізвища осіб, які відповідальні за здійснення господарської операції від позивача та контрагента, а знаходяться лише підписи осіб, що не змогу ідентифікувати цих осіб.

На підставі вказаних обставин суди правомірно встановили відсутність реальних господарських правовідносин позивача та ТОВ „Інтер-Імпрекс".

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліберті Л" відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.