Ухвала

від 16.04.2015 по справі 825/351/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2015р. м. Київ К/800/22508/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року

у справі № 825/351/13-а

за позовом Приватного підприємства «СТВ»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «СТВ» (далі - ПП «СТВ»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006362320 від 28 грудня 2012 року, № 0006372320 від 28 грудня 2012 року, № 000830750 від 28 грудня 2012 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0006362320 від 28 грудня 2012 року та № 0006372320 від 28 грудня 2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0008301750 від 28 грудня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 020,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «СТВ» 2 292,86 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Чернігові ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «СТВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт № 2770/22/22818209 від 17 грудня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006362320 від 28 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 526 355,00 грн. (436 031,00 грн. - основний платіж, 90 324,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0006372320 від 28 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 428 851,00 грн. (352 703,00 грн. - основний платіж, 76 148,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0008301750 від 28 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 530,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 1 530,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 183.3 статті 183, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей та послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Дніпробудпроект», Приватного підприємства «Оптметпромторг», Приватного підприємства «Дніпротехенергобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «П'ятий фактор», Товариства з обмеженою відповідальністю «Батіман», Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальторг», Приватного підприємства «ВІП Люкс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Вест Лайт» з огляду на фіктивний характер здійснення розглядуваних господарських операцій.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів перевірок та актів про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних суб'єктів господарювання, в яких, зокрема, викладено думки про те, що укладені названими юридичними особами з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Крім того, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 1, 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них доходу, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1020 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок невключення до розрахунків за формою 1-ДФ за четвертий квартал 2011 року, перший квартал 2012 року та третій квартал 2012 року позик, наданих працівникам підприємства.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Подібні умови формування даних податкового обліку встановлювались і підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Як з'ясовано судами, реальний характер господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей та послуг в ТОВ «БК «Дніпробудпроект» (сталевий лист, арматура, металопрокат), ПП «Оптметпромторг» (металевий лист, арматура, труби, металопрокат), ПП «Дніпротехенергобуд» (кабельно-провідникова продукція), ТОВ «П'ятий фактор» (кабельно-провідникова продукція), ТОВ «Батіман» (катанка), ТОВ «Стальторг» (труби), ПП «ВІП Люкс» (послуги з калібрування), ТОВ «Торг Вест Лайт» (плитка) підтверджується належним чином складеними видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, прибутковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, актами приймання товару, актами надання послуг, актами здачі-прийняття робіт, регістрами бухгалтерського обліку, а також доказами подальшого використання придбаних у контрагентів товарів та послуг у власній господарській діяльності.

За наведених обставин, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень № 0006362320 від 28 грудня 2012 року та № 0006372320 від 28 грудня 2012 року слід визнати правильним.

Надаючи оцінку правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0008301750 від 28 грудня 2012 року, суди цілком обґрунтовано врахували положення пункту 119.2 статті 119 ПК України, відповідно до якого неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

Тобто, санкція у розмірі 1020 гривень застосовується виключно у випадку, якщо протягом року до платника вже було застосовано штраф за таке саме порушення, проте не залежить від кількості порушень в одному часовому проміжку.

Таким чином, не застосувавши попередньо протягом року до позивача штраф у розмірі 510,00 грн., податковий орган, достовірно встановивши невключення позивачем до трьох розрахунків за формою 1-ДФ наданих працівникам позик, безпідставно визначив підприємству санкцію на рівні 1 530,00 грн. податковим повідомленням-рішенням № 0008301750 від 28 грудня 2012 року, а відтак зазначений акт індивідуальної дії цілком обґрунтовано визнано протиправним та скасовано судовими інстанціями в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 020,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.